Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва. Всесвітня історія. Випуск 3

Крупа Т. М., зав. Реставраційної майстерні Музею археології та етнографії Слобідської України ХНУ ім. В. Н. Каразіна


Венера Мілоська

Мармурова статуя богині Афродіти, датована приблизно 150 р. до н. е. Нині експонується в Луврі (Париж). Автор Венери Мілоської невідомий. Початково авторство приписували Праксітелю, оскільки скульптура являє собою тип Афродіти Кнідської. Нині поширена версія про авторство Агесандра Антиохійсьского. Статую Венери Мілоської вважають ідеалом краси жіночого тіла. Висота статуї 2,04 м. Пропорції в перерахунку на зріст 164 см такі: 86.69.93 см.

Ніка Самофракійська
 
Одна з найвідоміших статуй античної епохи, присвячена богині перемоги на ім’я Ніка. Створена у родоській школі скульптури. Зберігається у Луврі (Париж, Франція). Статую спорудили жителі острова Родос на згадку про перемогу, здобуту ними над флотом сирійського царя. Вона стояла на стрімкій скелі над морем, її п’єдестал зображував ніс бойового корабля. Могутня й поважна Ніка в одязі, що розвивається від вітру, представлена в нестримному русі вперед. Крізь тонкий прозорий хітон просвічується прекрасна фігура, яка вражає глядача пластикою пружного і сильного тіла. Упевнений крок богині і гордий помах орлиних крил породжують почуття радісної та урочистої перемоги.
 
Акведук Пон-дю-Гар
 
Акведук Пон-дю-Гар — найвищий давньоримський акведук. Побудований через річку Гардон, яку раніше називали Гар у французькому департаменті Гар поблизу Ремулена. Пам’ятка Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1985 р. Гарський міст являє собою масивний арочний акведук завдовжки 275 м і заввишки 48 м. Він був споруджений приблизно 2000 років тому як складова частина 50-кілометрового водогону, який постачав питну воду до римського міста Нім. Пон-дю-Гар будували як технічну споруду винятково для постачання води, тож він не має жодних ознак архітектурного оздоблення. Можливо, саме тому не збереглись до нашого часу дані про точну дату будівництва мосту та людину, що його спроектувала. Міст-акведук Пон-дю-Гар має три яруси. Нижній ярус загальною довжиною 142 м має шість великих арок 22 метри заввишки та 6 метрів завширшки, середній — загальною довжиною 242 м, з 11 таких самих арок 20 метрів заввишки та 4 метри завширшки та верхній загальною довжиною 275 м з 35 арок, яким власне протікала вода. Конструкція мосту була заснована на дуже точній підгонці кам’яних блоків, причому вапняний розчин не застосовували, на деяких каменях досі можна помітити позначки з буквами та цифрами, що вказували на місце їх розташування.
 
Собор Святого Петра у Вормсі (ХІ–ХІІ ст.)
 
Собор у німецькому місті Вормс споруджено у романському стилі. Найменший з трьох рейнських імперських соборів. Серед історичних подій, пов’язаних з собором, були: обрання Льва IX папою римським (1048) і Вормський рейхстаг (1521), на якому Мартін Лютер відповідав перед імператором Карлом V. Собор у Вормсі був побудований впродовж 1130–1181 рр. на пагорбі, де колись селилися кельти і римляни, оскільки це місце було захищене від повеней. Близько 600 року тут було зведено церкву, котра вважається попередницею собору. Сьогодні Вормський собор є католицькою церквою. У кімнаті під вівтарем покояться останки родичів і наближених імператора Конрада II, померлих у X–XI ст.
 
Собор Паризької Богоматері
 
Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі, ХІІ ст., архітектор Моріс де Сюллі, сучасний вигляд), присвячений Діві Марії. Один із найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижа — базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітера, що стояв тут за часів римської влади. У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, романського, а з другого — використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю. Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. 1163 року було закладено перший камінь фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав уміщати усіх жителів тогочасного Парижа (10 000 осіб), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилась у декілька разів. Будівництво західного фронтону з його видатними двома баштами почалося приблизно 1200 року, перш ніж було закінчено центральний підхід до вівтаря. За період будівництва змінилося чимало архітекторів, про що свідчать елементи різних стилів, а також різна висота західної сторони і башт. Башти були закінчені 1245 р., а увесь собор — 1345 року. За часів Людовіка XIV, наприкінці XVII ст., собор зазнав значних перебудов: могили і вітражі були зруйновані. Під час Французької революції наприкінці XVIII ст. чимало скарбів собору були зруйновані або вкрадені, а сам собор використовували як продовольчий склад.
 
