Сім протиріч нової освіти

А. О. Гін, засновник і науковий керівник лабораторії освітніх технологій «Освіта для нової ери»


Нове вино в старі міхи не заливають — мудрість біблійна. Нові завдання вимагають нових підходів — її сучасне звучання. А хто знає, яких підходів вимагатиме вирішення майбутніх завдань?

 

 

Вступ

Майбутнє школи визначає не президент окремо взятої країни, не міністр освіти і навіть не вчитель. Кожен учасник освітнього процесу сам вирішує, йти в ногу з майбутнім чи крокувати п’ятами вперед.

 

Після винаходу атомної бомби Фройд поставив Ейнштейну запитання, чи можна якось відгородити людей від нової небезпеки, на що Ейнштейн відреагував скептично: на жаль, нічого у світі не змінюється настільки повільно, як людська свідомість.

 

Однак людська свідомість із розвитком цивілізації змінюється, у тому числі й під «тиском» нових знань, винаходів, відкриттів. Мікроскоп, паровий двигун, радіо, атомна бомба, комп’ютер — все це рішуче змінює стиль життя та свідомість людей.

 

Йдеться не лише про техніку та науку. Двадцяте століття, наприклад, продемонструвало, що трапляються війни, в яких немає переможців, і що країни, які перемогли у війні, але відстали технологічно, можуть опинитись у хвості каравану історії та побачити поперед себе переможених. Що багатства не приносять щастя, а кращі у світі гармати не дозволяють почуватися безпечно, якщо поруч сусід, який бажає тобі зла. А «поруч» у наш час — все населення планети.

 

Уроки новітнього часу іноді були жорстокими. Цивілізоване людство дечого навчилося. А головне: почало звикати до того, що за нових умов старий досвід не допомагає. Більше того, заважає.

  • Наполеон твердо знав, що корабель рухає вітер. Він відмовив винахідникові пароплава Фултону — і нові можливості пройшли повз нього. Говорять, уже у вигнанні імператор визнав: «Прогнавши Фултона, я втратив корону».
  • Успішний командарм Будьонний щиро вважав, що танки не встоять перед кінною атакою.
  • Якщо щось заважає, це щось можна знищити. У цьому були впевнені китайці, коли прийняли рішення винищити горобців, які клюють зерно. Потім цих птахів довелося купувати в сусідів за валюту...

 

Протиріччя 1

 

Ми маємо навчити дітей жити у світі, якого не знаємо самі.

Тобто — у світі майбутнього. Це протиріччя виникло історично недавно — коли технологічні та наукові парадигми стали змінюватись протягом життя одного покоління.

 

Мій батько вчився працювати з радіосхемами на електронних лампах. Він був неабияким фахівцем, знав предмет «від і до». Але через 10 років його знання почали стрімко застарівати — техніка переходила на транзистори. Довелося перевчитися, фактично змінити спеціальність. У нього вийшло, хоча колишньої впевненості у своїй майстерності вже не було. Коли техніка стала переходити на мікросхеми, він відчував значні труднощі й фахівцем стати вже не зміг. Ще до виходу батька на пенсію з’явилося нове покоління техніки на великих інтегральних схемах...

 

Такою є реальність: ті технологічні знання, які ми здобуваємо сьогодні, завтра вже нікому не потрібні. Чи стосується ця реальність освіти? Питання риторичне.

 

Була б моя воля, я запровадив би нове граматичне правило: писати слово «Освіта» от так, з великої літери. Освіта — єдиний засіб, який дозволяє людині стати Людиною. І Освіта — така, з великої літери, — головна мета людства.

 

Освіта — це дорослішання. Людство перебуває у своєму дитинстві. Людина позбулася біологічного хвоста, але тягне за собою хвости психосоціальні: страх, агресивність, невгамовне бажання зайняти у своїй череді більш вищу сходинку. На мій погляд, людство ще не Утворилося.

 

Президенти країн лякають один одного іклами та пазурами, тобто ракетами та пушками, і змушують поважати себе демонстративним гарчанням на ближніх і дальніх своїх по телевізору. Знайома картина?

