Претензії до роботи вчителя або як навчитися працювати із запереченнями

Чуб Н. В., практикуючий психолог, м. Харків


От уже ця робота вчителя! Ті, хто не працює у сфері освіти часто дивуються. Що у ній хорошого? Зарплати більш ніж скромні. Нервова система через кілька років дає збій. Діти такі, що спробуй їх чому-небудь навчити, а батьки справжні монстри, їм би тільки влаштувати скандал і звинуватити вчителя у всіх гріхах.
 
Але вчитель теж не ликом шитий. У вчителя досвід, чуття та з роками вироблені навички адаптації до будь-якої ситуації. Спочатку, звісно, не легко. Ну, а якщо в школі пропрацював років п’ять-десять-двадцять, то більшість проблем виявляються посильними. Ще одна важлива якість, притаманна вчителеві: він уміє вчитися, отримувати корисний досвід із тих ситуацій, які виникають у повсякденні. Наприклад, таких, коли доводиться вислуховувати претензії до своєї роботи. Хто ці претензії висуває? Це можуть бути батьки або безпосередні начальники: завуч, директор, представник районо. Догана завжди застає зненацька, людина опиняється в такій ситуації, коли доводиться відстоювати свою правоту. Більшість людей не знають куди подітися під час діалогу, тому що не всі можуть миттєво знайти потрібні аргументи, достойно відповісти нападаючому.
 
 
Чому потрібно обов’язково відповідати на претензії?
 
Припустимо, завуч говорить, що ви погано підготувалися до уроку. Ваша мовчанка говорить про наступне: так, мені шкода, я дійсно погано підготувалася до цього уроку, Маріє Іванівно. Але це більше не повториться… Нічого не нагадує? Ким у цій ситуації виступає завуч і ким — учитель? Очевидно, дорослим і дитиною. Завуч свариться і докоряє вам, а ви хочете, щоб усе це якнайшвидше закінчилося, і навіть не знаходите аргументи у свій захист. А потрібно це робити. Інакше завтра ви будете терпіти ще більшу агресію, адже один раз ви уже показали, що з вами можна себе так вести, ви знову промовчите і не захищатиметеся.
 
Коли ми приступаємо до роботи з будьякими запереченнями, ми маємо розуміти, чи справедливі претензії, які нам висувають. Припустимо, претензії здаються вам несправедливими, і ви впевнені, що маєте рацію. Якими мають бути ваші дії, якщо вам висувають несправедливі претензії (до речі, немає значення хто вам їх висуває)?
 
  • Дослухайте співрозмовника. Якщо ви не дасте йому висловитися, то він «не випустить пар» і буде далі вести себе агресивно.
  • Проконтролюйте вираз свого обличчя. Якщо ви розумієте, що налякані, негайно візьміть себе в руки і зробіть спокійний вираз обличчя, у міру зацікавлений. Але ні в якому разі не показуйте свого хвилювання.
  • Щойно співрозмовник почне робити паузи, ви можете починати свою роботу. Для початку кілька разів вимовіть фрази: «Я вас розумію», «Я вас уважно слухаю», «Я готова вас вислухати». Вони дадуть співрозмовнику зрозуміти, що ви спокійні, впевнені у собі, готові до діалогу і уважно слухаєте те, що він говорить. Такі ваші слова допоможуть вам прийти в себе, зібратися з думками і зрозуміти як поводитися далі.
  • Доки нападаючий говорить, якщо є можливість, запишіть особливо влучні його фрази, щоб скористатися ними у розмові. Наприклад, якщо вам говорять, що ви недосконало провели урок, скажіть: «Ви сказали, що мій урок був погано підготований. Однак, мені здається, що ту частину, де я чергувала види діяльності, а потім створювала у дітей ситуацію успіху, було підготовано досить непогано». Чого ви, таким чином досягнете? Якщо говорити м’яко, без тиску, то ви легко сконцентруєте думки співрозмовника на тому, що  у вашому уроці було вдалим. Окрім того, ви дасте зрозуміти, що не згодні бути мовчазним об’єктом для биття.
  • Отже, уявіть, що ваша розмова із монологу нападаючого завдяки вам перейшла у діалог, нехай і не зовсім мирний. Тепер поступово беріть ініціативу у свої руки. Для початку погодьтеся з опонентом: «Мабуть, ви праві у тому, що я не зовсім вдало зробила…». Тут ви легко можете згадати будь-яку частину уроку, справа не в тому, що ви будете обговорювати проведений урок, а в тому, що ви визнаєте розум і проникливість вашого співрозмовника, таким хитрим способом зробите йому комплімент.
  • Потім поставте запитання: «А що б ви мені порадили?», «Як ви вважаєте, якби я зробила те чи інше, мій урок міг би бути більш цікавим (вдалим, активним і т. д.)?». Так ви зможете розмовляти спокійніше, виставивши свого співрозмовника розумнішим, з яким вам цікаво порадитися.
  • Закінчити дуель краще саме вам. Ви можете подякувати співрозмовнику за те, що тепер зможете проводити уроки цікавіше, завдяки його порадам. І неодмінно зробіть акцент на тому, що ви вважаєте вдалим і класним у своєму уроці.
 
