Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

За покликом душі

Ольга Адам

Ми розмовляли з нею про головне. Про те, про що зазвичай люди розмірковують або наодинці із зоряним небом або зрідка в дорозі... Про те, хто є героями нашого часу, на яких зразках виховувати, який він, ідеальний учитель, що обрав професію за покликом душі. І вона, на перший погляд звичайний викладач, здалась мені саме тим ІДЕАЛЬНИМ УЧИТЕЛЕМ з надзвичайно високою системою цінностей.


За покликом душі

Ольга Адам

Ми розмовляли з нею про головне. Про те, про що зазвичай люди розмірковують або наодинці із зоряним небом або зрідка в дорозі... Про те, хто є героями нашого часу, на яких зразках виховувати, який він, ідеальний учитель, що обрав професію за покликом душі. І вона, на перший погляд звичайний викладач, здалась мені саме тим ІДЕАЛЬНИМ УЧИТЕЛЕМ з надзвичайно високою системою цінностей.

Ми зустрілися з Тамарою Олексіївною наступного дня після весілля її учениці, на яке вчителька була запрошена. Цей факт мене б не дуже здивував, якби це відбувалося в селі або районному центрі, а от у двохмільйонному місті…

Взагалі, куди б не йшла Тамара Олексіївна: до оперного театру чи супермаркету, до парку чи лікарні її супутник почувається дещо ніяково, неначе поруч з кінозіркою учні зупиняють ЇЇ ледве не щокроку.

Я молода 1 красива, усім про це говорю. I не приховую, що мені 60 років. Знаєте, я цього не цураюсь, і взагалі, вік це не головне. Ось моїй учительці хімії нещодавно виповнилося 102 роки. Правда, вона вже пішла з життя, але до останнього робила зарядку, сама готувала їжу, багато читала і... розгадувала кросворди. Так, так! Вона казала мені 1 своїй доньці, моїй кращій подрузі: «Дівчата, знаєте, навіщо я розгадую кросворди? Думаєте, що мені нічого робити? Hi, це неначе зарядка для мозку! Треба, щоб у голові варило!» Я згадую ці слова, коли прокидаюся вранці і відчуваю, що не можу навіть поворухнутися, тож говорю собі: «Тамаро! Треба жити, треба діяти, треба встигнути багато чого зробити!» І підводжусь потихеньку, усіх нагодую, збираюсь, і, ви знаєте, коли я вже на вулиці, то помічаю, що в мене прекрасний настрій і самопочуття!

Тамара Олексіївна розповідає, що під час зустрічей з однокласниками чи однокурсниками вони нерідко у своїх міркуваннях погоджуються, що їм у житті надзвичайно пощастило. (Нагадаю, що за роком народження це покоління дітей війни.) То ж у чому їх щастя? Вони вважають, що в них були прекрасні вчителі й викладачі. Вчителі «старого загартування», які обирали професію за покликом душі. Неначе тримали перед собою невидимий зразок, якийсь певний ідеал, і намагались йому відповідати.

Кор.: Що можна зробити сьогодні, щоб у педагоги йшли тільки за покликом душі?

Ну от я, наприклад, до вступу спробувала себе в ролі педагога в дитячих таборах. Я із задоволенням працювала піонервожатою і була закохана у свою першу вчительку тому навіть питань не виникало, яку ж професію обрати. Але це окремий випадок, а ось і висновок: скажіть, чи відомо вам, що 90 відсотків журналістів перед вступом уже десь спробували своє перо? Чи в шкільній газеті, чи в якихось конкурсах, чи навіть у справжньому «дорослому» виданні. Багато хто з юристів починав свою кар’єру з практики в суді, а лікарі колись працювали медсестрами. А вчительська практика чомусь аж після третього курсу!