 

Хлопчик не ходив до школи й затято відмовлявся вчитися читати. Чому — ніхто не розумів. Поступово, крок за кроком, відкрилося: він боявся дорослішати. Боявся, тому що його налякали в’язницею. Хлопчик боявся, що його дитячі старі гріхи не вибачать, і знайшов для себе спосіб захисту — не дорослішати. Потрібно просто залишатися дитиною, і тоді тебе ніхто не покарає. Спосіб уникнення відповідальності…[1]

 

Створюється враження, що людство боїться дорослішати. І тому освіту замінюють неживою копією, яку називають системою освіти. Копією, що ухитряється майже триста років залишатися без суттєвих змін.

 

Чи можна зробити стільниковий телефон на застарілій елементній базі — на радіолампах? Можна, але він буде розміром з будинок, не дуже надійним і надто енергоємним. Чи хтось користуватиметься таким телефоном? Користуватиметься — доки немає альтернативи. Але навряд чи буде задоволеним.

 

  • Вашингтон: 64 відсотка великих компаній страждають через те, що випускники середніх шкіл, які поповнюють робочу силу, погано читають, неграмотно пишуть і не вміють логічно мислити, свідчить опитування керівників підприємств.[2]
  • Жан Фукамбер, співробітник Національного інституту педагогічних досліджень (Франція), говорить: «20 відсотків дітей віком до 12 років сприймають лише третину інформації, яку містить текст, 30 відсотків читають занадто повільно і тільки один із шістдесятьох читає швидко й усвідомлено».
  • Із інтерв’ю з міністром освіти Росії В. М. Філіпповим:
    — Володимир Михайлович, Ви задоволені освітою, яку одержали Ваші діти?
    — Ні, абсолютно не задоволений.[3]

 

Ми користуємося застарілою системою освіти. Хоча, говорячи по правді, застарілої освіти не буває. Застаріла освіта — взагалі не освіта. І застаріла школа[4]працює проти освіти.

 

Сьогоднішня школа спирається на передання знань, які застаріли задовго до того, як увійти до підручників. А реформи пропонують як слід напружитись і наздогнати вчорашній день. Нам пропонують бігти назустріч Сонцю, але за власною тінню.

 

Потрібно чесно визнати: навчання, побудоване на засвоєнні конкретних фактів, зжило себе в принципі, тому що факти швидко застарівають, а їхній обсяг близький до нескінченності.

 

Гіпотеза: обсяг сукупних знань цивілізації зростає за експонентою. Існують лише непрямі доведення цієї гіпотези, але вони досить переконливі.

 

Скажімо, графік Мемфорда[5], який відображає експонентне зростання числа важливих винаходів у часі. Відхилення від кривої пояснюють політико-економічними подіями, війнами...

 

Технологія й на робочому місці, і вдома змінюється дедалі швидше. У сучасній промисловості й торгівлі «період напіврозпаду» корисного технологічного знання оцінюють у півтора року. Таким чином, через півтора року половина первісних технологічних знань працівника виявляється марними, через три роки — уже три чверті.[6]

 

Звісно, система освіти помітила цю тенденцію. Збільшення часу навчання та перевантаження учнів — її прямі наслідки. Намагаючись уникнути серйозних змін, стара система освіти створила рецепт «порятунку»: перехід до ранньої спеціалізації. І натикнулась на наступне протиріччя.

 

Протиріччя 2

 

Освіта має бути вузькоспеціальною, тому що «неможливо осягнути неосяжного». Але вузький фахівець погано переучується, не дуже орієнтується в міжпредметних знаннях, йому складно знайти спільну мову з фахівцями інших профілів під час вирішення спільного завдання.

 

У концентрованому вигляді це протиріччя виражає формула: «вузька спеціалізація = широка ідіотизація».[7]

 

Успішна людина має бути не лише першокласним фахівцем, але й успішним громадянином, успішним батьком, успішним споживачем тощо. Успішний громадянин розуміє, як улаштовано владу, фінансову систему, громадянське суспільство. Успішний батько знає правила виховання та методи розвитку дитини. Успішний споживач знає, що йому потрібно, як і де це придбати... І все це у мінливому світі. Вирішення виробничих, маркетингових, соціальних і навіть побутових завдань дедалі більше вимагає системного, міжпредметного підходу, вмінь бачити віддалені наслідки.

