Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Де взяти «живих» вражень. Для наших «комп’ютеризованих» дітлахів

Наталя Шубенко

Іноді випадкові розмови дають набагато більше від запланованих. Так само, як побачений у дитинстві спектакль може дати найголовніший урок на все життя. Отже, до вашої уваги випадкова, але корисна розмова в гримерній театру ляльок з режисером Ігорем Мірошниченком.


Де взяти «живих» вражень. Для наших «комп’ютеризованих» дітлахів

Наталя Шубенко

Іноді випадкові розмови дають набагато більше від запланованих. Так само, як побачений у дитинстві спектакль може дати найголовніший урок на все життя. Отже, до вашої уваги випадкова, але корисна розмова в гримерній театру ляльок з режисером Ігорем Мірошниченком.

Ігоре, пам’ятаєш, як один з героїв найпопулярнішого кінохіта «Москва сльозам не вірить» сказав наприкінці 50х років ХХ століття: «Через 20 років нічого не буде ні театру, ні кіно одне суцільне телебачення». Зараз можна поміняти телебачення на комп’ютер і попадемо в саму точку. Діти просиджують за комп’ютером цілодобово і зовсім не страждають через відсутність живих вражень. Ігор Мірошниченко. Мало хто усвідомлює, чим саме шкідливий комп’ютер. Я вважаю, що головна його небезпека в тім, що він виховує індивідуалізм. Театр, навпаки, виховує в дусі колекти візму. Людей у залі багато, є загальна реакція, всім смішно або всім сумно, разом в антракті діляться враженнями.

Чим же їх зацікавити, як довести, що театр анітрохи не менше й не гірше, ніж комп'ютер?

І. М. Я розумію, що засобами традиційного театру ляльок сперечатися з комп’ютерною графікою неможливо. Натомість ми повинні запропонувати духовну основу. Я гадаю, режисер, що ставить спектакль для дитини, сам повинен почуватися дитиною. Один зі шляхів театральні фокуси, які зараз нами, на жаль, забуті, але вони разюче діють на дітей. Наприклад, в одному зі спектаклів у нас на сцені запалюється багаття, дитина не розуміє, як це зроблено. Це і є той образотворчий ряд, що може замінити живе чудо. Я бачу, як добре це спрацьовує чудеса, які неможливі в будь-якому іншому виді мистецтва.

У цей момент наша мізансцена помінялася: до гримерної увійшла незнайома акторка. Ігор представив: «Ірина Рабінович», і вона відразу ж приєдналася до розмови. Ірина Рабінович. У комп’ютері діти бачать, як ляльки бігають, а в театрі за лялькою вони бачать душу. Цвєтаєва говорила, що навіть якщо дитина подивиться і не зрозуміє, вона відчує. Незрозуміле западе в душу, і згодом дитина розшифрує його. Це свого роду код. Головне, щоб спектакль був не порожнім, щоб це «щось» було справжнім. Друга умова дитині потрібно пропонувати гідний продукт.

І. М. Мені розповідали випадок, як пітерська команда акторів (ТЮГ, здається) поставила спектакль, щоб гроші заробити. Ми це називаємо халтурою: лихоліття, «зляпали» на швидку руку, повезли по школах. Діти аплодують, кричать: «Ура!» У цей момент по проходу йде вчителька, виходить на сцену й говорить: «Діти, нам тільки що показали поганий спектакль. Давайте всі разом скажемо “Ганьба!”» І всі дружно закричали: «Ганьба!» От як важлива думка вчителя. Це говорить про те, що діти не вибирають, вибирають за них дорослі, і вони довіряють їхньому вибору. На дорослих величезна відповідальність. Я, наприклад, особисто знаю вчительку, яка на позакласному читанні читає з дітьми Шварца, а вже потім приводить їх на спектакль «Тінь». Таким чином, вони спочатку читають твір, потім дивляться спектакль, а далі обмінюються враженнями на уроці. Щодо «Тіні» взагалі був приголомшливий випадок. До мене підійшла маленька дівчинка, років восьми, і запитала, чи працюю я в театрі ляльок. Зав'язалася розмова. Виявляється, вона дивилася «Тінь», їй дуже сподобалося (але ж це більше двох годин і абсолютно дорослий спектакль). Я запитав, що вона зрозуміла. Дівчинка відповіла: «Спектакль про те, як тінь хотіла завоювати увесь світ». Взагалі ж правильно, хоч і по-дитячому. А потім у розмові з'ясувалося, що мама в неї психолог, працює в школі, і на ніч читала їй казку «Тінь». Дитина виявилася готовою до зустрічі з театром.

На жаль, сьогодні це рідкість.

В якому віці оптимально починати водити дітей у театр?

І. Р. Діти дуже різні, і це багато в чому залежить від батьків. Зараз водять і на танці, і в різні гуртки. Добре, якщо в програму розвитку дітей включають і театр, який абсолютно не заслужено на другому плані. Таку живу емоцію, як у театрі, діти не одержать ніде: ні в телевізорі, ні в комп’ютері, ні в кіно. Спектакль це живе чудо, від актора йде жива енергетика. Тому ніякий кіносеанс із суперсучасними ефектами не замінить «живого» спектаклю.

А який вік найбільше вдячний?

І. М. Шість–сім років. У цьому віці від дітей іде чудова відповідна реакція. Ну, наприклад, у головного героя спектаклю проблеми, діти кричать, підказують: «Іди туди!» або «Не йди! Там Баба Яга, вона тебе з’їсть». Взагалі реагують дуже безпосередньо, відкрито. Виникає контакт, ми його відчуваємо, він нам дуже допомагає.

А це не збиває, не відволікає акторів?

І. М. Якщо чесно ні. Є таке модне слово «інтерактив», отож, це саме воно. Якщо є зворотна реакція, можна й поімпровізувати. Іноді дуже здорово виходить. Колись була така посада в театрі завідувач педагогічної частини. Саме ця людина з наукової і методичної точки зору аналізувала взаємодії «дитина театр» і розробляла конкретні шляхи прилучення дітей до театрального мистецтва. Зараз цього дуже не вистачає. Адже потрібні спільні зусилля: театр школа родина. Ще дуже багато значить держава. Не важко зрозуміти, що в країні, якій 15 років, діти, яким 15 років, виявилися саме на зламі. Але, я думаю, ситуація поступово буде змінюватися. Зараз у нас навіть папуга (а в нас у фойє живе чудовий папуга, що вміє розмовляти) по-своєму реагує на спектаклі: на «Майстра й Маргариту» мовчить, на «Мою прекрасну леді» співає. От що означає збіг частоти коливань, навіть на папуг діє, що вже говорити про дітей! І якщо так само, як ми, будуть намагатися досягти цієї гармонії і держава, і школа, і батьки, тоді відбудеться чудо!

Ми ще довго сиділи в гримерній, і йти не хотілося: з моїми чудовими співрозмовниками було легко й комфортно. Поговорили про дітей: виявляється, діти акторів, що буквально виросли за лаштунками, вигідно відрізняються від своїх однолітків читають із задоволенням, а не зпід палки, вчаться відмінно, талановиті (хтось танцює, хтось співає, хтось малює). Загалом, не скаржаться актори на своїх дітей.

Відгуки читачів