Спостереження сучасника

О. Б. Голуб, учитель російської мови і світової літератури Березнянської ЗОШ, Менський р-н, Чернігівська обл.


Люди серед людей
 
Вони ходять, їдять, сплять… Вони літають, співають, убивають… Вони кохають, ненавидять, зневажають… Вони — люди. 
 
Веселі і сумні, добрі і злі, жорстокі і доброзичливі, вони живуть серед нас.
 
 
Егоїст
 
Дівчина плакала і просила його не йти. Вона залишається у цьому світі сама-самісінька. Пішов. Не розбудив свого серця, яке мовчало. Воно завжди мовчить, коли треба прийняти відповідальне рішення.
 
Власне «я» підказало: вона йому не пара. І взагалі це маячня — пошуки другої половинки. Я — цілісний. Таким народився. Завжди і всюди я — найкращий. Таке життєве кредо. Для кого найкращий? Для себе. Самозакоханість? Звичайно. Такий собі нарцис, якому інші люди не потрібні, вони лише розважають його.
 
Себелюбство сидить у кожному. Важливо не переступити межу, за якою залишаються гордість, людська гідність, добро.
 
…Висохли сльози на обличчі у дівчини. Залишився шрам на серці. Та серед людей можна знайти відраду.
 
Він має все, але самотній, надто засліплений власною значущістю, щоб зрозуміти це.
 
 
Альтруїст
 
Його важко розгадати іншим. Він зніме з себе останню сорочку і віддасть біднішому. Отримає просто патологічну насолоду від того, що у когось засвітяться очі, з’явиться надія, вирветься крик захоплення.
 
Люди називають це — «творити добро». Для нього це — «жити». Перевести через дорогу стареньку, відіслати всю заробітну плату тяжкохворому на операцію, добровільно взяти шефство над немічним сусідом — життєве покликання.
 
Він у чомусь наївний, довірливий. І зовсім не знає слова «вигода». Для багатьох дивак. Живучи поруч із байдужими і черствими, він дратує їх совість. Віддаючи, він стає сильним, бо що можна поставити вище доброти і самопожертви. Для ньо-го звичним стало милосердя.
 
Багато молодих живе так, ніби ніколи не помре, а старі, вмираючи, кажуть, що ніколи і не жили… А після себе на землі треба залишити слід, хороший, щоб нащадкам було не соромно.
 
 
Олігарх
 
Одного сонячного він став неймовірно щасливим — банківський рахунок нарешті перевищив мільйонний рубіж. Ура! Він зміг, переміг! І всього за кілька років. Тепер він володіє світом. А що далі? Можливо, почесна доля мецената. Влаштовуючи на власні кошти виставки картин чи будуючи пам’ятники, не кажучи вже про спонсорську допомогу сиротинцям, отримуєш величезне задоволення від усвідомлення власної безкорисливості.
 
А якщо навпаки? Уночі приходять сни-примари, що, як у калейдоскопі, нагадують про «чесно » зароблені гроші. Перед очима постають обдурені, пограбовані і навіть убиті. І тоді стає страшно. І просинаєшся з холодним потом, адже і в тебе можуть відібрати те, що ти відібрав у інших. Гроші не дають незалежності. Це всього лиш папір, щоправда якісний.
 
 
Бомж
 
Люди обходять їх десятою дорогою. Вони суспільно небезпечні. Брудні, холодні, голодні. Для багатьох вони злочинці, асоціальні істоти. Опинившись на дні людського життя, забули свої імена, прізвища. Десь у підсвідомості укоренилася думка: «Мені немає місця на цій землі». Пияки, наркомани, волоцюги, вони байдужі до теплих кімнат, красиво сервірованих столів, політичних перегонів. Доля зламала їх, забравши роботу, сім’ю, повагу. У кращому разі їх пожаліють. Але є те, що ріднить знедолених з іншими. Вони живі.
 
