Навчання історії в умовах нацистського окупаційного режиму в Україні

Баханов К. О., доктор педагогічних наук, Бердянський державний педуніверситет


1941 року, коли територія України була окупована нацистськими військами та на місцях були створені нові адміністрації, постало питання про організацію навчального процесу в школах. Проте у німецького керівництва було подвійне ставлення до цього. З одного боку, Гітлер гучно проголошував, що навчання «росіян, українців і киргизів читати і писати» згодом може обернутися проти самих окупантів, адже «освіта надасть найздібнішим з них можливість вивчати історію, набути історичного досвіду, а звідси розвивати політичні ідеї, які можуть бути згубними» для «нового порядку». З іншого боку, без вивчення спеціальним чином інтерпретованої історії окупаційній владі складно пояснювати свою легітимність і домогтися лояльного ставлення з боку молоді на контрольованих територіях. Значну роль у цьому мав відігравати вчитель історії, яким міг бути далеко не кожний учитель радянського часу. За вимогами оку-

паційної адміністрації, учитель, якому вона мала довірити викладання історії, мав вирізнятися антирадянськими настроями, бути культурним (мати знання європейської культури і поділяти погляди стосовно важливої культурної місії Німеччини на окупованих землях) та прослухати 10-денні або 3–6-місячні курси з розбудови Німецької держави, структуру німецької школи та єврейське питання. Таких вчителів було не так вже й багато, попри те, що їм сплачували заробітну платню й надавалася земля під город та хлібні пайки. Тому в деяких місцевостях історію не викладали взагалі.
 
До створення спеціальних підручників учням дозволяли користуватися радянськими підручниками, попередньо вилучивши з них усе, що нагадувало радянські часи. Це стосувалося як подій та їх інтерпретацій, так і поширених термінів.
 
Так, мало бути замінено: «УРСР» — «Україна», «СРСР» — «Росія». «піонер» — «школяр», «комсомолець» — «учень», «червоноармієць» — «солдат», «колгоспник» — «селянин», «колгосп» — «господарство», «Москва» — «Київ» тощо.
 
Головне завдання історичної освіти зводилося до такого: «Домогтися, щоб діти навчилися відчувати себе членами великого європейського культурного суспільства і знати, що більшовизм хоче знищити всіх християнських людей всіх націй, аби забезпечити світове панування над усіма жидами».
 
До циклу історичних предметів належали власне історія, «уроки сучасних подій» та «родинознавство». Розподіл матеріалу по предметах був подібним до радянської схеми:
  • V–VІ кл. — історія Стародавнього світу,
  • VІІ кл. — історія середніх віків,
  • VІІІ кл. — історія Росії (або України, залежно від території).
 
Нацистські програми поділяли російську історію на періоди, які мали свідчити про переважання європейського чи азіатського впливів:
1) німецьке панування варягів (862–1240);
2) панування татар і Московська держава (1240–1680);
3) європеїзація Росії Петром Великим (1689–1917);
4) період більшовизму (1917–1941) [1].
 
Напад Німеччини на СРСР тлумачився як черговий етап впливу «передової європейської культури» проти натиску монголів в особі світової більшовицької революції. У курсі історії, згідно з німецькими настановами, треба було зробити наголос на:
1) вивченні тих відтинків в історії, які «демонструють позитивний вплив європейської культури»;
2) вивченні колонізаторської діяльності царського уряду, зокрема переселення німців;
3) демонструванні негативного впливу на народ за часів монгольського володарювання;
4) історії християнства;
5) історії і роль єврейства.
 
В історії заохочували проводити паралелі. Наприклад, «руйнівна революція» — прихід до влади більшовиків (1917) та «розбудові революції» — прихід до влади нацистів (1933). Радянське минуле вивчали в межах «уроків сучасних подій» виключно, як негатив:
  • «Більшовицька революція 1917 р.: перебіг подій і правильний виклад подій. Не героїчна визвольна війна, а жахливе людське кровопролиття, якого до цього історія не знала. Знищення кращих прошарків населення, ліквідація класів, приклад ненависті, громадянська війна».
  • «Більшовицькі вожді: Ленін, Сталін, Троцький, Дзержинський, Зинов’єв, їх національне походження. Єврейське питання».
  • «Більшовицька дійсність. СРСР — становище селян, поділ селянства на чотири клани: батраки, бідняки, середняки, куркулі. Знищення куркулів як класу. Робітники — стахановський рух, концентраційні табори. НКВС — ЧК — ДПУ. 1937 р. Голод 1921–1922 та 1932–1933 рр. Підготовка до війни» [2].
 
Окупаційна влада на території України намагалася грати на національних почуттях українців. У школі збільшувалася кількість годин на вивчення української мови (І–ІІ кл. — 12 год., ІІІ кл. — 7 год., ІV кл. — 8 год. на тиждень), російську мову забороняли, натомість запроваджували німецьку в обсязі 6 год. на тиждень. У школі почали вивчати раніше виключених з програми твори В. Винниченка, О. Олеся, П. Куліша, М. Костомарова, Т. Шевченка, Лесі Українки тощо. Інколи дозволяли використовувати в навчанні історії в школі «Ілюстровану історію України» М. Грушевського. Ці поступки викликали ілюзію про можливість створення національної школи в умовах окупаційного режиму. Одна з маріупольських газет розмістила «Концепцію української національної школи», розроблену колишнім членом уряду УНР М. Стасюком. У ній передбачалося створити національну за формою і за змістом школу, мета якої — виплекати гармонійно-вольовий тип особистості, здатної до активного творчого життя. Головний шлях цієї мети є героїчна національна культура, а провідний принцип — героїзм — прометеєва самопожертва в ім’я нації. Але окупаційна влада до цього проекту не мала жодного відношення і жодним чином його не підтримувала [3].
 
 
Література
  1. Черняков Д. И. Исторические знания в школьной политике нацистов на оккупированных территориях РСФСР / Д. И. Черняков // Преподавание истории в школе. — 2011. — № 3. — С. 25.
  2. Там само. — С. 27.
  3. Жосан О. Е. Шкільне навчання літератури в Україні під час окупації 1941–1944 рр. / О. Е. Жосан // Історія педагогіки. — 2013. — № 2.
Dounload PDF

Відгуки читачів