«Я з Україною душею поріднивсь…». Година світлої пам’яті родини Шумовських

О. Й. Посільська, Н. І. Мелех, учителі української мови та літературиМирогощанської ЗОШ І–ІІІ ст., Дубненський р-н., Рівненська обл.


Мета:
  • ознайомити учнів з життєписом феноменальної української родини Шумовських, розкрити роль сімейного виховання у формуванні особистості молодої людини;
  • формувати в учнів активну життєву позицію, власну гідність і гордість за людей, які проживали в їхньому краї.
 
 
ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ
 
Читець
 
Промовляють знов і знов калина
І ясні зорі в тихім плині вод:
«Це твоя країна Україна,
Не просто край — країна і народ».
Кличуть вічно далі тополині,
Постають простори не чужі.
Тут живи — це все твої святині,
Ти їх борони і бережи.
Хай нас віщий голос нині будить,
У благословенній цій порі.
Ми, як люди, вийдемо на люди,
На високий станемо поріг.
Поведе усіх нас не гординя,
Але гордість, гідність — як усіх.
Ми живем в країні Україні —
Доля це, а доля — то не гріх.
Не шукай же щастя по чужинах,
Тут молись на правду і добро.
Це — твоя країна Україна,
Ні, не край — країна і народ.
 
Учитель. З якого райського насіння народжується такі дивні, дужі, славетні дерева? Міцно вплітаються вони корінням у рідну землю, овіяну славою і легендами, живляться од струмків непокірних і джерел невтомних, а тоді возносять до небес молитву — подяку за нас, завтрашніх, за долю й дерзання.
 
1-й учень. «Отак склалось, що три роди пов’язались між собою: Шумовських, Стебельських і Гошов ських, і всі ці три роди опинилися поза рідною землею…» — писав один із родичів до наймолодшого із Шумовських — Юрія.
 
2-й учень. Тепер цими іменами гордиться світ. А треба, щоб і рідна земля зі сльозами радості, зі словами вдячності вклонилася своїм дітям і привітала їх, бо, відірвані від неї, вони душею і серцем були в Україні, творили, думаючи про її історію, культуру, мову, про її сучасне і майбутнє. Саме батьківська оселя у Мирогощі була тим родинним оберегом, що з’єднував розкиданих по світу Шумовських.
 
Слайд — хата Шумовських. Звучить пісня «Хата моя, біла хата».
 
3-й учень. Отже, хто вони, міфічні Шумов- ські?
 
Слайд — родинне дерево Шумовських, герб.
 
1-й учень. Патріарх родини — Федір Миколайович Шумовський — священик із шляхетного роду і священицької родини, свідченням чого є родинний герб. Митрофорний протоієрей о. Федір 55 літ відслужив на благо рідного краю і був одночасно вчителем, лікарем, кооперативним і суспільногосподарчим діячем, взірцевим батьком і вихователем як власної, так і парафіяльної сім`ї.
 
Слайд — фото родини Шумовських.
 
2-й учень. Завдяки авторитетові і популярності серед людей зумів довкола православної церкви об’єднати колоністів-чехів, ревно опікав молодь. Разом з прихильниками 1899 року побудували великий шкільний будинок, у якому здобули освіту кілька поколінь його земляків.
 
3-й учень. До його оселі тягнулися ниточки зв’язку від найвизначніших постатей того часу — і послів польського сейму, і політиків, і професорів. Невелика хатинка периферійного села вабила і Лева Троцького, і Дмитра Донцова, і Уласа Самчука, і Степана Скрипника, і Володимира Кубійовича, що опинились у центрі політичних і часових віянь.
 
1-й учень. Під час Першої світової війни надавав поміч як цивільному населенню, так і воякам в окопах. Був заарештований більшовиками у 1920 році, відданий під розстріл, але врятований парафіянами. За пасторську працю отримав усі найвищі священицькі нагороди, у тому числі і митру, а за громадську діяльність — орден Анни ІІІ ступеня.
 
Презентація: слайд — церква в с. Мирогоща.
 
Діти читають вірші, передаючи запалену свічечку.
 
1) Життя, як поле: міряне — не міряне,
Та сонце злиже в нім твої сліди…
Прийди у храм з надією і вірою,
В свою церковку стомлено зайди.
 
2) Хай двері скрипнуть радісно і лагідно,
Сяйне проміння в зблисках золотих.
Ще й не такі тут на коліна падали
Перед ликами печальними святих.
 
3) Твоя печаль повільно догорятиме
На язичках тугих воскових свіч,
І щось повіки тихо лоскотатиме,
Коли сльоза навернеться до віч.
 