 

Ні ВНЗівська, ні шкільна освіта цієї вимоги на сьогодні не задовольняють. Великі комерційні компанії дедалі частіше намагаються самостійно — зі змінним успіхом — розв’язувати для себе цю проблему.

 

Американська компанія «Белл Телефоун Систем» створила «Гуманітарний інститут» для перспективних менеджерів — як засіб проти вузької спеціалізації.[8]

 

Однак у цілому протиріччя не вирішене, і наявна система освіти не може його вирішити в принципі. Це протиріччя підтримує й наступне, яке пов’язане з історично (і невипадково) сформованою системою науки і навчання.

 

Протиріччя 3

 

Навчання має бути предметним, тому що воно копіює, повторює організаційну структуру науки. Але предметне навчання заважає цілісності сприйняття світу.

 

Ми вже говорили, що одна з основних цілей освіти — передання культури. А культура має властивість цілісності та ділиться лише умовно. Особливості мови та віри, наприклад, обов’язково позначаються на розвитку технології й мистецтва. У певному значенні знаходження способу зображення віддаленої перспективи художником Леонардо да Вінчі [9] і винахід способу збереження продуктів у холодильнику інженером Телльє — рівнозначні події людської культури.

 

Розподіл на «фізиків» і «ліриків» неповноцінна у своїй основі. Леонардо да Вінчі був найсильнішим інженером-фортифікатором, він розробив ідеї підводного човна та вертольота. Ейнштейн грав на скрипці, цікавився психологією [10]. Хтось скаже: адже вони були геніями! Так, але правильним є і зворотне: вони були геніями можливо бути саме тому, що не обмежували себе вузькою предметною сферою.

 

Сьогоднішня «предметно-шматкова» освіта — причина багатьох бід. У нас навіть культивувалася звужена свідомість: «Отут я — фахівець, а всього іншого не розумію й цим пишаюся». Це було доцільно в індустріальній моделі суспільства, де кожен повинен був «робити свою справу», а у всьому іншому «слухатися й коритися».

 

У мене неодноразово складалося враження, що література й хімія, наприклад, перебувають у людей у відокремлених відсіках мозку.

 

Даю в сильному класі на уроці фізики задачу, в якій потрібно застосувати «хімічні» знання. Результати невтішні. Починаємо розбиратися. І тоді діти говорять: «Ну, Ви б нам сказали, що потрібно хімію застосувати, ми б задачу розв’язали...».

 

Складно очікувати, що після багатьох років «предметно-шматкової» освіти саме по собі виникне системне мислення. Образно про результати такої освіти для «середнього учня» сказав К. Д. Ушинський: «...Поняття й навіть ідеї перебувають у голові його такими мертвими рядами, як лежать за переказом заціпенілі від холоднечі ластівки: один ряд лежить біля другого, не знаючи про існування одне одного, і дві ідеї, найближчі, найрідніші між собою, можуть прожити в такий, дійсно темній, голові десятки років і не побачити одна одну».[11]

 

Вимога цілісності освіти стає нагальною. Наявна система виконати її не в змозі. Слабкі спроби налагодити «міжпредметні зв’язки» вже краще, ніж нічого, хоча найчастіше їх зведено до поверхневого та настільки ж «шматкових» фактів типу: а Менделєєв ще й вірші писав...

 

Можна сперечатися про те, чи зжила себе предметна освіта чи вона ще має свої невикористані можливості поліпшення, але безсумнівно одне: вимоги до освіченості людини зростають. І, схоже, не просто зростають, а в геометричній прогресії — відповідно до графіка Мемфорда.

 

І тут нас зустрічає наступне протиріччя.

 

Протиріччя 4

 

Чим більше вимог висуває освіта, тим більший розрив між сильними та слабкими учнями.

 

Люди перемішуються по всій планеті: масові міграції, змішані шлюби, Інтернет-технології знайомств... Географічних бар’єрів практично немає, мовні долають дедалі простіше.

