Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Учительські стреси та комплекси

Наталя Шубенко

Сьогодні дуже багато ведеться розмов про стреси, комплекси та фобії, які стережуть нас на кожному кроці. Учені вже зрозуміли, що найбільш уразливий у психологічному плані вік — 20–30 років, коли психіка іще недостатньо стійка і в людині живе дуже велика спокуса «покопатися у собі». Так, уже є доказаним, що, всупереч загальній думці, чоловіки схильні до фобій не менше, ніж жінки, навіть визначене коло «вразливих» професій: це ті, кому постійно треба стикатися з чужими проблемами та страхами,— лікарі, журналісти, соціальні працівники і вчителі.


Учителі ж, як вважають дослідники, у цьому списку просто на першому місці. Причин для цього дуже багато: низький престиж професії, постійне нервове напруження, невдоволеність результатами своєї праці. Хто ж бажає жити у стані постійного стресу? І це при тому, що вимоги до професії та відповідальність учителя є неймовірно високими. Без учителя немає ні героя, ні поета, ні політика, ні вченого. Можливо, у класі, в якому він веде урок,— майбутній президент, академік, письменник, а можливо — аферист або кілер. Усе це — в руках педагога. Гарний учитель ставиться до своєї професії не як до ремесла, а як до мистецтва. І навіть якщо 40 хвилин уроку — не спектакль, то педагог все одно, як на сцені. І глядач у нього — найвибагливіший.

Кожен учитель повинен створювати власний імідж не у вигляді кольору краватки або шкарпеток, а відповідно до образу професії та свого внутрішнього «Я». Він повинен бути усміхненим, доброзичливим, соціально й особисто відповідальним, ерудованим, винахідливим. Він не повинен думати на уроках, що до зарплати катастрофічно не вистачає грошей, що за рогом у магазині кури дешевші, ніж на базарі, що в дочки псується характер, а син вплутався у «погану» компанію. Загалом — забути про своє, особисте, наболіле, і цілком, без залишку присвятити себе «чужим» дітям — гіперактивним, нестабільним, неслухняним. Адже робота вчителя не закінчується уроком, він повинен готуватися до наступного уроку, читати, дивитися, переживати, спілкуватися і з дітьми, і з їхніми батьками, колегами. Про психологічну небезпеку, яка загрожує педагогу на кожному етапі його діяльності, московський учений В. Шлахтер образно сказав: «Ви гадаєте, шизофренія не є заразною? Ми просто ще не виявили вірус».

Для того щоб докладніше розібратися в причинах учительських стресів і комплексів, а головне, навчитися їх долати, ми звернулися за консультацією до кандидата психологічних наук, професора кафедри психології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Євгена Валентиновича Заїки.

Кореспондент: У чому головна причина вчительських стресів і ком­плексів?

Євген Валентинович: Психологи розглядають учительську працю як одну з найбільш стресових, тому що педагогічна робота — це, перш за все, спілкування. Узагалі всі види професій можна розділити на роботу з предметами, технікою, знаками, науковими об’єктами. Професій, пов’язаних із спілкуванням, не так уже й багато, і вони завжди проблемні. Праця вчителя пов’язана із спілкуванням з дітьми — це стрес у квадраті. Багато хто говорить: з досвідом, протягом дов­гих років роботи можна було б адаптуватися. Але все не так просто. Судіть самі: вчитель приходить на роботу й у вчительській спілкується з колегами. Це перший тип спілкування — на рівних. Тут говорять і про роботу, і про хатні та сімейні проблеми, яку кофтинку купила — загалом, відбувається цілком рівноцінне спілкування з колегами на найрізноманітніші теми. Потім учитель іде на урок, скажімо, до учнів молодших класів. Тут він повинен керувати, тому що діти в цьому віці, керовані вчителем, із задоволенням виконують його вказівки. Наступний урок, наприклад, у 6-му або 7-му класі. Тут виникають абсолютно інші стосунки. Підліток не буде терпіти менторський тон. Для нього головне — не інформація, яку він отримує, і не схвалення або оцінка вчителя, а те, як він, підліток, виглядає перед колективом однолітків. Далі, наприклад, 11-й клас, юнацький вік. У цих дітей — ділове ставлення до уроку. Вони готові пробачити помилку, але не пробачать, якщо вчитель не відповість на поставлене запитання. І ще: юнаки вимагають поважного ставлення до себе, практично на рівних. Завдання вчителя — знайти гармонію у рівності спілкування та у взаємовідносинах старшого та молодшого. Що ж виходить? Чотири типи спілкування протягом одного дня! А ще є батьки учнів, різні перевіряючі інстанції, своя родина…