4) Скупу сльозу ніхто не буде бачити —
Лише лампади смуток золотять.
Проси прощення, й зможе Бог пробачити
Вуста, які, розкаявшись, тремтять.
 
Звучить пісня «Свіча».
 
2-й учень. Дехто нарікав, що отець Федір витрачав гроші не стільки на розвиток церкви, скільки на утримання та навчання дітей, піклувався, щоб кожен розкрив свої таланти і здібності. Але життя виправдало його мудрість і далекоглядність: діти прославили не лише рід Шумовських, а й цілу Україну.
 
3-й учень. Найстарший із дітей — Арсен. Народився у селі Мирогоща. Середню освіту здобув у реальній школі в м. Рівному, бо мав нахил до математики, а опісля отримав невелику сти-пендію на студії в Петербурзі.
 
Презентація: слайд — фото Арсена.
 
1-й учень. Після закінчення 5-го курсу Політехніки Арсен почав готувати дипломну роботу і поїхав у Північний Крим. Там і застала його Перша світова війна. У 1917 році потрапив під Білорусію. Був одним із перших російських офіцерів артилерії, що дістали вишкіл пілотів-спостерігачів. Літав на аеростатах, оглядав рух ворожих військ. Син Теодор пригадує: «Спостерігач мав телефон,
легкий кулемет і парашут. З кулемету було мало
толку, бо заважав сам аеростат, а парашути зазви-
чай не відкривалися. Казав батько, що парашута
ніколи не вдягав, зате тримав у кишені молитву
— 91 Псалом, що дала його мама, коли він ішов
на війну».
 
Молитва «Страждальна мати».
 
2-й учень. Так пережив три роки на фронті і був нагороджений орденами — Св. Станіслава 2-го ступеня з мечами і Св. Анни 2-го ступеня. 1921 року вирішує захистити дипломну працю в Політехніці. Але захищає по-українськи, хоч тема («Землечерпалка») не була з легких. Після такого випробування, яке достойно витримав, Арсен стає асистентом професора Патона. Але невдовзі професор довідався, що його асистент був колишнім офіцером царської армії, а згодом армії УНР, тому порадив йому тікати за кордон, щоб уникнути розстрілу більшовиками.
 
3-й учень. Так Арсен з’являється в Дубні, потім у Празі, тоді у Хшанові на новій фабриці локомотивів. Славився як неперевершений спеціаліст зварювання, через те його запрошували на конференції та виставки до Німеччини, Австрії, Англії, Швеції. У лютому 1951 р. Арсен з родиною від’їжджає до Канади, до Вінніпегу, потім до Торонто, де працює інженером, редактором фахового журналу, займається активною громадською діяльністю. Помер у 1967 р., похований у Торонто.
 
Звучить пісня «Журавлі».
 
Слайд — фото Анастасії.
 
2-й учень. Найстарша донька Шумовських, Анастасія, народилася в Мирогощі. Здобувши освіту, стала педагогом. Нагороджена багатьма дипломами і грамотами. Але її доля була дуже трагічною, вона своє життя провела далеко від рідних, в самотності, замкненості, долаючи життєві труднощі і хвороби.
 
Монолог Анастасії читає учениця.
 
Ніяких жертв, ніякого присвячення з мого боку нема. Я ні перед ким не розповідала про сімейні стосунки, та життя саме усе показало. Подобався мені морський офіцер. Його рідня мене любила і надумала нас одружити. Його батько приїхав до нас і розпитав про мене. На його питання мама сказала, що він не знає мене, що у мене непоступливий, важкий характер. Батько вернувся здивований: як це рідна мати так говорить про дочку? Тому вони відправили сина у Чехію на навчання. Там Костя у Празі втопився. Для мене це була подвійна трагедія.
 
Міняється обстановка. Усі знайомі і рідні поїхали, у мене на руках мама, приїхала з порожньою скринькою. Я дуже багато працювала в школі, доглядала за хворими Вандою і мамою. В день смерті мама мене поблагословила і сказала: «Ти ангел». Як пізно вона мене розпізнала!
 
Ні, я не жертва, я тільки несу хрест за те, що люблячого тата залишила в біді, хворого — у жахливому становищі, заради заробітку, школи, кар’єри…»
 
3-й учень. Останні роки її, дійсно, були жахливими. Померла Анастасія 1985 року і похована, як і мама, Марія Іванівна, у Мізочі.
 
