Зустріч з дивом

А. О. Гін


СПОЧАТКУ ЗДИВУВАТИ, ПОТІМ УЧИТИ
 
Що робить доросла людина, коли їй дають відповіді на не поставлені нею запитання, розповідають про те, що її не цікавить? Затуляє вуха?
 
Зовсім не обов’язково. Увічлива людина може слухати просто тому, що не хоче скривдити мовця. Підлеглий може слухати начальника з будь-якого приводу, тому що ухиляння від цього «почесного обов’язку»неприємне…
 
Так, слухати буде, але напружуватися, щоб зрозуміти, запам’ятати, долучитися до активної розмови, — ні. Майже те саме відбувається з дітьми на уроках, коли немає інтересу.
 
Проблема: сучасна система освіти побудована переважно на тому, що учням дають готові відповіді на не поставлені ними запитання.
 
За колишніх часів застосовували чимало силових методів примусу до навчання, щоб дитина хоч якось вивчила та склала іспит. Це вповні стосується й радянської школи, й американської, і європейської. Та й сьогодні ще вигадують нові «підганялки» для недбайливих учнів. Так, у деяких американських штатах не видають автомобільних прав без пред’явлення атестата про закінчення середньої школи, тобто змушують «учитися». Але про якість цього навчання й рівень знань на виході неважко здогадатися. «Великою помилкою є думка, що почуття обов’язку й примус можуть сприяти знаходженню радості в тому, щоб вдивлятися й шукати», — писав Альберт Ейнштейн [1].
 
Світ змінився, і змінився принципово. Силові методи щодо учнів спрацьовують дедалі слабкіше й дедалі менше вітаються суспільством. Тенденція очевидна, і доцільно спитати себе: як ми навчатимемо в майбутньому? Відповідь також очевидна: або зацікавивши учнів, або ніяк.
 
Звичайно, ніхто не заперечуватиме, що зацікавлених навчати приємніше й набагато ефективніше. «Інтерес не лише сприяє розвитку інтелекту, але і є однією з рушійних сил розвитку особистості загалом» [2].
 
Однак слід визнати, що школа не готова вчити по-новому. «По суті, майже диво, що сучасні методи навчання ще не зовсім придушили святу допитливість, адже ця ніжна рослинка водночас із заохоченням потребує насамперед свободи, без якої вона неминуче гине», — так писав Ейнштейн [3].
 
Вільне пізнання починається із запитань, які людина ставить сама собі. А де витоки цього самозапитання? На думку автора, початком процесу самозапитання є подив.
 
Гіпотеза: процес вільного пізнання починається, «запускається» подивом.
 
Якщо це так, то нова система освіти має містити в собі процес подиву учня як обов’язковий елемент.
 
 
ІДЕАЛЬНИЙ УЧЕНЬ
 
Олексій з 11 років вимушений був працювати. Спочатку в магазині «на побігеньках», потім мив посуд на кораблі… Утомлений, запаливши свічку, читав книги. Читав завзято, сприймав по-своєму, прагнув багато знати. Але хто міг точно сказати, ким стане Олексій у майбутньому? А став він визначним письменником — Максимом Горьким.
 
Як зрозуміти, чому з маленького Сашка вийшов великий поет Олександр Пушкін, а з маленького Альберта — великий фізик? Що спільного було в їхніх дитячих роках?
 
Звичайно, на зростання особистості впливає чимало факторів. Можна вважати, що навіть певні хвороби стимулюють розумовий розвиток (дослідження цього явища описані в книзі Володимира Ефроїмсона «Генетика геніальності» [4]).
 
Засновник ТРВЗ (теорії розв’язку винахідницьких задач) Генріх Альтшуллер припустив, що спрага пізнання в дитини є результатом сильного подиву, захвату. Він назвав це «зустріччю з Дивом».
 
Учні Альтшуллера вивчали біографії видатних особистостей, намагаючись перевірити це припущення. Велику роботу провела В. Березина, вивчивши десятки достовірних описів дитинства визначних особистостей; на базі її картотеки була написана книга [5].
 
Ламарк і Дарвін, Вернадський і Кропоткін, Пастер і Чижевський, Шліман і Ейнштейн — у біографіях цих і багатьох інших геніальних людей можна знайти «зустріч із Дивом».
 
Альберту Ейнштейну в ранньому дитинстві батько показав компас. Хлопчик довго й зосере джено розглядав дивовижну річ. Маля було вражене тим, що маленька стрілка завжди «знала», де перебувають сторони світу! Це була якась загадка, над якою він довго думав. Висновок був таким: «Я вважаю, що навколо стрілки є щось, що штовхає її» [6].
 
