Правда війни на сторінках «щоденикових записів» О. П. Довженка. Історія України. 11 клас
Шпак В. А., Макарівська ЗОШ, Попільнянський р-н, Житомирська обл.
Мета: формувати в учнів навички роботи з першоджерелами та розуміння специфіки подання історичної інформації в літературному джерелі; розвивати вміння вести дискусію; формувати культуру мовлення; закріпити вміння учнів працювати з додатковою літературою, формулювати висновки; виховувати толерантність.
Тип заходу: засвоєння нових знань.
Форма заходу: круглий стіл.
Очікувальні результати
Після цього заходу учні зможуть:
- відкрити для себе Довженка як історика та мислителя;
- отримати базові та вивірені знання для критичного осмислення наявної проблематики з історії України в роки радянсько-німецької війни;
- усвідомити необхідність завжди залишатися людьми за будь-яких складних життєвих обставин.
Підготовчий етап
Виконання проекту реалізують окремі групи. Роздані тези із щоденникових записів, на які групи мають дати вичерпну відповідь. Окремі учні отримали випереджальні завдання і виступають у ролі експертів.
Хід заходу
1-ша група. Коментарі щодо причин катастрофічних поразок Червоної армії в перший період війни.
Перебуваючи на передовій та в штабах різного рівня, Олександр Петрович Довженко мав можливість споглядати всю непривабливість радянсякої фронтової дійсності. Її катастрофічність спонукала митця до аналізу першопричин військових поразок радянської армії. Селяни, пише автор, багато і важко працюють і в той же час залишаються зубожнілими та обмеженими у своїх можливостях [2; С. 175].
1-й учень. Дійсно, німецький солдат, потрапивши на радянську територію, був щиро здивований низьким рівнем життя населення. Особливо це стосувалося сільського населення. Радянське село мало такий вигляд, як німецьке в XVIст. Постає питання, на що працювали майже три радянські п'ятирічки? На виробництво новітніх озброєнь (танки, літаки, гармати) у численних масштабах. Саме це і запрограмувало низький рівень життя населення. Ймовірна мета — радянізація Європи.
«Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники». А такі вони тому, що за їхньою спиною довгі роки безликого, безвідповідального привілейованого життя, легкого і безкарного за будь-які недоліки [2; С. 206, 246].
2-й учень. Радянські генерали, сталінські висуванці повною мірою продемонстрували свою бездарність і відсутність професіоналізму, яку намагалися компенсувати більшовицькою твердістю в досягненні поставлених завдань і безжальним ставленням до власних солдат. Плутанина, приписки, невиконання обов'язку, властиві радянському мирному життю, призводили на війні до великої крові.
Головнокомандувач збройних сил СРСР Й. Сталін не вмів керувати і воювати, нагодував Німеччину і допоміг їй підкорити собі Європу [2; С. 270].
3-й учень. Щодо «годування» Гітлера, то з цього приводу в дослідників є конкретні цифри. Так, за підрахунками В. Суворова, від 19 серпня ??? року (з нацистами був підписаний економічний договір) до 22 червня 1941 р. щодоби СРСР відправляв до Німеччини 2 тис. т стратегічних вантажів [5; С. 49]. Сп'янілий від необмеженої влади, засліплений своєю доктриною (радянізація Європи), Сталін сам створив умови, за яких німецький напад став раптовим, і велику феодально-кріпосницьку армію, яка виявилася нездатною виконати свій обов'язок. Товариш Сталін віддав противнику мільйони квадратних кілометрів території і десятки мільйонів радянських громадян, яких згодом оголосив їх зрадниками. Сталін довів народ до такого морального стану, що спочатку той навіть і не знав, чи варто воювати за цю винищувальну владу, за «переваги соціалістичного ладу» і навіть за власну країну [1; С. 379].
