Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Уроки Песталоцці, або Політика любові

1781 рік... Інтелектуальний сплеск у суспільстві... Відразу три найвидатніші твори побачили світ, багато в чому випередивши подальший розвиток літератури, філософії та педагогіки: «Розбійники» Шиллера, «Критика чистого розуму» Канта і «Лінгард і Гертруда» Песталоцці.

Швейцарський педагог-демократ Йоганн Генріх Песталоцці, один із засновників дидактики початкового навчання, велика і трагічна постать. Ціною виснажливих духовних зусиль мислитель, позбавлений систематичної філософської освіти, прийшов до усвідомлення ідей, деякі з яких є цілком оригінальними й використовуються до сьогодні. Батько Песталоцці (так настановлялося вихованцям звертатися до вчителя) створив щось парадоксальне і водночас геніальне у своїй простоті політику любові. У чому ж парадокс? Таж будь-яка політика апелює до сили, а виховання справа любові, батьківської, материнської, учительської, що часто заміняє батьківську. Сумістити несумісне на це здатен лише геній. З-поміж усіх класиків наукової педагогіки Песталоцці був і залишається рекордсменом. Повне зібрання його творів нараховує 54 томи, а видання друком триває.


Уроки Песталоцці, або Політика любові

1781 рік... Інтелектуальний сплеск у суспільстві... Відразу три найвидатніші твори побачили світ, багато в чому випередивши подальший розвиток літератури, філософії та педагогіки: «Розбійники» Шиллера, «Критика чистого розуму» Канта і «Лінгард і Гертруда» Песталоцці.

Швейцарський педагог-демократ Йоганн Генріх Песталоцці, один із засновників дидактики початкового навчання, велика і трагічна постать. Ціною виснажливих духовних зусиль мислитель, позбавлений систематичної філософської освіти, прийшов до усвідомлення ідей, деякі з яких є цілком оригінальними й використовуються до сьогодні. Батько Песталоцці (так настановлялося вихованцям звертатися до вчителя) створив щось парадоксальне і водночас геніальне у своїй простоті політику любові. У чому ж парадокс? Таж будь-яка політика апелює до сили, а виховання справа любові, батьківської, материнської, учительської, що часто заміняє батьківську. Сумістити несумісне на це здатен лише геній. З-поміж усіх класиків наукової педагогіки Песталоцці був і залишається рекордсменом. Повне зібрання його творів нараховує 54 томи, а видання друком триває.

Песталоцці спілкувався і навіть товаришував з видатними людьми свого часу. Серед його друзів були філософ Фіхте, письменниця мадам де Сталь, англійський соціальний утопіст Оуен. Песталоцці зустрічався з Наполеоном, а російський цар Олександр І нагородив його орденом Св. Володимира і подарував 5 тисяч рублів на видання першого багатотомника його творів. У 1792 році йому в числі 18 інших видатних іноземців, серед яких і перший президент США Джордж Вашингтон, було урочисто вручено диплом почесного громадянина Французької республіки. Надзвичайно популярний, він водночас був сентиментальним, уразливим, не приймав насильства в жодній формі. До утвердження своїх ідей ішов у постійній боротьбі з жорстокою реальністю. За життя йому вдалося далеко не все, але майбутнє показало, що уроки великого швейцарця цінні для нас.

Урок 1. Філософія

Песталоцці-філософ багато в чому випередив Гегеля з його дидактикою. Людина як об’єкт спостереження самодостатнього розуму це предтеча Канта. Якщо врахувати, що Песталоцці не здобув філософської освіти, мав проблеми зі стилем і правописом, можна уявити, наскільки йому було важко окреслити свою думку, перетворити її на поняття.

Міркування про власне життя і життя людства змушували постійно запитувати себе: «Хто я і що я?», «Що таке рід людський?», «Що я здійснив і що здійснить людство?» Песталоцці доходить висновку, що особиста доля і доля людства розвиваються паралельно. Він болісно намагається зрозуміти, як саме співвідноситься сила обставин і сила людської волі, що залежить від людини, а що визначено долею. Висновок, який робить учений: хоча обставини надзвичайно сильні, всетаки людська воля хоч трохи сильніша за них. І ця крихітна перевага схиляє шальку терезів на користь людини. Вона сама фактор своєї долі. Саме це ствердження Песталоцці-філософа стає моментом народження Песталоцці-педагога.

