Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Добро Можна виховати тільки Добром

Ольга Адам

Діти влаштовують бійки і знімають їх на відео. Міліція та освітянські чиновники намагаються замовчувати проблему. Редакція нашого журналу провела власне розслідування, і з’ясувалося, що проблема набагато ширша, ніж її можуть собі уявити найскандальніші непорядні журналісти, на яких освітяни навішали всіх собак. Вважають так: якби нічого не роздмухувалось, то й проблем би не було. А чи спробував хтось уявити себе на місці батьків постраждалих дітей? Вважаю, замовчувати далі цю проблему не можна. Це шкідливо і навіть зло чинно.


Добро Можна виховати тільки Добром

Ольга Адам

Діти влаштовують бійки і знімають їх на відео. Міліція та освітянські чиновники намагаються замовчувати проблему. Редакція нашого журналу провела власне розслідування, і з’ясувалося, що проблема набагато ширша, ніж її можуть собі уявити найскандальніші непорядні журналісти, на яких освітяни навішали всіх собак. Вважають так: якби нічого не роздмухувалось, то й проблем би не було. А чи спробував хтось уявити себе на місці батьків постраждалих дітей? Вважаю, замовчувати далі цю проблему не можна. Це шкідливо і навіть зло чинно.

Усі ми так чи інакше, краєм вуха, чули про сумнозвісні випадки недитячих «відеожартів» у Києві, Чернівецькій та Миколаївській областях, Черкасах, Ужгороді, Львові, Харкові... Спалахи інцидентів цієї незрозумілої педагогам страшної епідемії дитячих бійок відзнятих на мобільні телефони, спостерігаються то тут то там, але серйозно ні за вивчення, ні тим більше за пошук шляхів вирішення ніхто не брався. Директори шкіл і начальники управління освіти здебільшого намагаються пояснити подію або як «жарт», або як «монтаж», або «чесним з’ясовуванням стосунків» (!). Журналістів зазвичай, не розібравшись, порядний він чи ні, намагаються гнати подалі від шкіл, погрожуючи найрізноманітними способами. Їх обвинувачують у пошуках брудних історій та дешевих сенсацій.

Насправді ж майже ніхто з дорослих навіть не уявляє собі реальних масштабів «захворювання» українських школярів. Ті, хто думають, що це поодинокі випадки, сильно помиляються. До ЗМІ потрапляє лише мізерна кількість інформації вершечок айсберга. Судіть самі. На початку статті ми назвали лише сім населених пунктів, де відбулися гучні події шкільних бійок та знущань. Причому до карної відповідальності справа дійшла тільки у Львові, де двоє учнів отримали по п’ять з половиною років ув’язнення.

А після проведеного в нашій редакції власного Інтернет-розслідування з’ясувалося, що на сьогоднішній день існує близько трьох десятків створених старшокласниками сайтів, на яких нараховується більше сотні сюжетів (на кожному!) зі шкільними бійками, й не тільки. Вони майже щодня преспокійно поповнюють свої колекції. Більше того, сюжети сортуються, класифікуються, обговорюються, створюються рекламні описи майбутніх сюжетів. Від побаченого не те що кров холоне в жилах, просто в якийсь момент перестаєш розуміти, що відбувається. Виявляється, бувають бійки дівчачі, бійки на партах, бійки з акробатичними елементами, з кров’ю та катуванням, з роздяганням тощо.

У місті Ровно взагалі існує стритфайтинг-клуб «Дельта» (стритфайтинг у перекладі означає «вулична жорстокість»), на сайті якого теж більше сотні найрізноманітніших зразків такого «відеомистецтва». Думаю, мода на таке сумнівне хобі лише починається. Про те, чому це відбувається, чому школярі знімають саме бійки, навіщо знімають і чому так настирливо і безсоромно заявляють про себе у всесвітній павутині, ми поговорили зі спеціалістами.

Олександр Бурцев, кандидат психологічних наук, м. Київ, 17 років практики:

 

