Мета: формувати в учнів навички роботи з першоджерелами та розуміння специфіки подання історичної інформації в літературному джерелі; розвивати вміння вести дискусію; формувати культуру мовлення; закріпити вміння учнів працювати з додатковою літературою, формулювати висновки; виховувати толерантність.

Тип заходу: засвоєння нових знань.

Форма заходу: круглий стіл.

Очікувальні результати

Після цього заходу учні зможуть:

• відкрити для себе Довженка як історика та мислителя;
• отримати базові та вивірені знання для критичного осмислення наявної проблематики з історії України в роки радянсько-німецької війни;
• усвідомити необхідність завжди залишатися людь­ми за будь-яких складних життєвих обставин.

Підготовчий етап

Виконання проекту реалізують окремі групи. Роздані тези із щоденникових записів, на які групи мають дати вичерпну відповідь. Окремі учні отримали випереджальні завдання і виступають у ролі експертів.

Хід заходу

1-ша група. Коментарі щодо причин катастрофічних поразок Червоної армії в перший період війни.

Перебуваючи на передовій та в штабах різного рівня, Олександр Петрович Довженко мав можливість споглядати всю непривабливість радянсякої фронтової дійсності. Її катастрофічність спонукала митця до аналізу першопричин військових поразок радянської армії. Селяни, пише автор, багато і важко працюють і в той же час залишаються зубожнілими та об­меженими у своїх можливостях [2; С. 175].

1-й учень. Дійсно, німецький солдат, потрапивши на радянську територію, був щиро здивований низьким рівнем життя населення. Особливо це стосу­валося сільського населення. Радянське село мало такий вигляд, як німецьке в XVIст. Постає питання, на що працювали майже три радянські п'ятирічки? На виробництво новітніх озброєнь (танки, літаки, гармати) у численних масштабах. Саме це і запрограмувало низький рівень життя населення. Ймовірна мета — радянізація Європи.

«Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники». А такі вони тому, що за їхньою спиною довгі роки безликого, безвідпові­дального привілейованого життя, легкого і безкарного за будь-які недоліки [2; С. 206, 246].

2-й учень. Радянські генерали, сталінські висуванці повною мірою продемонс­трували свою бездарність і відсутність професіоналізму, яку намагалися ком­пенсувати більшовицькою твердістю в досягненні поставлених завдань і без­жальним ставленням до власних солдат. Плутанина, приписки, невиконання обов'язку, властиві радянському мирному життю, призводили на війні до  великої крові.

Головнокомандувач збройних сил СРСР Й. Сталін не вмів керувати і воювати, нагодував Німеччину і допоміг їй підкорити собі Європу [2; С. 270].

3-й учень. Щодо «годування» Гітлера, то з цього приводу в дослідників є конкретні цифри. Так, за підрахунками В. Суворова, від 19 серпня ??? року (з нацис­тами був підписаний економічний договір) до 22 червня 1941 р. щодоби СРСР відправляв до Німеччини 2 тис. т стратегічних вантажів [5; С. 49]. Сп'янілий від необмеженої влади, засліплений своєю доктриною (радянізація Європи), Сталін сам створив умови, за яких німецький напад став раптовим, і велику феодально-кріпосницьку армію, яка виявилася нездатною виконати свій обов'язок. Товариш Сталін віддав противнику мільйони квадратних кілометрів те­риторії і десятки мільйонів радянських громадян, яких згодом оголосив їх зрад­никами. Сталін довів народ до такого морального стану, що спочатку той навіть і не знав, чи варто воювати за цю винищувальну владу, за «переваги соціаліс­тичного ладу» і навіть за власну країну [1; С. 379].

Парадокс сталінської системи полягав у тому, що вона не могла забезпечити для Червоної армії якісний особовий склад. Справа в тому, що по-справж­ньому професійно підготовлені солдати, офіцери і генерали становили загрозу для влади — вони могли критично оцінювати її дії і здійснити те, що Сталін називав «бонапартистським переворотом». Тому диктатору дешевше було сплатити за перемогу декількома мільйонами життів співвітчизників [4; С. 254].

