Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва. Всесвітня історія. Випуск 5

Крупа Т. М., зав. Реставраційної майстерні Музею археології та етнографії Слобідської України ХНУ ім. В. Н. Каразіна


Замок Шамбор
 
Найбільший замок на Луарі. Зведений за наказом короля Франциска І. Архітектура Шамбора — це ефектне поєднання стилів. Вишукане оздоблення в дусі раннього італійського Відродження, тоді як весь силует споруди нагадує про готику. Ім’я архітектора невідоме, але дослідження доводять участь у проекті Леонардо да Вінчі, що був на той час архітектором при дворі короля Франциска I, але помер за кілька місяців до початку будівництва. У центрі споруди розміщено донжон, всередині якого є 5 житлових поверхів. У західному крилі побудували каплицю і королівські покої. Всупереч традиції, король розташував ці приміщення в напрямку Єрусалима, наголошуючи, що він є правителем духовної влади у своєму королівстві. Подвійні двозахідні гвинтові сходи в самому центрі замку якнайкраще передають творчий стиль Леонардо да Вінчі, адже двоє сходів зроблено спіраллю в одному і тому ж напрямку, утім, вони жодного разу не перетинаються, щоб ті, хто спускалися, могли уникнути зустрічі з тими, хто піднімався їм назустріч, і навпаки. Цими монументальними сходами з різьбленим орнаментом можна зійти на велику терасу, також задуману Леонардо, помилуватися на димарі і капітелі даху та обійти донжон по периметру. Над сходами височіє маякова башта заввишки 32 м, угорі ж споруда прикрашена не звичайним хрестом, а королівською лілією.
 
 
Вестмінстерське абатство (сучасний вигляд)
 
Головна соборна церква Англії, розташована в одному з центральних районів Лондона — Вестмінстері. Вестмінстерське абатство відоме своїми численними усипальнями та скульптурними монументами королів та королев. Також у ньому є близько 600 гробниць видатних державних діячів, вчених, військових, музикантів, письменників, які уславили Англію. Історія абатства нерозривно пов’язана з історією бенедиктинського монастиря, який був заснований 960 року єпископом Лондонським Дунстаном. Майже через століття, 1040 року, король Едуард Сповідник (останній з англосаксонських королів) на набережній ріки Темзи побудував королівський палац. 1065 року біля нього був зведений новий монастир на честь святого апостола Петра. Абатство почало називатися «west minster» (західна монастирська церква), щоб відрізнити його від Собору Апостола Павла (східної монастирської церкви) у старовинній частині Лондона — Сіті. Із 1066 року, починаючи з Вільгельма I Завойовника, усі монархи Англії коронуються у Вестмінстерському абатстві.
 
Протягом кількох століть планування абатство вдосконалювали. Сучасних своїх розмірів та зовнішнього вигляду Вестмінстерське абатство набуло у середині XV ст.
 
 
Леонардо да Вінчі «Джоконда» (або «Мона Ліза»)
 
Портрет молодої жінки, написаний італійським художником Леонардо да Вінчі близько 1503 року. Картина є одним з найбільш відомих творів живопису у світі.
 
Особу, яку зображено на портреті, складно ідентифікувати. Із цього приводу було висловлено чимало спірних і часом абсурдних думок. На думку Джорджо Вазарі, автора біографій італійських художників, Мона Ліза була дружиною флорентійця Франческо дель Джокондо, на портрет якого Леонардо витратив 22 роки, проте все одно не закінчив.
 
Секрет виразності обличчя Джоконди — у техніці багатошарового живопису «лессируванням» — тонкими шарами фарби поверх вже висохлих шарів. Що це дає? Світло, проходячи через прозорі шари фарби до полотна, відбивається і розсіюється зовсім по-різному залежно від кута зору глядача або від кута падіння світла під час руху Сонця. Тому вираз обличчя жінки постійно невловимо змінюється, він справді як живий. Але це — лише початок ефекту. Достатньо трохи змінити точку бачення, обличчя раптом набуває цілком виразних обрисів черепа, скроньові западини поглиблюються, очі починають провалюватися… Перед нами уже не усміхнена жінка, а якійсь знущальний оскал самої смерті. Це дуже добре видно, коли дивишся на оригінал, утім, цього взагалі не передають репродукції. Виникає дуже сильний психологічний ефект, ефект контрасту, коли в одному образі об’єдналися два абсолютно протилежних начала. І чим сильніший контраст, тим сильніший вплив. Проте сильніший контраст, ніж життя і смерть, вигадати неможливо… Тут — вся неосяжність людського існування, і в цьому виявилась геніальність Леонардо. Загадка в тому, як йому вдалося досягти ефекту прозирання черепа, смерті, що мерехтить крізь гарне жіноче обличчя, адже це майже неможливе завдання, утім, у цьому, очевидно, і втілено дух великого художника і філософа.
 
