Айзек Азімов і педагогіка. Як навчити дітей мислити? Роздуми вчителя

О. Р. Юрко, Р. Р. Іськович, м. Рівне


Каждый пишет, что он слышит,
Каждый слышит, как он дышит,
Как он дышит, так и пишет,
Не стараясь угодить.
Так природа захотела,
Почему, не наше дело,
Для чего, не нам судить.
Б. Окуджава
 
Іноді цікаві педагогічні ідеї можна почерпнути з найнесподіваніших джерел. Хочемо поділитися деякими міркуваннями, які виникли під час прочитання однієї збірки наукової фантастики. До речі, одна з методик розвитку творчої уяви — теорія розв’язування винахідницьких задач (ТРВЗ) — передбачає зацікавлення дітей науково-фантастичною літературою.
 
Айзек Азімов — американський письменник, професор біохімії Бостонського університету, популяризатор науки, один з найвідоміших майстрів наукової фантастики.
 
 
Епізод перший. А. Азімов «Фах»
 
Далеке майбутнє. Науково-технічний прогрес значно вплинув на процес освіти. Замість тривалого навчання за підручниками і на практиці людям за кілька хвилин записують безпосередньо в мозок необхідні знання за допомогою спеціальної машини і навчальних стрічок. У восьмирічному віці в такий спосіб кожну дитину навчають читати і писати. До 18 років діти живуть з батьками і нічого не навчаються. Коли людина досягає повноліття, за допомогою спеціальних тестів визначають найбільш відповідну їй професію і записують у мозок необхідні знання. Молоді люди до 18-річного віку навіть не прагнуть зрозуміти, що найбільше їх цікавить у світі, просто чекають, коли їм оголосять результати тестів і їх подальшу долю.
 
Головний герой Джорж Плейтен ще в дитинстві вирішив, що йому цікава професія програміста. Він навіть намагався самостійно читати відповідні книжки (потайком від батьків та друзів — адже засміють). Однак за результатами тестів виявляється, що мозок Джорджа не придатний до навчання за стрічками, він взагалі не може опанувати жодної професії, і тому його відправляють до інтернату для тих, хто несповна розуму, де живуть такі ж, як він, молоді люди без професії. Там вони намагаються навчатися давно забутим способом, повільно осягаючи знання за книгами та за допомогою вчителів.
 
Потрібно було кілька років, багато втрачених нервів, втеча з інтернату і ще багато всього, щоб Джордж зрозумів, що поруч з ним навчаються зовсім не дурні, що він один з небагатьох, хто зберіг здатність до самостійного мислення, і вони вчаться за книгами для того, щоб зробити нові відкриття і винаходи і сприяти науково-технічному прогресу.
 
 
  • Мораль
Часто психологи закликають нас під час навчання дітей враховувати вікові та гендерні особливості, особливості темпераменту. Але небагато хто замислюється про те, що учнів можна об’єднувати ще за особливостями мислення: в кожному класі є виконавці, генератори ідей, лідери, критики. Чомусь ми, вчителі, хочемо, щоб усі діти були хорошими виконавцями. Багато хто знижує оцінку за неохайність, закреслення, рисунок, виконаний без допомоги лінійки. Поширена думка, що не можна виставити за контрольну роботу оцінку високого рівня, якщо одне із завдань виконане неправильно (навіть якщо воно дуже-дуже просте).
 
Шановні вчителі, якщо вам пощастило і у вас є учень — генератор ідей, бережіть його і його думки. Він не писатиме охайно, він не звертатиме уваги на логічність і стрункість примітивних пояснень, він пропускатиме значну частину записів — і видаватиме правильний результат. Такі наші діти навряд чи матимуть 200 балів на ЗНО — вони можуть припуститися помилки в тривіальних обчисленнях. Але саме ці наші діти здатні сприяти науково-технічному прогресу. У них буде повно ідей: цікавих, неординарних, величних. А всі чорнові обчислення за них можуть зробити виконавці. Відома історія про те, що геніальний Ейнштейн був поганим математиком. Думаю, це неправда. Просто він не був виконавцем.
 
