Стендова модель А-20 «Бостон». Готуємо експонат для технічного музею

В. Б. Дацюк


ЗНОВУ ТРОХИ ПРО СТЕНДОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ
 
Стендовий моделізм — це виготовлення, колекціонування та вивчення точних копій-моделей різноманітної техніки, фігурок людей і тварин, найрізноманітніших будівель тощо з детальним копіюванням усіх елементів конструкції, її точного деталювання, фактури поверхні, фарбування.
 
Стендова модель точно відображає тільки вид прототипу. Нерідко створюють не просто літак, танк чи локомотив певного типу, а конкретний історичний екземпляр зі всіма характерними для нього індивідуальними особливостями у відповідний історичний період.
 
Останнє має досить велике значення під час створення музейних експозицій, оскільки не завжди можливо (та й не потрібно) наповнювати музеї зразками тої чи іншої повномасштабної техніки. В одному випадку це неможливо зробити через відсутність прототипу, в іншому — через те, що виставочні зали просто не можуть помістити експонат через його значні габарити. Ось тут і стає в нагоді стендове моделювання, а якщо точніше — його конверсії. Під конверсіями стендової моделі розуміють глибоке доопрацювання моделі під конкретну модифікацію в заданому масштабі з метою показати прототип моделі з найбільшою точністю за місцем і часом його застосування.
 
 
ДЕЩО ПРО «ЛЕНД-ЛІЗ»
 
Як приклад візьмемо модель американського бомбардувальника часів Другої світової війни А-20, виконаного в нині досить популярному серед моделістів масштабі 1:48. Цей літак був розроблений фірмою «Дуглас» (США) у 30-х роках ХХ століття, головний конструктор —Джорж Нортроп. За задумом конструкторів, А-20 спочатку проектували винятково як «сухопутний» літак. Але йому судилося увійти в історію унікальним літаком-торпедоносцем у морській авіації країн-союзниць антигітлерівської коаліції. За програмою «ленд-ліз», військове постачання стратегічної сировини, зброї та боєприпасів «Бостони» (ще одна назва літака) здійснювали із США у Великобританію, Радянський Союз. На «ленд-лізівських» машинах літали й воювали представники різних країн, у тому числі особи, чиї імена відомі всьому світі. Наприклад, на американському винищувачі Р-38 «Лайтнінг» літав і загинув видатний син Франції, письменник Антуан де Сент Екзюпері, на винищувачі Р-40 «Кіттіхаук» також воював і загинув найвідоміший ас авіації Північного флоту СРСР Борис Сафонов, на Р-39, «аерокобрі» з бортовим білим номером 100, — Олександр Покришкін. На фото справа наліво моделі: «Лайтнінг», «Кіттіхаук», «Бостон».
 
Останній — предмет нашої уваги, до якого й повертаємось.
 
 
А-20 «БОСТОН» ЯК ЛІТАК
 
Усього було випущено 7478 одиниць А-20 усіх модифікацій, із яких 3125 надійшло до Радянського Союзу. Бомбардувальник мав такі тактико-технічні характеристики: швидкість — до 540 км/год, дальність польоту — до 1700 км, висота польоту — до 8,5 км, довжина літака — 18,7 м, розмах крил — 18,7 м, два двигуни «Райтциклон» 1600 к. с.
 
Озброєння залежало від типу призначення: кулемети — до 7 шт. калібром 12,7 мм, гармати — до 4 шт. калібром 20 мм, бомбове навантаження — 1800 кг, екіпаж — 3–4 особи. Уперше на радянсько-німецькому фронті літак з’явився влітку 1943 року. Використовували його як фронтовий бомбардувальник, штурмовик, нічний винищувач, але найбільшу славу отримав як торпедоносець морської авіації всіх фронтів, що воювали: Північного, Балтійського, Чорноморського. На жаль, нині на всьому пострадянському просторі збереглася лише одна копія цього літака, обломки якого було знайдено під Новосибірськом, оскільки такі літаки із США в СРСР переганяли через Аляску й Сибір. Після реставраційних робіт 1994 року цей експонат зберігається в авіаційному музеї в Моніно (Росія).
 
