Бобер. Зубр

Л. В. Горобець, кандидат біологічних наук, КНУ імені Т. Г. Шевченка


Бобер
 
Зовнішній вигляд. Завдяки характерній зовнішності бобрів легко відрізнити від решти тварин. Якщо тварину видно цілком, то її відразу можна ідентифікувати за пласким лускатим хвостом. Якщо з води видно лише голову бобра, то привертають увагу його розміри. Це один із найбільших гризунів світу, помітно більший за нутрію або ондатру (довжина тіла — 75–10 см, маса — близько 20 кг).
 
Розповсюдження. Мешкає вздовж низовин альпійського поясу Центральної Європи, у південній частині Скандинавського півострова, широко розповсюджений у Східній Європі та Західному Сибіру. Протягом останніх десятиліть в Україні, як і на більшій частині ареалу, чисельність бобра збільшується. Поселення цих тварин відомі майже на всіх річках України. У зоні мішаних лісів чисельність бобра помітно вища, ніж у південних регіонах.
 
Біотоп. Населяє різноманітні біотопи, але обов’язковою умовою є наявність прісних водойм. Трапляється навіть у межах великих міст України. Якщо бобер облюбував водойму з крутим берегом, то вириває в ньому розгалужену нору, всі входи (4–5) до якої починаються під водою. Якщо немає можливості вирити нору, бобер будує хатку. Це міцна споруда з гілок, скріплених мулом заввишки 1–3 м, у діаметрі до 12 м. Входи в хатку також починаються під водою, повітря надходить через отвір зверху. Оселившись на мілких водоймах, бобри штучно підвищують рівень води, так, щоби входи в хатку завжди були під водою. Для цього тварини будують греблю впоперек русла. Зазвичай довжина греблі становить 20 м, ширина біля основи — 4–5 м, висота — близько 2 м. Проте є споруди значно більших розмірів. Близький родич європейського бобра, канадський бобер, будує греблі більших розмірів, ніж європейський. Відомі греблі канадського бобра завдовжки близько 1 км. Будівництво таких складних надійних споруд потребує великих зусиль усієї сім’ї бобрів. Яким чином вони координують роботу в колективі, не з’ясовано.
 
Кормова база. Бобри живляться винятково рослинною їжею, яку споживають у великій кількості (маса спожитих протягом дня рослин дорівнює близько 20 % маси тіла тварини). Весною та влітку основу раціону становлять молоді пагони дерев і кущів, очерет, а також трав’янисті рослини з квітами (зокрема, латаття, глечики, півники). Весною, восени та взимку їдять зелену кору та гілки. На зиму роблять запаси з гілок і коренів.
 
Розмноження. Більшість бобрів живуть невеликими сім’ями по 5–8 особин. До складу сім’ї входять дорослий самець і самка, а також молодь цього та минулого років. Шлюбний сезон триває із середини січня до кінця лютого. Дитинчата (від 1 до 6) народжуються приблизно через 100 днів. Вони напівзрячій на 2–3-тю добу вже можуть плавати. Дворічні бобренята досягають статевої зрілості й покидають батьків.
 
Значення для людини. На бобрів полюють переважно задля хутра. Воно дуже пухке, має високі теплоізоляційні властивості та придатне до використання протягом тривалого часу. З усіх хутрових звірів трохи краще за боброве зберігається тільки хутро видри, яка в Україні занесена до Червоної книги. Також здавна використовують бобровий струмінь — виділення прианальних залоз тварини. Основне призначення цієї маслянистої речовини — мічення бобром власної території. У народній медицині бобровому струменю приписують чимало цілющих властивостей. Попри чисельні лабораторні дослідження ефективність лікування цією речовиною не підтверджена офіційною медициною. Сьогодні її використовують переважно як фіксатор ароматів у парфумерії, хоча нерідкісні випадки застосування у препаратах нетрадиційної «медицини». Зазвичай бобровий струмінь добувають із залоз убитих бобрів. Сьогодні розроблено методики прижиттєвого відбору речовини. М’ясо бобра цілком придатне до вживання.
 
Греблі бобрів інколи перешкоджають діяльності людини, але не становлять великої загрози. За бажання з боку людини, вдається віднайти компроміс між її інтересами та бобровими.
 