 

Однак на цьому тлі, не настільки помітно, вимальовується й інша тенденція: дедалі жорсткіший розподіл на освічених і неосвічених. На тих, хто готовий до завтрашнього дня, і на тих, кому милішим є вчорашній день. Ця тенденція містить соціальну небезпеку. Вона ділить людство на дві частини...

 

Безсумнівно одне: завжди були встигаючі і невстигаючі. Але тільки тепер, у новому світі, залежність долі від освіти стає дедалі більшою. Я вважаю, вплив освіти на долю конкретної людини в історично короткий період стане більшим, ніж вплив стартових можливостей: походження, капіталу тощо.

 

Ми перебуваємо серед справжньої загальнонаціональної кризи. В дедалі більшій мірі ми з однієї нації перетворюємося на дві різні. Одна вміє читати, а друга — ні. Одній є про що мріяти, а другій — ні.[12]

 

У квітні 1996 року, гуляючи по Москві, я зачудувався оголошенню на стіні авто будівельного інституту: «Автосалон «ЗІЛ» запрошує молодих людей із вищою освітою на роботу автослюсарем або електриком. Навчання на місці, перспектива зростання». Сьогодні таке оголошення — банальність.

 

Приміром, в автомеханіків в агентствах із продажу Ford можуть і сьогодні бути руки в мастилі, але й вони користуються комп’ютерними мережами, сконструйованими Hewlett-Packard, які забезпечені експертними системами, що допомагають шукати несправності та мають миттєвий доступ до 100 мегабайтів технічних креслень і даних, які містяться на CD-ROM. Система запитує дані про автомобіль, який підлягає ремонту, робить висновок і встановлює послідовність ремонту.[13]

 

Ці люди — не «тупі додатки» до комп’ютера. Вони постійно вчаться. Парк машин безупинно оновлюється, комп’ютерні програми діагностики ускладнюються.

 

Навички виробничого, побутового, соціального життя стають настільки різноманітними, багатоходовими, інформаційно насиченими, що без відповідної освіти неможливо бути успішним у жодній сфері життя.

 

У цивілізованих країнах якість життя більшості населення пропорційна рівню освіти. Ступінь бакалавра дозволяє її власникові за 40 років заробити додатково $ 2 млн порівняно зі своїм однолітком, який закінчив лише середню школу. Ступінь магістра (рівень випускника університету) дає в середньому додатково $ 2,3 млн. І цей розрив згодом лише збільшується.

 

Опинитися між двома «націями» — освічених і неосвічених — серйозна соціальна проблема. Будь-який шлях її розв’язання натикатиметься на нові протиріччя. Розгляд цих протиріч — тема окремої статті, якщо не книги. Тут ми розглянемо лише одне з них, не найскладніше, але найбільш обговорюване. Це протиріччя ціни.

 

Протиріччя 5

 

Освіта має бути дорогою, щоб бути якісною, і має бути дешевою[14], щоб бути доступною.

 

Якісна освіта дуже дорога. Воно передбачає високі зарплати вчителів, серйозну матеріально-технічну базу, постійне відновлення утримання та багато чого ще.

 

Олександр I витрачав на утримання Царськосільського ліцею п’яту частину доходів сім’ї Романових. Сім’ї, які від часів Катерини II уважали найбагатшою на світі. Єзуїтський орден був казково багатим — одні латиноамериканські золоті та срібні копальні чого коштують! — і витрачав на свої «освітні програми» більше половини доходів.[15]

 

Не потрібно сподіватися, що держава — навіть багата держава — може легко розв’язати цю проблему. Держава може і має вкладати в освіту — із цим давно ніхто не сперечається. Однак протиріччя залишається...

 

1986 року пропозиція уряду Франції підняти плату за навчання у ВНЗ викликала вибух збурювання студентів, що привело до відставки міністра освіти. Але вже через кілька років молоді люди самі висловили намір заплатити під час вступу суми, які в 2–3 рази перевищували звичайний «податок на абітурієнтів». За умови, що ці засоби допоможуть університетам підвищити рівень викладання та докорінно поліпшити матеріальне оснащення навчального процесу. І таких активістів-студентів набралося 60 відсотків.

