Ліричний вернісаж «Поезіє, ти сила чарівна» (І. Сльота)

Л. Я. Вітебська, завідувачка бібліотеки гуманітарної гімназії № 5, м. Коростишів, Житомирська обл.


Іван Сльота — автор добре знаних у народі пісень, зокрема «Не згорає зоря», «Ти мене замани», «Батьківська хата»… Мелодія пісні «У Поліськім краї» (на вірші Г. Столярчука) стала позивними Житомирського обласного радіо. А створена у творчому тандемі  з поетом В. Юхимовичем  пісня «А льон цвіте» — це своєрідна візитівка поліського краю.

 

Цілі: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом нашого земляка І. Сльоти; поповнити знання учнів відомостями про митців рідного краю; виховувати любов до української пісні, шанобливе ставлення до мистецьких надбань.

Обладнання:портрет І. Сльоти, тексти пісень, збірки його віршів.

 

Нехай не згаснуть у душі сузір’я,
Завжди минають блискавки й громи.
І пам’ятає серце Яснозір’я,
Що світить під пісенними крильми...

Лунай же, рідна пісне, стоголосо,
Дивуй, чаруй — і землю й небеса.
В тобі звучать — і життєдайні грози,
І материнська світиться сльоза.

І. Редчиць

 

Хід заходу

 

I. Організація учнів

II. Активізація пізнавальної діяльності учнів

III. Оголошення теми й мети заняття, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів, обговорення епіграфу

IV. Основний зміст заходу

 

Вступне слово бібліотекаря. Ознайомлення учнів із життєвим та творчим шляхом композитора й поета.

 

Бібліотекар. Діти, наше заняття буде проходити у формі вернісажу.

 

Вернісажу перекладі з французької — лакування. Ще одне значення — урочисте відкриття художньої виставки.

 

Вашій увазі буде представлено творчий доробок нашого земляка Івана Сльоти.

 

Відомий український митець, поет і композитор, народний артист України Іван Сльота добре знаний у нашій країні не тільки як автор популярних і співаних у народі пісень, а і як поет, у скарбниці якого ціла низка поетичних збірок...

 

Народився Іван Сльота 3 грудня 1937 року на Черкащині, в селі з поетичною назвою Білозір’я (нині — Яснозір’я) у сім’ї колгоспників. На ясні зорі, на чисті води, на світлі роси, на щасливе життя благословили його батьки й добрі люди.

 

Звідти пролягла стежка І. Сльоти в широкий світ; духовною, наснажливою пуповиною він з’єднаний з рідним селом і понині. Напередодні свого 70-річчя поет написав:

Й коли до пісні
я шукаю ноти,
Коли на голос
пісню я кладу,
Воно ясніш
ясної позолоти
Встає в мойого
серця на виду:
Там — райський сад
(в нім яблука червоні),
Там — хата біла
(з вікнами в той сад).
А в тебе ж — сиві! —
сиві в тебе скроні,
Мій спомине,
мов тихий зорепад.

 

Іван Сльота згадував: «Моя мала батьківщина була просто настояна на легендах і переказах, думах і піснях».

 

Уся Іванова сім’я, усе Яснозір’я співали. Півсела — гармоністи, півсела — бубоністи; радіо, електрики не було, а земля аж дзвеніла. «Треба було дубовим бути, сліпим і глухим, щоб не співати і не відчувати цього», — говорив Іван Михайлович, згадуючи:

І тихі дні,
і тихі мої ночі,
Одспівані вже
бозна і коли,
Що в досвітки,
дівочі й парубочі,
Піснями
переплетені були.

 

«Чим і досі дивуюся, — продовжував Іван Сльота, — що в той скрутний і голодний повоєнний час моїх дитинства і юності люди могли суміщати тяжку працю і пісню. Я не пам’ятаю жодної ланки чи підводи, які б не йшли й не їхали на роботу без пісні. Наша хата стояла на краю села, отож усі оті пісні прямо напливали на неї...»

Там співи десь —
дитинства мого друзі —
гармошка й бубон —
ігри й весілля.
Там юність моя,
висватала в Музі,
Своє весілля
досі ще справля.

 

В отій, як він казав, «божественній атмосфері» юному Іванові самому хотілося співати і творити. Звідти все й почалося.

 

Учень читає вірш «Мама».

 

Бібліотекар. Іван Сльота добре пам’ятав про те, як фашисти 1941 року увійшли в їхнє село. Пам’ятав він і про те, як вони відступали з нього (під час Корсунь-Шевченківської битви) . Горіла хата... Плакала мати... А вони з меншим братиком Борисом теж плакали (хоч ще й мало що розуміли), коли хворого батька, комісованого з фронтових окопів, німці добивали прикладами автоматів у ліжку, випитуючи дорогу на село Старосілля під партизанськими Мошногорами. Весною 1944 року батька не стало.

