Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Виховання по-імператорськи

Наталя Шубенко

Вона приїхала до Петербурга в 1742 році, щоб вийти заміж за спадкоємця престолу. Бідна німецька принцеса Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербстська, що звикла до убогості, була засліплена блиском та розкішшю імператорського двору. Утім, вона дуже скоро подолала первинну боязкість, прийняла православ’я і, змінивши ім’я, стала Катериною Олексіївною. Швидко забула настанови своєї матінки, яка дуже суворо наказала їй не захоплюватися азартними іграми, міцними напоями, поводитися скромно і вище за всіх на світі шанувати імператрицю Єлизавету Петрівну та свого чоловіка, спадкоємця престолу, Петра. Катерина ж вчинила саме навпаки.


Чутлива від природи, вона легко міняла коханців, обожнювала великосвітські розваги. Єлизавету Петрівну, що намагалася тримати її в «чорному тілі», зненавиділа одразу, а після смерті імператриці замість того, щоб стати покірною дружиною нового царя, організувала змову, скинула чоловіка з престолу й стала повновладною правителькою Росії. Сина Павла вона не любила, а головне, не поважала. Не реалізувавши себе в материнстві, вона неначе чекала появи тієї дитини, якій вона могла б віддати свої нерозтрачені материнські почуття і свій неабиякий педагогічний дар.

Він був освіченим, добре поінформованим монархом, справжнім аристократом, вихованим і галантним. І, разом із тим, людиною тривожною, недовірливою, відверто слабкою. У галереї портретів сім’ї Романових Олександр І — далеко не найяскравіша фігура. Та все ж в історію цей імператор вписав блискучу сторінку, адже перемога над Наполеоном — заслуга його царювання.

Сьогодні історики бачать тільки одне пояснення такому суперечливому психологічному портрету царя: він був «бабусин онучок», причому онук владної бабусі, розумної, наділеної всією повнотою влади.

Олександр І

Коли народився маленький Олександр (пан Олександр, так називали його з перших хвилин життя), Катерина ІІ забрала його у батьків та особисто зайнялася вихованням і навчанням онука. Імператриця-просвітителька, розробивши власну педагогічну концепцію й скрупульозно застосувавши її до виховання Олександра, хотіла явити світові «нову породу людей». Вона стала в прямому розумінні слова «божевільною бабусею».

Катерина ІІ

А маленький Олександр (діти ж дуже чуйно відчувають ставлення до себе) любив її більше за всіх на світі. «Это дитя любит меня по внутреннему влечению. Только что увидит меня, он уже совершенно доволен»,— пише Катерина публіцистові та дипломату Ф. Грімму, з яким вона вела постійне листування.

Посмертні маски Олександра І та Наполеона

Усе почалося 12 грудня 1777 р., коли довгоочікуваний онук з’явився на світ. Правляча імператриця, з ранку до вечора зайнята державними справами, проте нерозлучна з дитиною. Вона радіє кожному онуковому плачу та сміху, кожному новому зубу, винаходить для дитини іграшки та одяг. Коли її величність працює, колиску з майбутнім імператором присувають до її письмового столу. У розробленій Катериною системі виховання явно відчувається вплив педагогічної концепції Дж. Локка, одного з улюблених філософів імператриці (відомо, що Катерина добре зналася на філософії, естетиці, економіці, педагогіці і багато часу витрачала на вивчення концепцій провідних західноєвропейських учених).

Пан Олександр

Прийоми виховання «досконалої людини» та майбутнього «великого імператора» вона здобувала у західних мислителів, доповнивши їх (як же без власного бачення, адже і себе імператриця вважала філософом на рівні світових знаменитостей) своїми власними педагогічними задумками. Які ж головні пункти цієї системи? По-перше, виховання починається з самого народження, ще з віку немовляти. Катерина наполягає на легкому одязі, загартуванні, особисто перевіряє, щоб температура в спальні царевича не перевищувала +15?°С. Дитину не можна гойдати, туго сповивати, їжа — здорова та помірна. В інструкції з виховання спадкоємця Катерина пише: «Здравое тело и умонаклонение к добру составляют все воспитание». Виключаються покарання, примушення, грубе ставлення. На дитину категорично не можна кричати. Виправні методи — переконання, догана, загроза і найдієвіше, на думку імператриці,— холодне поводження. Ніщо не може бути більшим покаранням, ніж незадоволення царственої бабусі. Повна покора внука особисто собі — наріжний камінь педагогічної концепції Катерини. «Кто не поважен повиноваться совету и приказанию родителей и приставников, тот, созрев, не в состоянии будет слушать советов здравого рассудка и справедливости»,— пише вона в інструкції з виховання. Катерина рішуче викорінює гордість та зарозумілість. Майбутній імператор повинен приймати почесті з помірністю, нікого не ображати, бути чемним і ввічливим.

