Стимулювання пізнавальної діяльності учнів

О. В. Суходольська, гімназія «Ерудит», м. Київ


Шляхи розвитку освіти в Україні на найближчі роки та на перспективу, передбачають її ґрунтовне реформування в напрямі впровадження в освітню практику особистісно-орієнтованого підходу, який би перетворював навчально-виховний процес, створюючи соціально-психологічні умови для фізичного, соціального, інтелектуального, духовного та культурного розвитку учня.
 
Розв’язати це завдання можна за умови спрямування навчально-виховного процесу на розвиток пізнавальної активності учнів, їхньої самостійності, творчих можливостей тощо. Це питання вимагає постійної уваги. Під час його розгляду необхідно враховувати ті соціальні, психологічні й педагогічні вимоги, що виникають на шляху формування та розвитку особистості.
 
Пізнавальна активність особистості започатковується під впливом пізнавальних потреб, мотивів, інтересів упродовж безпосередньої пізнавальної діяльності. Вона характеризується ставленням учнів до процесу пізнання, що позначається на якості, властивостях і результатах пізнавальної діяльності в досягненні поставленої мети.
 
У психологічному аспекті пізнавальна активність безпосередньо пов’язана з мисленням — одним із найвищих проявів психічного процесу пізнавальної діяльності людини, що характертзується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Мислення як процес нерозривно пов’язане з мисленням як діяльністю особистості — з мотивацією, здібностями тощо.
 
Мотивація — це спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини; сукупність зовнішніх та внутрішніх умов, що викликають активність людини і визначають спрямованість її особистості. Мотивація — це усвідомлена причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості. У психології особистості вивчення мотиваційної сфери є центральною проблемою, тому, розглядаючи поняття мотивації, неможливо обійти поняття мотиву.
 
По-перше, мотив визначають як предмет потреби. Але не треба розуміти це визначення надто буквально: предмет потреби — не обов’язково річ, він може бути ідеальним, тобто через опредмечування потреба набуває конкретизації. По-друге, мотив — це те, заради чого виконують дію, діяльність.
 
Типова ознака мотиву — численність або полімотивність, коли навколо одного предмета (явища) виконують цілу сукупність дій. Не всі мотиви, що спонукають до певної діяльності, рівнозначні: один з них, головний, є оповідним мотивом, а другорядні — мотивами-стимулами.
 
Мотиви усвідомлюються аж ніяк не завжди, і тому їх поділяють на мотиви усвідомлені і неусвідомлені.
 
Також мотиви утворюють ієрархічну структуру. Досить важливим є питання розвитку мотивів — насамперед з точки зору виховання і самовиховання особистості. Якщо під час аналізу діяльності природним є шлях ПОТРЕБА — МОТИВ — МЕТА — ДІЯ, то в реальній діяльності постійно відбувається зворотний процес: під час діяльності формуються нові мотиви й потреби.
 
Один з різновидів мотивації діяльності, пов’язаний з потребою людини досягати успіхів та уникати невдач — це мотивація досягнень.
 
Формування мотивації досягнень залежить від сприятливих умов виховання та відповідного середовища. Мотивація досягнень — це побічний продукт фундаментних соціальних мотивів.
 
За результатами досліджень основні типи поведінки, які спрямовані на досягнення успіху, формуюються у віці від 3 до 13 років під впливом як батьків, особливо матері, так і середовища.
 
На формування високої потреби у досягненні успіху впливає рівень емоційного зацікавлення батьків у справи дитини, а також навколишні умови (навчально-виховне середовище). Найбільш сприятливою є ситуація поєднання ненав’язливого тиску батьків з умотивованою навчальною діяльністю.
 
Саме тому проблема формування пізнавальної активності безпосередньо пов’язана з вирішенням питання про підвищення якості навчального процесу в школі.
 
Слід відзначити, що пізнавальна активність учнів є однією з мотиваційних складових навчання та однією з головних умов розумового розвитку дітей, оскільки інтелектуальна сфера дитини успішно розвивається лише за умови наявності й розвитку пізнавальних потреб. Науково доведено, наскільки важливо враховувати під час навчально-виховного процесу власну активність дитини і стимулювати її розвиток, для чого визначено декілька шляхів.
 
Існують різні підходи до визначення рівнів і основних форм прояву пізнавальної активності учнів згідно з їхніми індивідуальними особливостями. Власне термін «пізнавальна активність» по-різному тлумачать у педагогічній літературі. Так, Т. І. Шамова говорить про взаємозв’язок активності як діяльності та активності як риси характеру. В. І. Лозова називає пізнавальну активність умовою духовного розвитку особистості, засобом поліпшення і водночас показником навчально-виховного процесу.
 
Як переконують дослідження вчених, без активності учнів у навчально-виховному процесі не можуть бути успішним засвоєння знань та повноцінним виховання. Тож актуальною залишається проблема оптимізації уроку, посилення його пізнавального і виховного потенціалу, стимулювання навчально-пізнавальної активності і самостійності учнів у навчально-виховному процесі.
 
Слід зазначити, що без відповідного рівня пізнавальної активності в навчально-виховному процесі учні не зможуть належно засвоїти знання, сформувати вміння й навички інтелектуальної пізнавальної діяльності, а отже неможливе повноцінне соціальне, духовне та культурне становлення особистості. Залишається актуальною проблема стимулювання пізнавальної активності і самостійності учня під час навчання, яку можна розв’язати за умови наукового розроблення і застосування педагогічних інноваційних технологій у школі як під час уроків, так і в позаурочний час.
 
Проведені дослідження структури діяльності людини вказують на неодмінну наявність у ній компонента мотивації. Будь-яка діяльність є більш ефективною і дає позитивні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, що викликають бажання діяти активно, на повну силу, долати неминучі скрути, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до поставленої мети. Стереотипи виникають у разі непроблематизованості змісту навчального курсу, а також за авторитарної позиції викладача і декларованості в педагогічному спілкуванні. Для того щоб сформувати мотиви навчальної діяльності, використовують весь арсенал методів організації та управління навчальної діяльності.
 
Стимулювальні засоби і методи навчання забезпечують досягнення першого якісного рівня інтелектуальної активності — стимулювально-продуктивного. Він характеризується наявністю зовнішнього джерела інформації і відсутністю інтелектуальної ініціативи.
 
До двох інших якісних рівнів належать евристичний та креативний, які передбачають аналіз структури діяльності, пошук нових оригінальних рішень, а також заміну формальних прийомів на самостійне розв’язання проблеми. Всі ці рівні є яскравими показниками саморозвитку та самоактуалізації особистості.
 
Література :
1. Шамова Т. И. Активизация обучения школьников. — М., 1988.
2. Лозовая В. И., Троцко Т. В. Теоретические основы воспитания и обучения. — Х., 1997.
3. Хекхаузен X. Мотивации и деятельность. — Т. 1.— М., 1986.
4. Посталюк Н. Ю. Творческий стиль деятельности: педагогической аспект. — Казань: Изд. КГУ, 1998.
5. Богоявленская Д. Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества.— Ростов-н/Д: Изд. РГУ,
1983.
Dounload PDF

Відгуки читачів