Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

...Роздуми біля парадного під’їзду школи, або Жіночий колектив очима чоловіка

Андрій Печенізький

«...Упевнений — усі гарні вчителі після смерті неодмінно потрапляють до раю!..»

Андрій Печенізький-молодший

Листя шепоче? Та чого ж тільки листя, складається враження, що все навкруги шепоче те ж саме! Треба йти працювати, а бажання щось немає, де ж воно поділося? У вологому від майже непомітного дощу ґанку віддзеркалюються фігури, що повільно, може, додивляючись останній сон, ідуть до школи — то фігури учнів та їхніх учителів, одвічні постаті незмінних учасників нашого шкільного свята життя...


Серед учителів переважна більшість — це, звичайно, жінки, наші милі, тендітні створіння, без яких неможливо уявити цей світ. От перше миле створіння із почервонілими запаленими від недосипання очима поспішає до свого «храму науки»...

— Доброго ранку!

— Здрась-сьте...— і по всьому вид­но, що вона, може, навіть, і не розуміє, з ким привіталася... «Треба ще встигнути до уроку зошити перевірити — все в тому ж вологому ґанку віддзеркалюються її думки,— сніданок приготувала, дитину до дитсадка відвела, ой, здається, газ удома забула на трубі вимкнути, ой ще забула... От життя, кожного дня відчуваєш себе якоюсь акторкою у трагі-боєвиково-комічному фарсі, сценарій якого із самого початку свого існування почало писати людство, і зараз цей сценарій продовжує писати сам себе, а ми... що ми? Добре, коли акторами відчуваємо себе, але ж не тільки! Іноді розумієш, що дуже схожа на якогось клоуна — і не більше...»

День у розпалі, навкруги метушня та галас, у коридорах, кабінетах, різних підсобних приміщеннях, учительській тіло жіночого колективу активно живе та дихає. Яке воно — це тіло? Дуже цікаве, з одного боку, а з іншого — досить специфічне та обмежене самим собою. Це якийсь свій маленький світ зі своїми законами, проблемами та радощами, своїми мріями та сподіваннями, який має в основному жіноче обличчя. Балачки, балачки, та ще раз балачки, плітки, якісь свої конфлікти та навіть війни, війни один з одним, з адміністрацією, з існуючою державною суспільно-політичною системою та з буденним сірим життям. Якщо подивитися зовні, то більшість із цих проблем здаються якимись дрібними, але ж у школі все сприймається по-іншому. Учні сьогодні погано сприймають нову тему з алгебри, у кабінеті дошку не витерли, хтось із батьків не здав гроші на ремонт... Навіть у неробочому, невимушеному спілкуванні, наприклад за келихом вина… А що?! Учителі теж люди! Так от, навіть під час відпочинку чуєш про Іванова із 6-В, який так погано сьогодні поводився, а вчора не виконав домашнє завдання.

— Та скільки ж можна, шановні! Досить про роботу, давайте про щось інше поговоримо, про кохання, про весну... Подивіться у вікно — весна надворі!

— Так, весна — це чудово, дерева зеленіють, квіточки розквітають... ой, це ж опалення скоро вимкнуть, знову воду гріти доведеться, а прати як тяжко...

— А у нас вчора взагалі води не ­було!

— А мене вчора Сидоренко з 11-В облаяв, батьків викликала, а вони не прийшли!

— Ой, ці батьки, в мене є учень, так його батьки...

— А чули, президент учора новий указ видав, ой що тепер буде!..— обговорення політики на побутовому рівні — це ще одна улюблена тема, можна і про рецепти засолки огірків поговорити.

Ні, я не кажу, що це погано, просто отака специфіка. Занурені у справи, жіночки, які повинні сіяти в дитячі душі розумне, добре та вічне, а ще й про сім’ю піклуватися, про свою зовнішність, фігуру, манікюр! До речі, багатьом це вдається. Яким чином? На це запитання чоловічий мозок навряд чи коли-небудь знайде відповідь. От і працюють потім тендітні створіння, намагаються робити це добре... Самі вчительки завжди погоджуються, що в школі майже неможливо відчувати себе жінкою. От одна з думок: «У школі жінка не може відчувати себе жінкою. Сьогодні для цього потрібно мати не більш не менш, а приблизно ставку та чоловіка з високою заробітною платнею. Тоді праця в школі буде просто хобі й можна буде приділяти увагу собі як жінці. А коли школа є способом заробляти гроші, жінка набирає собі якомога більше робочих годин, втомлюється як звір, то ні про яку жіночість говорити не можна. Усі ми намагаємося виглядати добре, але на це не завжди вистачає часу». От і виходить, що, як кажуть, ніякого особистого життя!

До речі, щодо пліткарства. Так, жінки пліткують, але ж на те вони й жінки, просто у школі це проявляється по-своєму. Кажуть, що чоловіки пліткують не менше — згоден, це може бути схожим на правду, але не ті чоловіки, що працюють у школі. Їм цього вистачає і від жінок, до того ж, справжній чоловік побоюється у це втягнутися.

