Художньо-технічні особливості народного одягу етнографічних районів України. Сорочка-вишиванка. 8–9 клас

О. М. Читак, учитель трудового навчання вищої категорії, старший учитель ЗОШ № 160, м. Харків


Тема. Художньо-технічні особливості народного одягу певної етнічної зони України. Сорочка-вишиванка

 

Мета:

  • познайомити учнів із художньо-технічними особливостями української сорочки-вишиванки різних регіонів України; розширити уявлення про українську вишивку, її орнамент та колорит;
  • розвивати художній смак; інтерес до української сорочки-вишиванки як складової частини духовної культури українців;
  • виховувати любов до українського декоративно-ужиткового мистецтва, шанобливе ставлення до національних традицій української народної вишивки й історичного костюма.

 

Тип уроку: прес-конференція.

 

Форми й методи: групові, індивідуальні; бесіда, розповідь, демонстрування.

 

Наочність: плакати українського народного одягу різних регіонів України, сорочки-вишиванки, зразки узорів для вишивання.

 

Хід уроку

 

І. Організаційний момент

Перевірка присутніх учнів, готовність їх до уроку.

 

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку

Учитель. Рада вітати всіх присутніх. Тема нашої прес-конференції: «Художньо-технічні особливості народного одягу певної етнічної зони України».

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Кожен з вас отримав завдання підготувати доповідь про різні регіони України. Розпочнемо нашу подорож рідною країною. Ми ознайомимося з різними регіонами України, а точніше з особливостями орнаментів, кольорів народної вишивки. Розглянемо ми цю тему на прикладі української сорочки-вишиванки.

Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя, як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення й у традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть.

 

Українському одягу властива декоративна мальовничість, яка віддзеркалює рівень культури, знання різних технологій виробництва матеріалів та оздоблення.

 

ІV. Актуалізація опорних знань

Учитель. Для української народної вишивки характерним є застосування великої кількості технік вишивання.

 

• Назвіть, які техніки ви знаєте? (Штапівка, хрестик, занизування, набирування, гладь тощо)

• Які види хрестика ви знаєте? (Прямий, косий, подвійний)

• Яким хрестиком вишиті сорочки, які ви бачите? (Косим хрестиком)

• Що таке орнамент? (Орнамент — це візерунок, побудований на ритмічному чергуванні й поєднанні різних елементів)

• Які мотиви використовують в орнаментах української вишивки? (Геометричні, рослинні, зооморфні, антропоморфні)

• Які використовують для вишивки сорочок? (Частіше на сорочках вишивають геометричний, рослинний та рослинно-геометричний орнамент)

 

Учитель. Молодці, ви згадали те, що вивчали раніше.

 

Кожен народ має свою давню культуру, традиції, характер, який виражено в національному традиційному одязі, зокрема, у сорочці-вишиванці.

 

V. Основна частина

Учитель. Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це перш за все домоткані тунікоподібні сорочки, рушникоподібні жіночі головні убори (намітки), стегновий одяг у вигляді незшитого шматка тканини (запаска), вузькі полотняні чоловічі штани, плетені або ткані орнаментові пояси.

 

Одним із найдавніших елементів одягу була сорочка. У давні часи вона була як натільним, так і верхнім одягом. Ще була провідником магічної сили, прихованої в людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, зберігала її від холоду, злого ока. Вишивка, яка з’явилася пізніше, також виконувала оберегову функцію. Вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

 

— Існує легенда про сорочку-вишиванку. Може, хто знає цю легенду?

 

Учні. На землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім’ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, утративши всю сім’ю, крім одного найменшого синочка, молила Бога, — щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю:

 

— Виший дитині й собі на сорочці хрести — знак для ангелів. Бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син.

 

Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитись на те, як помирали інші. І ось розповіла вона всім про обереги та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

 

З того часу люди вишивають сорочки. І є вони оберегами від усілякого зла. А чорний та червоний кольори, які здебільшого переплетені у візерунках, символізують собою радість і горе, адже все людське життя — це і біль, і радість. Про це співається й у відомій пісні Д. Павличка «Два кольори». Послухайте цю пісню у виконанні Василя Зінкевича.

