Атестація педагогічних працівників: виклики сьогодення та перспективи змін

Л. М. Назаренко, завідувач кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради, кандидат педагогічних наук, доцент, член-кореспондент Української академії акмеологічних наук

Концепція розвитку освіти України на період 2015–2025 років (проект) передбачає найближчим часом розробити нові норми, стандарти, процедури атестації педагогічних працівників із урахуванням євроінтеграційних тенденцій. Таке концептуальне рішення викликало активну дискусію не лише серед педагогічної спільноти, але й на рівні науковців і методистів, а також у засобах масової інформації, Інтернет-форумах тощо. Як правило, йдеться про сертифікацію педагогів і ліцензування педагогічної діяльності.


Для того щоб усвідомити необхідність змін у системі атестації педагогічних кадрів, необхідно здійснити аналіз світового досвіду, з’ясувати суперечності окремих норм чинного положення про атестацію педагогічних працівників, розглянути сутність запропонованих нововведень.

 

Серед пріоритетних напрямів державної політики, як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої роботи, професійного розвитку, освоєння та запровадження інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці [5]. Тобто сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності та наявності об’єктивного механізму оцінювання результатів педагогічної праці вчителя.

 

З огляду на це Концепція розвитку освіти України на період 2015–2025 років (проект) передбачає найближчим часом розробити нові норми, стандарти, процедури атестації педагогічних працівників із урахуванням євроінтеграційних тенденцій. Таке концептуальне рішення викликало активну дискусію не лише серед педагогічної спільноти, але й на рівні науковців і методистів, а також у засобах масової інформації, Інтернет-форумах тощо. Як правило, йдеться про сертифікацію педагогів і ліцензування педагогічної діяльності.

 

Адже атестація педагогічних працівників, попри тривалу практику застосування, на жаль, не стала засобом об’єктивного оцінювання професійної діяльності вчителів. І хоча її проводять відповідно до статті 54 Закону України «Про освіту» з метою активізації професійної діяльності, стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення рівня фахової майстерності, розвитку творчої ініціативи, підвищення престижу й авторитету вчительської праці [5], систему заходів, передбачених процедурою атестації, здебільшого спрямовано на забезпечення педагогами ефективності навчально-виховного процесу. Якщо відверто, то нове Типове Положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене 2010 року (зі змінами у 2011, 2013 роках) не змінило ставлення педагогів до цієї процедури. Натомість спостерігається зниження рівня зацікавленості вчителів у підвищенні кваліфікаційної категорії, збільшується кількість апеляційних заяв. Педагог, як і раніше, почувається незахищеним перед не завжди компетентним складом атестаційної комісії та надмірними вимогами керівників навчальних закладів щодо оформлення атестаційних матеріалів.

 

Окрім того, з огляду на ідею свободи педагогічної діяльності, окремі правові норми оцінювання педагогічної діяльності потребують змін. Наприклад, умовою чергової атестації є обов’язкове проходження підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Проте домінувальною серед них є курси підвищення кваліфікації на базі центрального чи регіонального закладу післядипломної освіти, хоча практика неперервного навчання свідчить про появу останнім часом різноманітних ресурсних центрів, які повною мірою мають змогу надавати освітні послуги, що відповідають професійним інтересам і запитам учителів. Поступово зростає кількість користувачів освітніх порталів, педагоги охоче долучаються до проектної діяльності за підтримки міжнародних організацій. Таким чином, неформальна й інформальна освіта певною мірою є більш ефективними та системними щодо опанування педагогами нових знань і навичок, обміну перспективним досвідом, аніж періодичне проходження курсової перепідготовки, що й мало б бути врахованим під час проведення атестації.

 

Не менш суперечливими є й оцінні позиції, які викладають в характеристиці за результатами атестації: виконання педагогічним працівником посадових обов’язків, відомості про його професійну підготовку, творчі й організаторські здібності, ініціативність, компетентність, організованість, морально-психологічні якості, дані про участь у роботі методичних об’єднань. Адже сумнівно, що передбачені форми вивчення педагогічної діяльності особи, яка атестується, зокрема відвідування уроків, позаурочних заходів, вивчення рівня навчальних досягнень учнів, стан ведення обов’язкової документації, можуть однозначно свідчити про сформованість викладених якостей у характеристиці. Правомірно виникає запитання і про те, яким чином у ній відображено вимоги кваліфікаційних категорій. Тому, на наш погляд, доцільним було б під час написання характеристики керуватися саме ними, що, в свою чергу, значно підвищить мотивацію педагогів до опанування необхідного рівня професійної майстерності. До речі, власне і вимоги до кваліфікаційних категорій теж потребують доопрацювання.