 
Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря»
 
Відома фреска Леонардо да Вінчі, стінопис якої створено в період 1495–1497 рр. у монастирі домініканців Санта Марія делле Ґраціє в Мілані. Шедевр, який в історії живопису відкриває епоху Відродження, зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп’яттям. Обмірковуючи майбутню «Тайну вечерю», Леонардо не тільки виконував начерки, але й записував свої думки про дії окремих учасників цієї сцени: «Той, що пив і поставив кубок на місце, повертає голову до того, що говорить, інший з’єднує пальці обох рук і з насупленими бровами дивиться на свого товариша, інший показує долоні рук, зводить плечі до вух і висловлює здивування ротом…» У записах не зазначено імен апостолів, але Леонардо, швидше за все, чітко уявляв собі дії кожного з них і місце розташування в загальній композиції. Імовірніше за все, за його версією, апостоли розташовуються так (зліва направо): Варфоломій, Яків Менший (молодший), Андрій, Юда Іскаріот, Петро (позаду Іуди), Іоанн. Від Христа праворуч: Фома (позаду), Яків (старший), Філіпп, Матвій, Фаддей, Симон Зілот. Уточнюючи в малюнках пози і жести, він шукав таких форм вираження, які залучили б усі фігури в єдиний вир пристрастей. Він хотів зберегти в образах апостолів живих людей, кожен з яких по-своєму відгукується на події, що відбуваються.
 
 
Мікеланджело Буонарротті «П’єта» (або «Оплакування Христа»)
 
Мармурова скульптура, що зображає Богоматір, яка тримає тіло свого сина-Бога. Цей твір Мікеланджело створював протягом 1498–1499 рр. на замовлення французького кардинала Жана де Білера. Цю скульптуру також називають «Ватиканською» або «Римською П’єтою», адже серед робіт Мікеланджело відомі ще «Флорентійська П’єта», «Ронданіні П’єта» та «Палестринська П’єта». «П’єта» призначалася для гробниці кардинала, але він помер до її завершення. Скульптуру поставили у Соборі Святого Петра, у капелі Санта Марія делла Феббре. Богоматір молода, наче це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата. У неї спокійне обличчя, опущені очі, скорбно схилена голова, що в комплексі уособлює спокій і біль. Мертве тіло Христа здається невагомим, і його оголеність контрастує із пишним вбранням Богоматері.
 
 
Мікеланджело Буонарротті «Мойсей»
 
Мармурова скульптура біблійного пророка Мойсея, створена Мікеланджело протягом 1513–1515 рр. Спочатку «Мойсея» було замислено як елемент гробниці папи Юлія ІІ, однак через зменшення кількості статуй у комплексі усипальниці він став центром композиції. Погляд «Мойсея» звернений ліворуч. Права рука пророка спирається на скрижалі Завіту, а ліва — перебирає пасма довгої бороди. Права частина його тіла напружена: праве плече та нога, дещо зігнута в коліні, трохи висунуті вперед, тоді як ліве плече та нога — відведені назад. Різкий рух правої ноги підкреслено перекинутою через неї драперією. Характерною особливістю «Мойсея» є наявність «рогів» — променів світла, що сталося через помилку у перекладі Біблії латиною.
 
