А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Мотивація навчання

І. М. Звягінцева,

м. Донецьк

Мотив — усвідомлене спонукання до діяльності й обійти увагою цю проблему в педагогічному процесі просто неможливо. Під мотивами навчальної діяльності школярів розуміють внутрішні імпульси, що спонукають до уважного відношення щодо своїх навчальних обов’язків, до старанності, сумлінності, охайності у виконанні завдань. Близькі за значенням до мотивів стимули навчання. Наприклад, почуття обов’язку і відповідальності перед колективом учнів — мотиви навчання, а різні прийоми заохочення і покарання — стимули.


МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ

І. М. Звягінцева,

м. Донецьк

Мотив — усвідомлене спонукання до діяльності й обійти увагою цю проблему в педагогічному процесі просто неможливо. Під мотивами навчальної діяльності школярів розуміють внутрішні імпульси, що спонукають до уважного відношення щодо своїх навчальних обов’язків, до старанності, сумлінності, охайності у виконанні завдань. Близькі за значенням до мотивів стимули навчання. Наприклад, почуття обов’язку і відповідальності перед колективом учнів — мотиви навчання, а різні прийоми заохочення і покарання — стимули.

Мотиви навчання можуть бути як позитивними, так і негативними. Процес формування і закріплення у школярів позитивних мотивів навчання називається мотивацією. Мотиви навчання впливають на відношення школярів до навчальної праці. Найуспішніше навчання здійснюється за умови позитивного відношення до навчальної діяльності. При позитивному відношенні до навчання навіть учні з незначними здібностями при певних зусиллях можуть досягти успіхів у навчанні. Одна із найважливіших задач педагогічного керівництва — формування і закріплення у дітей позитивних мотивів навчання.

У психолого-педагогічній літературі розрізняють різні види мотивів.

Соціальні (суспільні) мотиви пов’язані з різноманітними стосунками учнів між собою і дорослими; пізнавальні мотиви; професійно-ціннісні.

Соціальні мотиви — читання і колективний аналіз статей відповідного змісту В групі соціальних мотивів можна виділити підгрупу мотивів комунікативних, пов’язаних із прагненням особистості до самовдосконалення, самовиховання, до утвердження в колективі і тих, що виявляються в боротьбі за честь колективу, у відчутті обов’язку перед колективом і у відповідальності за свою роботу.

Основний пізнавальний мотив — інтерес учнів до знань, до процесу їх набуття. В психології і дидактиці розрізняють декілька ступенів або стадій інтересу: цікавість, допитливість і теоретичний інтерес.

Професійно-ціннісні мотиви відображають прагнення школярів до вибору майбутньої професії, оволодінні нею, а також до участі в продуктивній трудовій діяльності.

Важливим засобом формування цього виду мотивів є встановлення далеких і близьких перспектив навчальної діяльності.

У психології розрізняють мотиви зовнішні й внутрішні. Знати це важливо. Але як визначити? Можна поставити собі, учню запитання: «Чи будеш ти займатися цією справою, скажімо, читати газету, книгу, малювати, доглядати за деревами, копати, прибирати тощо, якщо тебе не чекає ні заохочення, ні покарання за виконання?». Якщо прозвучить чесна відповідь «ні» — це мотивація зовнішня. А якщо відповідь позитивна — мотивація внутрішня. Внутрішнім вважається мотив, якщо людина отримує від самої діяльності задоволення. До внутрішніх мотивів відносяться тай, як власний розвиток в процесі навчання; дія разом з іншими і для інших; пізнання нового, невідомого. Такі мотиви, як розуміння необхідності навчання для подальшого життя, процес навчання як можливість спілкування, похвала від значущих осіб, є цілком природними і корисними в навчальному процесі, хоча їх вже не можна віднести до внутрішніх форм навчальної мотивації.

Ще більш насичені зовнішніми моментами такі мотиви, як навчання, як вимушена поведінка; процес навчання як звичне функціонування; навчання заради лідерства і престижу; прагнення опинитися в центрі уваги. Ці мотиви можуть робити і помітний негативний вплив на характер і результати навчального процесу. Найбільш різко виражені зовнішні моменти в мотивах навчання заради матеріальної винагороди і уникнення невдач.