Цікава історія про те, що в оповіданні учні до 18-річного віку навіть не замислюються над своєю подальшою долею — вони чекають на час, коли «розумна машина» проведе тести, визначить їх майбутню професію і вкладе їм у голови знання. Погляньмо на наших звичайних
учнів звичайної школи. Чи багато з них до 10 класу замислюються над тим, ким вони хочуть бути? Можливо, суспільство вважає, що дитина, поки що не обравши майбутню професію,
буде вчити всі предмети. А насправді — все з точністю до навпаки. Школярі середньої ланки не вчать нічого, бо вони не знають, що їм стане в пригоді далі. А в одинадцятому класі
починається «лихоманка». У нас, на жаль, немає машин з навчальними стрічками. Тому дітей терміново записують на курси, до репетиторів.
І школярі за один рік намагаються осягнути матеріал, не вивчений за 5 років.
 
На нашу думку, у нинішніх умовах батькам потрібно радити якомога раніше обирати майбутній фах дитини (або хоча б напрям). Тоді в школяра з’явиться мрія, якийсь сенс у навчанні. Адже коли дитина бачить мету — вона до неї йде. В. Г. Белінський писав: «Хто не йде вперед, той відкочується назад: стоячого положення немає».
 
В оповіданні «Фах» рефреном звучить запитання «Чому воно зветься Олімпіадою?». І щодо цієї теми теж хочеться висловитися. Час від часу поширюється думка, що предметні олімпіади взагалі потрібно відмінити. Але це неправильно. Олімпіади скасовувати не можна, просто треба змінити підхід до них. Чомусь у сучасній системі освіти вчителів, у яких є переможці олімпіад, вважають найкращими: у них є заохочення, премії, позачергові атестації. І навпаки, тих, хто таких переможців не має, оголошують дуже поганими вчителями, які нічого не вміють. Ми забуваємо, що значна частина наших шкіл — звичайні, у яких навчаються пересічні учні. Якщо в такому закладі є 1–2 відмінники на клас — це дуже добре, але це ще не означає, що їх обов’язково треба посилати на всі підряд олімпіади. Що ж ми маємо насправді? Учителі кілька місяців займаються з більш-менш розумними (але, на жаль, не завжди обдарованими) дітьми. А в результаті вони здатні розв’язати на олімпіаді лише такі задачі, які розібрали з учителем. Польоту фантазії, здатності оригінально мислити в таких дітей немає. Ці учні є виконавцями, а не генераторами ідей. Навіщо їх посилати на олімпіаду?
 
Звичайно, предметні олімпіади потрібні. Кожній країні треба виявляти, підтримувати і розвивати тих дітей, які можуть у майбутньому сприяти науково-технічному прогресу. Але не можна вважати наявність переможців олімпіад головним досягненням учителя.
 
В оповіданні «Фах» наставник Джорджа говорить: «Не слід казати людині: «Ти можеш винаходити нове, тож твори». Набагато розумніше зачекати, поки вона сама мовить: «Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні». Таких людей як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів. Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з їх числа або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдовує наших сподівань».
 
Деякі можливі форми діяльності вчителя під час навчання учнів — генераторів ідей:
  • подавати навчальний матеріал так, щоб було мінімум повідомлення інформації і максимум міркувань, застосовувати на уроках «мозкову атаку»;
  • пам’ятати, що творчим учням цікаво розв’язувати складні задачі з несподіваними розв’язками;
  • пропонувати здібним учням знайти свій спосіб розв’язання або доведення, можливо, наштовхнувши його на думку;
  • пропонувати домашнє завдання диференційовано (наприклад, на вибір: три прості вправи на відтворення або одну, але складну, для розв’язання якої потрібна здогадка);
  • розуміти, що творчим дітям цікава компанія дорослих людей, а не однолітків, тому після уроку приділяти їм час, розказуючи серйозну (і в той же час цікаву) інформацію, запрошуючи до обговорення.
 
