Погляди на зміст шкільного курсу історії на початку ХХ ст.

Баханов К. О., доктор педагогічних наук, Бердянський державний педуніверситет


На хвилі революції 1905 р. Маніфестом 17 жовтня було усунуто низку обмежень, зокрема і щодо української мови. Стала реальною перспектива відкриття українських шкіл і навчання у них історії України. Це висунуло на порядок денний потребу створення короткої популярної історії України, яку б могли використовувати для індивідуального навчання чи в недільних школах, а згодом — і як масову навчальну книгу у школі. Із цією метою М. Грушевський написав книжку «Про старі часи на Україні», яка побачила світ 1907 року. Майже одночасно подібні популярні книги створюють публіцист, етнограф та освітянський діяч з Полтави Г. Коваленко та композитор, письменник та активіст «Просвіти» з Миколаєва М. Аркас. Книжка Г. Коваленка «Українська історія. Оповідання з історії України» була видана 1906 року, її перевидавали зі змінами та доповненням сім разів. За характером це епізодичний курс історії України, який нагадував адаптовану і по можливості наповнену українським змістом збірку українських сюжетів з російських підручників. Яскравою відмінністю «Оповідань» стало намагання автора вписати українську історію в контекст давнього періоду всесвітньої історії, задля чого він розпочав розповідь з огляду найголовніших здобутків епохи первісності, історії Єгипту, народів Месопотамії, Греції, Риму, арабських і турецьких завоювань. Це було зроблено з метою показати взаємозв’язки між народами й те, що українці не залишалися осторонь цивілізаційного процесу: «Уже й тоді жили тут люди, як ще не завелися культурні держави — Єгипет, Вавилон, Ассирія», — пише Г. Коваленко, згадуючи трипільську культуру. Курс історії України Г. Коваленко поділяє на п’ять періодів:
 
1. Від найдавніших часів до монгольської навали (землі й племена слов’янські, велика Київська держава, усобиці князів і боротьба з кочовиками).
 
2. Від татарського нападу до козацьких часів (велика татарська «заверюха», Литва та Україна, Московська держава та відмінність її від Литви, польське панування, доля міст, братства, церковна унія).
 
3. Козаки і боротьба з Польщею (українське козацтво, Військо Низове Запорозьке, Сагайдачний, Могила, Павлюк, Острянин, Б. Хмельницький, лад на Україні після 1648 р.).
 
4. Руїна. Боротьба за автономію України і втрата її (усобиці, Руїна, Мазепа, зрада Мазепи, Україна після скасування Гетьманщини).
 
5. Доля України за нових часів (початок відродження, Т. Шевченко і праця освічених українців, відродження в Галичині, Драгоманов, нові часи).
 
1908 року вийшла друком «Історія України-Русі» М. Аркаса (Аркас М. Історія УкраїниРусі / М. Аркас. — К. : Вища школа, 1991. — 456 с.), створення якої тривало майже сім років. Спочатку нарис був задуманий для навчання онука Миколи, але під впливом піднесення українського руху після 1905 р. і великого інтересу українського суспільства до власної історії була видана накладом майже 7 тис. примірників. У курсі історії України автор виокремив дев’ять періодів, п’ять з яких характеризує за однаковою схемою: розповідь про діяльність правителів або ватажка руху та узагальнення щодо устрою та відносин у згаданий період. За М. Аркасом, такими періодами є:
 
1. Скіфо-Сарматський (скіфи, сармати, слов’яни).
 
2. Київський (до 1170 р.) (Олег, Ігор, Ольга, Ярополк, Володимир, Святополк, Ярослав, Ізяслав І, Святослав, Всеволод, Святополк, Володимир Мономах, Мстислав І, Ярополк ІІ, Ізяслав ІІ, Ростислав, Юрій Долгорукий, Ізяслав Давидович, Ростислав, Мстислав ІІ).
 
3. Галицький (1087–1340) (Рюрик, Володар, Володимирко, Ярослав, Володимир ІІ, Роман Мстиславич, Мстислав Удатний, Данило Романович, татари, Лев І, Юрій І, Лев ІІ, Юрій ІІ).
 
4. Литовський (1320–1501) (Міндовг, Вітен, Гедимін, Ольгерд, Ягайло, Вітовт, Свидригайло, Казимир).
 
5. Польський (1501–1647) (Ланцкоронський, Дашкевич, Дмитро Вишневецький-Байда, Січ Запорозька, Ружиневський, Підкова, Зоборовський, Косинський, Наливайко, Лобода, Нечковський, Байбуза, Кішка, Сагайдачний, Голуб (Стоблівець), Жмайло, Дорошенко, Чорний, Трясило, Орандаренко, Гаврилович, Томиленко, Павлюк, Остряниця, Гуня, Могила).
 
6. Гетьманський (1647–1663) (Хмельницький, битви на Жовтих Водах, під Корсунем, під Пилявою, похід на Львів, облога Збаража, битви під Берестечком, під Батогом, під Жванцем, Московське підданство, похід Золотаренка, шведська справа, Виговський, Чигиринська рада, рада у Гадячі, похід Ромодановського і Трубецького на Україну, Юрій Хмельницький).
 
7. Руїна (1663–1687) (Тетеря, Брюховецький, Дорошенко, Ханенко, Многогрішний, Самойлович).
 
8. Московський (1687–1764) (Мазепа, Коломацька рада, будування фортець, азовські походи, Мотря Кочубеївна, донос Кочубея та Іскри, Карл ХІІ та Україна, перехід на бік Швеції, зруйнування Батурина, прокльон Мазепи, зруйнування Чортомлицької Січі, Скоропадський, Полуботок, Апостол, Міжгетьманство, Кирило Розумовський).
 
9. Україна під владою Російської та Австрійської держав (1764–1907) («Малоросійська колегія», губернські установи, скасування козацьких полків, кріпацтво, завоювання Очакова, подорож цариці до Криму, становище Правобережної України та Галичини, гайдамаки, опришки, Коліївщина, поділи Речі Посполитої, останні часи Запорозької Січі, кріпацтво і втікачі, Кирило-Мефодіївське Братство, українці в Державній Думі, просвітницькі товариства)
 
Книжка М. Аркаса була неоднозначно оцінена істориками. Так, В. Липинський як позитив відзначав простоту мови, наближеної до селянства, легкість викладу, спокійний об’єктивний літописний характер викладу, корисний для розуміння книги, незважаючи на схематичність і штучність періодизації; широту і повноту використаного матеріалу; велике почуття любові до народу. Проте історик закидав М. Аркасу побіжне ставлення до соціальної еволюції українського народу, подання скоромовно періоду від кінця ХVІІІ ст. до початку ХХ ст.; брак єдиної концепції історії України; місцями безпідставне гіпотезування, беззастережне вживання поряд термінів «Україна» та «Галичина».
 
М. Грушевський вщент розкритикував нариси М. Аркаса, які мали таку саму назву, що й його багатотомна праця. Історика не влаштовувала «проросійська» концепція книжки, велика кількість авторських недоглядів, спрощені примітки, фактичні помилки, неповнота, схематичність, примітивність та бідність викладу матеріалу, а отже, як наслідок — оцінка книги як шкідливої з наукового, просвітницького, національного погляду.
 
Сучасні історики, зокрема В. Сарбей, вважають рецензію М. Грушевського вкрай упередженою через те, що нариси М. Аркаса мали конкурувати з його «Ілюстрованою історією України», яка, за свідченням сучасників, користувалася значно меншим попитом.
Dounload PDF

Відгуки читачів