Глобальні проблеми людства

О. К. Хомутовська, Ю. П. Хоменко, Одеська обл.

 

Ніщо  так  не  підносить  душу  людини,  ніщо  так  не  розвиває,

 

 

як спілкування  з  природою,  спостереження  її  великих  законів.

 

 

О. М. Некрасов

 

 

Сучасний випускник школи, безумовно, повинен орієнтуватись в проблемах, які хвилюють все людство. До глобальних проблем останнім часом відносять, перш за все, екологічні проблеми. А тому актуальним є проведення інтегрованих уроків, позакласних заходів, присвячених ознайомленню старшокласників з цими питаннями. Пропонуємо розробку дискусії в стилі телевізійного ток-шоу, мета якої не тільки закріпити знання учнів з вивчених на уроках біології та географії тем, а й виявити уміння працювати з різними джерелами знань, викликати зацікавленість екологічними проблемами, розвивати пізнавальну активність, мислення, вміння аргументовано викладати свою точку зору. Для реалізації мети можна засосувати різні методи роботи: повідомлення учнів, бесіда, дискусія, практична індивідуальна робота учнів.


На підготовчому етапі учні знайомляться з темою майбутньої дискусії, обирають експертів, готують запитання експертам. Окремо обговорюється хід майбутньої дискусії: знайомствоз експертами, прийняття правил проведення ток-шоу. Можна запропонувати такі правила:

 

 

а) всі учасники говорять стисло й конкретно;

 

 

б) надає слово для виступу тільки ведучий;

 

 

в) ведучий має право зупинити виступаючого, якщо той перевищує ліміт часу;

 

 

г) після виступу експертів учні ставлять їм запитання.

 

 

Хід дискусії

 

 

Дискусію можна розпочати з прослуховування аудіозапису «Наша планета щогодини, щохвилини». Вчитель надає коротку інформацію для актуалізації проблеми.

 

 

Щогодини на нашій планеті:

 

 

   2000 т кислотних опадів випадає в північній півкулі;

 

 

   1000 осіб умирають від отруєння водою;

 

 

   55 осіб отруюються та гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин;

 

 

   5–6 видів тваринного та рослинного світу зникають;

 

 

   5–7 млн. га продуктивної землі вилучають з господарського користування.

 

 

Щохвилини:

 

 

   знищується 50 т родючого ґрунту внаслідок неправильного користування;

 

 

   в атмосферу виділяється більше 12000 т вуглекислого газу;

 

 

— Чому так відбувається? До яких наслідків це може призвести? Чи можна зупинити процес знищення природи? Чи зможуть діти 21 століття слухати спів солов’я, нюхати квіти, бачити зірки, купатися в морі? (Звучить аудіозапис «Голоси птахів»)

 

 

Сьогодні це зло приймає глобальні масштаби. І, поки не пізно, треба прислухатись до голосу мудрих людей, вчених.

 

 

Про природу, людину, екологію, про складні процеси відтворення життя в природі, про небезпеку, яка нам погрожує, ми будемо сьогодні вести мову.

 

 

У нас присутні представники міжнародних організацій: спеціалісти, міністри, директори, експерти, народні депутати. Надамо їм слово.

 

 

1. Природа — це чисте повітря, неозорі простори степів, гори, поля і луки, водойми з цінними породами риб, ліси із запасами деревини, лікарських рослин, грибів, ягід. Природа віддає людині свої багатства і потребує дбайливого ставлення. Щоб охороняти природу, треба її любити. Слово надається експерту ООН з питань народонаселення ________________ (доповідь додається).

 

 

2. Розвиток деградаційних процесів на планеті прогнозували давно. Ще великий мислитель та лікар Авіценна (Х-ХІ ст.) зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний для природи та небезпечний для людини. Результати цього впливу у повному обсязі виявилися лише наприкінці ХХ ст. Глобальне потепління пов’язано з «парниковим ефектом». Пропонуємо вашій увазі коментар фахівця з моделювання глобальних біосферних процесів РАН, професора _____________ (доповідь додається).