Генріху Шліману, майбутньому археологу, який розкопав легендарну Трою, батько подарував книгу «Всесвітня історія для дітей». Хлопчик розглядав ілюстрацію до статті про Троянську війну. «А чи справді прадавня Троя мала такі високі стіни?» Маленький Генріх був вражений тим, що величезна фортеця зникла й ніхто не знав місця її знаходження. І поставив собі за мету знайти Трою. У 49 років успішний підприємець, який опанував багато мов, у тому числі грецьку, продав свій бізнес і спорядив експедицію на пошуки Трої [7].
 
Іван Єфремов був вражений книгою Жуля Верна. «У шестирічному віці Іванко був першим читачем батьківської бібліотеки. Книга «Два дцять тисяч льє під водою» справила оглушливе враження. Майбутній палеонтолог і письменник «заразився» науково-популярними книгами, у яких ще в дитинстві знайшов своє майбутнє покликання» [8].
 
Гарна книга може викликати жагу до пізнання, якщо на її сторінках є те, що сильно здивує.
 
Звичайно, ніхто не може гарантувати, що найкраща конкретна книга стане джерелом натхнення конкретної дитини. Але, можливо, нам слід зробити так, щоб шкільні підручники дивували цікавими фактами, історіями та поясненнями? Тим більше що реальна наука сповнена ними.
 
Автор уважає, що зробити це можна. Сучасна методика подачі навчального матеріалу (у підручниках, лекціях, експериментах тощо) має містити в собі подив як елемент мотивації пізнавального процесу. Мотив пізнання виявляється набагато ефективнішим, якщо зумовлений власне процесом пізнання, а не зовнішніми причинами (одержанням прав водія або диплома про вищу освіту) або силовим тиском. Прагнете вчити ефективно — спочатку здивуйте, «запаліть смолоскип»! «Ми рано припиняємо дивуватися, — шкодував Я. І. Перельман, — рано втрачаємо дорогоцінну здатність, яка спонукує цікавитися речами, що не стосуються безпосередньо нашого існування. Те, що дуже цікавило нас, коли нам «...здавалися новими всі враження буття», перестає привертати увагу, стаючи звичним» [9].
 
Учень, який сказав самому собі «оце так!», який бажає зрозуміти причини дивного, — це ідеальний учень. Його не потрібно примушувати й карати, переконувати й доводити цінність знань.
 
 
ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й ВИСНОВКИ
 
Подив — найважливіший фактор мотивації пізнання.
 
Розвиток суспільства приводить до відмови від силових інструментів мотивації навчання.
 
Сучасна система освіти відстає від вимог сучасного життя. Сучасна дидактика не надала педагогам інструментів здивувати учнів.
 
Реформи освіти, що не передбачають змін у дидактиці, методах і прийомах подачі знань (формування компетенцій), — не більш ніж стрибок з позавчорашнього дня у вчорашній.
 
Необхідна нова дидактика, відповідні до нового часу методи й прийоми навчання, що містять інструменти дивування.
 
 
ЛІТЕРАТУРА
 
  1. Ротенберг В. С., Бондаренко С. М. Мозг Обучение Здоровье. — М. : Просвещение, 1989. — С. 44.
  2. Там же . — С. 42.
  3. Эйнштейн А. Физика и реальность. — М. : Наука, 1965. — С. 138.
  4. Эфраимсон В. П. Генетика гениальности. — М. : Тайдекс Ко, 2002. — 376 с. — (Библиотека журнала «Экология и жизнь». Серия «Устройство мира»).
  5. Березина В. Г., Викентьев И. Л., Модестов С. Ю. Детство творческой личности : встреча с чудом. Наставники. Достойная цель. Версия 1.0. — СПб. : Издательство Буковского, 1995. — 60 с.
  6. 6Львов В. Жизнь Альберта Эйнштейна. — М. : Молодая гвардия, 1959. — С. 6.
  7. Меерович М. Шлиман. — М. : Детская литература, 1966. — С. 15–19.
  8. Чудинов П. К. Иван Антонович Ефремов. — М. : Наука, 1987. — С. 13–22.
  9. Перельман Я. И. Что такое занимательная наука? / Цит. по: Щукина Г. И. Проблема познавательного интереса в педагогике. — М. : Педагогика, 1971. — С. 22–33. (http://pedagogic.ru/books/item/f00/s00/z0000008/st160.shtml)
Dounload PDF

Відгуки читачів