Деякі російські психологи за результатами своїх останніх експериментів дійшли висновку, що сучасні діти живуть у настільки комп’ютеризованому, механізованому світі, що вони просто не знають, ні що таке фізичний біль, ні що таке співчуття. І справа не тільки в тому, що дитина бачить з телеекрану багато сцен насильства. Навіть якщо дитина отримує щільно «відфільтровану» інформацію, дивиться, вибачте за порівняння, тільки «білі і пухнасті» кадри, все одно зрозуміти, що таке справжнє відчуття болю або співчуття іншій людині, дуже важко, адже вона звикає взаємодіяти з механізмами. Тобто порада тут може бути лише одна: дітям треба більше контактувати з людьми і тваринним світом. Питання в іншому: чому сучасні діти не приховують своєї жорстокої поведінки, а навпаки, всіляко намагаються її афішувати. На мою думку, їм все одно, як привертати до себе увагу. Вони підсвідомо відчувають необхідність компенсувати нестачу уваги. І якщо дитина навіть ставиться до дорослих украй вороже, не бажає спілкуватися після скоєного нею якогось жахливого, або не дуже, вчинку, це не означає, що причина її девіантної поведінки полягає в чомусь іншому. Сучасна ситуація з дітьми свідчить про страшенний дефіцит уваги! До того ж я більше ніж певен: якщо дитина захоплена театральною, співочою, танцювальною, спортивною чи будь-якою іншою діяльністю, навряд чи вона займатиметься відео зйомками бійок. На жаль, у моїй практиці зустрічалися творчі діти-жертви, повторюю на превеликий жаль.

Катерина Кириченко, інспектор по роботі з важкими підлітками Інспекції у справах неповнолітніх міліції Дніпропетровська, 11 років практики:

Ми активно займаємося і реєстрацією Інтернет«героїв», і профілактикою подібних явищ. І ось що ми помітили спільно з учителями: якщо їхні вміння та потяг до новітніх технологій підхопити й тут же спрямувати в потрібне русло, декого навіть можна зовсім врятувати. Трапився випадок коли одного такого Інтернет-умільця попрохали зайнятися сайтом школи, виданням Інтернет-газети приклад виявився доволі успішним. Звісно, з хлопцем попрацювали наші співробітники, і він сам знищив свій сайт зі «стритфайтингом». Він виявився таким ініціативним, що й інших зорганізував. Мені завжди здавалося, що якщо справа стосується якогось дитячого руху, то роботу з ними треба починати з лідерів.

Валентина Курилів, учитель, м. Торонто, Канада, автор методичних посібників, 37 років педагогічного стажу:

У Канаді діти, в основному підлітки і студенти, «захоплені» стритфайтингом, були втягнені до мафіозних структур, що почали заробляти гроші на тих бійках. Дуже розвинулось у певний час щось на зразок букмекерського бізнесу. Та поліція змогла дати тому безладу ради. Взагалі-то я хочу сказати, що в Україні вчителі та освітянські чиновники неправильно роблять, коли намагаються замовчувати цю проблему, приховувати і від ЗМІ, і від органів внутрішніх справ то є шкідливо і навіть злочинно! Бо вони не уявляють, на що ті «забавки» можуть перетворитися, якщо вчасно не звернути на них увагу. Щодо профілактичних заходів можу порадити більше зацікавлювати дітей тими речами, які дійсно потребують їхньої уваги. Треба переналаштовувати споживацьку свідомість сучасних дітей з «візьму» на «віддам». І новорічні, різдвяні свята один з найкращих для цього приводів. У нас в країні в ці дні прийнято збирати одяг, гроші, їжу або виготовляти іграшки чи страви для бідних дітей та інших соціально незахищених верств населення. Або ж інші добрі справи робити: вистави, концерти, виставки благодійного спрямування чи просто тихий вечір зі свічками та щирими розмовами це вже на вибір кожного вчителя. Діти, які зазвичай сприймають свята як суцільні веселощі, як ніхто повинні усвідомити, що інколи, це не зовсім так. Хоча, для того, щоб впустити світлі, теплі почуття у свою душу, не обов’язково чекати свят. Та в одному я переконана: добро можна виховати тільки добром!

Пані Курилів виявилася недалекою від істини у своїх невтішних прогнозах, бо торгівля дитячими бійками вже почалась. Один мегабайт такого відео коштує 5 доларів. І це стане ще одним витком розвитку цього недитячого хобі. Тож треба негайно припинити замовчування таких дій підлітків. Забороною користуватися мобілками й виставлянням за двері журналістів нічого результативного ми не досягнемо. Адже знімати на камеру можна довірити дітям і шкільні спектаклі, і дитячі «танці з зірками», і навіть відкриті уроки. Можна попросити створити вчительські сайти з фрагментами уроків, де могли б спілкуватися вчителі різних регіонів у форумах адже знаходять вони Інтернет-ресурси для своїх забав! Та й дорогі телефони з відеокамерами теж десь взялися в них? (А батьки ще скаржаться на шкільні побори.) Та ось що дивно: чомусь технічний прогрес і збільшений добробут українських сімей поки що йде лише на шкоду. Можливо, обернути його на користь ще в наших руках? Тож давайте діяти, сподіватись на успіх своїх дій, або хоча б не заважати тим, хто зібрався боротися з бідою дитячого здичавіння.

Відгуки читачів