Схема М. Грушевського як теоретична основа побудови змісту шкільного курсу історії України

Баханов К. О., доктор педагогічних наук, Бердянський державний педуніверситет


У виробленні концепції структури змісту шкільного курсу історії України провідна роль належить засновнику української історіографії М. Грушевському. В основу цієї концепції було покладено ідею самобутності, окремішності і безперервності історичного буття українського народу, і саме вона стала фундаментом праці «Історія України-Руси», перший том якої було видано 1898 року.
 
М. Грушевський запропонував нову схему історії, що відрізнялася від офіційної схеми історії «загальноросійського народу»: Київська Русь є творінням українсько-руської народності, а Володимиро-Московської — великоруської народності; відтак Київський період історії перейшов не у Володимиро-Московський, а у Галицько-Волинський, а потім у Литовсько-польський. Цьому історик присвятив окрему статтю «Звичайна схема «руської історії» й справа раціонального укладу історії східного слов’янства» (1904). Ця схема практично втілилися у низці популярних книг «Нариси історії українського народу» (1904), «Про старі часи в Україні» (1907), «Ілюстрована історія України» (1911). Остання певний час правила за підручник з історії України. У цих книгах разом з новою схемою історії М. Грушевським було запропоновано низку нових прочитань української історії. Історик І. Гирич, проаналізувавши доробок М. Грушевського в цій царині, виокремив найважливіші з них:
  • Київська Русь має своїм корінням протоукраїнське утворення — державу антів VІ–VІІ ст., а розпочинається із захоплення Олегом Києва 882 року;
  • давньоруської спільноти не існувало, а у Х–ХІІІ ст. існувало три галузки східнослов’янського племені: українська — поляни, сіверяни, деревляни, бужани, дуліби, тиверці, білі хорвати, проторосійська — в’ятичі; протобілоруська — дреговичі, полочани;
  • держава Україна-Русь (а не Київська Русь) є насамперед спадщиною українського народу, позаяк Північно-Східна Русь виникла внаслідок колонізації в’ятичів, а згодом переселенців з України;
  • Галицько-Волинське князівство — друга українсько-князівська держава, спадкоємиця Київської держави, з неї виросла Україна литовсько-польського часу;
  • Велике князівство Литовське за своїм етнічно-культурним наповненням є українсько-білоруською державою, що продовжила традиції Київської держави, тоді як Московське царство — традиції Володимиро-Суздальського князівства;
  • із Люблінської унії розпочалися процеси полонізації, покатоличення і децентралізації України;
  • Берестейська унія стала результатом непродуманої політики Константинопольського патріарха і мала здебільшого негативні наслідки;
  • період з кінця ХVІ — початку ХVІІ ст. — доба культурно-національного відродження (братства, заснування навчальних закладів, полемічна література);
  • українське чернецтво (І. Борецький, П. Могила) сприяло культурно-суспільній спадковості від Княжої доби до козацтва, Українська православна церква відрізнялася від московського православ’я й опиралася його ідеологічному завоюванню;
  • козацький лад — питомо український суспільний порядок, спадкоємний щодо традиції України-Русі, саме він врятував Україну від національної і соціальної загибелі;
  • саме народ, а не його зрадлива верхівка власною самоорганізацією і демократичним духом врятував себе від денаціоналізації;
  • війна козаків з Річчю Посполитою велася задля національного і соціального визволення, а не для приєднання до Московського царства, а Переяславська угода була тимчасовою домовленістю;
  • Б. Хмельницький не збирався навічно лишати Україну під московською протекцією і шукав спілки зі шведським королем;
  • діяльність усіх гетьманів є послідовною політикою автономістів-самостійників;
  • І. Мазепа, хоча й загравав з Петром І, здійснив продиктований довготривалими традиціями автономістської політики козацької верхівки крок — перейшов на бік шведів. Полтава стала символом кінця козацької автономії;
  • падіння козацької автономії у другій половині ХVІІІ ст. — кінець старої України, що віщував початок нової України, про яку згодом напишуть в «Історії Русів»;
  • ХІХ ст. — століття національного відродження в Україні, стрижнем якого було не економічне, а суспільно-інтелектуальне життя [1].
Основні ідеї наукової схеми М. Грушевського зумовили специфічну структуру курсу історії України, що чітко видно з його «Ілюстрованої історії України». Автор виокремлює в підручнику 6 частин відповідно до періодів в історії українського народу та його державності:
 
1. До заснування Київської держави (перші сліди людини, кам’яна культура, мідь, бронза, залізо, грецькі колонії, степові народи, українські племена).
 
2. Життя державне (Київські перекази про старовину, Русь, найдавніші князі, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир, християнство, Володимировичі, Ярослав, Ярославичі, половецька біда, землі-князівства, боротьба за Київ та його занепад, Галицько-Волинська держава, князь Роман, Романовичі, татарщина, король Данило Романович).
 
3. Доба литовсько-польська (перехід українських земель під литовських князів, унія Польщі з Литвою, Свидригайлові війни, спроби повстань, козаччина і козацькі походи, початок Січі, козацька війна 1590 р., війна 1596 р., Берестейська унія, боротьба з унією).
 
4. Доба козацька (козацький устрій, П. Сагайдачний, Київ стає центром культурного життя, Хотинська війна, війни 1625 та 1630 р., Сулима і Павлюк, Острянинова війна, повстання Хмельницького, боротьба за визволення України, Московська зверхність, між Москвою і Швецією, Гетьманщина, Гадяцька угода, боротьба з Москвою, роздвоєння України, Дорошенко, Руїна, згін і нова козаччина на Правобережжі, Мазепине правління, Орликові заходи).
 
5. Занепад козаччини і українського життя (обмеження гетьмана, перше скасування Гетьманщини, Апостол, друге скасування Гетьманщини, гетьманство Розумовського, Слобожанщина, національне життя Східної України, угорська Україна, Правобічна Україна, гайдамаччина, Коліївщина, остаточне скасування Гетьманщини, руйнування Січі).
 
6. Українське відродження (долучення Галичини і Буковини до Австрії, кінець Польщі і прилучення Правобережної України до Росії, початок відродження, ідея народності, український гурток і Кирило-Мефодіївське братство, Галицьке відродження і 1848 р., новий рух на російській Україні, народовці і москвофіли, Київська громада, указ 1876 р., політичний рух у Галичині, російська Україна в останні десятиліття) [2].
 
 
Література
  1. Гирич І. Михайло Грушевський як охоронець історичної пам’яті і творець КАНОНУ українських підручників з історії // Гирич І. Концептуальні проблеми історії України. — Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2011. — С. 96–101.
  2. Грушевський М. Ілюстрована історія України: репринтне видання 1913 р. — К. : Радуга, 1992. — 524 с.
Dounload PDF

Відгуки читачів