Зелений світ травня

Н. В. Третякова


Початок календарної весни приносить спраглим тепла й сонця людям уже перше березня. Проте в багатьох країнах справжня весна настає і в погоді, і в душах людей лише з приходом травня — адже недарма на початку цього місяця в багатьох країнах відбуваються яскраві та гучні святкування.
 
 
ПРАЦЬОВИТІ ФРАНЦУЗЬКІ КОНВАЛІЇ
 
У Франції, наприклад, уже в перший травневий день вулиці міст сповнюються гамором велелюдних демонстрацій, а на зелених луках передмість яблуку ніде впасти від сімей, які вийшли на пікнік. Справді, в календарі французів важко знайти ще один день, що поєднував би стільки свят, як 1 травня. Це і День солідарності трудящих, і День Жанни Д’арк, але насамперед — День конвалій. А оскільки зазначені квіти так чи інакше вплітаються в будь-яке із цих свят, найчастіше його іменують просто Днем конвалій та праці, а кого (чи що) вшановувати цього дня — кожен вирішує сам.
 
День праці в «народній» назві не випадково посідає друге місце: конвалії стали неодмінним атрибутом цього дня значно раніше, ніж з’явилися профспілки, а Паризький конгрес Другого Інтернаціоналу прийняв рішення проголосити 1 травня Днем демонстрацій на захист робітників. Якщо вірити джерелам, на які посилаються самі французи, перші згадки про Свято конвалій з’явилися за часів панування Карла IX, 1561 року. Своїм указом він зобов’язав придворних 1 травня мати на одязі квітку конвалії — на щастя. Чоловікам цей королівський указ дав ще один привід почати нове знайомство або зайвий раз потішити кохану, тому традиція швидко прижилася і «пішла в народ». Молоді вона настільки припала до душі своєю лаконічністю та легкістю, що на балах навіть з’явився своєрідний «кодекс конвалій». Молодик, який мав серйозні наміри, просив у дівчини шпильку. Якщо вона відповідала згодою, він віддавав їй свій букет конвалій, який дівчина закріплювала на сукні. Найчастіше це ставало синонімом заручин, і про такі рішення нерідко ог олошували наприкінці балу.
 
Скромніші кавалери просто пропонували свій букет — обмін букетами з панянкою означав її готовність танцювати саме з ним і, можливо, познайомитися ближче. Не обходилося, звісно, і без «драм», і справжніх «трагедій». Якщо за «традицією конвалій» дівчина не хотіла брати букет — це означало відмову. А в найгіршому випадку подарунок чоловіка могли кинути на підлогу або просто розтоптати.
 
Свято конвалій має і релігійний контекст. Коли християнство лише закріплювалося на цих землях, проповідники надали йому особливого культового значення, назвавши маленькі білі квіти сльозами Богородиці. Ця традиція жива і сьогодні. 1 травня «спадкоємиці Діви Марії» проходять обряд у церкві, після якого рушають вулицями, прославляючи Богородицю. Конвалія знайшла шлях і до Дня солідарності трудящих: ідеологи робітничого руху побачили в цій рослині... ідеальне життя робітника. Трикутник, який становив основу охорони праці — робота, дозвілля та сон — визначили цілком схожим на квітку конвалії, а свята вирішили об’єднати.
 
Рішення пішло на користь усім. Туристи мають чудову нагоду помилуватися заквітчаними містами, а заповзятливі французи заробляють на весняному ажіотажі непогані гроші. Комерційний інтерес підігріває і традиція, за якою продавати конвалії може кожен охочий — доходи від цього не обкладають податками.
 
Хоча, перш ніж вийти на вулицю з букетами конвалій, продавцям необхідно ознайомитися з правилами з міськими правилами щодо цього. У Парижі, наприклад, продавати конвалії можна виключно без додавання інших квітів. Приватні продавці мають розташовувати свої ятки не ближче ніж за 40 метрів від квіткових магазинів, а лавки, столи і візочки заборонено використовувати як торгові точки. Оштрафувати можуть, якщо продавець заважає перехожим або аж занадто активно привертає їхню увагу.
 