Отож, у другій половині Великої Вітчизняної війни «Бостони» складали основу мінно-торпедних полків морської авіації флотів, брали участь у всіх визначних операціях ВПС цих флотів. Так, серед цілей, знищених торпедоносною авіацією, були найбільші ворожі кораблі: крейсер протиповітряної оборони «Ніобе», лінкор берегової оборони «Шлезієн».
 
В історію війни увійшли безстрашні подвиги екіпажів торпедоносців. Ось тільки один факт: 26 вересня 1943 року група із семи А-20 36-го мінно-торпедного полку Чорноморського флоту на чолі з підполковником Ш. Б. Бідзінашвілі атакувала румунський порт Констанцу. Непомітно до цілі підійти не вдалося, й екіпажі зустрів ураганний вогонь зеніток, але льотчики з бойового курсу не звернули, а коли кілька машин отримали значні пошкодження, то командири екіпажів прийняли рішення йти на таран. Такі «вогняні» тарани здійснили екіпажі підполковника Бідзінашвілі, капітана Левашова і старшого лейтенанта Дюкова. Неймовірно, але стрілок-радист із екіпажу Дюкова, сержант Миронов залишився живим, пройшовши «всі кола» полону...
 
А на Балтиці в складі 51-го мінно-торпедного полку воював досить унікальний екіпаж заступника командира ескадрильї старшого лейтенанта Борисова, у складі якого й пілот Михайло Володимирович Борисов, і штурман Іван Ілліч Рачков були Героями Радянського Союзу. Перший був із Білорусії, другий — з України. Після війни пілоти аж до останніх днів свого життя залишилися вірними друзями, проживаючи в Ялті. У шкільному музеї 51 МТАП, що в селі Клопиці Ленінградської області, де в роки війни базувався полк, збереглося кілька унікальних фото цього екіпажу торпедоносця з номером 27.
 
Отож, виконаємо конверсію саме цієї машини. Але спочатку кілька слів про прототип моделі. Для підсилення вогневої потужності такого торпедоносця в його носовій частині розміщували або шість кулеметів калібром 12,7 мм, або чотири 20 мм гармати і два такі кулемети. Кабіна штурмана при цьому переміщувалась у хвостову частину літака, за турель стрілка-радиста. Місце досить незручне для штурманської роботи, тому для її полегшення було додатково прорізано по три вікна на обох бортах, а на стелі розмістили невеликий сферичний купол. Проте це не дуже допомагало в роботі, і в польоті для кращої орієнтації штурману доводилося відкривати нижній люк і висовуватись із нього в потік. Процедура не з приємних. Але головним на таких літаках було те, що А-20 як торпедоносці в США не випускали! Тому наші умільці у фронтових умовах розробили так звані «торпедні мости» для підвіски авіаційних торпед. За конструкцією це були звичайні двотаврові балки з обтікачами на кінцях та встановленими бомботримачами. Певний час скидання торпед відбувалося механічно з допомогою тросової тяги, тобто пілот чи штурман різким рухом тросу зривали торпеду з тримача! Потім встановили систему автоматичного скидання. У результаті відшукати такий «технічний шедевр», як креслення торпедного мосту, виявилося надзвичайно складною справою. Більш-менш реальну картину можна отримати саме про такі тримачі в 51 МТАП.
 
 
А-20 «БОСТОН» ЯК МОДЕЛЬ
 
Як це не дивно, але «Бостони» у варіанті торпедоносця не випускають. Тому, взявши за основу виріб італійської фірми «Італері» в масштабі 1:48, проведемо конверсію такої моделі в торпедоносець.
 
План такої роботи намічено в попередній частині, коли йшлося про літак:
  • дообладнання кабіни штурмана;
  • створення торпедного моста;
  • нанесення камуфляжу та спеціальних позначень на машину ст. л-та Борисова.
 
