Освіта в Китаї: зубріння або рух до мети?

Христина Гросс-Ло — автор книги «Батьки без меж». Вона пішла далі опису якої-небудь однієї системи виховання. Родом із Кореї, росла, одержала освіту й мешкає в США й там же виховує своїх чотирьох дітей. Щоб порівняти батьківські підходи до навчання в різних країнах, вона побувала в Китаї, Кореї, Фінляндії, Швеції, у Франції й Німеччині та розповідає, у кого чого варто повчитися. Наведемо її враження від китайської шкільної освіти.

Христина Гросс-Ло — автор книги «Батьки без меж». Вона пішла далі опису якої-небудь однієї системи виховання. Родом із Кореї, росла, одержала освіту й мешкає в США й там же виховує своїх чотирьох дітей. Щоб порівняти батьківські підходи до навчання в різних країнах, вона побувала в Китаї, Кореї, Фінляндії, Швеції, у Франції й Німеччині та розповідає, у кого чого варто повчитися. Наведемо її враження від китайської шкільної освіти.
 
Сян Чень, пекінський старшокласник, встає о 5:30. Готує собі сніданок: смажить яєчню, розігріває паровий пиріжок і склянку соєвого молока. О шостій годині приступає до занять: читає класичну китайську поезію або новини англійською. Щоб опанувати китайською й англійською мовами на професійному рівні, необхідно день у день завзято трудитися.
 
На годиннику 6:45 — час до школи. Шість кілометрів на велосипеді. О 7:40 починається перший урок. Після п’ятого півгодинна перерва на обід — і знову уроки. Останній закінчується о 17:20, але сьогодні після занять у них іспит.
 
Це дуже важливий рік для Сян Ченя і його товаришів — на них чекають гаокао — випускні іспити. Від їх результатів залежить, у якому ВНЗ вони навчатимуться, тобто фактично все їх подальше життя. Старшокласники в Китаї навчаються по дев’яносто годин на тиждень, без вихідних. Сьогодні Сян Чень повернеться зі школи о сьомій годині вечора. Квапливо проковтне приготовлену матінкою вечерю й сяде за домашню роботу, на яку витратить не одну годину. І опівночі ляже спати.
 
Що це — зразок старанності й працьовитості або наочний приклад властивого східним культурам надмірного пресингу на дітей? Чи дійсно якість освіти в Азії перевершує американську? Щороку ми чуємо, що школярі з Південної Кореї, Сінгапуру й Китаю показали вищі результати на міжнародних тестах з математики, читання й природничих наук, у той час як американці зазвичай виявляються десь у середині списку.
 
І хоча моїм дітям ще рано думати про коледж (найстарший тільки перейшов до середньої школи), я вирішила розібратися, що ж насправді являє собою східна освіта, чи варто нам брати на озброєння їхні методи або, навпаки, слід пожаліти завантажених надміру корейських і китайських школярів.
 
 
Два світи — два виховання
 
Китай — дуже велика країна; тут чітко видно різницю між багатими й бідними, міським населенням і мешканцями сіл, між тими, хто ходив до гарної школи, і тими, хто рано пішов працювати. При цьому для всього китайського суспільства характерний конфуціанський погляд на родину й освіту, що, у свою чергу, неминуче впливає на принципи виховання. Відповідальність за одержання освіти лежить і на дитині, і на батьках. Виховання нерозривно пов’язане з навчанням, мета якого — не тільки одержання нових знань, але в першу чергу самовдосконалення. Діти з ранніх років навчаються бути старанними, відданими родині й звикають досягати поставленої мети за будь-яку ціну.
 
В Америці та Європі батьки, в основному, хочуть, щоби дитина вміла спілкуватися, налагоджувати стосунки з однолітками, одержувала задоволення від навчання й вірила в себе. На думку жителів США й Західної Європи, китайці занадто стурбовані шкільною успішністю. На думку американців, ідеальні батьки повинні бути не занадто суворими й не занадто м’якими, у міру вимогливими й у міру поблажливими; вони встановлюють чіткі рамки й обов’язково беруть до уваги думку й бажання дитини.
 
Уважають, що для типової азіатської родини характерний авторитарний стиль виховання, коли дитина частіше одержує накази, ніж батьківське тепло, не говорячи вже про право вибору. Дітей в Азії з раннього віку змушують зубрити шкільні предмети. Європейці й американці з їхньою ідеєю всебічного розвитку дитини турбуються, що подібний вузькоспрямований підхід може виявитися вкрай шкідливим.
 
Що дивно: авторитарний підхід у випадку із західними дітьми веде до зниження успішності, а у випадку з китайськими дає протилежний ефект. Але якщо оцінювати обидва підходи в контексті відповідної культури, все встає на свої місця. У США та Європі авторитарний стиль виховання асоціюється з пуританськими принципами жорсткої батьківської влади й пригнічення волі дитини, чого немає ні в китайській, ні в інших азіатських культурах. У Піднебесній ставлення до дітей визначається конфуціанством з його принципами гармонії, турботи, навчання й наставляння. Суворість у розумінні китайців — теж прояв любові. Для них піклуватися про дитину означає всіма силами підтримувати її на шляху до нових знань і вмінь. І китайська дитина чудово розуміє, що, піклуючись про її освіту, мати з батьком в першу чергу піклуються про неї саму.
 