 

З огляду на останнє зауважимо, що кваліфікаційна категорія, як зазначає О. П. Малишева, «рівень кваліфікації, професіоналізму та результативності педагогічної праці, що відповідає нормативним критеріям і забезпечує працівникові можливість вирішувати професійні завдання певного рівня складності» [5; с. 5]. Приміром, під час підготовки кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра в педагогічних університетах, академіях, класичних та інших вищих навчальних закладах за спеціальностями, що передбачають присвоєння педагогічних кваліфікацій, за умови виконання вимог стандарту педагогічної освіти щодо психолого-педагогічної, методичної та практичної підготовки, присвоюють кваліфікацію з однієї спеціальності. В контексті цього у разі призначення на посаду вчителя випускник вищого навчального закладу розраховує на присвоєння відповідної кваліфікаційної категорії. Проте згідно з пунктом 4.3 чинного Типового положення «випускникам вищих навчальних закладів, які отримали повну вищу освіту, при прийомі на роботу встановлюється кваліфікаційна категорія «спеціаліст» [11], а у подальшому визначення рівня їхнього професійного зростання здійснюватиметься за загальними нормами, без урахування особливостей та специфіки викладання предмета».

 

Як бачимо, навіть неповний аналіз усталеної практики атестації педагогічних працівників свідчить про потребу розробляння та впровадження нових підходів до оцінювання рівня їхньої професійної кваліфікації. При цьому слід урахувати досвід найближчих до України європейських країн. Наприклад, у Республіці Польща система атестації вчителів функціонує з 2000 року і відбувається в чотири етапи. На першому етапі педагог має статус учителя-стажера, який отримує з дня початку роботи в школі. Після дев’яти місяців стажування педагог здобуває ступінь учителя за контрактом, у якому працює наступні два роки. Після закінчення терміну він може розпочати стажування протягом двох років і дев’яти місяців на звання учителя з відзнакою. Пропрацювавши один рік у школі, «учитель з відзнакою» має змогу розпочати стажування для отримання ступеня «дипломований учитель»; таке стажування також триває протягом двох років і дев’яти місяців. Для отримання кожного ступеня вчителю необхідно скласти професійний іспит. Атестації для захисту ступенів «учитель-стажер» та «учитель за контрактом» є обов’язковою, а далі працівник самостійно вирішує, чи продовжувати стажування для отримання вищих ступенів [9].

 

Для порівняння наведемо приклад Сполучених Штатів Америки, де система підготовки вчителів базується на ліцензуванні педагогічної діяльності. Ліцензію розглядають як вимірювальний інструмент, який свідчить, що вчитель не зашкодить учням, і дає змогу визначити професійні навички; без ліцензії він не має права працювати.

 

Ініціатива ліцензування в нашій країні з певних причин отримала найбільш критичні відгуки серед учительства. Як пропонує В. Лікарчук, виданням ліцензій мають займатися незалежні атестаційні комісії без будь-якої участі в них чиновництва або керівників навчальних закладів. Отримання ліцензії, на його погляд, має супроводжуватись складанням фахових іспитів і випробувальними тренінгами, які дали б підстави для об’єктивного оцінювання придатності певної особи до педагогічної діяльності, наявності в неї необхідних знань, умінь і навичок. Проходження ліцензування автор пропонує зробити обов’язковою умовою як для випускників вищих навчальних закладів, які не мають педагогічного стажу, так і для тих, хто працює кожні чотири-п’ять років, скасувавши нинішню атестацію. З одного боку, можна погодитися з пропозицією В. Лікарчука, адже атестація вчителя за традиційною процедурою є річчю суб’єктивною, її результат здебільшого залежить від таких суб’єктивних факторів, як:

а) ставлення до вчителя адміністрації школи, колег, учнів, батьків;

б) контингент учнів класів (цим переважно визначають якість знань);

в) склад атестаційної комісії, його професійність і неупередженість.

