Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Конкурс «Міс Пані Вчителька»

Марина Ильяшенко, учитель русского языка и зарубежной литературы СШ 2, смт Новоалексеевка, Генический рн, Херсонская обл.

Педагогическая поэма

О племя юное! Учить вас доброте,

Закону совести, душевной красоте

Бывает с каждым годом всё трудней,

И в этом тоже ценность школьных дней.


Конкурс «Міс Пані Вчителька»

Марина Ильяшенко, учитель русского языка и зарубежной литературы СШ 2, смт Новоалексеевка, Генический рн, Херсонская обл.

Педагогическая поэма

О племя юное! Учить вас доброте,

Закону совести, душевной красоте

Бывает с каждым годом всё трудней,

И в этом тоже ценность школьных дней.

Когда учитель вдруг раскрыл секрет

Души ребёнка больше счастья нет!

Ведь нынче люди замкнуты в себе:

Не веришь ты ему, а он тебе.

От человека человек отвык,

Понятен лишь компьютерный язык.

И Пушкина не знает молодёжь,

Онегинской строфой их не проймёшь,

А вот рекламы бестолковой строки

Цитируют всегда среди урока...

Так в чём же счастье нынешних юнцов?

Для Мцыри это родина отцов,

И воли вкус, и птиц полёт высокий,

И барс, что бродит в горах одиноко.

Так неужели в двадцать первом веке

Переменилось что-то в человеке?

Мой ученик ответил: «Век любой

Приносит перемены за собой».

Есть истина в словах его простых,

Я всей душою одобряю их.

Но всё же мудрости, отваги и терпенья

Я новому желаю поколенью.

Живем мы в век жестокий, беспощадный,

Где на купюры люди смотрят жадно,

Где редким даром стало благородство,

И где царит духовное уродство.

А чтобы чистой душу сохранить,

Нельзя в ней зло, тщеславие копить.

И если сам учитель откровенен,

Когда он в правоте своей уверен,

Тогда лишь ученик его поймёт

И не предаст его, не подведёт.

В потоке информации ненужной

Душе свободной неуютно, душно

Она стремится к счастью, как всегда...

И вот пройдут дни, месяцы, года

Взрослеют дети, школу вспоминают,

Во снах теперь, как в детстве, не летают.

Но помнят, как счастливыми юнцами

Они росли, того не зная сами.

А счастье было в беззаботном детстве,

В любви, живущей рядом, по соседству,

В успехах, что с трудом большим давались,

В друзьях, что и теперь с тобой остались.

Так в школе закаляется душа.

Там учат и задачи как решать,

И как увидеть жизни смысл глубокий,

Чтобы не быть в ней лишним, одиноким;

Жить смело и любить свою работу,

Ко всем, кто дорог, проявлять заботу.

Тогда вам точно счастье улыбнется.

И звонким эхом в сердце отзовется.

Путь к счастью через тернии идёт,

Но он прекрасен, как звезды полёт!

Чому я вчителька

Учительська робота унікальна!

В ній переваг безмежна кількість є.

Моя робота це захоплення моє!

За мить одну я можу опинитись

На сцені, як акторка, граю роль.

А можу в ролі слідчого з’явитись.

І, як розвідник, знаю я пароль.

Моя професія охоплює багато захоплень різних:

Як художник, я пишу картини,

За мить одну я тренер вже спортивний,

А ще через годину музикант.

Я знаю, кожен має свій талант,

А от учителю доводиться бувати

У різних ролях: як пілот, літати,

А коли треба, хату збудувати,

А просто кажучи, фантазувати!

Без цього неможливо вчити

Малих дітей, як землю цю любити,

Як вірити у казку і у мрію

І не втрачати ні за що надію!

Свій кожен день сприймаю як подію!

Я так живу, інакше не умію!

Дана Крива, учитель української мови та літератури гімназії смт Кельменці, Чернівецька обл.

Шановна редакціє журналу «Пані Вчителька»! Дозвольте побажати вам нових творчих задумів та їх втілення, наснаги, здоров’я, більш широкого кола читачів. Спасибі, що Ви є. Від початку року з нетерпінням очікую на кожен номер журналу, із захопленням сприймаю Ваші ідеї  щодо загальної теми випуску, а також змістовні, різнопланові, цікаві статті.