 

 

3. Нещодавно в м. Києві був відкритий Інститут екології людини. Над чим працюють учені цієї установи нам розповість директор Інституту екології людини _______________ (доповідь додається).

 

 

4. Для детальної розповіді про вплив радіації на організм людини слово надається народному депутату від партії «зелених», який займається вивченням радіаційної екології, _______________________ (доповідь додається).

 

 

5. Міністр охорони навколишнього середовища _________________ висвітить проблеми, які пов’язані з руйнуванням озонового екрану (доповідь додається).

 

 

6. Представник Гідрометеоцентру України ____________________ розповість про кислотні дощі (доповідь додається).

 

 

7. Одеський інститут південних морів працює давно. А проблем у Чорному морі не меншає. Яке становище Чорного моря на сьогодні нам доповість співробітник цього інституту ____________ (доповідь додається).

 

 

8.  Слово «нітрати» стало для нас звичним, але ми навіть і не підозрюємо, наскільки вони небезпечні для людського організму. Про це — у розповіді _____________, експерта з цього питання (доповідь додається).

 

 

9. Слово надається представнику Міжнародної ради з екології ____________ (доповідь додається).

 

 

Факел життя не утримати одній людині, одному народові, одній державі. І ми, люди Землі, назвавши себе Ноmo sapiens, людиною розумною, повинні його охороняти. Біосфера — це ми. Це — роси на зелених луках. Це — усмішка Монни Лізи. Це — життя.

 

 

Звучить пісня «Біловезька Пуща»

 

 

Учениця читає вірш.

 

 

Рятуємо чисте повітря.

 

 

Рятуємо воду –

 

 

В морях, океанах, в малих і великих річках,

 

 

Рятуємо рідкісних птахів –

 

 

Не всі ще породи,

 

 

А ті, що зникають в полях, у лісах, у лугах.

 

 

Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти.

 

 

Рятуєм світанки від кіптяви, гару й димів.

 

 

Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти,

 

 

Рятуємо вулицю від голосних двигунів.

 

 

Рятуємо Землю. А також рятуємо небо.

 

 

Рятуємо ніжність. Від кого рятуєм?

 

 

Від себе.

 

 

Після кожного виступу учні задають доповідачам питання, які підготували заздалегідь. Важливо, щоб питання були орієнтовані на обговорення шляхів розв’язання відповідних проблем.

 

 

Підсумком дискусії можуть стати пропозиції та рекомендації учнів щодо вирішення конкретних проблем, які існують у школі, районі, місті. Можна розробити програму дій, положення про екологічну міліцію школи, проект рішення про організацію екологічної ліги школи тощо. Важливо, щоб завершенням дискусії був план практичних дій учнів, що буде сприяти усвідомленню причетності кожної людини до вирішення глобальних проблем людства.

 

 

Додатки

 

 

Виступ експерта з проблем народонаселення

 

 

Населення постійно знаходиться в русі, змінюється кількісно та якісно. Відтворюється внаслідок зміни поколінь та міграцій. Як же змінювалась кількість населення на Землі? Спочатку дуже повільно, поки люди вели кочівний спосіб життя.

 

 

Швидкий ріст населення почався в середині 18 ст. У 1820 році кількість землян становила близько 1 млрд.

 

 

У 1927 р.- 2 млрд.

 

 

У 1959 р. — 3 млрд.

 

 

У 1974 р. — 4 млрд.

 

 

У 1982 р.- 5 млрд.

 

 

Нині на Землі — 5,6 млрд осіб.

 

 

В середньому за рік населення зростає на 90 млн осіб, насамперед, за рахунок країн, що розвиваються (90 %).

 

 

Кожен четвертий на Землі – китаєць. Кожен п’ятий — мешканець Індії.

 

 

Основна маса населення сконцентрована в Південно-Східній Азії ( Китай + + Індія = 40% населення світу), в Латинській Америці, в Африці.