Трон Олександра І

Коли панові Олександру було близько трьох років, Катерина приступила до написання «Бабусиної азбуки». Цей унікальний історичний документ став справжнім педагогічним шедевром. По суті — це історичне послання імператриці підростаючому поколінню. Катерина пише баронові Грімму: «Несмотря на занятость законотворчеством, я решила составить для господина Александра маленький букварь, он, право, недурен… Нанизывая правила, одно за другим, как бусинки на ниточку, мы узнаем самые разные вещи. Я преследую этим две цели: расширить кругозор впечатлениями от разных предметов и возвысить душу, формируя характер». На кожній сторінці «Азбуки» — мудрі думки та факти з життя античних діячів, відповіді на філософські та етичні питання. Наприклад, «що є великодушність», «що є дотепність», «що є доб­рий громадянин», «що є герой»? Ось деякі цитати з «Азбуки»: «Перед Богом все люди равны», «Сделав ближнему пользу, сам себе делаешь пользу», «Добрые дела сами себе воздаяния приносят», «Не делай другому, чего не хочешь, чтобы тебе сделано было», «Кто состоянием своим доволен, тому жить весело», «Кто завистлив или желает того-сего,  тому не дождаться веселья».

Саме етичне виховання Катерина ставила на перший план, власне знанням вона відводила другорядну роль. Головна мета навчання — відвернути царевича від звички марно витрачати час. Вона ніколи не примушувала Олександра вчити, зубрити, запам’ятовувати. Але парадокс! Уже в п’ять років великий князь умів читати і писати, науки освоював легко, як кажуть, «жартома». Із листа імператриці баронові Грімму: «Знаете, что, говоря о господине Александре, Вы затрагиваете мою слабую струну? Он показывает необыкновенную для своего возраста понятливость. Этот ребенок всех приводит в восторг, особливо меня». У цих рядках — не просто захоплення «своєю дитиною», таке природне для матері й бабусі, це ще і гордість педагога. Мовляв, дивіться, які плоди дає моя педагогічна концепція, моє виховання!

Виховні принципи, розроблені Катериною, можна було б вважати загальнопедагогічною розробкою та використовувати у практичній педагогіці, якби не одна важлива деталь: імператриця на жодну секунду не забувала, що виховує майбутнього імператора. І все — від манер до вибору предметів — було підпорядковано цьому надзавданню. Наприклад, головним уроком вона вважала «знайомство зі своєю країною». І не в плані історичних, географічних, етнографічних відомостей (це — науки для «простих смертних»). «Обраному», «великому» потрібно не це. Його завдання — навчитися керувати. Як бачите, імперські амбіції та ставлення до величезної країни як до своєї вотчини Катерина прагнула прищепити й онукові. І не її провина, що виплеканий нею хлопчик не володів амбітністю і «акулячою хваткою» своєї ненаситної бабусі, яка сприймала величезну імперію як пиріг, що лежить перед нею на блюді. Але не кожному такий пиріг по зубах! Олександра, в усякому разі, подібна спадщина й подібні установки сильно обтяжували! Бабуся внесла до розкладу занять, отже — покірно вивчатимемо: з 11 до 15 років щодня, протягом декількох годин строго розплановане «пізнання Росії».

Педагогічна концепція Катерини з багатьох міркувань є спірною та однобокою. Та все ж таки на той момент, коли педагогіці та вихованню надавали вкрай мало уваги, задумка імператриці не просто вражала — це був справжній прорив. Її вихованець повинен був перетворитися на справді видатну особистість. А в результаті вийшов Олександр — слабкий, добрий, розумний, але, по суті, абсолютно не готовий до ролі державного діяча. У чому ж го­лов­на помилка Катерини?

Що перешкодило реалізації глобальних планів імператриці, яка цілеспрямовано та усвідомлено стала Вчителем єдиного учня, підпорядкувавши великій меті виховання людини «нової формації» більшу частину свого життя? Можливо, в цьому і криється відповідь. Більшу частину життя, але не все життя. Весела, чутлива, велелюбна імператриця навіть у похилому віці, практично на очах у хлопчика, що дорослішав, міняла фаворитів, як рукавички. Намагаючись прищепити Олександрові ідеали добра та справедливості, сама могла бути владною, царствено-зарозумілою, навіть жорстокою. Адже навіть найдосконаліша педагогічна система, не підкріплена особистим прикладом, приречена на провал. Так і трапилося. Ідеальне виховання докорінно розходилося з реальною дійсністю. Звідси — слабкість Олександра, його недовірливість, внутрішня дисгармонія. По суті, кожен день життя підлітка перетворювався на стрес. А тут ще постійний страх не догодити бабусі. Страх, самотність, вічна незадоволеність. Олександр І, як і більшість імператорів з дому Романових, виявився дуже слабким для вантажу відповідальності, який був покладений на його плечі. Він не зміг гідно оцінити видатних людей, які були опорою та гордістю його царювання. Чого варта тільки знаменита фраза Кутузова, який на смертному одрі сказав Олександрові, який постійно звинувачував його в помилках: «Я прощаю Вас, Государь, но простит ли Россия?» Ні Росія, ні поневолена Україна, Польща та всі інші потерпілі від самодержавства народи не пробачили. Вони поволі, але впевнено йшли до своєї свободи, і зовсім не «ідеально виховані представники» дому Романових стали їх кумирами та національними героями.

Але це було потім. А тоді, в далекому ХVІІІ столітті, імператриця Катерина писала «Азбуку» для свого старшого внука, намагаючись зібрати в ній усю мудрість попередніх поколінь, усі досягнення сучасної думки, ідеали моральності та добра й передати дитині, спадкоємцеві. І не було на світі більш щасливої та люблячої бабусі.

Відгуки читачів