Урок 2. Соціальна педагогіка

Він дуже довго «хворів» на політику Французька революція бентежила його думки, як і думки всіх, хто вважав себе представником прогресивних сил часу. Але одного разу, приїхавши до міста Станц після вуличних боїв, він побачив групу переляканих дітей-сиріт, яких натовп притис до стіни. І він зрозумів: ось його покликання.

З цього моменту він присвятив себе вихованню дітей злидарів. Його метою стало вивести їх зі злидарського становища, але не шляхом вуличних бійок. Своєму методу він дав парадоксальну назву політика любові. Він справді щиро вірив і віддано любив кожного, але при цьому, будучи реалістом, не розраховував на те, що здобута освіта допоможе біднякам пробитися в середні, а тим паче вищі класи. Народна школа, за його переконанням, була покликана готувати дітей бідняків до життя нижчих верств, до того життя, що їм судилося, а зовсім не до просування соціальними сходами. Але умови існування нижчих верств мали бути гідними, і зробити їх такими покликана освіта. Згодом Песталоцці обвинувачували в реакціонізмі, в закріпленні класових відмінностей, насправді ж це був лише тверезий реалізм педагога-практика, визнання об’єктивних суспільних реалій, які, можливо, й вийде коли-небудь змінити. Але для цього потрібна копітка і тривала праця. А поки що... Необхідно усвідомити, що освіта і виховання зброя любові, альтернатива несправедливості, породженої кривавим натиском революції.

У міркуваннях Песталоцці доходить однієї з головних своїх ідей ідеї парадоксальної, якщо врахувати реалії сучасного йому патріархального суспільства: він ставить материнське виховання вище за батьківське. Жінка-мати ось найкращий провідник його думок, жінка, яка (за глибоким переконанням Песталоцці) надає людському досвіду більшої, ніж чоловік, обмеженості. Сам Песталоцці втратив батька в дитинстві. Його вихованням опікувалися дві жінки: слабовільна мати й енергійна служниця. Саме владна служниця стала прообразом Гертруди, персонажа головного дидактичного твору Песталоцці «Як Гертруда вчить дітей». Владна служниця в концепції Песталоцці уособлює той дух і образ материнства, який він прагнув прищепити новому поколінню матерів. Отже, визначивши вихідні пункти своєї ідеології, Песталоцці розпочав створення педагогічної концепції, що стала підґрунтям методики початкового навчання дітей.

Урок 3. Практичне заняття

То як же Гертруда вчить своїх дітей? У своїй відомій книзі Песталоцці подає струнку й чітку систему. Основа виховання природа людини. У психічному житті людини Песталоцці помічає п’ять законів: закон поступовості й послідовності, закон зв’язності, закон спільних відчуттів, закон причинності й закон психічної самобутності. Ці закони мають застосовуватися у вихованні та навчанні. Песталоцці помічає, що вони працюють лише у випадку наочності: людина отримує образ, що відповідає відчуттю, виокремлює із цілої маси образів і присвоює йому певний значок. Тому основою будь-якого навчання він уважає форму, число і слово (знання лише тоді можна вважати засвоєним, коли воно вилилося у форму, відрізняється від інших знань і одержало назву). На цьому й будується методика початкового навчання Песталоцці, в основу якої покладено рідну мову, каліграфію, малювання та арифметику. Просте накопичення знань Песталоцці вважає вкрай шкідливим, знання обов’язково має спонукати до дії. Необхідно знати, які саме знання слід пропонувати тій чи іншій дитині, кому під силу знання академічні, а кому лише практичні. Освіта має відповідати вродженим здібностям, які ставить перед людиною її природа. Акцент на тому, що кожна дитина може стати повноцінною людиною лише за умови права вибору знань відповідно до її вроджених здібностей, мабуть, головна ідея Песталоцці. До речі, на цьому принципі ось уже понад 100 років будується система освіти у США, де після початкової школи кожен підліток за участі педагогів і батьків складає для себе індивідуальну програму навчання. Переваги цієї концепції її апологети вбачають у тому, що діти змалку чітко усвідомлюють свою перспективу і штурмують те, що потрібно для старту обраної професії кухаря, менеджера, музики, вчителя тощо. Така «педагогічна симфонія» не прижилася на ниві вітчизняної освіти: широкій слов’янській душі не властивий подібний практицизм, адже ми звикли до останнього шукати власний шлях. Чи пішло це на користь нашій освіті важко судити, адже історія не визнає умовності. До того ж навіть прихильники Песталоцці неодноразово дорікали йому через непослідовність і нелогічність. Інша справа, що без ілюзій і поразок не просувалася вперед жодна наука, а для Песталоцці навіть поразки, в більшості випадків, оберталися на перемогу.