 

Учитель. Сорочка, вишита матір’ю, оберігала від зла, була згадкою про рідний дім, тепло материнських рук, любов матері, яку вона вклала в кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

 

Кожна дівчина мусила в собі на придане приготувати до 16 сорочок: і святкових, і для роботи. Після заручин дівчина вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягнути на весілля. Часто вона мусила вишивати і ночами, щоб закінчити її.

 

Звучить пісня «Вишиванка».

— Згадайте, будь ласка, прислів’я та приказки про сорочку. («Своя сорочка ближче до тіла», «Йому пощастило, бо народився в сорочці»)

 

Учитель. З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у ХІ ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивці в монастирських школах у Києві. Тут учили дівчат вишивати, гаптувати на основі народного вишивання золотими і срібними нитками. У ХІХ ст. вишивка перетворюється на ремесло. На початку ХХ ст. почали працювати художньо-промислові об’єднання.

 

В Україні є два типи сорочок: правобережний та лівобережний. Правобережний відрізняється тим, що сорочки мають комір (стоячий або відкритий). Сорочка з Волині, Поділля має вишитий комір і вишиті рукава. Лівобережна сорочка не має коміра (Полтавщина, Донеччина, Київщина), а лише вузеньку лямівку по краю. Рукава вишиті лише на верхній частині. Чоловічий селянський стрій включав білу полотняну сорочку трьох типів: тунікоподібна, з поликами, на кокетці. Найдавніший тип сорочки — тунікоподібний. У боки такої сорочки вставляють прямі або розширені донизу клини. Від їх форми залежала ширина й силует сорочки: прямий або розширений донизу (північні райони України, Поділля, Закарпаття, Буковина). Тунікоподібна сорочка не мала морщення біля горловини.

 

Другий тип сорочок мав вставку в плечовій частині — полик. Горловину викінчували обшивкою, коміром-стійкою або вилогим коміром. Розріз найчастіше був спереду. Щоправда, на Поліссі й Півдні України були сорочки з вирізом із боку грудей. У Карпатах побутували сорочки з розрізом на спині. У святкових сорочках розріз оформляли вишивкою або тканням. Комір защипали на запонку («шпонку») або ґудзик. Найчастіше комір з’єднували червоною стрічкою або червоним шнуром, який закінчувався китицями. Довжина сорочки була різною. На Полісі, Західному Поділлі, у Карпатах сорочку носили навипуск, поверх штанів, іноді її довжина сягала нижче колін. На Поліссі низ сорочки декорували червоним тканням або вишивкою.

 

Своєрідну особливість мали короткі сорочки, які носили на Закарпатті.

 

Від основних сорочок походять їх різновиди, утворені кроєм, — так звана «стрілкова сорочка» і «чумачка». Перша дістала назву від стрілки (пагона), яку нашивали в плечовому шві. Сорочка-чумачка ширша, ніж звичайно, бо з боків має вставлені клини. Найбільш поширена чумачка на Півдні України. На Дніпропетровщині існує ще й різновид чумачки («лоцманська сорочка»), у якої широким є не тільки стан, а й рукави.

 

Вбрання жінок включало білу довгу полотняну сорочку, плахту (центральні райони України, Слобожанщина, південні області України), спідницю з різних матеріалів, запаску, обгортку (Карпати), горбочку (Поділля). Майже повсюди були поширені безрукавки із різних тканин. На голову зав’язували хустку, намітку, а на ноги взували чорні, зелені, червоні чоботи, черевички, а в Карпатах — розкішно декоровані шкарпетки і постоли. Шию і груди прикрашали намистом.

 

А тепер послухаємо ваші доповіді про жіночий одяг. Це було завдання до нашої прес-конференції.

 

Прес-конференція

1-й учень. Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, із поликами й на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоблення. Жіночі сорочки шили додільними, тобто довгими (до кісточок ніг) і з підточкою. Підточка — це нижня частина сорочки з іншого, грубого полотна.