 
Пітер Брейгель Старший «Селянське весілля»
 
Картина нідерландського живописця, створена близько 1568 року. Вона — знаковий твір Брейгеля Старшого, насичена багатьма яскравими особливостями та художні знахідками майстра. На картині зображено багате селянське весілля, влаштоване за нідерландськими та фламандськими традиціями XVI ст. У центрі картини — стіл для святкового бенкету, який перебуває у коморі (її частину вигороджено солом’яними стінами). Застілля розгортається у скромній, але пристойній атмосфері. У центрі сцени зображена наречена, що сидить у карикатурній позі жриці: обличчя її серйозне, рум’яне, погляд стомлений, а її становище підкреслює не лише вбрання, але й паперовий ліхтарик у вигляді вінка у неї над головою. Ліворуч від нареченої її нотаріус у кріслі з високою спинкою, у хутряній шапці та куртці. Його присутність є обов’язковою під час укладання шлюбного контракту. Наречений на картині відсутній, оскільки, за традицією, він не мав зустрічатися з нареченою до весільного вечора. Проте існує й інша версія: існував звичай, згідно з яким спочатку бенкет влаштовували у будинку нареченої, а лише потім вона перебиралася до майбутнього чоловіка. На столі подаються кремоподібні, жовті від шафрану страви які символізують добробут наречених і побажання майбутніх врожаїв. Снопи, що висять на стінах, — символи родючості — засвідчують найкращий час для проведення весіль, зокрема після збирання врожаю. На передньому плані зображена дитина, що сидить на підлозі і старанно та із насолодою облизує пальці та плошку. На шапці дитини — перо павича. Якщо вважати, що павич священний символ безсмертя, то персонаж має символізувати побажання тривалого кохання нареченим.
 
 
Альбрехт Дюрер «Автопортрет в образі Христа»
 
«Автопортрет» («Автопортрет у двадцять вісім років», «Автопортрет в одязі, оздобленому хутром») Альбрехта Дюрера, написаний на початку 1500 років, — останній і найбільш відомий з трьох великих автопортретів Дюрера. Вважається найбільш складним і знаковим з усіх автопортретів художника.
 
Картина звертає на себе увагу своєю схожістю з традиційними на той час зображеннями Христа. Наприкінці XV — на початку XVI ст. зображення строго в фас було притаманне винятково для світського портрета.
 
 
Дієго Веласкес «Інфанта Маргарита»
 
Придворний живописець Дієго Веласкес по праву вважається одним з найбільших художників Іспанії. Інфанту Маргариту він писав неодноразово, її портрети зберігаються в національному музеї Прадо, є її портрет і в Києві. Портрет написаний незадовго до смерті художника і вважається найдорожчим полотном України. За часів СРСР це полотно було фактично ізольовано для дослідження, а випадкові фанати дуже сумнівалися в його автентичності, вважаючи його жалюгідною підробкою, оскільки він повністю збігається із центральною частиною знаменитого шедевра з Прадо. 2008 року дослідники остаточно встановили, що знаменита іспанська картина належить пензлю Хуана Батісти дель Масо, учня Веласкеса, і датували її 1665-м роком. Проте і досі картину традиційно приписують Веласкесу. Цікаво, що Маргарита 1665 року була вже дорослою, а значить, Хуан Батиста дель Масо писав не з натури. Отже, у Мадриді велика копія, а оригінал дивним чином опинився в Києві, у музеї Ханенків.
 
 
Ель Греко «Апостоли Петро і Павло»
 
Ель Греко — іспанське прізвисько художника Доменіко Теотокопулі, грека за походженням. Він народився на острові Крит у Середземному морі, який належав Венеціанській республіці. Це позначилося на формуванні його як живописця: він зазнав впливу і візантійських іконописців, і майстрів італійського Відродження. Ель Греко декілька років провів у Венеції та Римі. Під впливом Тиціана, голови венеціанської школи, він опанував техніку роботи з кольором, правила побудови перспективи. Близько 1577 р. Ель Греко залишив Рим і поїхав до Іспанії. Офіційного визнання художник тут не дістав. Зображення святих переважають у творчій спадщині Ель Греко. Особливо вдавалися йому парні композиції, побудовані на протиставленні різних характерів і темпераментів. У картині «Апостоли Петро і Павло» (1614 р.) замисленість і смуток Петра відтіняють гарячу енергію і владність Павла. Побудова композиції і простору, колорит і персонажі різко вирізняють живопис Ель Греко від творів інших іспанських художників. У своїй творчій манері майстер все далі відходив від традицій сучасного йому мистецтва. Тому в Ель Греко практично не було послідовників.
Dounload PDF

Відгуки читачів