До речі, розрекламувала Ваш часопис у нашій гімназії і тепер учителі із задоволенням беруть почитати всі номери. Так що Ваш журнал став уже нашим.

Надсилаю Вам свої учительські роздуми в есе до конкурсу «Міс Пані Вчителька». Сподіваюсь на підтримку і взаємну співпрацю.

Плекати людину

Шкільні вчителі мають владу, про яку прем’єр-міністри можуть лише мріяти.

В. Черчилль

У вихованні головна справа в тому, хто вихователь.

Д Писарев

Лагідним теплом, духмяними динями і довгоочікувано-скороминущою відпусткою спливають останні літні дні. Мимоволі оглядаюсь назад: між дзвоником останнім і першим шкільним, здається, промайнула одна мить.

Чи був він отой повноцінний відпочинок, котрий «живить»цілий рік змучену душу, засмикану безкінечними нарадами-педрадами, висотану стосами перевірених і неперевірених зошитів, забігану між уроками-факультативами, олімпіадами-конкурсами, зборами-засіданнями?

У всьому цьому вчитель, як ніхто, на відпочинок справді заслуговує. Беру на озброєння універсальний рецепт: найкраще . кудись поїхати, щоби забутися від повсякденних клопотів і вирушаю на рідний таки курорт, до Криму.

Розчарування перше: я не така, як інші. Бо ж якщо серед усієї жіночої половини відпочиваючих (і тих, кому до двадцяти, і тих, кому за п’ятдесят) дві третини бачиш із цигаркою, то себе, зрозуміло, зараховуєш до меншості. І справа не лише в бажанні виділитися, бути модною, стильною, сучасною.

Чому поняття моди включає тільки зовнішній антураж? Куди поділася мода на увесь отой внутрішній світ, без якого неможлива цілісна особистість?

Переосмислюю власне педагогічне кредо за А. Дистервегом: «Намагайся викликати інтерес до навчання всією своєю особистістю».

I не смію залишити поза увагою (адже мені ще тільки тридцять!) зовнішність: фігура, зачіска, манікюр, косметика, одяг...  А на доповнення беру щось глибше, змістовніше. Мова. Мова вчителя. Якою має бути вона в мене викладача української , словесності? Тільки українською. Навіть у всуціль російськомовному Криму. Й ось тут прийшло друге розчарування.

Я вас не понимаю. Говорите на нормальном языке, це відповідь на моє прохання до сусідки на пляжі. А далі мимохіть підслухане обурливе звернення до її ж сусідки:

  Я-то её понимаю, но отвечать принципиально не хочу.

Пусть разговаривает как все, по-русски.

Залишаю осторонь проблеми двомовного Криму. Розумію, що на відпочинок приїжджають і з Росії, і з Білорусі, Прибалтики, Молдови. Але ж національність на культуру не впливає. Турбує саме ось це, останнє.

Бути, як усі. Чи має учитель моральне право залишатися сірою особистістю? Якого учня зможе виховати такий ремісник?

Пригадую легенду, що її люблю розповідати учням, про одного чоловіка, який, побачивши дуже гарну кам’яну статую, створену природою, замисли вся: „Та ж і в мене с руки, с голова/ зможу створити ще краще”. А коли він взявся за кам’яну брилу, замахнувся важким молотом: раз брила тріснула, ударив другий раз брила розкололась навпіл, втретє ударив роз/ сипалась на дрібні уламки.

  Боже, чому ж у мене нічого не вийшло?

Бо все красиве, відповів Бог, має душу. Не вкладеш часточку себе не створиш нічого путнього.

I яке ж то треба творцю-вчителю мати щедре й благородне серце, аби шматочок його дістався кожному-кожному. творінню-учню.

Скільки того тепла горить в очах, запалюючи у кожній дитині бажання засвітити свою життєву зірку, досягти власного високого неба.

То таки правда: на відстані бачиться ліпше. I забуваються з часом конкретні теми уроків, методи, прийоми, а залишається в пам’яті образ учителя.