Одним із найважливіших прийомів мотивації навчання є створення такої ситуації, в якій учні відчувають задоволення від своїх успіхів у навчанні. Для реалізації на уроці мотиву успіху потрібно знати можливості кожного учня, визначити недоліки в його знаннях.

Оцінка знань, навичок і умінь учнів, їх успішності, старанності є важливим стимулом навчання, але за умови, що страждання учнів оцінюються справедливо і доброзичливо. Оцінювання навичок і умінь учнів може сприяти формуванню мотиву, тісно пов’язаного з цікавістю до навчання, відчуттям задоволення від успіхів.

Учні схильні до наслідування. У початкових класах діти звертають основну увагу на зовнішній вираз особистості вчителя: стиль поведінки, розмови, одягу. Старших школярів більше цікавить внутрішній світ учителя: ерудиція, глибокі знання, і не тільки свого предмета, уміння оцінити книгу, фільм, спектакль. Авторитет учителя із зовнішнього стимулу може поступово перерости у стійкий позитивний мотив навчання і етичної поведінки школярів.

Мотивація припускає мету, знання способів її досягнення і обов’язково — волю, інакше це буде лише мрія, побажання. Але без вольових зусиль нічого не досягти. Отже, виховання волі — одна із основних умов становлення позитивних мотивацій у діяльності людини. Загальновідомо, що поняття «Ягодина» — біологічне, а «особа» — соціальне. Людина стає особою в корисній діяльності: учні — в навчанні, грі, спілкуванні тощо. Українське прислів’я свідчить: «Мудрим ніхто не вродився, а навчився». Не випадково про людину-особистість говорили всі великі вчені, громадські діячі, педагоги-практики. Ось вимога нашого великого українського педагога В. Сухомлинського: «Виховуй у собі людину. Інженером можна стати за 5 років, учитися ж на людину треба все життя».

Щоб стати людиною-особистістю, потрібно пізнати себе. Сприяти підвищенню інтересу до самопізнання наших учнів — наша повсякденна задача. Учень повинен визначити свої мотиви в навчанні, поведінці, знайти точку опори, вибрати свою справу.

Проблема мотиву діяльності особистості має під собою і психологічну (природну) основу, і соціальну, і етичну.

Наша задача пов’язати, здавалося б, теоретичну проблему мотивації діяльності особистості з конкретною вчительською діяльністю з виховання цієї особистості, створення умов для прояву позитивних мотивів діяльності учня. Можна написати бажаний портрет особистості; учень повинен бути дисциплінованим, працелюбним, він повинен виховувати в собі силу волі, прагнути до творчості, бути всебічно розвиненою особистістю. Але чи достатньо довести дитині, що ти повинен бути таким і вважати проблему вирішеною? Становлення особистості мало регулюється розмовами про те, що «повинен» як і відчуття солодкості у відомому східному прислів’ї: «Скільки не кричи: “Халва! Халва!” — в роті солодко не стане».

У дитини менше, ніж у дорослої людини, розвинені воля і свідомість. Природа відпустила їй менше працездатності, ніж вимагає школа. Якщо ми тільки твердитимемо — «ти повинен», писати в щоденнику, викликати батьків, доводити, що учень ледачий, незібраний, неорганізований — результат буде мало. А замість докорів потрібно поставити собі питання, яке поставив Маленькому принцу король крихітної планети: «Якщо я накажу якому-небудь генералу пурхати метеликом з квітки на квітку, або складати трагедію, або обернутися морською чайкою і генерал не виконає наказ, хто буде в цьому винен: він чи я?».

Якщо знайдеться диво-дитина, яка все вивчить, все виконає, що від неї вимагають, але без інтересу, без захоплення, то це буде сумне явище — формальні знання. Вони стануть не активним надбанням людини, а мертвим вантажем, не придатним до того, заради чого їх варто здобувати. Таке навчання не може сприяти розвитку допитливого творчого розуму. Адже є учні, які добре вчаться, щоб їх хвалили, щоб бути краще за всіх, для догоди батькам, особливо там, де за «5» дають «п’ятірку», або страху перед ними, або зайвого себелюбства, прагнення бути всіма поміченими. Це реальності, таке буває. Навчання, як говорив Ушинський, узяте примушенням і силою волі, навряд чи сприятиме створенню розвинутого розуму. А ось що говорив Альберт Ейнштейн: «Велика помилка думати, що почуття обов’язку і примушення можуть сприяти знаходити радість в тому, щоб дивитися і шукати».