Але перейдемо знов до, підкреслюю, жіночого колективу, саме колективу. Вдамося трішечки до наукового психологічного розгляду поданого питання. Почнемо з того, що, мабуть, у кожній школі є свій «кістяк» чи «агітбригада» найактивніших учительок, які окрім вантажу певної суспільно-корисної педагогічної діяльності організовують різні масові заходи і свята для співробітників. Мабуть, ця «творча еліта» і є найцікавішою, як мінімум, у спілкуванні, і, безперечно, є дуже важливою в організації життя школи. Інші вчителі, здається, живуть самі по собі, за межами колективу.

Далі, одвічне питання «Чи існує жіноча дружба?» Більшість чоловіків хором відповідають: «Ні!» Згоден, сьогодні ці жінки доброзичливо спілкуються поміж собою, а завтра розповідають тобі по черзі, які всі інші погані. Так, це є, але ж є й те, що, у разі потреби, тебе завжди «прикриють», допоможуть, десь замінять на уроці — і не тільки. Майже кожного разу, коли видається зарплатня, у добровільному порядку збирається по п’ять-десять гривень на допомогу комусь чи то в разі народження дитини, чи смерті когось із родичів. У спеціальній психологічній літературі читаємо, що жіночий колектив — це справж­ній ярмарок милування собою. Предметом гордості може бути все що завгодно, починаючи з приготування домашнього печива й закінчуючи манікюром та дорогою косметикою. Причому частіше компліменти від подруг цінніші для жінки, ніж від чоловіків. Так, але ж з дорогою косметикою у вчительок проблеми, а щодо компліментів з боку чоловіків — не звикли вони до цього, бо чоловіки у великому дефіциті.

Кажуть, одна зі стійких рис жіноцтва — це стійка опозиція до світу чоловіків, і тому всі розмови про цих істот із брудними шкарпетками зводяться до того, що чоловіки такі-сякі бовдури. На мою думку, у школі цього протистояння самісінький мінімум, та воно проявляється в тому, що вчительки є самостійними, майже не покладають надій на своїх чоловіків — чи це образливо? Мабуть, ні — робота така. Тут можна торкнутися і питання так званих любовних «трикутників», коли жінка «відбирає» коханого у своєї подруги, та ну! Ну от тільки не в школі це, часу немає на такі дрібниці... Жінки прочитають ці рядки та, мабуть, подумають: «Який же ти наївний, хлопче!» Ну і нехай! У голову закрадається така думка, що все одно більшість жінок усе життя чекають казкового принца, героя-коханця і невдоволено розмірковують: «Де ж тебе чорти носять!!!» А нас, казкових принців, не вистачає ж на всіх, і жінки це розуміють. Та й де там розгледіти справжнього принца у звичайному шкільному вчителеві історії за усіма радостями та негараздами шкільного жіночого колективу. А я був поряд, правда, мене вже помітила моя принцеса, і зовсім не в шкільних коридорах… Мої любі, я вас обожнюю — у будь-якому стані, навіть стомлених та затурканих...

Цікавими є стосунки жінки-начальника із підлеглим чоловіком. Навіть унікальними! Чи дозволила б собі директорка «пускати сльози» задля того, щоб переконати в чомусь жінку? Та ніколи! А от з чоловіком таке буває, коли ніщо інше вже не допомагає. Коли подивитися на інший бік медалі, то очевидна настирлива думка: «Хоч я і жінка, але начальник, сильніший та впливовіший, і мені не важливо, що ти — чоловік», і в той же час нікуди не загублюється звична жіноча легка наївність:

— Як ви могли учора ВВЕЧЕРІ піти додому, коли у вас журнал не повністю заповнений?!!

— Та міг, мені важливіше увечері погуляти з дівчиною та відпочити, пива попити...

— Як це може бути важливішим?!! — каже, але сама у це не вірить, бо все доб­ре розуміє.

Не знаю, наскільки розумно, об’єктивно та доброзичливо вийшло описати жіночий колектив, можливо, це просто думки вголос, може, свій спосіб попліткувати, ну хоча б трішечки!.. А завтра знову «...Похмурий, сумний ранок, який все одно чомусь претендує на початок робочого дня, молоде листя на деревах, здається, шепоче: “Треба працювати йти!.. Школа чекає-е-е-е!.. Діти — це квіти нашого життя-я-я!..”  І все одно жінки, особливо вчительки,— це ну найцікавіші у світі істоти. Вони й освічені краще, і швидше розуміють, і витриваліші, ніж інші, і виглядають все одно краще, на диво, до речі. А ми, шкільні чоловіки, завжди огорнені їх турботою і добротою…   А доброзичливі, достойні своєї професії в усякому разі після смерті потрапляють до раю, а там їх одразу ж біля входу архангели питають: “А чи виконали ви домашнє завдання?!!”»

Відгуки читачів