Будучи безпосереднім свідком масового дезертирства та здачі в полон ра­дянських військовослужбовців, Довженко вбачає корінь зла в недолугому радянському шкільництві. Автор наголошує на категоричній зміні всієї системи дошкільного та шкільного виховання. Поряд з цим, вважав він,  необхідно категорично пе­ребудувати становище і роль вчителя у суспільстві та в школі. Жалюгідне становище вчителя, хибна система виховання — ось що робить перемогу набагато дорожчою, ніж це могло бути [2; С. 208–209].

2-га група. Погляди О. П. Довженка на актуальні проблеми Великої Вітчизняної війни.

Людські втрати. Олександр Петрович пише: «Ми втратили у війні в цілому мільйонів сорок, якщо не більше людей» [2; С. 318]. Сьо­годні дослідники називають такі цифри: 43,3 млн загиблих. Із них 26,4 млн осіб — безповоротні втрати армії, 16,9 млн осіб — безповоротні втрати серед мир­ного населення [4; С. 338–339].

4-й учень. За величезними цифрами втрат стояла надто важка ситуація на фронті та в тилу. Статистичний аналіз свідчить, що Сталін до кінця війни повністю вичерпав свої мобілізаційні можливості — СРСР просто не міг продовжувати війну дальше. Навесні 1945 р. у Сталіна не було ніяких резервів. Червона армія стояла на порозі поступового зникнення через повну відсутність поповнення. У разі нової війни — проти коли­шніх союзників — воювати далі було нікому. Якщо розпрочнеться війна з Антантою — це буде катастрофа для СРСР. Сталін це розумів, тому не дуже опирався у Потсдамі [3; С. 537–538].

Критично оцінював Довженко і радянський партизанський рух. Він нам за­лишив з цього приводу категоричне повідомлення: «Божевільні партизани занапастили в десять разів більше своїх людей, ніж німців» [2; С. 367].

5-й учень. Сталінська тактика ведення партизанської війни полягала в тому, що диверсійний загін мав здійснювати акцію в будь-якому окупованому районі, а карати за неї мали місцеве мирне населення. Німці карали населення, що посилило ненависть до окупантів і в результаті спричинило розгортання боротьби з окупантами [3, С. 502]. До окупованих районів країни прибули спепгрупи і загони НКВС для активізації діяльності партизанських загонів. Що ж до загонів, які стихійно виникли серед «оточенців», то вони тихенько сиділи в лісах і опікувалися виключно продовольчим самозабезпеченням за рахунок місцевого населення.

У підсумку продовольче забезпечення партизанського руху в окупованих республіках і областях покладалась на населення, доля якого залишалась поза увагою Сталіна. [3; С. 506].

Трагізм ситуації Довженко розкриває в аналітико-філософській формулі: «Антикультурний стиль життя нашого народу — антикультурний стиль війни. Відсталий стиль життя спричинив відсталий стиль війни» [2; С. 223].

Учитель. Олександр Петрович, будучи сучасником тих по­дій, український інтелектуал, подав нам чітке розуміння причин катастрофіч­них поразок Червоної армії в перший період війни. Вони криються в площині військовій, матеріальній, культурній. Висновки Довженка-історика дістали своє підтвердження в працях сучасних незалежних істориків. Але викликає здивування те, що автор щоденникових записів за зібраними ним скла­дових не зміг побачити чи не захотів побачити головного винуватця тра­гедії — сталінську систему.

Література.

1. Бешанов В. В. «Кроваво-Красная» Армия. По чьей вине? / В. Бешанов. — М. : Яуза-пресс, 2013. — 384 с.
2. Довженко О. Щоденникові записи, 1939–1956. — Х. : Фоліо, 2013. — 879 с.
3. Захаревич С. С. Большая кровь: как СРСР победил в войне1941–1945 гг. / С. С. Захаревич; под. общ. ред. А. Е. Тараса. — 2-е изд. — Минск : Современная школа, 2010. — 560 с.
4. Соколов Б. В. Вторая мировая: факты и версти. — М. : АСТ-ПРЕС КНИГА, 2006. — 432 с.
5. Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? / В. Суворов. — М. : ООО «Издательство АСТ», 2004, — 378 с.