 
Епізод другий. А. Азімов «Приманка для роззяв»
 
Далеке майбутнє. Конфедерація Планет почала планомірне дослідження Галактики, адже гостро постала проблема надмірного перенаселення старих планет і розширення кордонів. Доти людство заселяло нові світи навмання. Чоловіки й жінки вирушали в мандри великими гуртами в пошуках нового життя. Сто десять років тому одна з таких груп натрапила на планету Троя. Досить незвичну, оскільки вона оберталася одразу навколо двох зірок. Більше року колонія процвітала, розширювала територію, до неї приєднувалися нові переселенці. І раптом усіх жителів поселення уразив незрозумілий недуг. Люди просили допомоги в найближчої населеної планети. До Трої був вирушив санітарний корабель, з нього скинули хворим медикаменти, але це не допомогло. Уся колонія загинула. Повідомлення про це разом із попереднім медичним звітом було відправлено на Землю. Але воно потрапило в архів, і там про нього забули.
 
І ось тепер, коли постала проблема перенаселення, один з кораблів-розвідників заново повідомив про планету Троя, комп’ютери обробили інформацію про неї і видали висновок, що ця планета — найкраща для поселення. Уряд розробив грандіозну програму колонізації, яка була розрекламована у всій Галактиці.
 
І тоді з’явився Марк Аннунчіо, який багато наслухався про цей проект і, як кожен простий землянин, був у захваті від небачених перспектив. Але одного разу Марк пригадав дещицю, яку колись вичитав в архівах. То була розповідь санітарної експедиції, присвячена певній планеті у певній зоряній системі, опис якої, а також розташування у просторі точно збіглися з координатами та описом планети Троя.
 
Отож, уряд припустився страшної помилки! Він збирався відправити на Трою мільйони людей, а вона може виявитись небезпечною!
 
Зрештою, було вирішено направити на планету наукову експедицію, яка має з’ясувати причину смерті людей сто років тому. До групи спеціалістів потрапив також Марк Аннунчіо, який не був науковцем, але мав одну чудову рису — допитливість і одну надзвичайну здатність — запам’ятовувати все, про що дізнався.
 
Експедиція висадилась на планеті, декілька тижнів проводила дослідження і не виявила жодних відхилень в атмосфері, ґрунті, біосфері тощо. Уся зібрана досі інформація не давала жодного натяку на причину масової смерті людей. Проблема полягала в тому, що всі члени експедиції були фахівцями у своїй сфері. Кожен з них знав щось таке, чого не знають інші. Але ніхто не знав напевно, які з його конкретних знань стануть у пригоді іншому науковцеві. У комп’ютері були зібрані всі дані. «Але жодна машина не здатна сама раптом поєднати дві абсолютно не пов’язані між собою одиниці інформації — потрібна людина, досить божевільна, щоб поставити комп’ютерові оте найнеймовірніше, але єдино слушне запитання. Десь у глибинах людського мозку є сховище всіх без винятку відомостей, які трапились його власникові. І тільки небагато з них ми здатні пригадати свідомо, але всі вони там, на місці, і видобути їх допомагає крихітна фея — Асоціація, а відбувається це начебто навіть без нашої участі. Тому ми й називаємо це «осяянням» або «передчуттям». Деяким людям вони властиві більше, ніж іншим». Лише Марк, який цікавився результатами усіх досліджень, зіставивши їх з давно прочитаною інформацією, зумів виявити причину смертельної небезпеки. Виявилося…
 
 
  • Мораль
Як правило, більшість унікальних творчих відкриттів, зроблених у сучасній науці, техніці чи мистецтві, акумулюють у собі ідеї з різних галузей людської діяльності. Тому якщо у вас є учень, який уміє зіставляти та аналізувати різноманітні факти і на їх основі робити неординарні висновки, бережіть і всіляко розвивайте цього учня і його допитливість. Адже, можливо, саме цей ваш учень своїми відкриттямипокращить наше майбутнє або відверне катастрофу.
 
Наведемо деякі можливі форми діяльності вчителя під час навчання допитливих учнів.
 