 

Тому створення незалежних атестаційних комісій, можливо, й стане превентивною мірою, однак за умови спеціальної підготовки їх учасників до оцінювання якості професійної діяльності вчителя. З іншого боку, це тривалий, трудомісткий процес, який потребує чітко визначених стандартів кожного кваліфікаційного рівня та розробляння механізму кваліметрії з урахуванням:

  • предметної галузі (для вчителів суспільно-філологічного, природничо-математичного, технологічного тощо профілю);
  • освітнього ступеня (дошкільна освіта, школа І–ІІІ ступенів, позашкільна освіта);
  • складності викладання предмета (поглиблене вивчення);
  • специфіки педагогічної діяльності (класи інклюзивної освіти, спеціальні школи, педагоги-спеціалісти соціально-психологічної служби, педагоги-організатори, керівники гуртків тощо).

 

Стосовно сертифікації маємо у нашій державі досвід реалізації програми особистісно зорієнтованої освіти «Крок за кроком» Міжнародною асоціацією «Крок за кроком» (International Step by Step Association — ISSA), заснованою 1999 року недержавними організаціями в 28 країнах. Серед її видів діяльності стало розробляння стандартів для педагогів. Стандарти були необхідні не лише для того, щоб офіційно відзначити педагогів, котрі реалізують ідеї ISSA щодо якісної освіти, а для забезпечення необхідної мотивації професійного розвитку для вчителів, які ще не відповідають цим стандартам, через надання їм структурованого механізму постійного фахового зростання. Результатом цієї роботи стало розробляння пакету матеріалів, які містять необхідні зразки документів і рекомендації.

 

Згідно зі стандартами Міжнародної асоціації «Крок за кроком» сертифікація — це добровільний захід, розроблений для заохочення та визнання якості їхньої професійної практики. Процес сертифікації має спільні елементи в усіх країнах, що демонструють різні географічні та культурні особливості, — прагнення працювати якісно та відповідно до вимог сучасності, до світу, який стрімко змінюється.

 

На компетентнісному підході ґрунтується система професійних стандартів вчителів Англії [11]. Вимоги до професійних знань і умінь кваліфікованого вчителя визначено детально (всього 28 пунктів), що дозволяє об’єктивно оцінювати рівень компетентності вчителя і сприяє розвитку його самооцінки.

 

Наприклад, аналіз вимог до підготовки вчителя-початківця для отримання статусу кваліфікованого вчителя (Qualified Teacher Status) свідчить, що структура стандартів містить вимоги до професійних якостей, знань та умінь. Професійні якості кваліфікованого вчителя конкретизовано у відносинах з учнями, у спілкуванні та співпраці з учнями, батьками та колегами, в особистому професійному розвитку. Приміром, у відносинах з учнями кваліфікований учитель має демонструвати високі очікування та знаходити індивідуальний підхід до кожного, стимулювати учнів до співпраці, бути взірцем для учнів у взаємовідносинах і поведінці. У спілкуванні та співпраці з іншими кваліфікований учитель повинен: бути здатним до взаємодії в індивідуальному та колективному спілкуванні; володіти засобами невербальної комунікації; розуміти та поважати внесок колег, батьків у розвиток і досягнення учнів; інформувати батьків про успішність їхніх дітей; виявляти повагу до етичних, культурних і релігійних особливостей у спілкуванні; бути здатним до колективної взаємодії з колегами та залучати інших фахівців до роботи з класом. В особистому професійному розвитку кваліфікований учитель повинен: уміти аналізувати свою професійну діяльність; визначати напрями професійного розвитку та вдосконалення; творчо та конструктивно ставитись до інновацій і застосовувати їх на практиці; враховувати поради колег, позитивно сприймати конструктивну критику на свою адресу; бути відкритим до наставництва.

 

Знання та виконання законодавчих вимог у галузі освіти, своїх професійних обов’язків, статуту школи, правил внутрішнього розпорядку також є вимогами стандартів.

 

З огляду на викладене вище, під час розробляння вітчизняних професійних стандартів теж потрібно чітко визначити базові компетенції та компетентності, які характеризуватимуть загальний рівень професійної підготовки вчителів.

