Аналіз ефективності впровадження інновацій у навчально-виховний процес

В. М. Скіра, учитель іноземної мови Вільненської ЗОШ І–ІІІ ступенів Нижньосірогозького району Херсонської обл.

Мета інноваційного навчання — розвивати в учнів можливості творчо освоювати новий досвід.


Сучасний етап модернізації системи освіти характеризується посиленням уваги до особистості, спрямуванням зусиль педагогів на розвиток творчого потенціалу учасників навчально-виховного процесу. Реалізація нових векторів розвитку освіти потребує використання інноваційних педагогічних технологій, творчого пошуку нових чи вдосконалених концепцій, принципів, підходів до освіти, суттєвих змін у змісті, формах і методах навчання, виховання, управління педагогічним процесом в загальній середній школі.
 
На думку дослідників, нове в педагогіці — це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які в таких поєднаннях ще не були висунуті або використані, але й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивний початок, що дозволяє у змінених умовах і ситуаціях достатньо ефективно вирішувати завдання виховання й освіти.
 
Основою творчого освоєння нового досвіду є цілеспрямоване формулювання творчого та критичного мислення, досвіду й інструментарію навчально-пошукової діяльності, рольового й імітаційного моделювання, пошуку та визначення власного особистого сенсу й ціннісних відносин. 
 
Продуктами інноваційної діяльності є нововведення (новоутворення, новації), які позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються новим чи вдосконаленим змістом освіти, засобами навчання, виховання, освітніми моделями й адекватними їм системами управління, зафіксованими у формах, придатних для апробації, розповсюдження й освоєння.
 
Для ефективного застосування інноваційних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу та глибоко його вивчити, а не перетворити технології на безглузді «ігри заради ігор», педагог має старанно планувати свою роботу, аби:
  • дати завдання учням для попередньої підготовки;
  • відібрати для уроку такі технології, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;
  • під час самих інноваційних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або, «граючись», виконали його;
  • на одному занятті недоцільно використовувати багато інноваційних вправ;
  • проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними вправами;
  • провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи й увагу на іншому матеріалі теми.
 
Для зміцнення контролю за ходом процесу навчання за умов використання інноваційних технологій учитель має попередньо добре підготуватися:
  • глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий;
  • старанно спланувати й розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;
  • мотивувати учнів до вивчення шляхом добирання найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результати заняття й критерії оцінки роботи учнів;
  • передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах.
 
Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інноваційних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів і зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей і дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь…», «Існує інша точка зору…», «Можна сказати інакше…»
 
Оволодіння новими технологіями навчання й виховання вимагає внутрішньої готовності педагога до серйозної діяльності щодо перетворювання, насамперед, самого себе.
 
Сьогодні найбільш часто використовують педагогічні технології, класифікацію яких можна подати таким чином:
  • структурно-логічні технології — поетапна організація системи навчання, що забезпечує логічну послідовність постановки й розв’язання дидактичних завдань на основі відбирання їхнього змісту, форм, методів і засобів на кожному етапі з урахуванням поетапної діагностики результатів;
  • інтеграційні технології — дидактичні системи, що забезпечують інтеграцію міжпредметних знань і вмінь, різноманітних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, уроків, навчальних днів;
  • ігрові технології — дидактичні системи використання різноманітних ігор, під час виконання яких формуються вміння розв’язувати завдання на основі компромісного вибору (театралізовані, ділові й рольові ігри, імітаційні вправи, індивідуальний тренінг, розв’язання практичних ситуацій і задач, комп’ютерні програми тощо);
  • тренінгові технології — система діяльності для відпрацювання певних алгоритмів розв’язання типових практичних завдань, у т. ч. за допомогою комп’ютера (психологічні тренінги інтелектуального розвитку, спілкування, розв’язання управлінських завдань);
  • інформаційно-комп’ютерні технології — технології, що реалізують у дидактичних системах комп’ютерного навчання на основі діалогу «людина – машина» за допомогою різноманітних навчальних програм (тренінгових, контролюючих, інформаційних тощо);
  • діалогові технології — сукупність форм і методів, заснованих на діалоговому мисленні у взаємодіючих дидактичних системах суб’єкт-суб’єктного рівня: «учень – педагог», «учень – автор», «педагог – автор» тощо). Діалогові форми вважають найбільш поширеними серед інших сучасних технологій.
 