 

 

Багато вчених вважають, що Земля перенаселена (Мальтус), і подальший ріст населення веде до глобальної екологічної проблеми. Адже не секрет, що 66 % живуть дуже бідно. Так, швед, швейцарець, американець споживають в 40 разів більше ресурсів Землі, ніж сомалієць; їдять в 75 разів більше м’яса, ніж індієць.

 

 

Один англійський журналіст обчислив, що домашня кішка в розвинутих країнах з’їдає в 2 рази більше м’яса, ніж середній африканець; їжа цієї кішки коштує дорожче, ніж дохід 1 млрд людей в слаборозвинутих країнах.

 

 

В країнах світу існує демографічна політика — система заходів, спрямованих на досягнення тих чи інших демографічних результатів. Це заходи економічні, соціальні, медичні, адміністративні. Це й зрозуміло. Адже одні країни прагнуть збільшити народжуваність, інші — зменшити. Уповільнити приріст населення прагнуть уряди Китаю та Індії. В Китаї робиться наголос на адміністративні заходи. Якщо порушується Конституція, де записано: « Одна сім’я — одна дитина», то людину карають штрафами та медичним втручанням. Жінкам дозволяється виходити заміж в 20 років (25 р. в окремих районах). Чоловіки одружуються в 22 роки ( 28р.)

 

 

В Індії з 1951 року діє програма планування сім’ї під девізом : «Нас двоє — нам двох дітей». Мета цієї політики — зупинити приріст населення.

 

 

В той же час в більшості розвинутих країн існує політика стимулювання народжуваності, запроваджуються грошові субсидії, певні міри соціального захисту сім’ї і жінок, які мають дітей. Так, з кінця 80-х років француженки отримують велику допологову грошову допомогу, яка збільшується при народженні третьої дитини. Велика щомісячна грошова допомога виплачується до досягнення дитиною 16 років, а якщо дитина вчиться — до 23 років. Є й інші ефективні економічні заходи. Широко розповсюджені безвідсоткові ссуди для молодих сімей. Адже з точки зору демографії молодь — найбільш важлива частина всього населення, яка визначає демографічну ситуацію, відтворення населення, зміну його складу, міграційний рух.

 

 

Доповідь з теми «Моделювання глобальних біосферних процесів (парниковий ефект)»

 

 

Сплеск суспільного інтересу до проблеми клімату ініційований повідомленнями ЗМІ про провал конференції в Гаазі з обмеження викидів парникових газів. Насамперед треба зрозуміти, що відбувається в при­роді. А відбувається ось що. По-перше, надійно зареєстрований щорічний ріст концентрації діоксиду вуглецю (СО2) в атмосфері. Ви­міри розпочалися в 1958 р. на станції Мауна-Лоа, роз­ташованій на схилі найбільшого у світі діючого вулкану з тією ж назвою, що знаходиться на Гавайських остро­вах, а зараз вони проводяться на більш ніж десяти стан­ціях, розкиданих по всьому світі.

 

 

По-друге, в останні десятиліття справді зростає се­редня глобальна температура атмосфери (хоча з цим не погоджуються деякі вчені). Достовірного причинно-наслідкового зв’язку росту концентрації СО2 в ат­мосфері з потеплінням, що відбувається, не встановле­но. Ми не знаємо, чи це потепління відбувається через зростання вмісту СО2, чи через інші причини.

 

 

По-третє, як свідчить статистика, поряд з потеп­лінням значно посилюються аномалії клімату. Це по­силення виявляється, зокрема, у тім, що в різних части­нах світу спостерігаються як аномальна жара, так і ано­мальні морози. Водночас в одних місцях ідуть сильні дощі (з повенями чи селями), в інших — на тлі небаче­ної жари — найсильніша посуха. Останні роки дали нам чимало прикладів цих сумних подій, так що сьогодні практично кожний із нас тією чи іншою мірою на собі відчув наслідки таких аномалій.