…Серед купи сміття на звалищі заворушилося щось сіре. Хиткими ногами почвалало до щойно привезеної гори всілякого добра. І ось щастя! Кілька порожніх пляшок сьогодні перетворяться на монети, і можна буде щось з’їсти.
 
Спотворений розум і зачерствіле серце байдуже сприймають плин часу. Мети нема, надія вмерла. Хто допоможе?!..
 
 
Філософ
 
Думати людині не заборониш. А думок буває так багато, що втримати їх у темному закутку мозку часом неможливо. І вони вириваються, матеріалізуються в слова і летять, осідаючи у добре підготовлений ґрунт чиєїсь голови.
 
…Старенька не знала грамоти, але мала великий досвід свого життя і бажання поділитися ним. Міркувала багато, витлумачуючи непрості повороти долі перш за все собі. Онуки слухали і дивувалися. Як складно говорить бабуся! Усьому у неї було пояснення.
 
…Із часом один із дітлахів продовжив справу бабусі, доносячи до інших своє розуміння істини та сенсу буття. Дивак, який не слідкував за своїм зовнішнім виглядом. Він читав скрізь. Шукав відповіді на все, що його хвилювало. Нікому зайвого не сказав, нікого не обмовив, не образив ближніх. Був щасливим у своєму вигаданому світі. Одного разу не вийшов, за звичкою, прогулювати собаку, а ніхто і не помітив.
 
Схилився над книжкою нерухомо в самотності, бо не встиг завести сім’ю, друзів. Нікому до нього не було діла.
 
 
Жартівник
 
Хлопченя смикнуло за косу дівчинку. Пожартувало. Юнак розповів подрузі кумедну історію. Засміялася. Літній чоловік пригадав сальний анекдот. Дехто захихикав. Старий прочаламкав: «От колись було…». Сколихнув повітря… Минуло життя. Сміх допоміг йому не втратити рівновагу і гідно зустріти смерть.
 
…Хотілося плакати, а він сміявся, бо вдача така. Снилися марення з минулого, а він відганяв їх дошкульним словом. Його ображали і не раз принижували, а він жартував і повертав ситуацію у свій бік.
 
Відходили у вічність рідні. Серце плакало, а очі тепло посміхалися людям. Бо така людина. Не може інакше. Звик знищувати негатив ще у зародку. Ніколи не дозволяв собі насміхатися, кидаючи колючі слова. Ставало радісно, коли на обличчі рідних і друзів бачив схвальну реакцію у відповідь.
 
…Лежить на лаві старий. Зморшки розгладилися на обвітреному обличчі. А на устах зачаїлася посмішка…
 
 
Міщанин
 
Темна непровітрена кімната. Через краєчок відхиленої занавіски помітно пишно обставлене приміщення. Речі всюди: на стінах, у кутках, посередині. Картини, вази, давні скульптури, столи і столики… Дивани, стільці, підставки… Чашки, канделябри, статуетки… Не видно грошей та одягу, але можна не сумніватися — їх теж багато. Заховані від людського ока.
 
Важко дихати у цьому царстві речей. Але він щасливий. Довгими зимовими вечорами розглядає зібране роками, ніжно гладячи і крадькома цілуючи. На людей у нього немає часу. Інколи приходить бажання похвалитися купленою при нагоді машиною чи килимом, і тоді він напрошується у гості, щоб у слушний час оповістити про це. Хай знають, який він молодець!
 
Люди не розуміють його. А йому добре у своїм світі речей. Нізащо не розпрощається з жодною. Нехай краще пропаде.
 
…Виламавши замкнені двері, небайдужі люди знайшли нерухоме тіло. На жаль, ні вишуканий сервіз, ні зручне крісло, ні численні шкатулки не розкажуть про останні думки свого господаря…
 
…Усі ми різні. Як навчитися уживатися одне з одним?!
Dounload PDF

Відгуки читачів