Але попри все, свято конвалій лишається одним із найулюбленіших у Франції — це доводить і статистика. Так, за даними сільськогосподарського агентства FranceAgriMer, для одного лише святкування 1 травня 2013 року конвалій купили на... 36 мільйонів євро (одна квітка коштує в середньому один євро). Отож французи використовують перший день травня, щоб нестримно насолоджуватися буянням весни.
 
 
ВІДПОЧИВАЙ НА «ЗЕЛЕНИЙ»
 
Не надто відстають від них і японці, які 4 травня святкують «День зелених насаджень». Це свято насправді унікальне для японців, бо представники цієї нації, що звикли скрізь бачити кілька шарів прихованого змісту, для кожного святкування вигадувати довгі складні ритуали, а потім сумлінно їх виконувати, цього дня... просто відпочивають, без правил. Краса і розквіт природи в перші по-справжньому теплі дні точно відповідають «зеленій» назві цього свята, і кожен використовує це сонячне свято, аби виїхати на пікнік та на природі розважитись з родиною чи друзями.
 
Спершу це свято збігалося з днем народження імператора Сьова. Він, хоча і не мав реальної влади, а був радше державним символом, мав надзвичайно активну громадську позицію впродовж усього свого «правління», з 1926 до 1989 року. Особ ливо після Другої світової війни багато часу він проводив у подорожах, підтримуючи моральний дух сімей, що постраждали у війні. Під час таких поїздок, якщо вони припадали на весну, влаштовували фестивалі посадки дерев; а вільний час імператор присвячував вивченню морської біології, ним написано багато наукових праць з цієї теми. Урешті-решт, «вшанування природи» стало такою значною частиною цього дня, що вже після смерті імператора два свята вирішили розділити: державним святом «День Імператора Сьова» залишилось 29 квітня, а День зелених насаджень перенесли на 4 травня.
 
 
ЯК УКРАСТИ ДЕРЕВО?
 
Ще однією травневою традицією, навіть назва якої досить промовиста, є встановлення «травневого дерева» на центральних площах міст та сіл багатьох європейських країн, що зазвичай приурочено до головного травневого свята країни. Вийшло так, що саме на цей час розквіту природи скрізь припадали свята та обряди, у яких задіяні зелені гілочки: і одне одного «на здоров’я» ними били, і худобу, і в хату вносили, вірячи, що в них живуть добрі божества. І поступово ритуальний «жмуток пагонів» перетворився на справжнісіньке дерево.
 
Гілок це ритуальне дерево не має, а вгорі його прикрашає увите зеленню та обвішане стрічками кільце, що символізує крону. Усі значення, які має травневе дерево, годі й перелічити. Дерево без листя символізує незмінну ось Всесвіту, його центр («уявне листя» дерева позначає при цьому зміни, швидкоплинні моменти життя). Стовп сам по собі є символом чоловічого начала, а вінок-крона символізує жіноче начало. Разом вони (цілком логічно) уособлюють плодючість. Іще дерево позначає число 10, одиницею при цьому є саме дерево, а нулем — крона та хоровод, який влаштовують біля цього дерева.
 
«Способів використання» травневого дерева сила-силенна, традиції, пов’язані з ним, іноді дуже різняться навіть у сусідніх селах, годі казати про різні країни. Уже саме його встановлення подекуди стає захопливим обрядом і навіть центральним дійством святкування. «Дерево» врочисто дістають зі схованки, несуть на центральну площу святковою ходою, в супроводі оркестру, і група молодиків за допомогою довгих жердин установлює його вертикально на очах у публіки під час масових гулянь. В інших же місцях, навпаки, це дерево встановлюють тихцем, в темряві, щоразу в інший час, щоб глядачі не збиралися — «ніби само виросло».
 
