Памва Беринда і «Лексикон славеноросский»


20 серпня 1627 року в Києві побачив світ перший словник української мови «Лексикон славеноросский» Памви Беринди,який був надрукований коштом автора в Києво-Печерській лаврі.

 

Памва (в миру Павло Беринда; середина XVI століття, Галичина — 13 липень 1632, Київ) — відомий лексикограф, поет, перекладач, гравер і видавець. Один із перших друкарів на Русі.

 

Памва Беринда народився в середині XVI століття в Галичині. Був одним з найосвіченіших людей свого часу: володів давньогрецькою, латиною, старослов’янською, староєврейською мовами.

• У середині 1590-х років Памва зблизився з львівським єпископом Гедеоном Балабаном, який відкрив у своєму маєтку в Стрятині друкарню і запросив Беринду організувати її роботу.

• 1597 року Беринда переїжджає до Стрятина й приступає до видавничої діяльності.

• 1604 року він, спільно з Симеоном Будзинь, видає «Служебник», а 1606 року — «Требник».

• 1606 року Беринда переїхав з Стрятина до Перемишля, працювати у тамтешнього православного єпископа Михаїла Копистенського, а діяльність Стрятинської друкарні призупинилася.

• Між 1610 і 1613 роками Памва Беринда овдовів і прийняв чернецтво. У 1614-1616 роках служив у друкарні львівського Успенського братства і викладав у братській школі.

• 1615 року Києво-печерський архімандрит Єлисей Плетенецький придбав стрятинську друкарню і знову запросив туди працювати Беринду. Згодом Плетенецький вивіз друкарню цілком зі Стрятина в Київ, де поклав в основу майбутньої друкарні Києво-Печерської лаври.

• 1619 року Беринда разом із сином Лукашем переїхав до Києва і працював у цій друкарні до кінця життя, а в період з 1627 по 1629 роки й очолював.

• Помер Памво Беринда 13 липня 1632 року в Києві.

 

«Лексикон» став результатом майже тридцятирічного праці. Для того часу він мав велике практичне значення. Справа в тому, що хоча в цей період у школах викладали не тільки церковнослов’янську мову, а й частину предметів цією мовою, а також нею видавалося чимало літератури, для широких верств українського суспільства ця мова, навіть у своєму українізованому варіанті, була малозрозумілою.

 

Ще з XVI ст. з’являються словники різних авторів, які своїми спробами перекладу слов’янських текстів розмовною українською мовою того часу полегшували розуміння тих чи інших текстів і богослужбових книг. Сам Беринда був гарячим захисником використання саме церковнослов’янської мови при наявності тлумачень не зовсім зрозумілих слів.

 

Дослідник творчості Памви Беринди Василь Німчук зазначає: «Під час вивчення декількох екземплярів першого видання «Лексикону» (1627), що зберігаються у відділі рукописів і рідкісної книги Державної публічної бібліотеки НАН України, були виявлені цікаві факти, які проливають світло на роботу Памви Беринди над словником у процесі його друкування. Кожен з розглянутих примірників у чомусь відрізняється від інших. Текст другого видання «Лексикону» (Кутеїнський монастир, 1653) також не збігається в усіх деталях з жодним із зазначених примірників першого видання. Очевидно, «Лексикон» друкували кількома етапами, і в процесі друкування кожного нового етапу автор вносив у текст словника якісь зміни. Крім того, Памва Беринда додавав тлумачення деяких слів, залишених спочатку без перекладу».

 

«Лексикон» Беринди налічує близько 7000 словникових статей і розділений на дві частини. Перша частина — власне «Лексикон славеноросский», а друга — словник іншомовних слів, загальних назв і власних імен, що траплялися в літературі того часу. Загалом же, у словнику Памви Беринди є елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

 

«Лексикон» не втратив свого значення до сьогоднішнього дня, адже переклади та тлумачення слів, у свою чергу, є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII в., його синоніміки, засобів словотворення. 1961 року вийшло друком факсимільне видання праці з фундаментальним дослідженням В. Німчука. Зараз це видання, як і копії з оригіналу, широко доступні також в електронному вигляді.

 

Густинський літопис

Густинський літопис — джерело української історіографії й мовознавства початку XVII ст. — є разом з тим і цінною етнографічного пам’яткою. Написання твору, на думку більшості дослідників, належить до І третини XVII cт. (приблизно 1620 p.). Вважають, що автором його міг бути відомий на той час український письменник Захарій Копистенський.

 

Укладався літопис у Густинському монастирі (у селі Густиня, нині Прилуцького району Чернігівської області). Оригінал Густинського літопису не зберігся. Авторство і час написання достовірно не встановлено. Один із дослідників Густинського літопису А. Єршов висловив думку, нібито його склав у 1623-1627 роках український культурний і церковний діяч Захарія Копистенський.

 

Ряд розділів Густинського літопису («Летописец о нашом народе, от коего колена израсте, и како и когда в сія страны вселися, и чего ради Русю наречея», «О начале козаков», «О идолах Руских») мають етнографічний характер.

 

Зберігся список, переписаний 1670 року ієромонахом Густинського монастиря М. Лосицьким. У передмові до Густинського літопису переписувач підкреслює значення для людини історичних традицій її народу, закликає поширювати історичні знання.

 

Густинський літопис містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 року включно і має назву «Хроніки». Автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому літописи і хроніки, зробивши на берегах посилання на джерела, з яких він запозичив фактичний матеріал. Проте Густинський літопис не є простою компіляцією з різних джерел. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв’язки з Московією, про політику Великого князівства Литовського, Речі Посполитої й Османської імперії, про грабіжницькі напади турків і татар на Україну тощо.

 

Закінчується Густинський літопис трьома самостійними розділами: «Про походження козаків», «Про запровадження нового календаря», «Про початок унії». В останньому розділі літописець гнівно викриває верхівку православного духовенства України та Білорусі, яка зрадила свій народ та уклала зі шляхетською Польщею і Ватиканом Брестську церковну унію 1596 року.

 

Автор рішуче засуджує загарбницьку політику польської шляхти і виступає проти зрадників своєї вітчизни — князів церкви, українських та білоруських феодалів.

 

Написано Густинський літопис мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Достовірність його значно вища від сучасних йому польських хронік. За своїм науковим значенням Густинський літопис є видатною пам’яткою української історіографії XVII століття.

Dounload PDF

Відгуки читачів