Вчаться і в мене діти по-різному: хтось із бажанням більшим хтось з меншим, один на відмінно інший майже на відмінно, перший старанно а сусід по парті особливої старанно. Та не оцінка в атестаті є головним мірилом людини. Бо в усі часи, за усіх режимів не змаліла і не перевелася ще наука людяності. Навчаю її своїх учнів, навчаю власного сина-школярика, від якого, мабуть, найбільше прагну почути оте горде визнання: «А моя мама вчителька!»

Учитель-майстер. Учитель-творець. Йому і тільки йому даровано долею важку, але й величну місію плекати людину. Якщо при цьому, звичайно, і сам с повноцінною особистістю. Хіба не такі ідеї проповідував один із перших українських просвітителів Григорій Сковорода?

То нічого, що уже двадцять перше століття. Проходять епохи, змінюються покоління, оновлюється мода на ті чи інші професії. А учительство залишається так само у ціні. I справа не тільки в заробітній платні, соціальному статусі, пільгах, привілеях.

Учитель не лише професія, учитель, насамперед, стан душі. Перевірила цю аксіому на собі, так і не виключившись від щоденних учительських буднів на відпочинку в Криму, а тільки ще раз заглибившись у те одвічне «бути чи не бути».

Я вибрала долю собі сама...

Отже, бути.

3 нетерпінням очікую першовересневого дзвоника, аби знову поринути у круговерть шкільних буднів, розмінюючи їх вартість на монети ТО і П0, здач і перездач, конспектів, захистів, проектів, перевірок, підготовок.

А у всьому цьому незгасним маяком залишається сучасний

і мудрий, інтелігентний і тактовний, освічений і досвідчений,

добрий, розуміючий, вимогливий, технічно грамотний, з по

чуттям гумору Учитель.

Наталія Камінська, вчитель початкових класів, м. Коростень, Житомирська обл.

Добрий день, шановна редакціє журналу!

Я була дуже здивована й приємно вражена, побачивши Вашого листа у своїй поштовій скриньці. Дякую Вам за привітання з Днем учителя, за гарні, теплі слова, а ще за приємну новину. Чесно кажучи, відправляючи матеріали на конкурс, я не думала, що їх надрукують. Тому ще раз дякую за подарунок.

А взагалі хочеться дякувати, дякувати й дякувати за чудовий журнал. У 1999 році я брала участь у міському конкурсі «Класний керівник року». Одне із завдань конкурсу дати відповідь на запитання. Моє звучало так: «Що б Ви змінили в системі освіти?» Подібні питання отримали ще чотири конкурсанти. I знаєте, кожен із них чомусь починав відповідь словами: «Перш за все я почала б із себе...» Не можу сказати, що повністю не згодна з цим, але... Я сказала по-іншому: «Я думаю, що потрібно спочатку змінити ставлення держави до вчителя. Потрібно згадати, що я жінка, мати, дружина, а вже тоді вчитель».

Чому я про це згадала? Мабуть, тому що Ваш журнал чи не перше видання, яке поставило у нашій професії на перше місце слова «жінка», «мати», «дружина», а вже тоді «вчитель».

Дякую Вам.

Наталя Балахніна, вчитель англійської мови Кароліно-Бугазької ЗОШ, Овідіопольський р-н, Одеська обл., учні школи

Шановна редакціє журналу «Пані Вчителька»!

Із великим задоволенням читаю ваш журнал, який не одмінно піднімає настрій. Мене звуть Наталя, мені 30 років, маю 8 років педстажу, викладала спочатку українську мову, згодом, закінчивши ще один інститут, англійську. Декілька років тому захопилася вивченням народної іграшки, зокрема традиційної української ляльки-мотанки. Разом із сестрою Оленою почали створювати власну колекцію, а згодом захопилися ідеєю створення музею «Народна іграшка». По крихтах збираємо матеріал про іграшки (книги, статті), відвідуємо виставки. Може, хтось із читачок має подібні уподобання, хоче поділитися творчим доробком, подарувати свої роботи нашому музею. А можливо, на сторінках журналу з’являться публікації про майстрів  лялькарів-учителів, чи може, з’явиться щось на кшталт рубрики «Контакт захоплення». Хто «за»?

 

Відгуки читачів