У деяких місцях дерево щоразу нове, в інших місцевостях стовбур залишається незмінним, а от крона щорічно оновлюється. Способів зберігання багаторазового стовбура також немало, іноді його навіть увесь рік тримають під водою. А ще дерево можна взагалі не прибирати, або оновлювати раз на рік, або перед Різдвом замінювати на ялику, а в травні повертати на місце. У деяких місцевостях це дерево встановлюють не останнього місяця весни, влітку, можливо, навіть у серпні, втім, від цього воно не стає «менш травневим».
 
Іще травневе дерево можна украсти, хоча навколо нього зазвичай є охорона. Охоронців можна відволікти або перехитрувати. Зазвичай дії для «викрадення дерева» досить умовні, наприклад потрібно тричі доторкнутися лопатою до землі біля нього. А щоб попередити викрадення, достатньо доторкнутися до самого дерева, але лише за нагоди. Викрадене все ж таки дерево може залишатися на місці, але до нього кріплять табличку, на якій написано, що воно викрадене і належить тепер, наприклад, мешканцям сусіднього села/міста. Нові господарі можуть і забрати його, перенести в своє село і поставити поряд з власним деревом. Демонтувати дерево при цьому можна лише тим самим способом, яким його встановлювали, наприклад, не можна використовувати підйомний кран, якщо дерево було встановлено без допомоги техніки. Утім, до цього доходить дуже рідко, адже викрадене дерево можна викупити назад, наприклад, пригостивши всіх жителів села-загарбника дерева пивом. Випадки, коли викуп відмовляються платити і дозволяють забрати дерево, настільки рідкісні, що про них пишуть у газетах і розповідають по телевізору.
 
Іще навколо дерева можна танцювати, а якщо робити це досить майстерно — можна заодно обплести стовбур красивим візерунком зі стрічок, якими прикрашена крона. Можна залазити на дерево, щоб дістати підвішений до крони приз. А ще можна встановлювати маленьке, «приватне» і символічно оздоблене травневе дерево перед будинком коханої людини — за це одержиш подяку від усієї її родини, а може, навіть руку і серце...
 
 
БРУДНІ СПРАВИ ПОВАЖНИХ ЛЮДЕЙ
 
Як і в інших країнах, в Англії першого травня відбувається парад. Але участь у ньому беруть... сажотруси. Люди цієї професії уособлюють загадковість та удачу. Уважають навіть, що якщо доторкнутися до сажотруса — тобі щаститиме увесь рік. Утім достатньо і просто зустріти сажотруса на вулиці, або ж побачити його уві сні. А якщо вищипнути кілька ворсинок з його щітки — вони залишаться вічним талісманом удачі (щоправда, зараз роль сажотрусів на параді здебільшого виконують актори).
 
Існує чимало легенд про те, що сажотрусами ставали діти багатих батьків, які колись загубили своїх чад. Але займаючись чисткою труб — важкою і шляхетною справою — вони повертали врешті-решт, своє право і свій титул. Тож із сажотрусами завжди поводилися дуже шанобливо. Іншу причину, за якою вважають, що сажотрус приносить щастя, можна віднайти в історії. У давнину димоходів майже не чистили, і це було однією з головних причин широко відомих лондонських пожеж. Нарешті уряд прийняв рішення щодо обов’язкової чистки димоходів, тоді й з’явилася професія сажотруса. Тож походження цього забобону очевидне: що більше сажотрусів ти зустрічаєш, ідучи вулицею, то менша імовірність, що твій будинок згорить.
 
Насправді ж доля традиційних сажотрусів в Англії була зовсім не такою щасливою. Підмайстрами сажотрусів ставали чотирирічні діти-сироти, знайдені у притулках або ж просто на вулицях. Те, щоб діти були нікому не потрібні, було вкрай важливо — адже смертність серед них була надзвичайно високою. Їхня робота полягала в тому, щоб залазити в димохід, і чистити його зсередини щіткою. Звичайно, про страхування не йшлося, часто діти зривалися, падали і розбивалися.
 