  • Спонукати учнів відшукувати у відповідному параграфі підручника ту інформацію, яку вчитель не розповідав на уроці. Слід зазначити, що деякі автори підручників наповнюють параграфи, крім необхідних знань, ще масою додаткової інформації і формулами, які не обов’язково подавати всім учням. Учитель має працювати згідно з навчальною програмою, де написано, що учні повинні знати і вміти з поданої теми. Усе інше — для допитливих.
  • На етапі мотивації навчальної діяльності бажано демонструвати застосування навчального матеріалу в різних галузях життя. Наприклад, трикутники — Бермудський трикутник, єгипетський трикутник, трикутник Скарбів: перша вершина — Південна Америка, Еквадор, де в минулому європейці шукали країну Ельдорадо, у якій були незліченні золоті копальні, друга вершина — Північна Америка, Аляска, півострів США — великі поклади золота, третя вершина — Африка, Південно-Африканська республіка, найбільша кількість покладів алмазів.
 
Або графіки функцій — різні космічні тіла рухаються орбітами, які можуть бути параболами,
гіперболами, еліпсами.
 
І таких мотивацій безліч у різних галузях: архітектура, промисловість, природа тощо.
 
  • Можна запропонувати учням на наступний урок підготувати більш розширене повідомлення про почуте. Не обов’язково надавати їм слово під час уроку. Можна оформити в кабінеті математики невеличкий стенд «Математичний калейдоскоп», на якому розміщувати такі повідомлення. 
  • Так само можна пропонувати учням (особливо у 5-6 класах) відшукувати додаткову інформацію відповідно до тематики задач, які було задано додому. Звичайно, такі повідомлення заохочуються додатковими балами.
 
 
Епізод третій. А. Азімов «Кінець Вічності»
 
Далеке майбутнє. Завдяки створенню теорії Темпорального поля стали можливі подорожі у Часі. Контролює ці подорожі організація, яка називається Вічність. Вічні контактують з тими, що живуть у Часі (так вони називають тих, хто не служить у В Вічності), і здійснюють торгівлю між різними століттями, але приховують від Часових найголовніше — те, що Вічність здійснює зміни в людській історії, що називаються Змінами Реальності. Метою цих змін є, як вважають Вічні, благо людства, оскільки негативний ефект цих змін зазвичай компенсується позитивним. Вічні запобігають війнам, катастрофам, епідеміям. Наприклад, «за кілька хвилин, взятих із 223 сторіччя, Технік заклинив муфту зчеплення — і один юнак не потрапив на лекцію з механіки. Наслідки не забарилися: той юнак не став працювати в галузі сонячної техніки, і простий винахід затримався на десять критичних років. Це, у свою чергу, призвело до того, що війну у 224-му було викреслено з Р Реальності». Цікаво, що майже завжди побічним ефектом Змін Реальності є зникнення космічних кораблів як технології, хоча і не обов’язково в тому ж сторіччі, яке піддалося зміні. Усі Зміни Реальності ретельно прораховуються Вічними. Зазвичай 
 
Зміна Реальності зачіпає сторіччя, у якому воно відбулося, і наступні, але з часом його вплив слабшає і через якусь кількість століть загалом перестає бути помітним. Зміни Реальності виконують Техніки, одним з яких є головний персонаж твору Ендрю Харлан. Він закохується у Часів’янку Нойс Ламбент, хоча Вічним це заборонено, адже будь-яка Зміна Реальності може призвести до безслідного зникнення якоїсь людини в Часі або зовсім змінити її. Коли Харлан довідався, що одна зі Змін Реальності торкнеться особисто Нойс, він сховав її у В Вічності в секторі Прихованих Сторіч.
 
Виявляється, у Тунелі Часу, яким користуються Вічні, є Приховані Сторіччя (починаючи з 70 000). Там стоїть Темпоральний бар’єр, і ніхто не знає, звідки він узявся. Тобто Тунель Часу є, а вийти з нього і провести Зміну Реальності неможливо.
 
Згодом виявляється, що Нойс — жінка з Прихованих Сторіч. Вона визнає: «Ми розпочали пошуки в минулому й наштовхнулися на Вічність, яка дедалі більше розширювала свої кордони. І для нас стало очевидним, що в якийсь відрізок біочасу наша Реальністьбула іншою. Ту Реальність, із максимальною ймовірністю існування, ми назвали Природним Станом. Нам стало ясно, що колись ми або принаймні наші Аналоги жили в Природному Стані. Ми тоді не знали й не могли знати, чим саме є цей Стан.
 