 

На Закарпатті в жінок побутувала коротка сорочка; замість підточки тут носили білу полотняну спідницю. Сорочки були з відлогими комірами (західні області України) і з обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робили рясне морщення. Розріз-пазуха в сорочках знаходиться спереду. Рукав на уставці й манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава — від плеча до манжета. Крім рукава, у жіночих сорочках прикрашали комір, пазуху, долішню частину одежі. Колорит, розміщення орнаменту залежали від традицій, які склалися в тій чи іншій місцевості України. (Фото різних сорочок)

 

2-й учень. Жіночий одяг Наддніпрянщини складався із сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свитки, намітки, хустки, чобіт, прикрас. Сорочку найчастіше вишивали білими нитками (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини, Полтавщини). Орнамент розміщували на рукаві, поликах, лиштві сорочки. На місці з’єднування рукавів з уставками рукав збирали в складочки-пухлики. Крім білих ниток, застосовували червоні й чорні, інколи вкраплювали сині або зелені кольори. (Фото)

 

3-й учень. Одяг Слобожанщини має багато спільних рис із одягом Наддніпрянщини. Жіночий костюмний комплекс включав білу сорочку, вишиту на уставках, уздовж рукавів та вузькому комірі. Низ рукавів («отлажки») збирали у зморшки (на нитку). Подолок сорочки оздоблювали мережкою, прутиком. Художню виразність цьому комплексові надавали парчові складові частини: очіпок, корсетка, запаска. Характерна на Слобожанщині була парчова або сатинова корсетка до дев’яти «вусів». Її оздоблювали зубцями на погрудді, обшитими, як і поли корсетки, кольоровою тасьмою («висічкою»). Поясне вбрання — плахта — тут ткали в клітини жовтогарячої гами з украпленням червоної і чорної барв. Парчовий фартух («завіса») обшивали внизу сукном.

Жіночому костюмному комплексу Слобожанщини властивий жовто-червоний колорит із широким застосуванням парчових тканин. (Зразок одягу).

 

4-й учень. Вбрання Причорномор’я має багато спільних рис з одягом як Наддніпрянщини, так і Слобожанщини. Жіночий стрій включав білу сорочку, вишиту білими нитками, з примереженими рукавами; сорочку, вишиту чорними нитками (Херсонщина, Миколаївщина); коротку сорочку («до талійки»), оздоблену вишивкою; клітчасту плахту; сукняну джергу (на щодень); широку спідницю з фабричної тканини, до якої одягали такий же або тканий фартух; корсетку з клинами.

Народний традиційний стрій Українського Причорномор’я та Приазов’я одним із перших почав втрачати традиційний характер і наближався до міського. (Фото одягу).

 

5-й учень. Народний стрій населення Полісся відзначався своєрідним колоритом. У ньому переважав білий колір, що становить давню загальнослов’янську традицію. Проте крім білого кольору гама барв включала, як і на решті території України, червоний та чорний і низку природних сріблястих тонів льону й вовни.

Жіночий поліський стрій вирізнявся тим, що декорування ноші виконували різними техніками ткання; вишивання було менш поширене. Жіночі поліські уставкові сорочки прикрашали червоним тканим орнаментом (Західне й Центральне Полісся). Якщо вдавалися до вишивання, то вишивали білими нитками, інколи — з украпленням червоних і чорних кольорів (Східне Полісся). Білими нитками вишивали сорочки також у Сарненському і Володимирському районах (Західне Полісся). (Зразок одягу).

 

6-й учень. На Волині стрій мав багато спільних рис з убранням Полісся і Поділля. Жіночий одяг включав сорочку з домотканого полотна з вилогим коміром; коротку, до стану, безрукавку з глибоким овальним викотом; на грудях (низ безрукавки викінчений клапанами-«язиками»); спідницю-літник, ткану в поздовжні червоні, зелені, білі, сині вузенькі стрічки; вовняну запаску-попередницю, ткану в поперечні смуги або візерункову (південні райони Житомирщини) зі складним геометричним орнаментом. (Фото).

 

7-й учень. Жіноче вбрання на Львівщині включало сорочку з домотканого полотна з уставками, шерстяний безрукавний горсик з «лаптихами», прикрашений кольоровими нитками, шнурами та мереживом, білий кабат, розшитий чорним шнуром. Сорочка і полотняний фартух вишиті багатоколірною ниткою хрестиком. Орнамент переважно рослинний. Смугаста спідниця «щорс» із домотканої тканини є вдалим доповненням ансамблю. Вишита полотняна хустка, пов’язана на червону «бавницю» з бахромою. (Фото).

