Взаємозв’язки класного керівника з батьками вихованців

В. Г. Горбач, Новопетрівська ЗШ, Вишгородський р-н, Київська обл.


Сільська громада здавна живе за своїми неписаними законами і традиціями, і тому приїзд нової людини в село не залишається непоміченим. Особливо звертає на себе увагу учитель, адже під його наставництвом виростатимуть діти жителів села.
 
Мені судилося теж стати сільським учителем. Скоро буде 30 років як в пам’яті батьків моїх вихованців залишається ім’я Володимир Григорович.
 
За час своєї роботи я зробив 4 випуски, проживши з ними і їхніми родинами спільним шкільним і позакласним життям з 5 по 11 клас. Тепер я вчу і виховую дітей своїх перших вихованців.
 
Я починав свою роботу вихователя з 1973 року, коли мені доручили 4-Б клас, де було 44 учні. У жнива батькам не до школи, і я сам пішов у родини своїх вихованців. Розпитував батьків про їхніх дітей, а вони розпитували про моє життя, родину, клопоти. Ми не кривили одне перед одним душею, і це стало запорукою приязні і щирості у взаєминах.
 
Під час бесід з батьками почув багато цікавого про історію села, звичаї, культуру і побут односельчан. Так народився задум створити історико-краєзнавчий музей та зібрати і записати зразки усної народної творчості новопетрівчан. До цієї роботи залучив своїх вихованців, їхніх батьків і родичів. Так було укладено рукописні дитячі збірники: прислів’я і приказки, родинно-побутові пісні, щедрівки і колядки. А багата речова колекція стала частиною історико-краєзнавчого музею. Першими екскурсоводами були мої вихованці, а першими відвідувачами — їхні батьки. Кімнатумузей обладнали при будинку культури села Нові Петрівці. Це була перша цікава справа, яка привернула до мене інтерес вихованців і викликала повагу їхніх родичів.
 
Село Нові Петрівці здавна славилось своїм гончарним промислом. На той час мені доручили вести в школі літературно-краєзнавчу студію. З одного боку я вправляв своїх вихованців у написанні різних жанрів літературних творів, а з другого — ми збирали матеріали та речові експонати про розвиток гончарства в селі. Тепер уже вихованці мого класу залучили до роботи учнів усієї школи. Досліджуючи діяльність гончарних родин, популярність місцевих гончарних виробів в Україні і за її межами, пошук і реставрація експонатів гончарного ремесла згуртувала дітей, і стала запорукою довіри вихованців до мене.
 
Формування національної ментальності породило потребу відродження родовідної пам’яті. І тепер уже при найактивнішій допомозі батьків діти заходилися досліджувати своє родовідне дерево. Пригадувати предків до 5–7 коліна їм допомагали близькі і далекі родичі. Я всіляко намагався заохотити пошуки дітей. На виховних годинах акцентував їхню увагу на особливостях трудової і господарської діяльності, освіті, ремеслах новопетрівчан упродовж 100–150 років. На класні години запрошували представників того чи іншого роду. Підготували тематичне свято «Ой роде наш красний, роде наш прекрасний». В очах дітей піднімався авторитет їхніх предків, збільшувалася суспільна вага роду в житті громадян села.
 
Саме від батьків я почув легенди пов’язані із Дзвонковою криницею. Мої чергові вихованці взялися за відродження цієї природно-ландшафтної пам’ятки: розчистили джерело, упорядкували територію біля нього, посадили декоративні кущі, зробили місток через болото. Робота учнів зацікавила місцеву владу села, художників-ентузіастів Київської академії мистецтв, настоятеля Покровського собору. Так почала відроджуватись колишня слава Дзвонкової криниці.
 
Це породило задум проводити щорічний літературний конкурс «Дзвонкова криниця». Мої учні — переможці цього конкурсу — писали свої творчі роботи, спираючись на спогади старожилів села. Так відродилася ще одна жива сторінка пов’язана з пам’ятками про перебування Т. Г. Шевченка в урочищі Межигір’я, яке нині має статус національної історичної пам’ятки, що охороняється законом України.
 
Своїми руками учні обладнали кабінет літературного краєзнавства, намалювали діораму села та зробили змінну виставку народних промислів села Нові Петрівці (гончарство та вишивки). Батьки передали для школи родинні реліквії. Для них клас став духовним продовженням атмосфери затишку родової пам’яті рідних домівок.
 
Відтепер і я відчув себе не просто учителем, вихователем, а близькою людиною в кожній сім’ї моїх вихованців. З першого дня спільної роботи з дітьми я веду записи в щоденнику психолого-педагогічних спостережень. Багаторічні записи допомагають мені давати батькам та учням слушні поради у профорієнтації. Тепер уже я відчуваю настільки вагомі мої думки і поради для батьків і дітей. Довір’я породжує довір’я, повага породжує повагу. Я першим пішов у сім’ї своїх учнів за допомогою, порадою, життєвим досвідом. Тепер двері моєї домівки відкриті для кожного батька, матері чи вихованця, які приходять за порадою, допомогою, а то й просто висловити вдячність.
 
Кожного ранку протягом трьох десятків років я стаю за учительський стіл і розгортаю з вихованцями велику книгу життя. У ній розповідається про все і всіх, лише про вчителя сказано до болю мало, і подумки дописую ті сторінки правдою своєї учительської долі.
 
 
ЗАПОВІТНЕ
 
Щодня я з учнями своїми
Мандрую степом України.
Щоб зрозуміть Сковороду,
В Чорнухи й Харків їх веду.
І думи Кобзаря величні
Вергають на шляхи правічні,
А Лесині волинські пущі
Казки шепочуть невмирущі.
Стежини Рильського й Тичини
Мережать доли України, —
І у оновленому краї
Рядок у серці проростає...
Навчаю діток у дорогу
Ступать від отчого порогу,
Щоб спить цілющої водиці
Із Дзвонкової яр-криниці.
Я — учитель. Це так багато,
Щоб своїм тебе стали звати
Кожна хата, кожна родина,
Звідки в школу іде дитина.
Я — учитель. Це так багато,
Бо для учнів я — батько й мати,
Бо зі мною вони зростають,
Бо ж у мене правди шукають.
Я — учитель. І це так мало,
Щоб за працю мене шанували.
В нагороду — лиш сиві скроні
І пропахлі книжками долоні.
Я — учитель. Уміло вчити,
Та не в силі себе захистити,
Щоб «ніхто» чи якесь ледащо
Не плювало в душу ні за що.
Я — учитель. Живу на зарплату,
Що не дасть ні машину, ні хату.
А в держави лиш ті хороші,
В кого сила і в кого гроші.
Я — учитель. Простіть мене, діти:
Важко Правду в житті зустріти.
Тільки й Кривді не слід коритись,
Вчіться, діти, з Неправдою битись.
Я — учитель, учитель ваш, діти,
Дай вам, Боже, зрости і зміцніти!
Я ж лишусь на порозі школи —
Не зрікайтесь мене ніколи!
Dounload PDF

Відгуки читачів