Однак ми знали, що одна зі здійснених Вічністю Змін поширилася на наше Сторіччя й вплинула на Природний Стан. Ми вирішили з’ясувати, що таке Природний Стан, і за потреби повернутися до нього. Передовсім ми встановили карантинну зону, яку ви називаєте Прихованими Сторіччями, ізолювавши від Вічності Час, починаючи з 70 000-го Сторіччя. Цей панцир ізоляції мав захищати нас від подальших Змін. Він не гарантував абсолютної безпеки, зате давав змогу виграти час.
 
А потім ми зробили те, що було заборонено нашою етикою і культурою. Ми дослідили наше майбутнє. Нам необхідно було довідатися про долю людства в існуючій Реальності, щоб потім порівняти її з Природним Станом. З’ясувалося, що десь близько 125 000-го людство розкрило таємницю міжзоряних польотів. Люди навчились здійснювати стрибки через гіперпростір. Нарешті вони змогли досягти зірок.
 
Харлан слухав її виважені слова з дедалі більшою увагою. Що в її розповіді було правдою? Що було ретельно розрахованою спробою обманути його?
 
— Коли люди досягли зірок, — перебив він її, щоб струсити гіпнотичну чарівність її голосу, — вони покинули Землю. Наші вчені давно про це здогадалися.
 
— У такому разі ваші вчені просто припустилися помилки. Людина пробувала покинути Землю. На жаль, ми не єдині жителі Галактики. Багато зірок мають свої планети. На деяких виникли навіть цивілізації. Щоправда, жодна з них не така давня, як наша, та поки людство залишалося сто двадцять п’ять тисяч Сторіч на Землі, молодші цивілізації обігнали нас і скорили Галактику.
 
Коли ми вийшли у космічний простір, скрізь у всесвіті вже стояли застережні знаки: «Зайнято! Не порушувати кордонів! Вхід заборонено!» І людству довелося відкликати назад свої розвідувальні загони і залишитися на Землі. Однак відтоді люди вже іншими очима почали дивитися на Землю: рідна планета стала для них в’язницею, оточеною безмежним океаном свободи... І людство вимерло!
 
— Одразу й вимерло? Нісенітниця! — сказав Харлан.
 
— Не одразу. Минули тисячі Сторіч. Людство ще довго існувало, але була втрачена мета, втрачений сенс буття, а натомість з’явилося гнітюче почуття безнадії. Урешті-решт почався спад народжуваності, що й призвело до вимирання. Ось що наробила ваша Вічність…».
 
  • Мораль
Напевно, у кожній школі є старанні, дисципліновані, виконавчі учні. Ще з початкової школи така старанність нагороджувалась високими балами навчальних досягнень. А потім, за інерцією, ми також ставимо такій дитині хороші оцінки. Пояснення просте: «Можливо, вона більше філолог, а не математик», ще й дирекція наполягає: «Дайте дитині шанс», тут же і класний керівник: «Ви «зрізали» мені відмінника». Ми всіляко націлені на позитив, турбуємось про дітей, оберігаємо від проблем, завжди йдемо назустріч учням і батькам. А чи правильно ми робимо? Відповідь у романі: «Оберігаючи людство від невдач і небезпек, Вічність тим самим позбавляє його тріумфальних відкриттів. Тільки подолавши найважчі випробування, людство зможе піднятися до небачених вершин. Тільки з тривог і невдач народжуються сили, здатні штовхнути людство до нових висот. Невже ти не розумієш? Невже не можеш збагнути, що, відвертаючи невдачі й помилки, Вічність позбавляє людину змоги самій знаходити власні, хай важкі, але правильні рішення, бо правильні рішення завжди народжуються в труднощах, а не тоді, коли їх уникають».
 