Для кращого огляду кабіни штурмана виріжемо нижній люк. Але тоді слід розмістити біля нього 7,62 мм кулемет для стрільби вниз саме через цей люк.
 
Оскільки на внутрішніх частинах фюзеляжу моделі відсутня розшивка, то її слід нанести, вигоовивши деталі лонжеронів і нервюр (повздовжні та поперечні балки).
 
Потім вирізаємо та вставляємо додаткові віконця і сферичний купол. Розмістивши в нижній частині фюзеляжу сидіння штурмана, роботу можна було б вважати закінченою, проте для підсилення реальності виконаємо сплетіння турелі стрілка-радиста, застосувавши фольгові смужки відповідних розмірів, наклеєних поверх сплетіння виробничої заготовки.
 
У носовій частині моделі розмістимо гармати, в яких слід просвердлити отвори у стволах, оскільки на моделі вони «глухі».
 
Кабіну пілота також оздоблюємо фольговим сплетінням, а у двигуни вставляємо свічі запалення, зімітовані з тонкого білого електропроводу, на якому залишено до 5 мм ізоляції, а металевою жилочкою насаджуємо на кожен циліндр. Потім циліндри фарбуємо в чорний колір, далі покриваємо «сріблянкою», а стрижні штовхачів фарбуємо в латунь.
 
Що ж до створення торпедного моста, то тут доведеться пригадати певні знання з курсу геометрії середньої школи, а саме: властивості рівнобедреного трикутника, формулювання та застосування теореми Піфагора. Щоб не зациклюватися на математиці, наведемо схему торпедного моста та геометричний матеріал для створення його моделі в масштабі 1:48. Лінійні розміри подано в сантиметрах, причому на малюнку ліворуч ширина торпедного моста, праворуч — розміщення по відношенні до фюзеляжу, стінка якого в місці кріплення виробу є вертикальною.
 
У результаті отримаємо два торпедні мости, фото яких подано внизу.
 
Для кращої реалістичності додамо на кінцях балок фіксатори торпеди у вигляді перпендикулярних до площини поверхні кріплення стрижнів, а посередині балки закріпимо бомботримач.
 
На лівому борту передньої частини торпедоносця № 27 51 МТАП було зображено 11 символів вдалих торпедних атак у вигляді силуетів білих кораб лів перед вертикальною червоною лінією проекції на фюзеляж площини обертання гвинтів моторів.
 
Після виконаної роботи будемо мати реалістичний музейний експонат літака найрезультативнішого екіпажу 51 МТАП авіації Балтійського флоту заступника командира ескадрильї старшого лейтенанта М. В. Борисова.
 
 
ЛІТЕРАТУРА
  1. Сто сталинских соколов. В боях за Родину / Сост. Н. Г. Бодрихин. — М. : Яуза : Эксмо, 2005.
  2. Широкорад А. Торпедоносцы в бою. — М. : Яуза : Эксмо, 2006.
  3. Митяєв А. В. Книга майбутніх адміралів. — К. : Веселка,1983.
  4. Encyklopedia lotnictwa wojskowego / Redaktor Jerzy Domanski. — Warszawa : Belona, 1993.
  5. Вальтер Швабедиссен. Сталинские соколы. — М. : Яуза : Эксмо, 2010.
  6. Цупко П. И. Торпедоносцы. — М. : ДОСААФ, 1987.
  7. Писаренко Г. С. Сопротивление материалов. — К. : Вища школа, 1979.
 
Інтернет-ресурси:
  • АРХИВ 51-го МТАП. — Режим доступа: www. bellabs.ru/51/Book2
  • Ленд-лиз. История трассы Алсиб (Аляска-Сибирь). — Режим доступа: statehistory.ru›659/ Lend...Alsib--Alyaska-Sibir
Dounload PDF

Відгуки читачів