Чи насправді Німеччина розв’язала Першу світову війну?


Перша світова війна — це початок численних бід, одна з яких — морализація війни. Необхідність ведення війни, за словами американського президента Вудро Вільсона, у тому, щоби зробити світ безпечним для демократії. Тобто війна проти Німеччини, на його думку, була справедливою, і цим він намагався виправдати масове винищення людей, жертвами якого стали 11 млн солдат. Насправді, ані війна, ані укладання миру не усунули жодної проблеми. Навпаки, вони зумовили нові конфлікти, наприклад на Близькому Сході, які ми розв’язуємо до сьогодні.
 
Сучасні німецькі історики обстоюють тезу, що провина за «Велику війну» лежить не лише на Німеччині, якій доводиться нелегко у зв’язку з публічним вшануванням жертв Першої світової війни, 100-річчя від початку якої відзначають цього року.
 
Новітні історичні дослідження про причини і перебіг війни суперечать уявленню про те, що Німецький рейх своїм прагненням панування спровокував Великобританію, а потім союзники вжили заходів, щоб звести прагнення влади з боку німців нанівець. Ця позиція спирається на оманливе уявлення, що європейське об’єднання сприяє посиленню миру за рахунок подолання національної складової, яка мала місце в Німеччині.
 
Питання провини було для Німеччини тривалий час центральним. Але німецький рейх не був винним у розв’язанні Першої світової війни. 
 
Право на ведення війни 1914 року щонайменше стосувалось Великобританії, оскільки локальний конфлікт між Австро-Угорщиною та Сербією жодним чином не зачіпав безпосередніх інтересів Об’єднаного королівства і не спонукав до втручання у нього. Проте саме втручання Великобританії у війну створило передумови для виникнення глобального конфлікту. Порушення суверенітету Бельгії було не причиною, а лише довгоочікуваним приводом для втручання британських військ.
 
Політичні еліти були вкрай зацікавленими у воєнному конфлікті, вони керувалися не моральними засадами, а політикою влади. Так, Росія боролася у першу чергу не за право на самовизначення слов’янських народів, а за власні експансіонистські цілі у Східній Європі та на Босфорі. Франція не була пасивною жертвою німецької агресії і була готова до воєнних дій, оскільки знала, що отримає підтримку від Росії та Англії.
 
Зовнішньополітична еліта Англії у світлі нових досліджень здається не такою вже миролюбною, як вважалося раніше. Австро-Угорщина не була слабкодухим об’єктом паліїв війни в Берліні.
 
Німецьке керівництво, врешті-решт, переслідувало оборонну мету — відтворити на європейському континенті ситуацію обмеженої гегемонії, яка існувала в Німеччині за Бісмарка, і не ставила за мету досягнення світового панування.
 
За матеріалами «Die Welt», Німеччина 
http://inosmi.ru/world/20140112/216425077. 
html#ixzz2qXjJFC9g
Dounload PDF

Відгуки читачів