 

 

Глави держав, що брали участь у Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., звичайно, знали як про невизна­ченість чинників, що впливають на зміни клімату, так і про можливі серйозні наслідки цих змін. Їхнє рішення про значне скорочення викидів парникових газів у ат­мосферу було прийнято на основі затвердженого ними ж на цій конференції «принципу обережності», яким належало керуватись у всіх видах національної і транс­національної господарської діяльності. Відповідно до цього принципу, «у разі можливості завдати серйозних чи непоправних збитків природі нестача наукової інфор­мації не повинна стати причиною для відстрочки ефек­тивних... заходів для запобігання деградації навколишньо­го середовища». Тобто це були превентивні заходи, зас­новані на турботі про природу і людей ще до того, як «провина» парникових газів була доведена.

 

 

Це було не перше «превентивне» рішення про змен­шення впливу на навколишнє середовище, засноване на «принципі обережності». Рішення про зменшення викидів фреонів (фтор- і хлорвуглеводнів) в атмосферу було прийнято в такий же спосіб — їх «вина» на момент ухвалення рішення не була точно встановлена.

 

 

Але, на відміну від фреонів, для яких майже щороку заходи для обмеження викидів посилювалися, рішення 1992 р., що стосується насамперед викидів СО2, здаєть­ся, має протилежний результат: заходи спочатку були трохи ослаблені, а тепер рішень зовсім немає. Перего­вори зайшли у безвихідь.

 

 

Схоже, що в 1992 р. керівники країн-учасниць тро­хи «погарячкували». Адже витрати на зниження викидів фреонів незрівнянно менші від витрат, необхідних для радикальних заходів для обмеження викидів СО2, що складають помітну частку валового національного про­дукту.

 

 

Що ж відбувалося на «ниві» обмеження викидів у конкретних країнах? Виходило, що зниження викидів СО2 керівники країн-учасниць від самого початку бажали здійснювати «за чужий рахунок». Спочатку виникли протиріччя між розвинутими країнами і тими, що роз­виваються. Керівники країн, що розвиваються, спра­ведливо відзначали, що викидів з територій розвинутих країн у багато разів більше, тому їм насамперед і варто було б ці викиди скорочувати. Керівники ж розвинутих країн стверджували, що витрати на обмеження викидів ефективніші саме в країнах, що розвиваються (там менш ефективна енергетика, і витрати на її реконструкцію мають бути меншими), тому викиди треба обмежувати саме цим країнам. Тому в Ріо-де-Жанейро прийняли так звану рамкову Конвенцію, тобто домовилися про загальну величину обмежень, не вказавши обмежен­ня для окремих країн, сподіваючись зробити це зго­дом.

 

 

Потім відбувалися численні «сепаратні» перегово­ри щодо квот на обмеження для різних країн і торгівлі цими квотами. Паралельно були зменшені величини обмеження викидів. Але все це не допомогло дійти зго­ди в Гаазі.

 

 

На конференції ООН зі зміни клімату, що проходила в Гаазі з 13 до 25 листопада 2000 р., знову виникли суперечки, але тепер уже між розвинутими країнами, причому відразу в декількох напрямках. Було два ос­новних (і дуже серйозних) протиріччя. Позиція США, Канади і Японії різко відрізнялася від позиції країн Євросоюзу. Перші пропонували, щоб до національних заходів зниження викидів можна було б зараховувати і висадження лісів (тобто не скорочення викидів пар­никових газів, а посилення їхнього поглинання зелени­ми насадженнями), і скупку не використаних іншими країнами квот. Інші бажали б враховувати тільки дійсні, а не віртуальні скорочення викидів. Друге протиріччя стосувалося атомної енергетики. Одні країни пропо­нували, а інші відмовлялися включити її в список тех­нологій, що будуть субсидіюватися для зниження ви­кидів парникових газів.

 

 

Слід зазначити, що переговори відбувалися в атмос­фері жорсткого тиску (включаючи фізичний) на учас­ників з боку природоохоронних організацій (насампе­ред Ґрінпіс).

 

 

Переговори закінчилися безрезультатно.