 

8-й учень. Розглянемо дівочий костюм Поділля. Сорочка домотканого полотна з суцільним рукавом. Виложистий комір, верхня частина рукавів і погруддя вишиті великими квітами червоно-синіми нитками. Широка спідниця-літник із домотканого сукна обшита по поділу плисом. Фартух домотканий шерстяний із різноколірною вишивкою. Червоний тканий пояс із китицями, пов’язаний на два боки. Характерний для Поділля вінок, у який ззаду вплітають більші квіти, спереду менші. Чоботи руді, з орнаментованими закаблуками.

Жіночий подільський костюм дещо відрізнявся від дівочого. Сорочка домотканого полотна з суцільними рукавами, пришитими до станка декоративними кольоровими розшивками. Рукава, особливо верхня частина, та погруддя вишиті технікою набирування. Характерні вертикально вишиті смужки біля пазухи. Поділ сорочки має два розрізи, вишиті яскравою, в основному червоного кольору, вишивкою. Носили сорочку з великим напуском на пояс. Горбатка з чорної шерстяної домотканої тканини з кольоровою ниткою по подолу. До вузької крайки, що підтримує горбатку, підвішений гаманець. Невисокий очіпок, циліндричної форми, до якого пов’язана «нафрама» з тонкої білої тканини. (Фото).

 

9-й учень. Що властиве костюму Буковини? Сорочка з суцільними широкими рукавами, пришитими по основі, оздоблена поліхромною вишивкою. Кептар вишитий барвистими візерунками кольоровою вовною. Опинка, що обгортає стегна, із домотканої шерстяної тканини, заткана нитками жовтого й жовтогарячого кольорів. Головний убір — «кода» — зроблений з картону, обшитого тканиною, прикрашений бісером, квітами, стрічками. Зверху прикріплений пучок тирси (ковили). (Зразок одягу).

Учні демонструють сорочки, вишиті своїми руками, стилізовані під українську сорочку-вишиванку.

 

VІ. Узагальнення й систематизація знань

Учитель. Ми з вами познайомились з особливостями національного одягу з різних регіонів України. Підіб’ємо підсумки. Для цього ми проведемо вікторину, у якій візьмуть участь краєзнавці й журналісти. Журналісти ставитимуть запитання краєзнавцям про художні особливості народної вишивки різних регіонів України, а ті відповідатимуть, спираючись на зразки вишиванок того чи іншого регіону.

Журналісти. Які мотиви у вишивці сорочок використовували на Київщині?

Краєзнавці. Вишивкам цього регіону властиві вишукані рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з квітками, листям, бутонами.

Журналісти. Які техніки вишивання та кольори використовували на Київщині?

Краєзнавці. «Набирування», «хрестик». Двоколірна червоно-чорна вишивка, іноді з додаванням третього кольору — жовтого або зеленого.

Журналісти. Які особливості вишивки сорочок на Чернігівщині?

Краєзнавці. Характерний геометричний або геометризований рослинний орнамент, вишитий білими нитками, часом із украпленням червоного й чорного. Найбільш класичною для оздоблення сорочок є техніка «набирування».

Журналісти. Які особливості вишиванок характерні для Поділля?

Краєзнавці. Класичною технікою Поділля є «низь», яку виконували одним або двома кольорами (чорним і червоним). Орнамент геометричний.

Журналісти. А які цікаві особливості сорочок на Слобожанщині?

Краєзнавці. Техніка вишивання цього регіону має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні (багатокольорові) орнаменти, що виконують технікою дрібного «хрестика». «півхрестиком» і «гладдю». Колорит оздоблення яскравий, із переважанням червоного кольору. Орнамент розміщений у шаховому порядку.

Журналісти. Що цікавого в сорочці Карпатського регіону?