Тому питання про виховання пізнавального інтересу — це питання про виховання особистості, її духовного світу і дуже своєчасно поставлена проблема мотивації навчання і виховання. Необхідна навчальна праця, якщо вона позбавлена привабливості, нудна, породжує ухилення, прагнення відкрутитися від завдання. Це відношення переноситься на роботу взагалі, виховується не любов до праці, а поступово укорінюється переконання, що верх насолоди — нічого не робити. Це те, що прийнято називати життєспоживанням.

Нудьга, відсутність інтересу до знань ніколи не стають помічниками в подоланні труднощів, а інтерес, захоплення, любов до справи є величезною силою в досягненні мети, виховують волю. «Охота гірше неволі» — цю народну мудрість можна перефразовувати як бажання і інтерес сильніші за нудьгу і примушення. Таким чином, виховати соціально активну особистість без таких сильних засобів, як інтерес, спонукальні мотиви навчання, творчості вельми проблематично.

Бенджамин Спок, американський дитячий лікар, борець проти війни США у В’єтнамі, переслідуваний владою, говорив: «Дисципліну не надінеш на дитину як наручники». Про те, що навчання потрібно зробити привабливим, дає задоволення, говорили всі педагоги світу: Ян Амос Каменській, Жан-Жак Руссо, Ушинський, Толстой, Добролюбов, Писарев, Джанні Родарі й видатні вчені, такі, як згадані Альберт Ейнштейн, Бенджамін Спок, не говорячи вже про педагогів нашого часу: Макаренка, Сухомлинського, Бабанського, Поташника, Амонашвілі, Лисенкову та багатьох інших.

Приказка про гірке коріння навчання, що народилася багато століть тому, жива до наших днів. I в цьому є доля правди. її існування впродовж сторіч було пов’язано з тим, що книжкову премудрість вбивали в дітей різками. У наш час ці традиції теж виявляються (не в буквальному розумінні). Хіба ми, стикаючись з небажанням вчитися, не думаємо про те, як примусити, а не як зацікавити? Інтерес до знань, до самовиховання, спонукальні мотиви роблять величезний позитивний вплив на всі психічні процеси і функції: сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, волю.

Як відомо, в діяльності особистості є мотиви не тільки позитивні, але й негативні, і нам часто доводиться розгадувати мотиви діяльності з негативним забарвленням.

Відомо, що особистість виявляється у дії. Діяльність повинна з нашою допомогою виходити з позитивно! мотивації. Особливої уваги заслуговує така найважливіша функція, як творчість. I без прагнення людини, нашого учня, до самовиховання, виховати творчу особистість складно.

Народна мудрість вчить: «Людина — це те, що вона сама із себе зробила». Це дуже важливо враховувати в роботі з профілактики правопорушень, попередження важковиховуваності. Найчастіше мотиви діяльності цієї категорії учнів ситуативні. Вони виявляються в опорі педагогічному впливу В основі цього можуть лежати і об’єктивні чинники, такі, як нерівномірна увага вчителя до учня на уроці, вікові особливості. Іноді розбещеність — це маска совістливості, упертість — прояв самостійності. Є і прищеплені в сім’ях грубість і егоїзм як норма поведінки, є прагнення до самоствердження, є і психічні відхилення. Мотивацію діяльності учнів необхідно аналізувати і враховувати в навчально-виховному процесі.

Отже, у педагогічному процесі необхідно дотримуватись певних правил:

     виховуючи творчу особистість, соціально активну, здібну до самовиховання і самовдосконалення, ми повинні навчити школярів самостійно опановувати знаннями, формувати вміння і навички використовувати їх у житті. I сформувати ці вміння можна тільки за допомогою мотиваційної сфери діяльності особи, усвідомлення учнями значення вміння виконувати певні дії;

    чим частіше перевіряється і оцінюється робота учня, тим цікавіше йому працювати;

     ні дуже легкий, ні дуже важкий матеріал не викликає інтересу; навчання повинне бути важким, але під силу;

     і, нарешті, вчитель сам повинен бути емоційним, здатним захопити, повести за собою.

Відгуки читачів