 

 

Справа в тому, що всі країни-учасниці по-справжньому усвідомили, що обмеження викидів СО2 — дуже дорога ініціатива, яка вимагає перебудови всієї інфраструктури енергетики, а отже, і всієї економіки. Тому вирішити завдання не просто. Потрібний час для осмислення, вибору державних стратегій і прийнятних для всіх варі­антів. Власне, переговори цьому і допомагають.

 

 

Насправді, особливого поспіху в розв’язанні пробле­ми обмеження викидів поки що немає. Який же ефект різних обмежень, що допоможуть зменшити викиди СО2? Відповідно до Конвенції, краї­ни світу до 2010 р. мають зменшити викиди парнико­вих газів в атмосферу до рівня індустріальних викидів СО2 в 1990 р. Ми проводили обчислювальні експери­менти за такими сценаріями:

 

 

1 — базовий сценарій, при якому немає обмежень викидів;

 

 

2 — викиди на рівні 1990 р. обмежені з 2010 р. (відпо­відно до Конвенції);

 

 

3 — обмеження на тому самому рівні з 2020 р.

 

 

Видно, що обмеження викидів помітно позначаєть­ся на зміні концентрації СО2 в атмосфері. У сценарії 1 до 2050 р. вона підвищиться в 1,82 рази порівняно з 1860 р. За сценаріями 2 і 3 її ріст буде помітно меншим (1,42 і 1,47). Видно, що десятилітня відстрочка початку виконання положень Кіотського протоколу не призве­де до особливо серйозних наслідків для зміни концент­рації вуглекислого газу в атмосфері у віддаленому май­бутньому.

 

 

Цікавою є ситуація в Росії з цього питання. Останніми роками Росія стрімко втрачає своє лідерство у світовій енергетиці (не в продажі енергетичних ресурсів, а в їхньо­му використанні для своєї економіки). Згідно зі світо­вими даними, опублікованими провідним американсь­ким Центром аналізу даних з викидів СО2, викиди з території Росії знизилися з 500 млн т у 1992 р. до 390 млн. у 1997 р. Остання величина складає 39 % від викидів СО2 з тери­торії СРСР у 1990 р. (10,1 млрд т). Таким чином, у Росії вже зараз величина індустріальних викидів набагато менша, ніж у СРСР у 1990 р., і їй є сенс вести перегово­ри про продаж своєї (поки ще не існуючої) квоти на скорочення викидів СО2.

 

 

Треба сказати, що Росія є лідером у поглинанні ви­кидів. Найбільші індустріальні викиди були з територій США, Китаю і Росії. Найбільше поглинання СО2 відбу­валося на території Росії, за нею — Канада і США. У більшості країн індустріальні викиди перевищували по­глинання екосистемами суші. Винятком були Канада, Австралія і Бразилія, на території яких екосистеми суші поглинули СО2 більше, ніж склали індустріальні ви­киди.

 

 

Чим загрожує глобальне потепління Росії? Сьогодні і в наступні роки в Росії відбувається і буде відбуватися збільшення річної продукції рослин та їхньої біомаси і поглинання СО2 з атмосфери. У цілому буде збільшува­тися кількість гумусу, за винятком територій, що розта­шовані в зоні активного сільськогосподарського вико­ристання (переважно
в південних аридних зонах).

 

 

Важливе окреме завдання — прогнозування по­тепління в Арктиці і Суб-арктиці, де зростає видобуток органічного палива й інших корисних копалин. Та­нення вічної мерзлоти в цих регіонах може призвес­ти до посилення стоку води з поверхні і збільшення продуктивності ґрунтів чи до застою води, наступного заболочування. Який процес зрештою переважить, залежить від швидкості потепління, рель­єфу конкретної місцевості, типу рослинності і механіч­них властивостей грунту. Існуючі моделі показують, що залежно від початкових умов процес може піти в той чи інший бік. Для вирішення завдання прогнозу­вання необхідно поряд зі згаданою моделлю циклу вуглецю, що дає прогнози зміни температури й опадів з дозволом 50 х 50 км, розробляти нові регіональні моделі, які враховують процеси танення вічної мерз­лоти, динаміки водного режиму і зміни видів рос­линності.

