ДОБРИЙ ЯНГОЛ Маші Єфросиніної

Аліна Басова

Кар’єра не завадила їй створити сім’ю, а сім’я — повернутися до кар’єри.

Кожна друга дівчина мріє бути актрисою, співачкою або моделлю. У багатьох це бажання з віком зникає, багато хто зберігає його в пам’яті як нереалізовану мрію, а деякі все-таки прямують назустріч своїй мрії, приїжджаючи з маленьких провінційних міст до столиці, щоб випробувати власну долю і заявити про себе.

Так і наша героїня Маша Єфросиніна, приїхавши з Керчі, майже відразу ж стала зіркою, точніше, її зоря запалала над нею. Можна довго перелічувати її нагороди та премії, конкурси, в яких вона брала участь, і різноманітні великі концерти й ток-шоу, на яких була ведучою. Вона журналіст, що спілкується зі світовими зірками, актриса кіно й віднедавна актриса Київського театру на Лівобережжі. Здається, в цієї дівчини зірка над головою сяє вповні. Однак не ці регалії та привілеї Маша вважає своєю зіркою. Єдиною зірочкою, а точніше янголом, вона вважає свою дочку Нану. Навіть у розмові про кар’єру Маша говорить, що робить усе для того, щоб Наночка пишалася нею. — Діти — це наше багатство,— говорить Маша.— Звичайно, найважливішою людиною для мене є Наночка, але мене турбує доля багатьох людей, я стежу за соціальними реформами у сфері допомоги матерям і дітям, беру участь у благочинних акціях, спрямованих на допомогу знедоленим дітям. Від усього серця пишаюся вчинком своєї подруги Лілії Підкопаєвої. Між іншим, знаю, що могла б учинити так само, і не факт, що найближчим майбутнім такого не зроблю. Я відчула шалену радість, коли дізналася, що вагітна. Це, мабуть, один з найщасливіших моментів у моєму житті. Розуміння, що в мені розвивається маленький живий організм, викликало особливі почуття. Зараз Нана — важлива частка мого життя. Певною мірою донька змінила мої стосунки і з подругами: я все частіше помічаю, що розмовляю з ними більше не про жіночі дрібниці, світські бомонди, а про дитячі турботи, одяг, харчування, дорослішання. Крім того, поява доньки змінила мене фізично: ви, мабуть, встигли помітити, що я схудла на десять кілограмів. Це, мабуть, особливість жінок мого типу, ми всі під час вагітності худнемо. Зараз я намагаюся підтримувати фігуру, віддаю перевагу роздільному харчуванню, вже давно забула смак хліба й картоплі. Але плитку гарного шоколаду раз на місяць дозволяю собі. Намагаюся дотримуватися режиму й навчаю цього дочку.

— Машо, від вас усе-таки віє якоюсь родинністю. Що для вас сім’я?

— Сім’я — це все. Сім’я — це життя і стимул для нього. Мої батьки — унікальні люди. Мама — моя гордість. Вона працює в банківській сфері і є зразком сучасної бізнес-леді. Я пишаюся нею. Мама завжди була для мене подругою. Вона знала про мене абсолютно все, тобто навіть такі інтимні дрібниці, про які дівчата не завжди розповідають своїм матерям. А батько був незвичайною людиною, між нами існував підсвідомий енергетичний зв’язок. Він ніколи не лаяв і не хвалив мене, я ніколи не могла зрозуміти, які почуття викликає в нього моя діяльність. Мама згодом по секрету розповіла мені, що він завжди пишався мною. Він тільки запитував: «Ти впевнена, що це твоє?» Взагалі можна сказати, що в мене з татом був свій дивовижний світ. Я верещала від радості, коли він приділяв мені увагу, ми читали книги, гуляли, розмірковували про різне, їздили рибалити. І до останнього, якщо мені було погано, він готовий був примчатися до Києва, щоб лишень поговорити зі мною.

У Маші є рідна сестра — Ліза Єфросиніна. Вона не лише сестра, але й хрещена мати Нани. Вони люблять одна одну, часто грають нарівні, Ліза обдаровує улюблену хрещеницю одягом, іграшками. Ліза — гарна молода дівчина, яка, схоже, поки що не збирається наслідувати сестру. Як вона сама говорить, популярність сестри зовсім не заважає їй. За словами Маші, Ліза дуже розумна і смілива дівчина, їх зв’язує міцна дружба. Сестра цікавиться танцями, модельним бізнесом, активна в суспільному житті.