Щоб визначити, чи належить будь-яка освітня технологія до інноваційної, необхідно виокремити в ній головну ідею, спрямовану на розвиток освіти, і визначити рівень її новизни. Якщо ідея, покладена в основу освітньої технології, є абсолютно новою для значної кількості професіоналів у цій галузі наукових знань (або дещо модернізованою), актуальною та перспективною, то технологія, розроблена на її основі, є інноваційною освітньою технологією.
 
Особливість сучасної освіти полягає в тому, що на практиці різні технології можуть активно й дуже результативно поєднувати. Наприклад, учитель може застосовувати на своїх уроках елементи технології індивідуалізованого навчання й організувати навчальний процес таким чином, що індивідуальний підхід та індивідуальна форма навчання будуть пріоритетними. Викладач взаємодіє з учнями за індивідуальною моделлю, ураховує їхні особистісні якості, практикує індивідуальний підхід у навчанні, за якого повністю адаптує зміст, методи й темпи навчальної діяльності учнів до їх особистісних. Можна практикувати проведення нетрадиційних (нестандартних) уроків. Особливість таких уроків полягає в такому структуруванні змісту й форми, яке би викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Це уроки-конференції, уроки-змагання, уроки-консультації, уроки-ділові ігри, уроки-конкурси та ін., які характеризуються інформаційно-пізнавальною системою навчання, оволодінням учнями готовими знаннями, пошуком нових даних, розкриттям внутрішньої сутності явищ шляхом проведення диспутів, змагань тощо. На таких уроках викладачі організовують діяльність групи таким чином, щоб учні за можливості працювали самостійно, керують цією діяльністю, забезпечують її необхідним дидактичним матеріалом. Уважають доцільним використання вчителем у практиці роботи диференційований підхід до окремих груп учнів, роботу учнів у малих групах, що сприяє розвитку організаційних і комунікативних здібностей, підвищує творчу активність, розвиває комунікативні вміння, підвищує професійну компетентність майбутніх кваліфікованих робітників. Упровадження інформаційних технологій викладач може здійснювати за допомогою електронних програм перевірки знань (тестових завдань), лабораторно-практичних робіт, презентацій на електронних носіях.
 
Доцільним є також застосування мультимедійного обладнання на уроках, технічних засобів навчання: магнітофонні записи, діапозитиви, аудіо- та відеофрагменти, мультимедійне обладнання тощо. Усе це сприяє інтенсифікації навчального процесу й, врешті-решт, підвищенню його ефективності.
 
Отже, інноваційна діяльність — це створення нового (оригінальних прийомів, цілісних педагогічних концепцій), що змінює звичний погляд на явище, перебудовує суспільно-педагогічні відносини. Упровадження інноваційних методів і прийомів у навчально-виховний процес будується на основі творчої взаємодії вчителя й учнів, котра максимально спрямована на самостійний пошук учнями нових знань, нових пізнавальних орієнтирів високого рівня складності, вироблення загальнолюдських норм і цінностей, оволодіння мистецтвом рефлексії.
 
Постійне впровадження сучасних педагогічних
технологій у навчальний процес свідчить про те,
що їх використання виводить викладання пред-
метів на більш високий рівень і стає невід’ємною
частиною навчально-виховного процесу.
 
 
Самоосвітня діяльність — це сукупність декількох «само»:
  • самооцінка — уміння оцінювати свої можливості;
  • самооблік — уміння брати до уваги наявність своїх якостей;
  • самовизначення — уміння вибирати, усвідомити свої інтереси;
  • самоорганізація — уміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти; планувати, організовувати навчальну діяльність;
  • самореалізація — реалізація особистістю своїх можливостей;
  • самокритичність — уміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
  • самоконтроль — уміння здійснювати контроль за власною діяльністю;
  • самоаналіз — підведення підсумків, визначення результативності;
  • саморозвиток;
  • самоствердження.
Н. В. Бухлова
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
  1. Борівський В. Проблеми психолого-педагогічної підготовки вчителя до роботи в сучасній школі [Текст] / В. Борівський // Рідна школа. — 2002. — № 3. — С. 22–26.
  2. Буркова Л. Ключ до управління: Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму керування інноваційним процесом в освіті [Текст] / Л. Буркова // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2000. — № 1. — С. 31–37.
  3. Даниленко Л. Інноваційна діяльність у загальноосвітніх навчальних закладах [Текст] / Л. Даниленко // Директор школи. — 2000. — № 20. — С. 5.
  4. Даниленко Л. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти [Текст] / Л. Даниленко // Післядипломна освіта в Україні. — 2003. — № 3. — С. 70–74.
Dounload PDF

Відгуки читачів