 

 

Виступ експерта з питань охорони здоров’я

 

 

Медики не залишилися осторонь від обговорення проблем глобального потеплення. Пропонуємо вашій увазі деякі виснов­ки, представлені Всесвітньою організацією охорони здо­ров’я.

 

 

Оцінити потенційні наслідки глобального потепління для здоров’я людей надзвичайно складно. Треба врахову­вати не тільки сценарії зміни клімату, а й багато інших чинників: стан навколишнього середовища (наприклад, чистоту води), соціально-економічні умови (харчуван­ня, імунізацію, густоту населення, доступність охорони здоров’я і т. д.). Проте дослідники впевнені в деяких своїх вис­новках.

 

 

Глобальне потепління буде мати прямі наслідки для здоров’я людей. Підвищиться захворюваність на серце­во-судинні, респіраторні та деякі інші захворювання. Зростання кількості травм, психологічних розладів і смертних випадків стане наслідком підвищення інтен­сивності і тривалості теплових та інших природних аномалій (повеней, ураганів тощо).

 

 

Підвищення температури в районах із прохолодним кліматом знизить смертність від простудних захворювань і переохолодження, однак ці ефекти виявляться незрівнянно слабшими, ніж негативні наслідки.

 

 

У перспективі вагомішими будуть не прямі, а непрямі ефекти. Потепління порушить нормальне функціонування екологічних систем, позначиться на природних ресурсах, санітарних та інших умовах життя, торкнеть­ся багатьох елементів інфраструктури і може стати при­чиною соціальних і економічних потрясінь.

 

 

Підвищення температури дозволить комахам та іншим переносникам хвороб розширити середовище існування. Такі організми, як, наприклад, малярійний комар і брюхоногі молюски (переносники шистоматозу), «захоп­лять» нові широти і висоти. Нині на малярію хворіють близько 300 млн осіб на рік (2 млн. осіб — помирають). Приблизно 45 % населення Землі живе в кліматичній зоні, де комарі «розносять» малярію.

 

 

За прогнозами, у другій половині XXI ст. цей показ­ник збільшиться до 60 %. У результаті захворюваність на малярію може зрости на 50–80 млн. випадків на рік.

 

 

Зросте захворюваність у зв’язку з нестачею продуктів харчування і води. Потепління клімату, зменшення за­пасів якісної питної води і поширення мікроорганізмів підвищать захворюваність на холеру, сальмонельоз та інші інфекційні хвороби. Ріст температури води буде сприяти більш інтенсив­ному її «цвітінню», розмноженню холерних вібріонів, а також, можливо, появі нових генетичних штамів.

 

 

Скорочення через кліматичні зміни виробництва продуктів харчування може в окремих регіонах призвести до збільшення кількості випадків недоїдання і голо­ду, що матиме серйозні наслідки для здоров’я людей, особливо дітей.

 

 

Збільшення вмісту біозабрудників (пилок, спори і т. ін.) спричинить спалах алергійних розладів, астми, респіраторних і багатьох інших захворювань.

 

 

Зміни продуктивності збудників хвороб і ефектив­ності дії біотоксинів здатні поставити під загрозу безпеку багатьох продуктів харчування.

 

 

У бідних країнах населення постраждає сильніше, ніж у багатих. Однак уразливість держав також буде зростати
в міру старіння їхнього населення.

 

 

Ризик для здоров’я людей можна знизити, розвиваючи стратегії адаптації. Для багатьох регіонів головною пе­решкодою стане відсутність ресурсів.

 

 

Негативні наслідки для здоров’я людей можна по­слабити, удосконалюючи служби охорони здоров’я, програми контролю за станом здоров’я і санітарних умов, заходи для охорони навколишнього середовища, підготовку до надзвичайних ситуацій, систему загальної освіти (у центрі уваги якої буде персональна поведінка лю­дей), розробку захисних технологій (наприклад, будинків і систем життєзабезпечення), кондиціонування повітря, очищення води, вакцинацію і т. д.

Відгуки читачів