1-й учень. Серед мізочан вона залишилась у пам’яті як дуже інтелігентна та ерудована жінка, яка всю себе віддавала педагогічній праці, організувала літературно-драматичний гурток, вистави, навчала грати на фортепіано сусідських діток.
 
2-й учень. Постать Арсена є надзвичайно бурхливою, Анастасії — затято глибокою, Олександри — дуже яскравою, Петра — таємничою, Павла — найвидатнішою, а Юрія, наймолодшого, — неординарною.
 
Виходять учні і читають монологи.
 
Презентація: слайди — фото Олександри, Павла, Петра, Юрія.
 
  • Олександра
Я — Шурця, Олександра. Природа щедро обдарувала мене талантом: мала рідкісний голос мецо-сопрано, і вже з 17 років співала у царській капелі в Царському Селі. Музичну освіту здобула у Варшавській та Паризькій консерваторіях. Довелося співати на одній сцені з Шаляпіним, Агреньєвим, Слов’янським. Мої виступи з українським репертуаром пам’ятає паризька опера. І хоч жила у Франції, моя думка летіла додому, у рідне родинне гніздо — Мирогощу. Свій невсипущий характер я присвятила Україні. І тому далеко за її межами робила все можливе, щоб підняти престиж українського слова, української пісні, української культури. І хоча французи не люблять шанувати чужинців, за свою працю дістала в нагороду рідкісну срібну медаль Міністерства освіти Франції.
 
  • Павло
Доля була прихильною до мене, Павла. Вищу освіту здобув у Німеччині. Все своє життя займався науковою працею: виводив нові види, вивчав гібридизацію і запліднення тварин. Понад 365 фахових праць із зоотехнії, фізіології різними мовами вийшли друком у різних часописах. Мав безліч високих дипломів, нагород, медалей. Це вперше українець дістав таке визнання у світі. Мене приймають у члени французької Академії сільськогосподарських наук і почесним членом Королівського Гінекологічного Товариства Бельгії, Союзу Американського Ветеринарійного та Медичного товариств та інших інституцій світу. Але я ніколи не втрачав громадської активності і ніколи не переставав дбати про українську культуру та її духовність. Оскільки вступити до університету в Польщі православному, та ще й синові священика, було практично неможливо, то ми з Павлом, потайки пробрались до Німеччини й стали студентами Берлінського університету. Жилось сутужно, грошей до Німеччини батьки прислати не могли, тому працювали у копальнях вугілля та на цегельні, щоб заплатити за навчання.
 
  • Петро
До науки, до світового визнання ми йшли цілеспрямовано. Ми знаємо ціну цій славі, бо своєю самовідданою працею творили її. Мене, Петра, вважали хорошим лікарем, спеціалістом з легеневих хвороб. Як і моїх братів, доля закинула далеко від України, працював у Данії, Польщі, Австрії, Англії. Але в душі моїй жила заповітна мрія: своєю працею, своїм досвідом прислужитися рідному народові.
 
  • Юрій
Я наймолодший у родині — Юрій. Саме я вирішив продовжити священицьку стезю: навчався на теологічному і водночас археологічному факультетах Варшавського університету. Я страшенно був закоханий в археологію, яка вивела мене в люди і на світову арену. Релігійна та археологічні дороги так і перепліталися в моєму житті, хоча захоплень мав набагато більше. Під час Другої світової війни вимушено виїхав за кордон, щоб врятувати життя, продовжував священицьку працю. Емігрантське життя штовхало до нових пошуків, пристосувань. Тому погодився їхати в археологічну експедицію для дослідження Африки. Це були надзвичайно цікаві, насичені пригодами і небезпеками роки. А переїзд до США ще більше урізноманітнив мою діяльність. Викладав в кількох університетах, став журналістом української газети «Свобода» і на рівні ООН намагався захищати права і свободи своїх закордонних земляків. Все своє життя я не був байдужим до долі України та її народу, хоча перебував далеко від української землі.
 
1-й учень. Завдяки Олександрі Європа полюбила українські пісні, а через Арсена і Павла подивувалася генію українського винахідника і вченого. Юрій зумів перегорнути віки і відкрити людству культуру давноминулих епох, як археолог відстоював українську культуру на рівні ООН. Анастасія показала, як зберегти людську гідність у заблокованій культурі.
 
2-й учень. Внесок кожного із них — неоціненний. А ще — збереження правдивості власної історії, духовності і високої культури побуту, розмаїття фольклору, старовини, звичаїв, опікування чистотою мови. Кошти вкладали в книги, літописи, хроніки, вірили, що настане пора, коли це буде потрібне українському народові.
 