Але повернімося до основних чотирьох типів. Навіть одним із них оволодіти складно, а вже усіма чотирма, та ще гнучко перебудовуватися, «перескакувати» з одного на інше — далеко не кожна психіка це витримає. Адже це — вимога професії. Природно, що вчитель протягом дня робить декілька промахів. І саме це — джерело стресів і комплексів, які коли-небудь обов’язково прорвуться.

Кор.: Але якщо це вимога професії, чому вчитель виявляється непідготовленим і, у результаті, незахищеним? Його не вчать цього у вищому закладі?

Є. В.: Цього — ні. Є курс психології у педагогічних інститутах, університетах, училищах. Зазвичай у ВНЗ на нього виділяється 36 годин, навіть у кращих — тільки 64 години (загальна психологія, вікова і педагогічна). Але вчать, в основному, того, що таке сприйняття та пам’ять дитини, які бувають типи темпераменту. І лише одна-дві теми (і це у кращому випадку!) присвячені спілкуванню. Це не просто мало — це нічого. У результаті — вчитель просто боїться увійти до класу. І, до речі, правильно робить. Це як у клітину з тиграми увійти, не умієш поводитися: з’їдять. Учитель не винний, його не навчили, він розуміє, що робить одну помилку за іншою, але як із цим впоратися — не знає.

Кор.: І що в результаті?

Є. В.: Статистика свідчить: перша професія за показниками ранньої смертності — журналіст, друга — кілер, третя — вчитель. Тому серед учителів — найбільший відсоток серцево-судинних захворювань, хвороб шлунково-кишкового тракту. Звичайно, ці хвороби мають різну природу, але в багатьох випадках вони є результатом стресу. Його прояви — серцебиття, почервоніння шкіри, поганий сон. Та все це — медичний аспект. Стосовно ж психологічного моменту... Стрес, набутий у спілкуванні зі школярами, батьками, колегами, вчитель «розряджає» у тому ж середовищі. Тобто приходить у клас і криком, причіпками доводить усім, хто тут головний. Діти цього не прощають, виникають нові й нові перед­умови для стресу, який, ставши затяжним, переростає в комплекс.

Кор.: А в чому відмінність стресу від комплексу?

Є. В.: Стрес — ситуативна позиція, триває день, два, три, потім зникає. Комплекс — це коли стрес переростає в постійний стан. Це буває майже в кожного вчителя — стрес, який із часом переходить у комплекс. Проблема ж у тому, що вчитель, який робить помилки одну за ­одною, вже не розуміє, у чому ж справа, і, кінець кінцем, вирішує: діти погані, поганий клас, у ньому агресивне угруповання. Але діти не гарні й не погані самі по собі, вони просто діти, і вирішити питання можна, тільки знайшовши підхід до дітей, і ні в якому разі не переносячи на них свою проблему. Я вам розповім ще про одне соціологічне дослідження, у результаті якого було виділено дві групи вчителів. Перша — вчитель на уроці займається безпосередньо своєю справою, тобто, рівно спілкуючись з дітьми, веде інформаційно-виховну роботу. У вчителів другої групи виникає другий план, де «внутрішнє з’ясування відносин» із дітьми набуває все більш агресивних форм. Часто другий план переростає в перший, і вчитель приходить до класу не для того, щоб вести урок, а щоб довести «хто є хто», і таким чином, нехай тимчасово, зняти свій стрес. Зарубіжні психологи провели експеримент із прихованою камерою й зрозуміли, що вчителі другої групи, часто не усвідомлюючи цього, диференціюють клас. Наприклад, дитині, яка не дратує вчителя, дається 7 секунд на обдумування відповіді, дитині, яка дратує,— тільки 3 секунди. Виникає розшарування класу на «улюбленчиків» і дітей, яких «не люб­лять». Насправді любов тут ні до чого, вчитель просто дає вихід своєму стресу. Поступово це переходить у систему, адже будь-яка звичка переростає у характер (візьміть, наприклад, паління: дві-три викурені за день цигарки іще не є шкідливою звичкою, але до них потягне і завтра, і післязавтра, і ось вже людина — завзятий курець). Так і тут: первинно це вимушена міра, потім — «без цього не можу».