А іноді просто задихалися від диму та кіптяви. До того ж ці маленькі помічники жили серед вулиць, помитися після роботи можливості в них не було, а впускати в своє житло такого замазуру жоден майстер не хотів. А працювали ці діти за їжу, якої отримували мінімум, адже що менше вони їли, то повільніше росли і довше могли залазити в димар... Чи не тому складали казки про щасливих сажотрусів — можливо, люди, які бачили замурзаних схудлих дітей із сумними очима, занадто хотіли вірити, що на них чекає щасливе майбутнє?
 
З такою жорстокістю не могла змиритися принцеса Шарлотта. Вона пообіцяла щедру винагороду тому, хто вигадає спосіб очистити димар без допомоги дітей, а 1803 року було засноване ціле Товариство, метою діяльності якого був пошук виходу з цієї складної ситуації. Врешті винайшли спосіб, яким користуються дотепер: опускати в димар вантаж зі щіткою. Але експлуатація дітей виявилася дешевшим способом очистки димаря, тож її використовували ще понад півсторіччя, аж до різкого підвищення штрафів за таке порушення закону.
 
В Англії дотепер є будинки з пічним опаленням, тому там і зараз можна зустріти «традиційного» сажотруса. А в Данії вже понад 40 років навіть працює єдина у світі школа сажотрусів. Навчаються там впродовж чотирьох років, крім практичних навичок «трусіння сажі», здобувають знання з природничих наук, математики, економіки, а також теорії опалення та вентиляції.
 
Але ж хіба не можна вважати «сучасниками відповідниками сажотрусів» працівників ЖКХ, що займаються перевіркою вентиляцій? Тож наступного разу, коли зустрінете такого робітника (особливо молодого та привабливого), спробуйте доторкнутися до нього, або ж просто усміхнутися йому — і буде вам щастя...
 
 
ШИКУЙСЬ! КРОКОМ РУШ!
 
Поряд з обрядовими святами у низці країн цього дня відзначають й цілком світські, державні свята, і не лише приурочені до річниці перемоги 9 Травня. Мабуть, ці дати підсвідомо (або свідомо) обирали для святкувань, розуміючи, що крокувати патріотичною ходою в променях майже літнього сонечка значно веселіше, ніж чвакати ногами по осінній сльоті, чи диханням зігрівати затерплі від морозу пальці.
 
У Туреччині, наприклад, 19 травня святкують День молоді та спорту — справжнє національне свято. Святкують його не тільки молодь та спортсмени, але й усі жителі країни, і це найбільше з державних свят Туреччини. Його можна назвати і святом сім’ї та друзів, адже цього дня, користуючись зайвим вихідним, кожен намагається зустрітися з тим, кого давно не бачив.
 
У Норвегії найголовніше свято — День конституції, і за сумісництвом День незалежності — відзначають 17 травня. І його неодмінною складовою також є хода, проте тут участь у ній беруть перш за все школярі, одягнені в національний одяг та з прапорами в руках, а вже після дітей можуть пройтися вулицями й дорослі — представники релігійних, політичних та спортивних організацій. А вже після дотримання цього ритуалу, хоч і сучасного, святкування продовжують у довільній формі, хтось у родинному колі, а хтось долучається й до масових гулянь.
 
 
УКРАЇНСЬКІ ЮВІЛЯРИ
 
15
170 років від дня народження Іллі Ілліча Мечникова, українського вченого-біолога, одного з основоположників еволюційної ембріології, імунології (1845–1916)
22
175 років від дня народження Марка Лукича Кропивницького, українського письменника, драматурга, актора, засновника українського театру (1840–1910)
 
 
СВІТОВІ ЮВІЛЯРИ
 
2
40 років від дня народження Девіда Бекхема, англійського футболіста (1975)
7
175 років від дня народження Петра Ілліча Чайковського, російського композитора, диригента, педагога (1840–1893)
18
95 років від дня народження Івана Павла II Великого (Кароль Войтила), Папи Римського, Святого католицької церкви, поета і поліглота (1920–2005)
24
110 років від дня народження Михайла Олександровича Шолохова, російського письменника (1905–1984)
 
Dounload PDF

Відгуки читачів