Формування здоров’язберігальної компетентності вчителів фізичного виховання

Р. В. Павлюк, Рівненський державний гуманітарний університет


У всі часи здоров’я було одним із найбільших бажань людини, абсолютною цінністю. Здоров’я вважають дорожчим ніж усі багатства на світі. За визначенням американського медика Г. Сігеріста: «Здоровою вважають людину, яка відрізняється гармонійним розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Здоров’я не означає відсутність хвороб: це щось позитивне, життєрадісне та охоче виконання обов’язків, що життя покладає на людину».
 
В останні десятиліття проблему здоров’я світова спільнота визначає як глобальну. Поміж причин кризового стану здоров’я є соціально-економічна та екологічна криза, неефективна стратегія охорони здоров’я та недоліки в системі освіти, що зумовлюють значне психоемоційне перевантаження та недостатню рухову активність молоді. Майбутнє кожної країни залежать від того, наскільки вона дбає про здоров’я молодого покоління, створює сприятливі умови для повноцінного розвитку та щасливого життя. Існування та діяльність людини в гармонії з навколишнім світом можливі лише за умови забезпечення безперервності навчально-виховного впливу на особистість.
 
Ситуація, що склалася, значною мірою визначила постановку проблеми перепідготовки вчителів фізичної культури, особливої актуальності набули питання пошуку оптимальних форм і методів навчання. Гуманізація освіти, її орієнтація на розкриття особистісного потенціалу учня зумовили виникнення та вдосконалення нових технологій, що спрямовані на поліпшення здоров’я учнівської молоді. Поміж таких спрямувань особливе місце займає здоров’язберігальна компетентність учителя фізичного виховання та учня.
 
Поняття компетентності вчителів визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є індикаторами, що дають змогу визначити готовність випускника школи до життя, його подальшого особистого розвитку та активної участі в житті суспільства. Для набуття учнями здоров’язберігальної компетентності необхідним є здоров’язберігальне шкільне середовище.
 
Під компетентністю людини розуміють спеціально структуровані знання, уміння, навички та ставлення, що їх набувають під час навчання. Вони дають змогу людині ідентифікувати та розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності.
 
Більшість авторів пов’язують поняття «компетентність» із професійною діяльністю людини. Компетентність розглядають як сукупність знань, умінь, навичок, способів і засобів досягнення мети, а також уміння актуалізувати опановані знання та вміння в необхідний момент і використати їх під час реалізації професійних функцій. Аналізуючи сучасні джерела в психолого-педагогічній галузі знань, ми не виявили загальноприйнятого терміну «компетентність». Це обумовлено тим, що фахівці пов’язують поняття «компетентність» із різними аспектами життєдіяльності людини. Спеціалісти виділяють ключові, життєві, освітні, професійні та інші компетентності людини. Життєві компетентності належать до сфери узагальнених понять, що містять комплекс різних компонентів — знань, умінь, навичок, взаємовідносин, цінностей та інших чинників, що становлять особистісні та суспільні аспекти життя та діяльності людини, від яких залежить особистий і суспільний прогрес. Якщо сфера життя, у якій людина почувається компетентною (тобто здатною ефективно функціонувати), є вузькою, наприклад, у межах певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність.
 
Здоров’язберігальну компетентність учителів фізичного виховання ми розглядатимемо як інтегральну, динамічну рису особистості, що є сукупністю ціннісних орієнтацій, здоров’язберігальних знань, умінь і навичок, проявляється у здатності організувати та регулювати свою здоров’язберігальну діяльність; адекватно оцінювати власну поведінку та вчинки оточуючих; у готовності зберігати та реалізовувати здоров’язберігальні позиції в умовах професійної діяльності. У структурі здоров’язберігальної компетентності фахівців із фізичного виховання можна виокремити взаємодію аксіологічних, інформаційних, діяльнісних і результативно-оцінних компонентів. Результатом сформованості здоров’язберігальної компетентності є знання, уміння та індивідуальний стиль здорового способу життя. Формування здоров’язберігальної компетентності — це складний і багатоетапний педагогічний процес, особливу роль у якому відіграє системна робота з правильної організації харчування, занять спортом та організація фізичної активності, профілактична робота, участь у масових соціальних заходах тощо.
 
XXI століття ставить нові вимоги до вчителя, адже змінюється його функція у професійній діяльності: із транслятора знань він перетворюється на організатора та координатора самостійної пізнавальної діяльності учнів, стає їхнім партнером у педагогічному процесі. На вчителя покладено завдання підготовки до життя людини, здатної визначити свою роль у суспільстві, а також задовольнити власні професійні інтереси.
 
На уроках фізичної культури необхідно приділяти особливу увагу організації здоров’язберігальних факторів. Контрольні випробування, завдання, тестування мають лише давати вихідну та поточну інформацію для розроблення індивідуальних завдань.
 
Учень має в кожний період просуватися далі. Якщо цього не сталося, то вчитель має скоригувати індивідуальні завдання. Принципово важливо, щоб учня не порівнювали з іншими за принципом «краще або гірше за інших», а порівнювали з самим собою («Я сьогодні став кращим, ніж вчора, а завтра намагатимуся стати кращим, ніж сьогодні»).
 
Для цього завдання мають бути реальними та стимулювати учнів до активної роботи. Поки критерії оцінок засновані на порівнянні результатів опанування знань і умінь із деякими надуманими «середніми» значеннями. У такому випадку сильний учень не відчуває потреби в повсякденній навчальній праці, а слабкий, відчуваючи себе приреченим, не відчуває прагнення до неї. Якщо учень не розуміє значущості навчального матеріалу, то його підсвідомість одразу після отримання оцінки допомагає йому досить швидко забувати непотрібний матеріал.
 
У такому випадку порушується системність опанування основ знань, новий матеріал виявляється нібито відірваним від попереднього, самостійним і надуманим.
Dounload PDF

Відгуки читачів