Щоб дитина заговорила
С. Я. Осудар, м. Івано-Франківськ.
Інтенсивний і найсприятливіший період у розвитку мовлення дитини припадає на перші три роки життя. Саме в цей період усі функції центральної нервової системи в процесі природного їх формування найлегше піддаються тренуванню й вихованню. Якщо умови розвитку в цей час несприятливі, то формування мовленнєвої функції настільки спотворюється, що в подальшому не завжди вдається в повному обсязі сформувати повноцінне мовлення.
- необхідно цікавитися віковими особливостями дитини в спеціаліста;
- уможливити періодичне спілкування дитини з однолітками, спонукаючи їх до комунікативної активності;
- забезпечувати дитині спокійний темп життя;
- створювати навколо малюка атмосферу доброзичливості, терпимості, любові й захищеності попри її успіхи чи невдачі в мовленнєвому зростанні;
- уникати суворих запитально-дисциплінарних зауважень «Хто тобі дозволив це брати?!», «Куди поліз?!», «Чому ти не слухаєшся?!»;
- потрібно активізувати загальну моторику малюка, розвивати м’язи пальців рук за допомогою пальчикової гімнастики;
- остерігатись уподібнення своєї мови до спрощено-спотвореного дитячого мовлення, намагатись говорити граматично правильно;
- створити й належно утримувати найпершу бібліотеку малюка — нехай його власністю будуть добре ілюстровані великогабаритні книжки.
- Процес розуміння мовлення переважає над активною мовленнєвою діяльністю. Дитина все розуміє. Вона здатна показати рукою, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, не переймаючись потребою створення ситуацій дій предметами. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено і з розумінням слухає дорослого, то врешті-решт він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
- Етап оволодіння дитиною словами-назвами залишається незмінним. Дорослі просто називають предмети та об’єкти, які викликають у неї цікавість, і зовсім не пояснюють їхні ознаки та властивості, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання книжок, спільні ігри — епізодичні.
- Великий арсенал іграшок постійно поповнюється, захоплює дитину. Вона радісно реагує на дії з ними, проявляючи звукову активність. Дорослі ж уважають, що дитина вже здатна сама себе забавити й не набридати їм.
- «Дитячі» слова, спотворені через недостатню розвиненість м’язів артикуляційного апарату, з пропущеними звуками, викликають захоплення дорослих. Дитина помічає їхню радість і не намагається вдосконалювати свою звуковимову.
- Розуміючи жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки миттєво задовольняють її потреби. Тож дитині не потрібно докладати мовних зусиль. Тимчасове перебування з іншими дорослими, які її не розуміють, викликають у дитини роздратування, плаксивість.
У 3 роки практично завершується анатомічне дозрівання мовленнєвих ділянок мозку. Дитина оволодіває основними граматичними формами рідної мови, накопичує лексичний запас. Тому якщо у 2,5–3 роки вона спілкується за допомогою лепетних слів і уривків лепетних речень («деві») (двері), «ути» (руки), «тина» (машина), потрібно терміново отримати консультацію в логопеда та перевірити фізіологічний слух, щоб не впустити найсприятливіший період у її мовленнєвому розвитку.