— Ви говорите, що ваша Нана — янгол. Це в прямому чи переносному значенні?

— Якщо чесно, то і так і так. Ім’я Нана в перекладі з грузинської означає «мати», а — це найсвятіше, що є на світі. У Наночці дуже багато від моїх мами й тата. Хоча зовні вона копія Тимура. Ось, наприклад, коли вона була зовсім маленькою, я звернула увагу на те, що вона все бере і кладе лівою ручкою. Я, звичайно ж, не стала переучувати її, а потім побачила, що вона все робить саме такими жестами, як тато, він також був лівшою. От я і зраділа, що батько, хоча й не побачив онуки, частинку себе все одно передав їй. Хіба це не божественно?

— А звідки взялося таке рідкісне ім’я — Нана?

— Не повірите, але вона сама мені сказала. Дивно, так? Це сталося уві сні. Я довго ламала голову, як назвати? Книжки читала, в Інтернеті шукала. А уві сні мені явилася білява дівчинка, точно така, як вона зараз, ніби янгол, і сказала?: «Мамуню, та я ж Нана!» Я прокинулася з переконаністю, що, по-перше, в мене буде дочка, а по-друге, що ім’я її Нана.

— Які методи ви використовуєте у вихованні Нани?

— Не галасувати. Все пояснювати й оточувати любов’ю. Пояснювати і раз, і десять, і сто. І жодних покарань. Не можна категорично говорити: «Це роби, цього не роби»,— слід обов’язково пояснити, що до чого. Іноді я почуваюся винною перед Наночкою через те, що їй доводиться більше часу проводити з нянею. І коли, на свій жах, я почала помічати, що Нанусик більше тягнеться до няні, ми все змінили. Дочка має свою кімнату, няню замінила гувернантка, а роль мами я мужньо виконую сама. Іграшок стільки, що з усіма погратися не встигає, всі вихідні проводить з батьками. Я часто беру її із собою — до крамниці, перукарні, на мийку машин, щоб приділяти їй більше уваги і щоб вона була в курсі всіх справ сім’ї. Можливо, це якась манія, але мені здається, що оскільки вона три роки була позбавлена цього, то тепер потрібно надолужити втрачене.

— Машо, не боїтеся розпестити?

— Ні, я не приховую, що водночас я сувора мама. Я вмію врівноважити кількість любові, всепрощення й захопленості дитиною достатньою порцією суворості й дисципліни. Не бачу в цьому нічого поганого. Я більше боюся дітей розбещених, некерованих, ніж серйозних. У мене є один метод, який поки що достатньо допомагає. Цю виховну процедуру ми називаємо «вирушити подумати». Якщо Наночка нашкодить, ми відводимо її за руку в дитячу кімнату поміркувати; усвідомивши свою помилку, вона біжить до нас, пояснює провину і просить вибачення. Діти — великі психологи, вони відразу відчувають, коли ти що-небудь робиш несерйозно, тому я, хвала Богу, поки що знаходжу з нею спільну мову, але спілкуюсь тільки цілком серйозно. Якось я почала боятися, що можу щось упустити, щось важливе у спілкуванні з дочкою, щось, важливе в житті, чого потім не зможу надолужити. Тому останнім часом я живу виключно нею.

— За вашими розповідями, Маріє, здається, що у вас ідеальна, щаслива сім’я...

(Маша перебиває.)

—  Це справді так, головне, щоб любов увесь час підігрівалася емоціями. Ми з Тимуром, а тепер і з Ананасиком, не приховуємо своїх почуттів. Якщо я хочу кричати про свої почуття, я робитиму це. Ми звикли, що в нас ніхто не приховує почуттів. Наночка також завжди обнімає і цілує нас. Вона янгол, вона стільки добра принесла в моє життя, душу, дім! Зізнаюся, що раніше я не замислювалася над тим, що найголовніше в моєму житті. Завагітнівши, виносивши дитину, я народжувала її, як усі «радянські» жінки, не за кордоном, а у звичайному пологовому будинку, з муками й болями, але щастя від появи Наночки дало зрозуміти, що головне призначення будь-якої жінки — материнство!