Український рушник — як українська душа…

Т. В. Байбара, учитель трудового навчання вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, Відмінник освіти України, Новосанжарський НВК, Полтавська область


Полтавщина — один з найбільш своєрідних, яскраво виражених центрів народного декоративно-прикладного мистецтва України. Здавна набули тут свого розвитку різноманітні види народної творчості й насамперед такі, як гончарство, килимарство, художня обробка деревини, лозоплетіння, вишивка.
 
Українська народна вишивка — одне з найдавніших видів прикладного мистецтва, корені якого сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто й коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи. Вишивку вдосконалювали на протязі багатьох століть і до нас вона дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими виконана, цікавих кольорових сполучень. Зразки народної вишивки вражають нас простотою, різноманітністю і є невичерпним джерелом для розвитку декоративно-прикладного мистецтва.
 
Вишивка в Україні — один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоп лює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхнення образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків. Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена самобутність окремих етнографічних регіонів, таких як Полтав щина.
 
У процесі історичного й культурного розвитку в Україні в кожній місцевості утворилися характерні орнаментні мотиви, композиції, найбільш улюблена й поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавали їх із покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи й удосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів.
 
Серед багатобарвних українських вишивок полтавські посідають особливе місце. Ніжна колірна гама, різноманітні деталізовані мотиви — усе це створює відчуття святковості, витонченості. Головний художній ефект — не в багатстві кольорів та їх поєднанні, а у вишуканому співвідношенні, м’якості відтінків пастельних барв: коричневого, сірого, зеленого, блакитного, білого. Така вишивка створює малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням.
 
Особливістю полтавської вишивки є величезна різноманітність технік:
  • лиштва;
  • зерновий вивід;
  • солов’їні вічка;
  • прутик з настилками;
  • вирізування;
  • мережки.
 
Їх поєднання налічує до 10–15 одночасно. Використовують рослинний, рослинно-геометричний і геометричний орнаменти.
 
Український рушник стелиться, ніби дорога. Вабить, наче вічність. Зачаровує, мов пісня.
 
Вишитий рушник з давніх часів є однією з національно-специфічних прикмет України: «він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям».
 
Рушник — це надзвичайне явище у вишивальному мистецтві Полтавщини. Він має глибоке символічне обрядове значення, використовується в різних обрядах, наприклад, весіллі, супроводжує нас протягом усього життя — у радості й горі. Полтавські рушники виконані червоними нитками, рушниковими швами, оздоблені композиціями вазонів.
 
Один із найдавніших і найбільш частих образів на полтавських рушниках — символ дерева, Дерева Життя. Зображення дерева по вертикалі умовно ділять на три зони: верх — небо, стовбур — земля, низ — корінь, потойбічний світ, а по горизонталі зіставляють із чотирма сторонами світу: схід, захід, північ, південь. Три і чотири дають у сумі 7 (сім днів у тижні, сім нот, сім кольорів у спектрі). Три помножене на чотири дорівнює 12 (місяці, години). Отже, як бачимо, маємо справу з поетичним образом, міфологічними, магічними цифрами.
 
Символічне дерево — це також і символ роду, де кожна гілочка, кожна квіточка позначає близького чи далекого родича. Усі разом квіти є втіленням родоводу певної людини. Українці завжди пам’ятали й шанували своїх предків, цінили родинні зв’язки.
 
Орнамент полтавських вишивок реалістичний. Його назви — «калинка», «гарбузове листя», «гречечка», «терен», «дубове листя», «виноград», «хміль», «ламане дерево» — говорять про поетичність душі народу, зв’язки з природою. Червоний колір підкреслює головну роль рушника в інтер’єрі. На рушнику не буває жодної зайвої лінії, кожен компонент узору має своє певне місце і значення.
 
Полтавська вишивка — це не тільки декоративне оздоблення виробів, а й одночасно мистецтво оригінального бачення світу, осмисленого й відтвореного специфічними художніми засобами. Вражає вміння народних майстрів перетворити на полотні буденне зображення трав, квітів у прекрасні орнаменти. Такі мотиви сприймають як узагальнений образ природи, людського щастя, радості життя.
 
На Полтавщині вишивка популярна і сьогодні. Красиві й оригінальні сучасні вироби, оформлені вишивкою: серветки, скатерті, доріжки, рушники тощо.
 
Традиційні орнаменти збагачують новими елементами й цікавими композиційними рішеннями.
 
Оформляючи вироби за народними мотивами, ми сьогодні намагаємося зберегти багатовікові традиції народної вишивки, використовувати кольорові сполучення, орнаменти, техніку виконання, характерні для Полтавщини.
 
Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво вишиванок, які й зараз є окрасою нашого побуту та життя.
Dounload PDF

Відгуки читачів