Зараз Тамара Олексіївна Валійова, запальна піонервожата в минулому, викладає російську мову семи та дев’ятикласникам в університетському ліцеї Харкова і українську філософам та журналістам у самому університеті. У неї робота до душі, трикімнатна квартира, коханий чоловік, двоє дітей і улюблена онучечка. Ну, начебто стандартний набір для щасливої жіночої долі. Та, звичайно, так було не завжди. На третьому курсі вона вийшла заміж за однокласника, який тільки-но повернувся з армії. Після диплому, маючи вже маленького сина, Тамара повернулася працювати в рідну сільську школу і вирішила надати можливість навчатись коханому, який мріяв про фізику. Але вчитись йому довелося недовго. Сталася подія, яка надовго відкинула його назад, а усю родину майже у відчай. Борис потрапив у серйозну автокатастрофу. Одна нога залишалася коротшою за другу. Лікування розтягнулося майже на п’ять років, довелося перенести декілька операцій... Після поновлення чоловіка на курсі в долю молодої родини втрутилася колишня викладачка Тамари. Вона з власної ініціативи знайшла для неї викладацьку посаду в університеті, щоб родина була разом і чоловік та дружина мали змогу допомагати один одному.

Мої колеги зі сміхом та подивом згадують наше перше з Борисом харківське житло. Це була восьмиметрова кімнатка в приватному будинку непрестижного району з пічним опаленням, без води... (Сміється.) Але ми були щасливі. Народилась донечка. Будиночок потопав у бузково-вишневому садочку, він до сих пір мені сниться.

Певно, в неї залишилися дуже теплі спогади про цей час. Тамара вміє цінувати те, що має, ставиться до негараздів по-філософськи та з гумором. Ось, наприклад, коли вони вже отримали кімнату в гуртожитку, по-перше, всім знайомим вона розповідала, що живе мало не у справжньому палаці, по-друге, оскільки діти любили пригощати своїх друзів по гуртожитку всіма продуктами родини одразу, вона вирішила купувати солодощів втричі більше, «на всю орду», а по-третє, коли «орда» ставала занадто буйною, Тамара Олексіївна влаштовувала чарівно-заспокійливий сеанс перегляду діафільмів. Отака вона завжди рішуче бере на себе ініціативу, бо педагог «людина, яка веде», а не «людина, яку ведуть».

Вважає неможливим проходити повз щось неправильне й робити вигляд, що її це не стосується. Вона не може байдуже дивитись на підлітків біля під’їзду бездомних тварин і брудні ліфти. Про перших намагається щось зрозуміти, інколи поговорити з ними, других завжди нагодує,

а треті... прибирає.

  Коли  бачу бруд у тільки-но прибраному ліфтіЗнаєте, є таке гарне слівце, для вираження сильних почуттів: «Абзац!» А якщо порівнюю безтурботних дітей вулиці та учнів ліцею, думаю: можливо, якась їхня дика енергія, певна жорсткість і допоможе пробитись їм у житті. Адже в учнів ліцею кращі перспективи, до того ж батьки завжди допоможуть...

Тамара Олексіївна в боротьбі з дитячою байдужістю і жорстокістю може порадити тільки так звану профілактику.

Виховання чуттєвих якостей під час викладання будь-якого предмета можливе, переконана вона. На уроках біології — розповідаючи про те, як винахідники вакцини від холери ставили дослідження на собі, можна виховувати почуття самопожертви. На уроках мови складаючи твори про мамині очі, любов до рідної землі.

Після такої щирої, відвертої, «обеззброючої» розмови я вийшла на вулицю міста, окутаного густими осінніми сутінками. У вікнах будинків запалювалось світло. І я відчула, що в мене насправді прекрасний настрій. А знаєте від чого? Від того, що в цьому місті живуть учні Тамари Олексіївни Валійової, яких саме вона навчала любити мамині очі. І, певно, від того так тепло і затишно стає на душі, коли вдивляєшся у світло трохи вологих осінніх «очей» великого міста. Вітаю Вас, щира й красива людино, Пані Вчителько за покликом душі.

Відгуки читачів