П. Ф. Каптерев — один із засновників педагогічної психології

Л. В. Туріщева, канд. психол. наук, ХНПУ ім. Г. Сковороди


Петро Федорович Каптерев народився 1849 р. у родині сільського священика. 1872 року закінчив історичне відділення Московської духовної академії. Багато років викладав психологію й педагогічні дисципліни в різних навчальних закладах Петербурга. Із середини 1870-х рр. статті Каптерева почали систематично з’являтися в різних педагогічних і просвітительських журналах. Тоді ж виходить друком його перша книга «Педагогічна психологія для народних учителів, вихователів і виховательок». Рік у рік протягом декількох десятиліть він публікував змістовні статті з різноманітних психолого-педагогічних проблем. Тут і співвідношення біологічного й соціального, співвідношення онтогенезу й філогенезу, і психологія народів, і характерні психологічні властивості жінок. Але найбільше статей було з психології дитинства й виховання.
 
Причому вчений був не тільки теоретиком, чудово обізнаним у психологічній літературі, але й психологом-емпіриком, що засновував свої судження на спостереженнях, на аналізі життєвих фактів.
 
Його інтерес до дитячого віку призвели до того, що він вивчав дитинство і юність видатних людей, зокрема Жорж Санд, С. Т. Аксакова. Аналізував дитячі роки літературних героїв Ф. М. Достоєвського, літературного героя Обломова...
 
П. Ф. Каптерева можна вважати продовжувачем справи К. Д. Ушинського щодо психологічного обґрунтування педагогіки, переходу від психології й педагогіки до педагогічної психології.
 
Серед опублікованих робіт психолога особливе місце посідає праця, що вийшла 1877 року під назвою «Педагогічна психологія». Це була перша робота, спеціально присвячена питанням педагогічної психології. У своїй книзі автор закликав будувати навчання й виховання дитини на знанні про неї як цілісної психофізичної істоти. Основна ідея — про всебічний розвиток розумових сил і здібностей учнів, їхню активність і самостійність у набутті знань і навичок розумової праці, про високі суспільні й моральні завдання освіти, про єдність виховання й навчання.
 
Після революції 1917 року П. Ф. Каптерев зацікавлено обговорював нові підходи до народної освіти, вітаючи демократизацію, але не в всьому погоджувався із новими віяннями. Він уважав, що під час організації єдиної школи недостатньо представлені принципи диференціювання освіти за видами обдарованості й покликання юнацтва. Ці його погляди зазнавали критики. У своїх останніх публікаціях «Про педагогічну освіту», «Педагогіка й політика», що вийшли 1921 року, він спирався на те, що школа має бути поза впливом політичних партій і що виховання має ґрунтуватися на загальнолюдських началах.
 
1922 року П. Ф. Каптерев помер, встигнувши створити у Воронежі систему навчально-виховних установ для підготовки народного вчителя.
 
Але дослідження вченого не втратили своєї актуальності й до сьогодні. Він розробляв ідеї педагогічної антропології, тобто вважав, що в основу педагогіки має бути покладено комплекс наук про людину, серед яких особливо важлива роль належить психології. Учений прагнув уловити специфіку психології дітей на різних вікових етапах, порівнюючи у своїх роботах дитячу психіку за властивостями більш зрілих її форм. Показовою є розмаїтість тем його робіт: дитячі страхи, дитяча неправда, дитячі лінощі, упертість, дитяча слухняність, дитячі ігри, дитяче уподібнення, дитячі радості й суми, моральне почуття дітей.
 
П. Ф. Каптерев підкреслював, що знати й цінувати треба не тільки ті якості, які зберігаються в людини на все життя, але й тимчасові, минущі, які стосуються тільки окремих життєвих періодів. У цьому зв’язку він звертав увагу на те, що нерідко вікові ознаки розглядають тільки як недоліки (наприклад, дитяча рухливість, крикливість, схильність до кепкування, нездатність зосередити увагу, квапливість у судженнях, безцеремонні заяви про свої смаки й уподобання та інше). Але таке розуміння, на його думку, глибоко помилкове, адже не враховує, що в певний період життя риси дитячості відіграють важливу роль у розвитку, і тільки коли минуть стадії дитячих властивостей, вони можуть сформуватися в чесноти й можливості зрілої людини.
 
Учений не раз виступав проти однобічного підходу до проблеми дитинства. Так, він відзначав, що дитячі роки вважають найбільш щасливими в житті людини, але це не вся істина, картина має й зворотний бік. Безліч дитячих хвороб гнітить дітей, адже їхній організм такий ніжний і тендітний. Несвоєчасне задоволення потреб, недолік розваг, будь-яке незначне саме по собі враження можуть спричинити в дитини роздратування й неприємний стан.
 
Він уважав, що головними ознаками вікового розвитку є такі:
  • безперервний поступальний рух уперед, більш прямолінійний, ніж зиґзаґом;
  • рух не однобічний, а різноспрямований: фізичний і духовний, причому різні тілесні органи й різні види інтелектуальної або духовної діяльності впливають на розвиток не всі одразу, а поступово й розвиваються не з однаковою швидкістю й енергією; 
  • різний темп розвитку, який може тривати у середньому темпі, може прискорюватися й уповільнюватися залежно від різних причин;
  • розвиток може зупинятися й набувати хворобливих форм.
 
Цікавим є погляд П. Ф. Каптерева на проблему розбіжностей між дітьми за типами розуму. Він відзначав, що кожний учитель і вихователь ділить своїх учнів на типи за успішністю навчання й старанністю, наприклад: цей — ледачий, цей — здібний, цей — посередній учень і т. ін. Але такі типи, що не мають наукового значення, недостатні, і він указував, що потрібно допомогти в цій справі педагогові й спеціально взятися за вивчення «типів душі» (вираз П. Ф. Каптерева). Він не раз звертався до обговорення цієї проблеми — про типи, різновиди дитячого розуму й характеру.
 
Вивчаючи проблеми педагогічної психології, учений відзначав, що центральною була й залишається проблема засвоєння знань. Успішне засвоєння матеріалу, за П. Ф. Каптеревим, залежить від виду й прийомів запам’ятовування. Піддаючи різкій критиці механічне заучування матеріалу, він вважав логічне запам’ятовування найбільш ощадливим способом, що забезпечує глибоке й ґрунтовне засвоєння матеріалу. Не менше значення в засвоєнні навчального матеріалу він відводив і прийомам запам’ятовування: розбиванню матеріалу на частини, установленню зв’язків між ними, якості й тривалості сприйняття й спостереження, ступеню зосередженості уваги на досліджуваному об’єкті, темпу викладу матеріалу вчителем. Значну роль у цій справі виконувало й повторення, але воно мало бути організоване раціонально. Також чільне місце в навчанні Каптерев відводив почуттям. Легше засвоюють й довго пам’ятають те, що діє на наше життя емоційно, викликає в нас радість і сум, гнів або страх.
 
П. Ф. Каптерев уважав, що найбільш серйозним недоліком загальноосвітньої школи є її одноманітність, неготовність пристосуватися до різних здібностей дітей. Тому серед факторів удосконалення навчання, підвищення його ефективності важливе місце приділялося проблемі мотивації навчальної діяльності, формуванню позитивного ставлення до навчання. Психолог орієнтував шкільних учителів на те, що необхідно враховувати потреби й інтереси, почуття й переживання, пошуки й міркування самих учнів.
 
Як бачимо, роботи П. Ф. Каптерева дотепер не втратили свого значення й можуть бути
використані в практиці організації навчально-виховної роботи в сучасній школі.
Dounload PDF

Відгуки читачів