Краєзнавці. У цьому регіоні можна виділити три основних підгрупи: Прикарпаття, Карпати та Закарпаття. Характерною особливістю вишивки Карпатського регіону є поєднання рослинного, зооморфного й геометричного орнаментів, смислове значення яких сягає глибинних джерел. Вишивки виконують нитками різного кольору: червоного, помаранчевого, зеленого, жовтого й чорного. Така колористична різноманітність у вишивці поєднується гармонійно. Використовують такі техніки: «кучерявий стіб», «насилування», «штапівка», «качалочка», «стебнівка», «гладь», «вирізування», «виколювання», «хрустик» та ін.

Журналісти. А чим відрізняється Південь?

Краєзнавці. Специфіка культур переселенців зумовила неоднорідний характер вишивок Півдня. Це пояснюється збереженням традицій рідного краю як українцями, так і переселенцями — росіянами, поляками, молдованами та ін. З часом традиційний декор втрачається, одяг шиють з яскравих, квітчастих фабричних тканин. Переважають техніки: «гладь», «стебловий шов», «ланцюжок».

 

Учитель. Молодці. Дуже гарно й чітко охарактеризували особливості сорочки-вишиванки. Матеріалом для пошиття жіночих сорочок було і є біле лляне чи конопляне полотно домашнього виробництва або купована біла бавовняна матерія. Білий колір української сорочки — це найдавніша й найхарактерніша її особливість.

 

Другою особливістю української жіночої сорочки є вишивка. За особливостями вишивки жіночі сорочки можна поділити на три типи, а саме: Наддніпрянські, Галицькі та Полісські. Наддніпрянський тип сорочки вишивають червоними й синіми або чорними нитками, а також сірими чи білими нитками по білому полотну; характерним орнаментом є рослинний. Галицька вишивка поширена майже по всьому Поділлі та серед мешканців Карпат; характерним орнаментом для цього типу є геометричний і багатокольоровий; для вишивки беруть сині, червоні, зелені, жовті та оранжеві кольори ниток.

 

На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишивають, або вишивають тільки червоною заполоччю, та й то дуже простеньким орнаментом.

 

Вишивкою оздоблюють горішні частини рукавів, що називають «уставками», «поликами»; вузенькою смужкою вишивають рукава біля зап’ястків, комір, якщо він є; часом вишивають пазуху, і завжди вишивають долішній край сорочки — «поділок». Інші частини української жіночої сорочки ніколи не вишивають.

 

Найбагатша й найкраща вишивка на сорочках у дівчат, молодиці вишивають свої сорочки скромніше, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою вишивкою на поликах, а пазуха та комір не вишиті. Найбільше праці та мистецького хисту вкладають на полики, бо то є найважливіша частина вишивки жіночої чи дівочої сорочки.

 

На Наддніпрянщині полики вишивають або вирізують (гаптують) негустим рослинним орнаментом. На Поділлі та Галичині полик зашивають суцільною широкою смугою поперек рукава різнокольоровим геометричним орнаментом.

 

Таким чином, сорочка-вишиванка посідає гідне місце серед інших видів української народної вишивки, що є видом декоративно-ужиткового мистецтва, і ми повинні знати, вивчати та продовжувати традиції і культуру нашого народу.

 

VІІ. Підсумки прес-конференції

Учитель. Дуже дякую всім учасникам прес-конференції, на якій ми детально ознайомились з українською народною сорочкою-вишиванкою, що є частиною культури, історії нашого народу. Ознайомились із сорочками, які зараз вишивають наші дівчата, тим самим доводячи свою любов і шану до народних традицій.

 

VІІІ. Оцінювання роботи учнів

Учитель. За ретельну підготовку та проведення нашого заходу хочу відзначити всіх учасників гарними оцінками.

 

ІХ. Домашнє завдання

Створити ескіз сучасної сорочки-вишиванки.

 

Література

  1. Денисенко Л. І. Азбука домашнього господарювання. Трудове навчання 5-9 клас. — К. : А. С. К., 1999.
  2. Радкевич В. О., Пащенко Г. М. Технологія вишивки : підруч. / За ред. Н. Г. Ничкало. — К.: Вища школа, 1997.
  3. Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — Львів : Фенікс 1994.
  4. Мартинюк І. В. Національне виховання : теорія і методологія. — К., 1995.
  5. Теоретичні засади виховання національної свідомості. — К., 1998.
Dounload PDF

Відгуки читачів