 

Компетенція — повна сукупність знань, умінь і навичок, здібностей, мотивації, переконань та інтересів працівника, необхідних для успішного виконання професійних завдань. Як ключову здатність до діяльності, таку, що відповідає найширшому колу специфіки і є універсальною розглядає це поняття Н. Авдєєва [1]. У комплексі компетенцій, як вважають В. Краєвський і А. Хуторський, закладено можливість показати стандарти системно, що припускає побудову чітких вимірників для перевірки успішності [4].

 

У свою чергу, компетентності згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти розглядають як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому, як зазначає О. Овчарук, «поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, які дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певний стандартів у професійній галузі або певній діяльності» [7; с. 8]. У контексті окресленої проблеми йдеться про зближення понять «компетентність» і «кваліфікація». При цьому С. Перрі пропонує визначати такі її рівні:

  • рівень новачка;
  • рівень адепта (тобто людини, яка встигла накопичити певний професійний досвід);
  • рівень досвідченого професіонала, який виконує діяльність на найвищому рівні [8].

 

По суті, компетентність є характеристикою, яку дають людині в результаті оцінювання її дій, спрямованих на розв’язання певного кола значущих для певної спільноти завдань або проблем (Д. Іванов [3]). Отже, в підґрунтя кваліфікаційних характеристик педагогів у системі атестації має бути закладено механізм оцінювання вияву певного рівня кожної професійної компетентності.

 

Наприклад, у Франції виокремлено сім базових компетентностей для вчителів, зокрема, досконале володіння французькою мовою, опанування загальних навичок інформації та комунікації, практика володіння іноземною мовою.

 

Із урахуванням світового досвіду та стратегії сучасного розвитку освіти, в Україні доцільно виокремити такі компетентності:

  • мовна та мовленнєва компетентності (досконале володіння державною мовою, практика володіння іноземною мовою, ораторське мистецтво тощо);
  • інформаційно-комунікаційна компетентність (оперування інформацією, генерація нової інформації, вільне володіння інформаційно-комунікаційними технологіями, самоосвіти засобами веб-середовища);
  • соціальна компетентність (соціальна культура, соціальна позиція, лідерство, адекватна поведінка в динамічній соціальній реальності, активність, ціннісна спрямованість, соціальна інтеграція);
  • полікультурна компетентність як здатність особистості жити та діяти в багатокультурному суспільстві (В. Кузьменко, Л. Гончаренко [3; с. 91];
  • комунікативна компетентність (мистецтво міжособистісного спілкування, професійна культура, готовність до мережевого спілкування);
  • психологічна компетентність (психологічні знання та досвід їх застосування, вміння йти на компроміс, навички взаємодії, здатність до мотивації та рефлексії, адекватне оцінювання власних здібностей, регулювання емоційних станів) [6];
  • когнітивна компетентність (вміння визначати стратегію та тактику навчально-пізнавального процесу (навчання), мати позитивне мислення, здатність до логіки та креативу);
  • компетентність — педагогічна техніка (володіння педагогічними технологіями, здатність продукувати власні методи, прийоми, техніки, здатність до само- та взаємонавчання тощо).

 

Зрозуміло, що набір компетентностей, які становитимуть підґрунтя стандарту професійної кваліфікації вчителя може бути інакшим, проте, як зауважують педагоги, найголовніше — ретельно опрацювати механізм оцінювання їхнього рівня. І тоді незалежно від характеру оцінювання — внутрішнього чи зовнішнього — ні в керівників навчальних закладів, ні в педагогів не виникатимуть сумніви щодо об’єктивності визнання результатів професійної діяльності останніх.

 

Неоднозначно педагоги сприймають і таке нововведення, як педагогічне стажування. З одноко боку, позитивно: завжди виникає бажання випробувати свої професійні здібності, закріпити власний імідж і набути досвіду роботи колег з іншого навчального закладу. А з іншого — педагогів турбують питання, пов’язані з правовим захистом: збереження робочого місця та заробітної платні на термін стажування; виплата відрядних коштів; принципи вибору закладу та форм стажування; відповідність підтвердної (звітної) документації тощо. Вчителі, задіяні в реалізації тривалих за часом освітніх програм або проектів, пропонують ураховувати цей вид діяльності, оскільки він теж передбачає зовнішню практику та дослідницьку роботу, доказом чого є отримання відповідного сертифікату.