 

Існує ще один аспект ціни освіти, який визначає відомий психологічний ефект: те, що дісталося дешево, не цінується. Колись я, знайшовши цікаву книгу, купував кілька екземплярів і роздавав знайомим. Незабаром я з’ясував, що ці книги не читають. Тоді я змінив тактику: став продавати книги. І що ви думаєте — «коефіцієнт читаності» одразу підвищився.

 

В Австрії вища освіта безкоштовна. Допуск — без вступних іспитів, тобто будь-який абітурієнт — випускник гімназії має право вступити до будь-якого університету… В розрахунку на 1000 населення в Австрії — один із найвищих показників кількості студентів у світі. Якість випускників не викликає сумнівів. Здавалося б, усе чудово, але… В розрахунку на 1000 населення — в Австрії один із найнижчих показників у Європі кількості фахівців із закінченою вищою освітою! Тривалість навчання набагато перевищує оптимальні строки (у півтора-два рази). Вартість випускників для держави набагато вища, ніж в інших країнах ЄС. Поки єдине рішення влади — запровадження символічної плати за семестр ($ 315).[16]

 

Якісна освіта коштує дорого. Ще дорожче обходиться неякісна освіта — її наслідки руйнівні. Ми вступили в епоху, коли некомпетентність — інженера, генерала чи політика — стає суспільно небезпечною.

 

Протиріччя 6

 

Освіта має бути добровільною, тому що в цьому випадку вона максимально ефективна, й освіта має бути обов’язковою, тому що некомпетентність стала соціально небезпечною.

 

Юристи придумали: незнання законів не звільняє від відповідальності. Хочеться додати: незнання законів хімії не звільняє від відповідальності за отруєння річок, незнання законів фізики не звільняє від відповідальності за чорнобилі, незнання законів біосфери не звільняє від відповідальності за екологічні катастрофи...

 

Нерозуміння економіки та політики, законів існування соціуму дозволяє маніпулювати людьми проти їх інтересу, проти розвитку суспільства.

 

Незнання небезпечне, а отже, знання обов’язкове. Причому коло обов’язкових знань зростає за тією самою експонентою. Звісно, в ідеалі учень має добровільно, із задоволенням освоювати знання. Тоді навчання буде високоефективним. А чи часто зустрічається такий ідеал?

 

Уявіть собі, що ми з вами перебуваємо в музичній школі. От привели хлопчиська-новачка. Але ніхто не говорить йому: ти будеш учитися грати на цьому інструменті. Ніхто не змушує його щось брати або робити.

— Можна піти туди послухати?

— Можна.

— А можна понатискати клавіші?

— Можна.

— А поторкати струни?

— Можна.

Все можна... Дитина обережно озирається, потихеньку звикає. Не відразу, на третій або четвертий раз вона сама вибирає інструмент. От тепер, і тільки тепер, її можна починати чогось навчати.

 

Навчання відбувається добре, якщо дитина сама вибрав, чого вона навчатиметься. Але й тут багато підводного каміння. А якщо не вибрав — нічого не вибрав? А якщо сьогодні вибирає одне, завтра — друге, післязавтра — третє і кінця не видно? Кинь огірок у розсіл — і він обов’язково стане солоним. Доки дорослі не навчилися будувати освітнє середовище таким чином, що дитина в ній обов’язково захоче вчитися — суперечлива ситуація зберігатиметься.

 

Країни — Гонконг, Тайвань та інші — які зробили ривок з убогості, зробивши ставки на високі стандарти освіти, цього протиріччя не вирішили. Жорсткий пресинг обов’язкової освіти дозволив увійти до високоінтелектуального виробництва та підвищити матеріальний рівень, але він же калічить психіку та послабляє нервову систему.

 

У країнах «зрілої демократії» інший перекіс. Учителі бояться хоч якось напружити дітей і викликати цим гнів батьків. Один учитель на парі з учнями з’їдає дощових хробаків, інша вчителька б’ється об заклад на право кинути їй торт в обличчя — розпачливі спроби хоч якось викликати активність учнів. У США чимала кількість дітей, в основному з бідних сімей, взагалі кидають школу не довчившись — це вже стало національною проблемою. Рівень освіти тим часом знижується. Як бути? Рішення не знайдене, хоча певні спроби вживають.

