Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Закінчено шкільний роман...

Андрій Печенізький

«Когда уйдем со школьного двора под звуки нестареющего вальса, учитель нас проводит…» А що далі? Усі пам’ятають незвичну метушню, замирання серця, коли складали випускні іспити, готувалися до вступних, коли для вас гомінливо дзвенів останній дзвоник і ви готувалися невідомо до чого. Правда, із посмішкою згадуються ті часи, і ця посмішка знову з’являється, коли ми бачимо наших дітей, випускників, які так схожі на нас у шкільному віці.

Схожі, але, у той же час, дуже не схожі! Отже, які вони, сучасні випускники, про що їхні думки, мрії, чим вони живуть? Ви скажете, що добре знаєте їх, плем’я молоде і метушливе, але часу у вас все ж таки не так уже й багато, щоб сісти і поговорити хоча б із деякими з них спокійно і про головне…


Більшості сучасних випускників ­дуже важко вдиратися по сходах дорослого життя, з одного боку, дорослі дядечки та тітоньки їм подають ­руку, а з іншого — іноді зіштовхують, мовляв «нащо нам такі потрібні, ми й самі ще нічого...». Слово учням:

Ольга Рябченко, випускниця: Зараз усі готуються до іспитів — дуже напружена обстановка, особисто я готуюся ще з самого початку року. Я вже давно займаюся на професійному рівні художньою гімнастикою, збираюся вступати до академії фізкультури, дуже багато тренуюся, беру участь у різних змаганнях. З одного боку, звичайно ж, дуже сумно розлучатися зі школою, а з іншого — є велике бажання вже піти до нового життя.

Михайло Загребельний, випуск­ник: Настрій добрий, після закінчення школи хочу спробувати потрапити до професійної футбольної команди, стати гарним футболістом. Якщо це не вийде, тоді намагатимусь вступити до юридичної академії, аби стати гарним юристом. За одина­дцять років, що я провів у школі, багато чого навчився, отримав хорошу базу знань, щоб піти у життя, маючи вже якийсь добрий досвід. Але паралельно зі школою мені доводилось додатково вивчати ті дисципліни, які мені будуть потрібні на вступних іспитах. Думаю, що не тільки мені. Може, потрібна якась реформа? Адже це дуже розповсюджене явище, коли шкільної освіти недостатньо для вступу до ВНЗ. Маю надію, що, можливо, я сам колись зможу щось змінити.

Дар’я Радченко, випускниця: Я вже здала вступні іспити, адже зараз можна спробувати вступити до інституту, ще навчаючись у школі. Але я ще не знаю результатів і дуже-дуже хвилююся. Я збираюся вступати до зооветеринарної академії. Хочу стати ветеринаром, працювати у клініці або зоо­парку.

Катерина Єфременко, випускниця: Відверто кажучи, дуже хвилююся, боюся скласти погано випускні іспити. Хочу з блиском відсвяткувати випускний вечір, мати гарне випускне вбрання, та щоб у мене залишилися добрі спогади про мою школу. Тема «Що я буду робити, коли закінчу школу» завжди актуальна для всіх випускників, у тому числі й для мене. Було багато варіантів, думок у мене, що робити далі, і на цей час я вирішила, що хочу стати професійним перукарем — готуйтеся! Буду робити вам зачіски!!!

Отож маємо, шановні. Узагалі-то немає нічого дивного у хвилюванні випускників за своє майбутнє, у тому, як вони цим усим переймаються — кожен хоче чогось досягти, але чого? Сучасність, на жаль, диктує нам не найкращі умови життя та розвитку суспільства, особливо викривлено цей пейзаж чи, може, натюрморт віддзеркалюється в очах наших дітей. Зараз дуже важко виховувати гідного громадянина своєї держави, що має високі цілі, добру соціальну орієнтацію... Стоп! Це теорія, а на практиці досить суперечливим є питання навіть про те, який він, громадянин України, і питання, яка вона, Україна, також не є узгодженим! От і намагаються вчителі якось самі визначитися та дітей зорієнтувати, знову використаємо відомий педагогічний штамп: «Учитель та учень виховують одне одного». Педагоги проходять через муки творчості та набуття нового досвіду, намагаються щось зробити, намагаються, намагаються... але в держави, здається, свої погляди на увесь цей процес.

Наталія Сологуб, завуч: Якщо брати якусь конкретику, я вважаю доцільним навчання старшокласників у профільних класах: чи то фізико-математичному, чи хіміко-біологічному, економічному чи художньому. Таким чином, діти ще під час навчання в школі думають про свою майбутню професію, обирають певну спеціальність. Позитивним зараз також є те, що учні можуть складати завчасно вступні іспити, і, у випадку вдалого результату, ці оцінки можуть бути зараховані і як результати випускних іспитів. Звичайно ж, тут позитивною є і сама можливість скласти завчасно іспити до вищого навчального закладу — учень ще не закінчив школу, а вже стає студентом, здається, перевагу такого нововведення важко переоцінити. Ви­пуск­ни­ки дуже хвилюються, коли приходить закінчення року, та й протягом самого року. Такий у них перехідний момент, коли вони поступово з дитинства потрапляють у доросле життя... Важко їм, дуже важко, та й нам нелегко. Дуже велике програмне навантаження, тематичні атестації по всій школі, з багатьох предметів, до того ж, у дітей додаткове, не менше за обсягом, навантаження у вищих навчальних закладах... Вони всі втомлені, знервовані... Але ці нерви потім будуть до ради, потім буде легше тим, хто зараз працює, ну а тим, хто не працює... Що стосується такого нововведення, як незалежне зовнішнє тестування, то воно, можливо, і потрібне, але держава до нього поки що не готова. У чому саме неготовність? Та хоча б у неналежному технічному забезпеченні такого тестування. Для цього потрібні усюди комп’ютери, певна відпрацьована система, якої поки що немає.

Ми не претендуємо на всебічну та всеосяжну об’єктивність, можливо, подекуди справи виглядають по-іншому, але ж навряд чи зовсім по-іншому, у яку школу не завітай! Такі ж українські учні, такі ж проблеми з випускними та вступними іспитами, таке ж хвилювання перед вступом до нового, дорослого життя. Попереду у вас зустріч із новоспеченими одинадцятикласниками, і ви, як завжди, будете намагатись із самого початку готувати їх до напруженої роботи, а вони ще довго не розумітимуть усіх складностей статусу випускника. То, може, буде доцільним іще на початку року, мало не першого вересня, влаштувати їм якусь більш-менш неформальну бесіду з тими, хто тільки що пройшов через горнило усіх цих атестацій, іспитів випускних та вступних, підкурсів та незалежних оцінювань і нарешті став студентом, а може, й не став… тобто з тими, у кого іще свіжі спогади про хвилювання, сльози, невдачі та жалкування про некорисно витрачений час на початку року… Адже емоційні свідчення «від першої особи» завжди діяльніші, ніж будь-які промови. Можливо, доцільно зустрітися і батькам і тих, і інших та поділитися досвідом.

Відгуки читачів