 

Жили вони дуже бідно. Повоєнні злидні змушували виживати, хто як може: мати в колгоспі день і ніч, а вони з братом «розлізлися межи людьми» пасти свиней і кіз за окраєць хліба чи мисочку якого-небудь борщу. Була й робота всяка: найпрестижнішим вважалося пасти колгоспних корів та коней, збирати колоски, носити воду женцям і косарям під час збору хліба на Стежу.

 

До школи пішов десь року 1947-го. Але ходив подеколи. В основному, восени, коли ще сніг не випав, і весною, коли він ледь розтане. Бо взимку не було чого взути на ноги (були одні мамині, самошиті, валянки на всіх, і вона, зайнята своєю роботою, не завжди мала можливість поділитися ними з дітьми).

 

«Але ткати (від мами й усяких нудних робіт) до школи я любив. А ще любив читати, писати (зокрема, вірші), малювати та співати, але, на жаль, не було чим і на чому. Тож читав, що потрапляло під руки, писав і малював вугіллям по стінах, сидячи всю зиму на печі, грав на шкільній мандоліні, гітарі. І так — до сьомого класу включно. У восьмому класі потрібно було платити за навчання. У мами грошей не було. Вчителі, які навчали його до сьомого класу, казали мамі, що він здібний хлопець, і тому вони забрали його у восьмий клас, запевнивши, що грошей з неї ніхто не братиме.

 

Самотужки навчився грати на гармошці — як же без цього!? Жодні вечорниці й гулянки не обходилися без музики, жартів, співанок.

 

Тоді ж і перші поетичні рядки народилися. У шкільні роки він навіть став переможцем юнацького поетичного конкурсу. До сьогодні пам’ятає Іван Михайлович суму першого гонорару, виплаченого йому (учню 5-го класу!) за надрукований у районній газеті вірш — 42 карбованці 20 копійок...

 

Після закінчення восьмого класу подався до Полтавського музичного училища. В училищі запитали: «А баян у тебе є?» А звідки він у напівсироти? «От коли розживешся на баян, тоді й приходь», — було хлопцеві як вирок.

 

Але що то — молодість! Утік із дому, завербувався в Архангельськ на лісорозробки й заробив на баян.

 

Мати Степанида Іванівна бідкалася: «Людські діти — той на конях, той на волах їздить, а той уже й комірником працює, а тобі лише гармошка в голові...»

 

Мати називала сина «гавалюля». Гавалюля — це людина, яка грає й тут же пише частівки. А після весілля гавалюля — останній чоловік у селі.

 

Але ж коли він грав, то казали люди, що гармошка сама говорить.

 

Учень читає вірш «Казав мій дід».

 

Бібліотекар. З баяном, який самотужки освоїв за самовчителем за півроку й вивчив ноти, повернувся в Яснозір’я героєм. І одразу ж — до керівника самодіяльного хору (яким славилось село) Гната Соломахи.

— Показуй, на що ти здатний, — сказав Гнат Тарасович. Іван проспівав йому пісень.

— Добре. А ще що можеш?

Хлопець узяв баяна й почав грати і народне, і класику, і якісь свої наспіви.

А той слухає, слухає й раптом видає:

—Не візьму. Ти й сам можеш керувати хором. — І відправив його в сусіднє село Кумейки...

 

Отак 1956 року почалася творча й організаторська робота Івана Сльоти. Усього за рік співаки із села, де він працював, змусили заговорити про себе в районі та в області. Вони перемагали в конкурсах. Аж тут повістка: його забирають в армію. В Одесі, де він проходив службу, командир помітив талановитого юнака й відпустив навчатися у музичне училище. Після його закінчення Іван Сльота одразу вступає до консерваторії.

 

Беручись за створення пісні, молодий композитор дуже прискіпливо ставиться саме до того, чи ляже озвучене ним слово бальзамом на людські душі. І як результат, ще під час навчання у консерваторії його першу пісню «Ах лучше б он не приезжал» на слова Б. Володіної виконав Черкаський народний хор. А відома співачка народних пісень Людмила Зикіна включила до свого репертуару його пісню «Я прошу по заявке», Буковинський ансамбль виконував пісню І. Сльоти «Кажуть хлопці».

А я не просто музику пишу,
Зусиль не залишаючи в остатку, —
Я дух людський піснями ворушу,
Щоб не заснув у теплому достатку.

 

Після закінчення консерваторії І. Сльота шукав колектив, у якому зміг би реалізуватися сповна як композитор, поет і організатор. Вибір припав на жіночу концертну бригаду «Льонок». Це те, що залишилося в Житомирі після розформування Поліського народного хору «Льонок», створеного ще Анатолієм Авдієвським.