3-й учень. Без сумніву, маємо справу з феноменальним явищем в українській культурі. Здивовано завмираємо, коли зустрічаємо бодай одну різносторонньо обдаровану людину.
 
1-й учень. Але щоб стільки талантів розвивалось одразу в одній родині… Це вперше. Яскраво. І незабутньо. Як у пишному буйноцвітному оберемку квітів, де поєдналися музика, спів, потяг до літератури і письма, гострий допитливий розум і сміливий пошук, педагогічні здібності, механіка й теологія, артистизм і багато-багато іншого.
 
2-й учень. Можна отримати закид, що всі вони, хоч і виросли з українського ґрунту, були пізніше відірвані від нього і творили за більш сприятливих умов, ніж їхні співвітчизники.
 
3-й учень. Але — ні. Вчитаймося в їхні біографії: чужа земля не приймала їх з розпростертими обіймами. Виживали і відстоювали себе. Не заради себе. Заради тієї України, що її, поранену, винесли у серці. Щоб воскресла. Щоб возродилася заново, як Фенікс із попелу.
 
1 - й учень. Що ж підтримувало родину Шумовських у важкі роки? Любов до тих місцин, що зачаровували назавжди. До джерел, що напоїли водою живлющою. До тих зіль, що вміють лікувати душу.
 
Презентація: слайди — краєвиди Мирогощі.
 
Учні читають вірші.
 
1. Розлетілись, розбрелись по світу,
В неосяжні далі розійшлись,
Та лише при слові «Мирогоща»
Серце затріпоче, як колись.
 
2. Запече під грудями щемливо
Й потече з очей гірка сльоза.
Скільки вас — відомих й невідомих —
Дала світові оця земля.
 
3. Ви пустили тут своє коріння,
Воду пили з цього джерела,
А зміцнівши і набравшись сили,
Вилетіли з рідного гнізда.
 
4. Рознесли по світу гарну славу,
Розказали дітям про дідів,
Щоб пишалися ними по праву,
Щоб ніхто душею не мілів.
 
5. Не зруйнують нашого коріння,
Споришем стежки не заростуть,
Бо живуть у Мирогощі славні люди
І широким шляхом вони йдуть.
 
2-й учень. Шумовські завжди пам’ятатимуть невелике село зі стрімкою річкою, зеленими луками, дрімучими лісами. Тому що саме тут пройшло їхнє дитинство, саме тут вони навчилися цінувати порядність, доброзичливість, дружбу та взаємодопомогу. Їхня сподвижницька діяльність, їхній біль і їхнє сяйво доходять до нас запізніло, як світло далеких зірок.
 
3-й учень. Світло стане яскравішим, якщо пам’ять житиме в душах вдячних односельців. Віриться, що повернуться до отчого дому, як весною повертаються українські соловейки.
 
Звучить пісня «Солов’ї».
 
1-й учень
Плаче Україна гіркими сльозами,
Ллється по землі кров людська свята.
За свободу й волю люди помирають,
За ту Україну, що у нас одна.
 
2-й учень. Незалежність — слово пророче. Світить воно Україні крізь морок віків, воєнні дими, темінь неволі і пелену сліз, як посмішка дитини, що одного щасливого дня засяє світові крізь сльози.
 
3-й учень. Незалежність — слово тихе, а громом гримить із сивих століть, і пробиває тюремні мури, і не дає заснути дні сущому. Не одне покоління кращих синів та дочок беззавітно клали своє життя до ніг рідної неньки-України заради її спокою, її мирного існування, її свободи і незалежності.
 
1-й учень
 
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
 
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
 
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
 
Звучить пісня «Мальви».
 
2-й учень. Минуло 23 роки Незалежності, і знову українці постали перед загрозою знищення нашої держави.
 
3-й учень. У ці нелегкі для нашої країни часи українці проявляють чудеса хоробрості, відданості своїй Батьківщині, відстоюючи її інтереси. Сотні громадян України уже віддали своє життя, захищаючи рідну землю.
 
1-й учень. Небувалий прояв патріотизму охопив усю країну. Ми пишаємося, що наша молодь надзвичайно патріотична і доводить це своїми щоденними справами.
 
2-й учень. Серед захисників, героїв нашої держави є багато наших односельців: Вклонімося мужності героїв-українців і душею засвітімось праведно, як на сповіді.
 
3-й учень. Вклонімося перед матір’ю-Ук раї ною і помолімось як Матері Божій.
Dounload PDF

Відгуки читачів