Кор.: Де ж вихід? Як правильно зняти стрес і перемогти комплекс?

Є. В.: Багато хто з психологів наполягає — активне життя, спорт, аутотренінг,  антидепресанти. Відразу скажу — все це не допоможе або допоможе на дуже короткий час. Проблему треба розв’язувати докорінно й шукати треба тільки радикальний вихід. Таким виходом є різні психологічні тренінги. Не цикли лекцій, не курси підвищення кваліфікації, а саме тренінги. Є в Україні певна кількість тренінгових груп, коли збираються 10–15 осіб, один-два тижні ходять на тренінг, як на роботу, програють із психологом певні ситуації. У результаті виробляються ходи, прийоми, потрібні фрази. Учитель починає розуміти, що саме робив не так, і розуміє, як треба зробити. Відбувається справжня зміна в мисленні. Я спостерігав подібні групи у Москві (саме там їх впроваджували у 80-ті рр. минулого століття). Результати — фантастичні. Правда, тут існує небезпека: останнім часом з’явилося багато шарлатанів, що купили диплом міжнародного зразка. Щоб виявити такого шарлатана з «красивим дипломчиком», недостатньо поговорити і скласти свої особисті враження. Єдиний спосіб переконатися, що ви потрапили до справжнього фахівця,— це попросити його показати диплом базової освіти. Якщо це диплом психолога — сміливо укладайте контракт. Ще один момент, який може зупинити вчителя (адже всім відомий розмір учительської зарплати) — це те, що курси, звичайно, платні. Нехай вас це не лякає. Існують різні варіанти: сплатити за навчання можуть різні фундації, що допомагають учителям, державні інстанції, і, насамкінець, дирекція школи. Особливо це є реальним, якщо школа — приватна. Ваше головне завдання — знайти, хто саме може виділити кошти.

Кор.: А все ж таки подолати таку ситуацію самому — це можливо? Адже не всі бажають і можуть піти на подібні тренінги.

Є. В.: Піти все ж таки доведеться. Якщо, звичайно, вони хочуть залишитися у школі, у своїй професії і працювати продуктивно, радісно. Розумієте, усі ці медитації, аутотренінги, спеціальна література можуть бути тільки додатком до радикального засобу. Це подібно до виразки шлунка: самому вилікуватися не можна, а лікар — допоможе. Правда, є ще один варіант — шкільні психологи. На жаль, у школах їх майже завжди використовують не за призначенням — урок замінити, документацію заповнити. Адже, якщо це люди із професійною базовою освітою, вони могли б ефективно допомагати вчителям. Узагалі процес психологічних тренінгів поки перебуває в початковій стадії, це поки що далеко не масове явище. Для того щоб звернутися до психолога, потрібний високий рівень свідомості. На практиці ж виходить: перша позиція — я не така, друга — діти не такі, третя — і діти гарні, і я супер, просто мені потрібно трошки підкоригуватися, і усе стане на свої місця. І лише остання позиція  є правильною.

Отже, підведемо підсумки. Якщо ви твердо вирішили вести боротьбу зі своїми стресами і комплексами, розробіть чітку програму. Головне — ваше бажання щось змінити на краще. Спершу погляньте критично на свій одяг і зачіску. Адже мати гарний вигляд — означає поважати тих, хто вас оточує. Вам повернеться сторицею — і діти, і колеги, і ви самі станете більше себе поважати. Увімкніть у собі почуття гумору, без нього вчитель приречений на психічне нездоров’я. Усвідомлюйте щосекунди, що ви робите важливу, потрібну, суспільно значущу справу. Почніть зі свого ставлення до професії, адже якщо ви самі вважаєте її непрестижною, неможливо вимагати від інших ви­знан­ня високого статусу вчителя. І, нарешті, останній і головний етап — тренінгова група. Не бійтеся вчитися. Адже, чим мудріша людина, тим більше вона усвідомлює необхідність розвиватися далі. Життя — це пошук і постійне вдосконалення. Коли ви усвідомлюєте це, ваші стреси і комплекси залишаться в минулому, а робота замість страху та невдоволеності почне дарувати ні з чим не зрівнянні радощі.

Відгуки читачів