 

Було домовлено, що на базі існуючої жіночої концертної бригади створюється змішаний вокально-хореографічний ансамбль зі збереженням назви. Так народився Поліський ансамбль пісні й танцю «Льонок» (1970).

 

Учень читає вірш «В душі моїй».

 

Бібліотекар. 1971 року «льонківці» записали першу грамплатівку в Москві, ансамбль поїхав на гастролі. По всьому Радянському Союзу зазвучали «Моє Полісся голубе», «А льон цвіте», «Там, де ми ходили» та ін. А потім були нові записи, нові гастролі, тріумфи у Франції, Румунії, Болгарії, Словенії, Польщі, перемоги на міжнародних, всесоюзних і всеукраїнських конкурсах. Керівникові ансамблю, композитору й поету прийшло визнання — заслужений, народний артист України, профессор Державного університету ім. І. Франка, відмінник освіти України, почесний громадянин міста Житомира.

 

Є відомий вислів про те, що талант часто проявляється у різних сферах і галузях. Ці слова повною мірою стосуються І. Сльоти. Чудовий хормейстер і диригент, блискучий композитор, автор великої кількості пісень, народний артист України, музичний педагог, професор.

 

Своє головне життєве призначення І. Сльота вбачає в тому, щоб дарувати людям радість, освячувати їх своїм натхненням.

Тільки, мамо, ти не сердься
На розхристаність мою:
Взяв пісні я з твого серця —
Тепер людям роздаю.

 

Так скаже він пізніше в «Листі до матері», що згодом стане крилатим лейтмотивом усієї його творчості.

 

З 1987 року Україна пізнає І. Сльоту і як прекрасного поета. Саме в цьому році побачила світ перша збірка його поезії «Пісня моєї землі».

 

Ще в дитинстві йому доводилося постійно вибирати між поезією та музикою. В один із життєвих моментів перемогла музика, хоча від поезії Іван Сльота ніколи не відвертався. Дві великі пристрасті, дві справжні стихії — поезія і музика — міцно тримали в полоні його серце.

 

Помер Іван Михайлович Сльота 27 липня 2014 року.

 

Творчий доробок автора складають добрий десяток книг, віршів та пісень, серед яких «А льон цвіте» (1980), «Нові пісні» (1983), «Пісня моєї землі» (1987), «З твого серця» (1997), «Пісня моїх пісень» ( 1997) та ін.

Давайте послухаємо вірші Івана Сльоти у виконанні учнів вашого класу.

1-й учень. «Лист до матері».

2-й учень. «Мати».

3-й учень. «Жита».

4-й учень. «Працюють ноти».

5-й учень. «Ходить вечір між отав».

 

V. Підсумок заняття

Бібліотекар.Можливо, хтось вважає, що життєвий шлях композитора й поета був устелений пахучими пелюстками троянд — ні. Усе, чого він досяг у житті, — результат постійної і натхненної праці, у яку вкладена і душа, і розум, і талант. Митець ніколи не зраджував високому мистецькому покликанню. Закінчити наш вернісаж хочу віршем І. Сльоти «Одзвучу я, одспіваю».

 

Література

  1. Сльота І. Золото зажнив’я : поезії / І. Сльота. — 2-ге вид. — Житомир : Полісся, 2007. — 188 с.
  2. Сльота І.Пісня моєї землі. Поезії / І. Сльота. — К. : Радянський письменник, 1987.
  3. Альон цвіте: Український реквієм / В. Капустін // Одна на цілий світ. — К. : Криниця, 2003. — С. 81.
  4. Андрійчук П.«Хліб на рушнику» / П. Андрійчук // Житомирщина. — 2004. — 24 лип.
  5. Білоус П.У пісні — ясні очі. Нові книги / П. Білоус // Житомирщина. — 2007. — 2 черв.
  6. Білоус П.Музика слова. Книги наших земляків / П. Білоус// Житомирщина. — 2002. — 10 вер.
  7. Бондарчук Л.Слухайте поетову пісню, люди! / Л. Бондарчук // Вільне слово. — 2004. — 23 лип.
  8. Верьовка Л.Хай льон цвіте синьо-синьо... Ювілей пісні / Л. Верьовка // Освіта. —1997. — 22–29 жовт. — С. 15.
  9. Голованова І.Музика його життя : до 70 річчя народного артиста України Івана Сльоти / І. Голованова // Житомирщина. — 2007. — 1 груд.
  10. Педих Н.Незабутня зустріч. Митці поліського краю : Поліська світлиця / Н. Педих // Житичі. — 2003. — № 23.
  11. Як зацвівпісенний льон // Житомирщина. — 2009. — 15 січ.
Dounload PDF

Відгуки читачів