Охорона. Бобер — сильна тварина, яка цілком може протистояти нападу хижаків. Навіть якщо не вдається втекти до води, то реальну загрозу для дорослих бобрів становлять лише ведмеді (в Україні трапляються лише в Карпатах та зрідка на Поліссі) та росомаха (відсутня в сучасній фауні України). Чи не єдиним видом, який становить небезпеку для бобрів, є людина. Законодавчі акти, що регулюють полювання на бобрів, відомі з часів Київської Русі та Великого князівства Литовського і є одними з перших в історії природоохорони. Проте згодом добування цього звіра досягло таких масштабів, що на початку ХХ ст. існували підозри про повне знищення виду. На щастя, частина бобрів урятувалась, і завдяки природоохоронним заходам вид зміг відновити чисельність. Сьогодні в Україні, як і в решті країн Східної Європи, бобри є звичайним видом, стан якого не викликає занепокоєння.
 
Зубр
 
Зовнішній вигляд. Найбільша наземна тварина Європи. Окремі самці заввишки 2 м в холці та масою до 1000 кг. Самки помітно менші.
 
Розповсюдження. В історичному минулому зубри населяли значну частину Європи та Кавказ. Проте з часом, внаслідок полювання, його ареал суттєво скоротився. У часи Римської імперії зубр іще траплявся в Західній Європі, проте його вже вважали рідкістю. У Середньовіччя зубри мешкали винятково в Східній Європі та Кавказі. До початку ХІХ ст. зубри збереглися лише в Біловезькій пущі та Західному Кавказі, де існували до Першої світової війни. У першій половині ХХ ст. всі зубри в дикій природі були знищені.
 
Сьогодні відновлені популяції зубра реінтродуковані в ліси Білорусії, України, Польщі, Німеччини, Латвії, Росії, Словаччини, Румунії та Киргизії.
 
На території України невеликі популяції є у Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Вінницькій, Київській і Сумській областях.
 
Біотоп. Раніше зубри населяли різноманітні біотопи, в яких є листяні породи дерев або кущів: рівнинні та гірські ліси, ділянки лісостепу з невеликими лісами, зарослі річкові долини (навіть у степовій зоні) тощо. Сьогодні розповсюдження зубрів обмежене природоохоронними територіями, з яких більшість розташовані в зоні мішаних лісів.
 
Кормова база. Поїдають листя, кору та пагони дерев і кущів. Загалом зубр у природі може споживати до 400 видів рослин, і в різних частинах ареалу його раціон суттєво різниться.
 
Розмноження. У минулому шлюбний період розмноження в зубрів припадав на серпень — першу половину вересня. Проте всі сучасні зубри є нащадками тварин, які менше сотні років тому утримувались у неволі або напіввільному стані. Як наслідок, сьогодні річний цикл зубрів порушений, і гін може відбуватися в інші пори року. У цей час бики влаштовують турніри, які зазвичай мають демонстраційний характер. Вагітність триває 8,5 місяців. Телята вже через годину після народження здатні йти за матір’ю. У стаді зубрів зазвичай від двох до шести самок і молодь. Самці приєднуються до стада перед шлюбним сезоном, проганяючи молодь віком від 2 років. На зиму інколи утворюються стада в 30–40 голів, але на весну вони розпадаються.
 
Значення для людини. У минулому зубр був цінним мисливським трофеєм. Проте сьогодні полювання на нього майже повністю заборонене (у деяких країнах практикують контрольований відстріл старих самців).
 
У разі зустрічі з людиною зубри зазвичай утікають. Але, якщо тварина не може чітко ідентифікувати людину за запахом, то починає вдивлятись у гущавину. Зубри короткозорі, тому до людини в такому випадку може бути невелика відстань, що хибно сприймається як готовність напасти. Протягом останніх століть випадки нападу зубрів на людей украй рідкісні.
 
На початку ХVI ст. білорус Микола Гусовський написав поему «Пісня про зубра». Хоча твір, за звичаями того часу, написано латиною, він є одним із перших світових шедеврів білоруської літератури. Поема перекладена різними мовами, зокрема 2007 року Рівненське товариство «Просвіта» переклало її українською мовою.
 
Охорона. Історія зубрів — це історія виду, який був майже повністю знищений людиною, але в останній час урятований (на початок кампанії відновлення зубрів 1923 р. у світі існувало лише 56 особин цього виду). Навіть сьогодні відновлення зубрів можливе лише за умови активної допомоги з боку людини. Майже в усіх країнах, де було реінтродуковано зубрів, їх чисельність поступово збільшується. На жаль, єдиним винятком є Україна, в якій за останні 20 років поголів’я зубрів скоротилося більше ніж у три рази й сьогодні налічує менше 200 особин.
 
Вид занесений до списків Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи та Червоної книги України зі статусом «зниклий у природі».
Dounload PDF

Відгуки читачів