А ось іще одне міркування Песталоціі, що добре вписується в русло сучасних тенденцій. Ідеться про моду на раннє навчання. Сьогодні ми дуже пишаємося, коли наша дитина у два роки читає, у три розв’язує найпростіші задачки, а в чотири, зворушливо викривляючи слова, намагається розмовляти іноземною мовою. Так ось, великий педагог Песталоцці вважав раннє навчання вкрай шкідливим, оскільки воно «штучно вирощує в дітях схильність до передчасних і незрілих суджень. Якщо ти розкриєш незрілу перлину, то знищиш той скарб життя, який ти повинен був зберегти у своїй дитині. Передчасний розвиток голови і серця знищує справжні сили людини». Песталоцці знав, про що говорив, адже через його педагогічну лабораторію пройшла не одна тисяча дітей. А от щодо його правоти... Життя принесло йому стільки розчарувань, що під кінець він і сам не міг твердо сказати, де була правда, а де він помилявся. «Я знаю лише те, що я нічого не знаю» відомий сократівський афоризм у дії.

Урок 4. Життєвий

Песталоцці народився в сім’ї очного лікаря. Він рано втратив батька і виховувався матір’ю. Маючи добрий і м’який характер, чутко реагуючи на чуже горе, він уже в юнацтві зрозумів, що його призначення допомагати тим, хто цієї допомоги потребує. Закінчивши університет,

придбав невеликий маєток Нейгоф, де збирався зайнятися практичною педагогікою. Він зібрав біля себе 50 дітей, яким самовіддано присвятив свої сили й кошти. Результат виявився непередбачуваним: тільки-но діти одержували від Песталоцці пристойний одяг і гроші, батьки тут же відбирали в них все це, а потім забирали зі школи і самих дітей. Результат був очевидним: через п’ять років учитель-альтруїст остаточно збанкрутів. Причину провалу він зрозумів лише під час свого наступного педагогічного експерименту. Це була школа в Івердоні, контингент якої діти князів, графів, баронів та іншої знаті, тобто цілком відмінний від попереднього. Але Івердон зовсім не тому перетворився на центр європейської педагогіки, не тому сюди приїздили представники міністерств і урядові комісії, не тому посада викладача в школі Песталоцці була предметом мрій найвідоміших педагогів. Просто тут Песталоцці остаточно сформулював і впровадив у життя свій головний педагогічний принцип: природу не обманеш, «куди не тягнуть здібності, туди не підштовхуй».

І все-таки він був глибоко нещасним, адже він так і не досяг головної мети свого життя, так і не створив зразково-показового навчального закладу для дітей бідняків, який послужив би прапороносцем радикальної реформи всієї системи народної освіти. Він не заспокоювався до останнього, заснував філію Івердонської школи, призначену для дітей нижчих верств. Але ця філія не виконала завдання: вона поступово перетворювалася на привілейований навчальний заклад для дітей багатих і знатних сімей.

Недосяжність мрії задавала болю Песталоцці. Врешті-решт він залишив Івердон, повернуся до Нейгофа, де була його перша школа, щоб розпочати все заново. Він так і не став заможним, оскільки всі свої кошти витратив на численні починання і допомогу вихованцям. Єдиним джерелом доходу для нього залишалися гонорари видавництв, що публікували його праці. Останні кошти Песталоцці витратив на будівництво школи для бідняків.

У 82 роки він важко захворів. Його винесли на вулицю, щоб відправити до лікарні. Песталоцці попросив лікарів хвилинку зачекати: він дивився на стіни школи, про яку мріяв усе життя, школи, будівництво якої лише починалося...

Можливо, видатний учитель не так страждав, якби зміг зазирнути в майбутнє і побачити, що через два з половиною століття мало що змінилося в сфері соціальної педагогіки. Як і колись, полем педагогічного експерименту служать привілейовані школи, а народна освіта так само плететься у хвості прогресу, скаржачись на нестачу фінансування й уваги держави. Тож «рівності можливостей» нам ще тільки потрібно дійти, та й то у випадку, що в наш час з’явиться який-небудь «блаженний» подвижник-альтруїст і на новому витку історичної спіралі продовжить справу великого вчителя бідняків Батька Песталоцці.

Наталя Шубенко

Відгуки читачів