Сандро Ботічеллі «Весна»
 
Картина Сандро Ботічеллі «Весна» написана 1482 року. Виставлена в Галереї Уффіцці у Флоренції. Деякі дослідники вважають, що картина була замовлена Лоренцо Пишним Боттічеллі як весільний подарунок племіннику. На картині зображена галявина в апельсиновому саду. Вона всіяна квітами. Ботаніки нарахували понад 500 квітів, які належать до більш як 170 видів. Причому відтворені вони з фотографічною точністю, як, наприклад, німецький ірис у правому нижньому кутку. Незважаючи на назву «Весна», серед них багато таких, що цвітуть влітку і навіть взимку. У першій групі — три персонажі: бог західного вітру Зефір, поряд з яким дерева гнуться без плодів; Зефір, що переслідує Хлориду, зображену в момент перетворення на Флору, — у неї з рота вже розлітаються квіти; сама богиня квітів Флора, яка щедрою рукою розкидає троянди. У центрі розташована Венера, богиня садів і любові. Над Венерою розташований путто (або Амур) із зав’язаними очима. Зліва від Венери розташована група з трьох Харит, які танцюють, взявшись за руки. Останню групу утворює Меркурій з його атрибутами: шоломом, крилатими сандалями і кадуцеєм. Боттічеллі зробив його охоронцем саду, забезпечивши мечем. Усі персонажі майже не торкаються землі, вони ніби зависають над нею.
 
Мозаїка «Урочистий вихід Юстиніана» з церкви Сан-Вітале в Равенні (VI ст.)
 
Храм Сан-Вітале в Равенні (VI ст.) було закладено за єпископа Екклесії (до 532 р.), а освячено у 547 р. Його побудову фінансував відомий банкір і послідовний прибічник Візантії у Західній імперії Юліан Аргентарій. Велике головне приміщення сприймають у потоках світла, що ллється з вікон купола та арочних отворів галерей. Промені світла дематеріалізують мозаїку, завдяки їм вона спалахує неземним блиском. Особливе місце серед мозаїк храму посідають портрети Юстиніана та Феодори, розміщені на бічних стінах апсиди. Юстиніан зображений, коли приносить у дар церкві важку золоту чашу. Голова його, увінчана діадемою, оточена німбом. Справа від Юстиніана стоять два придворних у патриціанському вбранні. Далі — охоронці, фігури яких прикриті парадним щитом із монограмою Христа, та диякони, один з яких тримає Євангеліє, а інший — кадило. Розкішне вбрання дало змогу мозаїстам розгорнути перед глядачем все засліплююче багатство їхньої палітри — від ніжних білих та пурпурових тонів до яскраво-зелених та помаранчево-червоних. Особливої витонченості виконання досягнуто в обличчях чотирьох центральних фігур, які набрані з більш дрібних кубиків. Це дозволило створити чотири чудові портрети, у яких, незважаючи на яскраво виражені індивідуальні риси, є й дещо спільне: особлива суворість виразу та глибоке переконання.
 
Чудотворна ікона Божої Матері «Нікопея» — покровителька Константинополя
 
Історія ікони Богоматері Нікопеї (Звитяжної) — одна з найбільш захопливих серед численних християнських образів. На цій візантійській іконі Х ст. зображено досить рідкісний іконописний сюжет: Марія тримає Божественне немовля перед собою подібно до щита. Нікопею шанували як ікону чудотворну, що охороняє народ та державність і була іконою візантійських василевсів. 1204 року, після четвертого хрестового походу, Нікопею захопив дож Венеції і доправив до міста-республіки. Там вона стала одним зі скарбів прекрасної базиліки Св. Марка. Саме відтоді Матір Божа Нікопея протягом століть зберігалась за спеціальним кіотом і була недоступною для вірян. Нове народження Нікопеї відбулося в 70-х рр. ХХ ст., після другого Ватиканського собору, що реформував чимало положень і догматів католицької церкви, зокрема щодо пам’яток світової культури, і дозволив відкрити ікону Матері Божої Нікопеї поглядам вірян і критиків.
Dounload PDF

Відгуки читачів