 

Зазначимо, що стажування як форму підвищення кваліфікації наразі широко використовують у практиці вищої школи, результатом чого є здійснення наукових досліджень із обов’язковою публікацією, розробляння методик, написання магістерської чи дисертаційної роботи. В свою чергу, педагогічне стажування здійснюють з метою формування та закріплення на практиці професійних компетенцій, здобутих у результаті теоретичної підготовки, щодо виконання функціональних завдань і обов’язків, засвоєння кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду, формування особистісних якостей для виконання професійних завдань на новому, більш високому якісному рівні в межах певної спеціальності.

 

У випадку запровадження стажування педагогічних працівників у навчальних закладах поза місцем постійної роботи, на наш погляд, можуть бути передбачені такі види педагогічної діяльності:

  • ознайомлення зі статутом, програмою розвитку, планами роботи навчального закладу;
  • відвідування стажистом уроків досвідчених педагогів;
  • власне проведення уроків стажистом;
  • участь стажиста у підготовці та проведенні засідань педагогічної ради, методичних об’єднань, нарад при директорі;
  • залучення стажиста до здійснення моніторингу якості освіти (розробляння контрольних завдань, підготовка аналітичного матеріалу, опис результатів діагностики);
  • аналіз педагогічної літератури з певного питання, що є актуальним для навчального закладу, де проходить стажування;
  • підготовка та проведення з учнями (батьками) позакласного виховного заходу;
  • участь у тренінгових заняттях, творчих майстернях з метою опанування педагогічних технологій;
  • виконання проектних завдань.

 

За результатами стажування педагог складає тест, завдання якого мають ураховувати, передусім, технологічний і професійний компонент його діяльності. Зрозуміло, така процедура має відбуватися з використанням комп’ютерного програмного забезпечення, що не лише заощадить час і витрати, але й (що було б ідеально) надасть педагогові відповідну програму корекції рівня професійної кваліфікації.

 

Як узагальнення зауважимо, що відчуття необхідності змін завжди є гострішим, аніж страх перед ними. Рух уперед змушує людину активізувати власний потенціал і задіяти ресурси найближчого оточення, зібратися з духом і свідомо обрати необхідну траєкторію змін. Рух уперед сповнює наше життя сенсом, мотивує до інтелектуальної та духовної праці, навчає досягати перемог і, врешті-решт, набувати досконалості.

 

Список використаних джерел

  1. Авдеева, Н. Ключевые компетенции — новая парадигма результата образования / Н. Авдеева // Педагогика. — 2003. — № 5. — С. 34–39.
  2. Гончаренко, Л. А. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи : навч. пос. для студентів / Л. А. Гончаренко, В. В. Кузьменко. — Херсон : РІПО, 2006. — 92 с.
  3. Иванов, Д. Компететности и компететностный подход в современном образовании / Д. Иванов. — М.–Ф. : Чистые пруды, 2007. — 32 с. — (Библиотечка «Первого сентября», серия «Воспитание. Образование. Педагогика»; вып. 6 (12)).
  4. Краевский, В. В. Предметное и общепредметное в образовательных стандартах / В. В. Краевский, А. В. Хуторской // Педагогика. — 2003. — № 3. — С. 3–10.
  5. Малишева, О. П. Нові стандарти атестації педагогічних працівників / О. П. Малишева. — К. : Література ЛТД, 2012. — 240 с.
  6. Науково-методичні засади формування психологічної компетентності керівників освітніх організацій у системі післядипломної освіти : наук.-метод. посібник ; за наук. ред. О. І. Бондарчука. — К. : Педагогічна думка, 2012. — 144 с.
  7. Овчарук, О. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти / О. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О. В. Овчарук. — К. : К. І. С., 2004. — С. 6–16.
  8. Parry, S. V. The quest for competencies / S. V. Parri // Training Magasine. — 1996. — Vol. 33, № 7. — P. 48–56.
  9. Як вирішити проблему навчання вчителів в Україні? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://h.ua/story/200860/#ixzz3Vsz10LSx.
  10. Типове положення про атестацію педагогічних працівників [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/education/typove-polozhennia/doc.
  11. Professional Standards for Teachers [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.tda.gov.uk/teachers/professionalstandards/standards/qts.aspx.
   
Dounload PDF

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 6219
 
Догори