 

В штаті Західна Вірджинія кілька років тому влада штату прийняла закон, відповідно до якого кожен, хто кидає школу, автоматично втрачає права водія. Причому неважливо, є того чи іншого школяра засіб пересування. Кинув школу — не одержиш дозволу водити машину або мотоцикл. І що ж? Нинішнього року кількість випускників середніх шкіл у Західній Вірджинії побила всі рекорди. Не лише різко знизилося відсівання, але закон багатьох повернув назад у класи. [17]

 

Освіта — сфера складних протиріч, парадоксів, відкритих завдань. Над проблемами освіти «ламали голову» розумніші з розумніших.

 

Альберт Ейнштейн у листуванні з Жаном Піаже дивувався сміливості вченого, який поставив завданням вивчити процес формування мислення дитини. Розв’язані ним фізичні проблеми він назвав дитячою іграшкою порівняно з таємницями свідомості та підсвідомості дитини. [18]

 

Освіта — це завжди внесок у майбутнє. І тут криється важливе наступне протиріччя.

 

Протиріччя 7

 

Жити добре хочеться зараз, сьогодні. А внесок у майбутнє вимагає обмежень у сьогоденні.

 

Освіта вимагає пильної уваги. Країни, які займаються системою освіти за залишковим принципом, завжди житимуть за цим самим принципом. Парадокси і протиріччя освіти потрібно вирішувати. І не просто вирішувати, а красиво.

P.S. Навіщо про все це пишу?

 

Останнім часом я прочитав кілька популярних американських книг з освіти[19]. Величезні тиражі, гарна мова, маса переваг. Автори дають рецепти революційних змін в освіті. Але при цьому не бачать протиріч — тому їхні рецепти здаються простими й доступними. Але це оманна простота — «гладко було на папері…».

 

Кажуть, правильна постановка питання — половина рішення. Якщо ми дійсно хочемо вирішувати завдання освіти, а не робити вигляд, то жорстка, сформульована в протиріччях постановка питань необхідна. Інакше — самообман.

 

[1] За мотивами статті: М. Максимов. ОБруно Беттельгейме.

[2] Генрі, Т. «Ассошиейтед прес» // LOS ANGELES TIMES, Monday, July 16, 1990.

[3] Журнал «Народное образование». — 2000. — № 10. — С. 400.

[4] Під терміном «школа» автор розуміє і середні, і вищі навчальні заклади.

[5] Моль, А. Социодинамика культуры. — М.: Прогрес, 1977.

[6] Із доповіді: Дж. Пітт, Великобританія. Матеріали міжнародного семінару Proceedings of International Seminar. — Санкт-Петербург, 2001.

[7] Формула, сконструйована за афоризмом Б. Шоу.

[8] Факт із книги: М. і Е. Де Ліу. Як навчитися швидко читати. — С. 167.

[9] Уперше лінійну перспективу розробив Філіппо Брунеллеско (1377–1446 рр.), а Леонардо да Вінчі удосконалив цей метод, навчившись розмивати контури віддалених об’єктів.

[10] Став навіть співавтором Фройда в роботі «Чому війна?» (1933).

[11] Цитата за книгою: Ротенберг, В. С., Бондаренко, С. М. Мозок. Навчання. Здоров’я. — М.: Освіта, 1989. — С. 69.

[12] Короткі цитати із першого радіозвернення президента США Д. Буша 27 січня 2001 року, за матеріалами сайту «Кур’єр освіти».

[13] Тоффлер Е. і Х.Створення нової цивілізації. Політика Третьої Хвилі. — Новосибірськ: Сибірська молодіжна ініціатива, 1996.

[14] Або взагалі безкоштовною...

[15] Журнал «Знання— сила». —1993. — № 4.

[16] Із листа австрійського студента.

[17] Правда. — 1989. — 28 червня.

[18] За матеріалами сайту:http://www.igumo.ru/psih.html

[19] Найяскравіша, на погляд автора: Драйден, Г., Вос,Дж. Революция в обучении. Научить мир учиться по-новому: Пер. с англ.— М.: ООО «ПАРВИНЭ», 2003.

   
Dounload PDF

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 7994
 
Догори