 
Епізод четвертий. А. Азімов «Великодушні грифи»
 
Ось уже 15 років гурріани утримували свою базу на зворотному боці Місяця. Усі чекали, коли на Землі вибухне ядерна війна. Ось тоді вони врятують цю планету та її жителів. Звичайно, за належну оплату. Так гурріани підкорили собі вже тисячу світів. Але на інших планетах було просто — ядерна війна розпочиналася одразу після винайдення відповідної зброї. А А тут вони чекають уже дуже довго, і не відомо, скільки ще доведеться. Щоб зрозуміти, як прискорити на Землі ядерну війну, гурріани вирішили викрасти і допитати місцевого мешканця. Так і зробили. Але на пряме запитання чоловік навів аналогію: грифи.
 
… Людина іде пустелею. Вона розуміє, що швидше за все загине: закінчилася вода і їжа, палюче сонце над головою. Але в людини ще жевріє надія на спасіння. Та раптом над нею починає кружляти гриф, потім другий, їх кількість збільшується. А потім найбільш нетерплячі не хочуть чекати, вони вихором кидаються вниз…
 
Гурріани знайшли просте рішення, як можна прискорити війну — просто скинути ядерну бомбу на одне з міст. Але щоразу, коли вони про це думали, в уяві виникав образ грифів…
 
  • Мораль
Уявіть собі учня 5 класу біля дошки. Такого, який ніби і знає, але трішки розгубився. Або відповідає дуже повільно чи дуже тихо. Або просто не впевнений у своїх знаннях. Або сором’язливий. А тепер уявіть тридцять учнів класу, які тягнуть догори руки, кричать «Можна я», «Він не знає», а найбільш нетерплячі одразу відповідь до задачі. Знайома картина? У таких випадках доцільно нагадати п’ятикласникам про грифів.
 
P.S. У цій статті наведено методичний прийом, який автори іноді застосовують на уроках. Наприклад, під час вивчення теми «Подібність трикутників» ознайомлюємо із сюжетом оповідання Артура Конан Дойля «Обряд родини Масгрейвів».
 
Колишній знайомий Холмса по коледжу Масгрейв звертається до нього з приводу загадкових подій, що відбуваються в його замку. Днями його дворецький був помічений за переглядом сімейного документа, названого «Обрядом родини Масгрейвів». Господар хотів звільнити дворецького, як той несподівано зник. Служниця, у якої був роман зі зниклим, втрачає глузд. Холмс, приїхавши до будинку Масгрейвів, дізнається, що і божевільна служниця теж зникла і її сліди обриваються біля озера. Прочесавши озеро, детектив знаходить мішок із залізякою. Він вважає, що документ, яким цікавився дворецький, неодмінно стосується цієї справи, оскільки останній ризикував хорошою роботою, коли йшов на це. Дослідивши документ, Холмс побачив у ньому вказівки до пошуку скарбу:
 
Кому це належить?
Тому, хто пішов.
Кому це належатиме?
Тому, хто прийде.
Якого місяця це було?
Шостого, починаючи з першого.
Де було сонце?
Над дубом.
Де була тінь?
Під в’язом.
Скільки треба зробити кроків?
На північ — десять і десять, на схід — п’ять і п’ять, на південь — два і два, на захід — один і один і потім униз.
Що ми віддамо за це?
Усе, що у нас є.
Заради чого ми це віддамо?
Вім’я обов’язку.
 
Як бачимо, починати пошук скарбу слід від верхівки тіні старого дерева, яке росте на подвір’ї замку. Але дерево зрубали ще 10 років тому! Тут Холмсу пощастило, адже господар ще в дитинстві вирахував довжину цього дерева за завданням учителя математики. Знаючи висоту дерева й експериментально визначивши довжину тіні своєї палиці у той момент, коли сонце було над дубом, Холмс за допомогою подібності прямокутних трикутників знайшов необхідну точку відліку…
 
Щоразу на наступному уроці цієї теми принаймні двоє учнів знають, чим закінчилася ця захоплива історія. Як щодо вас, шановні колеги?
 
 
Література
1. Азімов А. Кінець вічності : Вибр. твори. — К. : Дніпро, 1990.
2. http://uk.wikipedia.org/
Dounload PDF

Відгуки читачів