Розмова має закінчитися позитивом.
 
 
Що робити, якщо претензії справедливі?
 
Звісно, можна було б скористатися тим же алгоритмом. Більшість саме так і роблять, видають свою невдалу роботу за небачений результат. Однак, не кожен може обвести кругом пальця співрозмовника, та й у душі потім залишаються неприємні відчуття. Тому потрібно змінити тактику. Адже просто відстоювати те, що дійсно було невдалим, лише роздратує вашого опонента.
 
  • Перші два пункти залишимо без змін. Дайте можливість своєму співрозмовнику виговоритися. При цьому слідкуйте за собою — якщо ви вважаєте, що не праві, дуже складно зберігати невимушений вираз обличчя. Щоб було зрозуміліше, приведемо приклад: один із батьків прийшов до вас із претензією, що ви погано навчаєте його дитину: «Ви нікудишній учитель. Моя дитина навіть таблицю множення не знає». І справа в тому, що дитина дійсно погано написала останню контрольну із завданнями на множення. Як тут заперечиш? Насправді заперечити можна.
  • А тепер використайте техніку розподілу звинувачень. У словах батька чи матері було не одне, а саме два обвинувачення: у тому, що ви нікудишній учитель, і у тому, що ви не навчили його дитину таблиці множення. Як ви думаєте, що важливіше із цього для самих батьків? Іншими словами, у чому проблема? Звісно не в тому, що ви поганий учитель, а в тому, що дитина не змогла відтворити таблицю множення. Із цього й починайте. Скоріш за все, дитина знає таблицю множення, але з якоїсь причини не змогла її відтворити.
  • Спокійно відповідайте співрозмовнику, що його дитина дуже хвилюється саме під час контрольних робіт. А от якщо питати усно, то учень завжди відповідає правильно. Можете запропонувати батькам зняти урок на відео (це можна зробити за допомогою камери на штативі) і потім разом подивитися як дитина відповідає усно.
  • Не залишайте без уваги фразу про те, що ви нікудишній учитель. Якщо ви не заперечите, то в очах батьків залишитися таким на багато років і у вас будуть проблеми з повагою зі сторони не одного, а багатьох тат і мам. Запитайте прямо: «Невже насправді ви вважаєте, що я нікудишній учитель? Чому ви так вважаєте?». Такі запитання зіб’ють з пантелику співрозмовника. 

 

Що робити, якщо співрозмовник дуже роздратований і просто викрикує звинувачення?

 
Не розмовляти з ним. За будь-яких умов ви повинні залишити поле бою, хоча б на деякий час, тому що вступати в полеміку у такій ситуації не варто і навіть небезпечно. Не дайте залучити себе в активне протистояння. Є такий тактичний прийом: ви просто перебиваєте співрозмовника і кажете: «Одну хвилину. Мені потрібно вийти ненадовго, зачекайте, будь ласка». Упс! Ваш нападник залишився без об’єкта нападу. Він збитий з пантелику. А ви можете пройтися коридором, вийти на вулицю… Рано чи пізно доведеться повернутися. Але тепер у вас буде геть інша позиція. Співрозмовник не знає, коли саме ви повернетесь. Тому ваше повернення буде для нього неочікуваним. І тепер уже ви будете володіти ситуацією, адже ви вислухали претензії, встигли їх проаналізувати, і, коли повернетесь, почати розмову і вести її далі маєте саме ви. Для того, щоб знизити напругу говоріть чітко, повільно, спокійно. Не дозволяйте співрозмовнику вас перебивати, кажіть наступне: «Дайте мені, будь ласка, закінчити свою думку. Я хочу договорити. Не перебивайте мене, будь ласка», і т. д.
Dounload PDF

Відгуки читачів