 
Мотивація: в Америці й у Китаї
 
Відмінності в підходах до виховання й у стосунках між батьками й дітьми найкраще показали дослідження, проведені з дітьми семи-дев’яти років. Половина з них були азіатського походження й удома розмовляли рідною мовою, половина — американцями. Всім випробуваним вручили по шість різних маркерів і по шість головоломок.
 
Дітей поділили на кілька груп. У першій дозволили самим обирати завдання й маркери для написання відповідей. У другій вибір залишили за вчителем. Третій групі сказали, що їхні мами вирішували, які вибрати головоломки і які маркери.
 
Маленькі англо-американці, які мали можливість обирати, працювали старанніше й розв’язали більше завдань. Якщо їм говорили, що робити, мотивація й результативність різко знижувалися. А той факт, що за них обирала мама, дітей і зовсім збентежував. Що стосується китайців і японців, то кращі результати показали саме випробувані з третьої групи. Одна дівчинка навіть попросила керівника передати мамі, що вона зробила все, як та сказала.
 
Залучення матері для азіатських дітей була потужним мотивуючим чинником, оскільки «стосунки з мамою відіграють величезну роль у формуванні їхньї особистості, — пояснює автор дослідження Шина Айенгар. — Те, що мама вибирала головоломку, не ущемлювало їхньої самостійності, як у випадку з англо-американськими дітьми, — додає вона. — Останні розуміють самостійність інакше — для них це право діяти відповідно до власних уподобань. Вони сприймають себе окремо від матері. У випадку з азіатськими дітьми батьківський контроль не заважає здоровій самоідентифікації».
 
Юний Чжао, професор педагогіки Орегонського університету, автор книги «Студенти світового рівня: навчання творчих і заповзятливих людей», дотримується іншої думки. «В Азії батьки вірять, що вся справа в ретельності. І якщо в тебе щось не виходить, тобі немає виправдання, — говорить він. — Американці приймають людей такими, які вони є. І багато чого їм прощають, що не завжди добре. Але це палиця о двох кінцях. — Юний Чжао замовкає, підбираючи слова. — Діти й справді можуть докладати більше зусиль, але при цьому важливо пам’ятати, що всі вони різні».
 
Професор уважає, що прагнення азіатських батьків обирати життєвий шлях за дитину ні до чого гарного не призводить, оскільки позбавляє дітей відчуття відповідальності за свою долю. За його словами, у Китаї в усіх неладах люди звинувачують батьків або уряд. Мовляв, ті не дали їм можливість обирати. У США діти самі приймають рішення, несуть за них відповідальність і не скаржаться, оскільки ніхто їх не примушував і не змушував.
 
 
Всебічний розвиток — у Китаї?
 
Китайська школа-інтернат, у якій мені вдалося побувати під час поїздки до Китаю, є елітним закладом, де навчаються діти з провінції. Незважаючи на напружений розклад, учні на додаток до основного вибирають чимало факультативних занять. Побродивши по кампусу зі старшокласниками, які мене супроводжували, і поспілкувавшись із десятком викладачів, я зрозуміла, що ця школа — свого роду синтез Заходу та Сходу. Мені показали обладнані всім необхідним художні студії, тиху кімнату для чайних церемоній, клас для занять з праці, де сушилися футболки із трафаретними принтами, дискусійний клуб, студію робототехніки, зал для глядачів зі сценою й музичний клас.
 
Життя школи підпорядковане суворому розкладу. О шостій ранку — сніданок. Потім — прибирання в кімнатах. Із 6:50 до 7:30 старшокласники займаються самостійно, а о 7:40 починаються уроки: математика, китайська, англійська, природничі науки, історія, політологія або географія.Перерви по десять хвилин. Опівдні — обід, післячого можна подрімати або підготуватися до іншихзанять. Наступна велика перерва буде з 16:30 до18:00. У цей час багато учнів йдуть у басейн, грають у бадмінтон або настільний теніс чи роблятьуроки. Після вечері учні знову займаються, а потім лягають спати.
 
Найбільш популярним у китайському класізазвичай стає не жартівник або спортсмен, а відмінник. Хлопці із середніх і старших класів,з якими мені довелося спілкуватися, здавалисядуже серйозними й зібраними. Чітко відчувалосяїх бажання вчитися й готовність годинами міркувати про складні речі.
 
Конфуціанський підхід, що заохочує одержання знань і постійне самовдосконалення, яскраво проявляється в китайських школах. Вражаючі досягнення азіатських студентів обумовлені тим, що для них важливіший процес, ніж результат. Вони вміють завзято трудитися, показують стабільний прогрес і не стороняться таких нудних методик, як зубріння й механічне запам’ятовування.
 
При цьому сьогодні багато китайських педагогів зайнялися ідеєю цілісного розвитку дитини. Не встояла й уже знайома нам елітна школа-інтернат: керівництво виділило щедрі кошти на позакласні заняття, у тому числі й на факультативи з іноземних мов. Учні отримали можливість обирати предмети за інтересами. Викладачі теж переймають досвід західних колег: організовують дискусії, щоби діти напрацьовували комунікативні навички й навчалися відстоювати свою позицію, їздять із ними за кордон і заохочують творчий підхід. Схоже, що прагнення до всебічного розвитку охопило всі нації.
 
Із книги «Батьки без меж»
Dounload PDF

Відгуки читачів