Парадокс сталінської системи полягав у тому, що вона не могла забезпечити для Червоної армії якісний особовий склад. Справа в тому, що по-справжньому професійно підготовлені солдати, офіцери і генерали становили загрозу для влади — вони могли критично оцінювати її дії і здійснити те, що Сталін називав «бонапартистським переворотом». Тому диктатору дешевше було сплатити за перемогу декількома мільйонами життів співвітчизників [4; С. 254].
Будучи безпосереднім свідком масового дезертирства та здачі в полон радянських військовослужбовців, Довженко вбачає корінь зла в недолугому радянському шкільництві. Автор наголошує на категоричній зміні всієї системи дошкільного та шкільного виховання. Поряд з цим, вважав він, необхідно категорично перебудувати становище і роль вчителя у суспільстві та в школі. Жалюгідне становище вчителя, хибна система виховання — ось що робить перемогу набагато дорожчою, ніж це могло бути [2; С. 208–209].
2-га група. Погляди О. П. Довженка на актуальні проблеми Великої Вітчизняної війни.
Людські втрати. Олександр Петрович пише: «Ми втратили у війні в цілому мільйонів сорок, якщо не більше людей» [2; С. 318]. Сьогодні дослідники називають такі цифри: 43,3 млн загиблих. Із них 26,4 млн осіб — безповоротні втрати армії, 16,9 млн осіб — безповоротні втрати серед мирного населення [4; С. 338–339].
4-й учень. За величезними цифрами втрат стояла надто важка ситуація на фронті та в тилу. Статистичний аналіз свідчить, що Сталін до кінця війни повністю вичерпав свої мобілізаційні можливості — СРСР просто не міг продовжувати війну дальше. Навесні 1945 р. у Сталіна не було ніяких резервів. Червона армія стояла на порозі поступового зникнення через повну відсутність поповнення. У разі нової війни — проти колишніх союзників — воювати далі було нікому. Якщо розпрочнеться війна з Антантою — це буде катастрофа для СРСР. Сталін це розумів, тому не дуже опирався у Потсдамі [3; С. 537–538].
Критично оцінював Довженко і радянський партизанський рух. Він нам залишив з цього приводу категоричне повідомлення: «Божевільні партизани занапастили в десять разів більше своїх людей, ніж німців» [2; С. 367].
5-й учень. Сталінська тактика ведення партизанської війни полягала в тому, що диверсійний загін мав здійснювати акцію в будь-якому окупованому районі, а карати за неї мали місцеве мирне населення. Німці карали населення, що посилило ненависть до окупантів і в результаті спричинило розгортання боротьби з окупантами [3, С. 502]. До окупованих районів країни прибули спепгрупи і загони НКВС для активізації діяльності партизанських загонів. Що ж до загонів, які стихійно виникли серед «оточенців», то вони тихенько сиділи в лісах і опікувалися виключно продовольчим самозабезпеченням за рахунок місцевого населення.
У підсумку продовольче забезпечення партизанського руху в окупованих республіках і областях покладалась на населення, доля якого залишалась поза увагою Сталіна. [3; С. 506].
Трагізм ситуації Довженко розкриває в аналітико-філософській формулі: «Антикультурний стиль життя нашого народу — антикультурний стиль війни. Відсталий стиль життя спричинив відсталий стиль війни» [2; С. 223].
Учитель. Олександр Петрович, будучи сучасником тих подій, український інтелектуал, подав нам чітке розуміння причин катастрофічних поразок Червоної армії в перший період війни. Вони криються в площині військовій, матеріальній, культурній. Висновки Довженка-історика дістали своє підтвердження в працях сучасних незалежних істориків. Але викликає здивування те, що автор щоденникових записів за зібраними ним складових не зміг побачити чи не захотів побачити головного винуватця трагедії — сталінську систему.
Література.
- Бешанов В. В. «Кроваво-Красная» Армия. По чьей вине? / В. Бешанов. — М. : Яуза-пресс, 2013. — 384 с.
- Довженко О. Щоденникові записи, 1939–1956. — Х. : Фоліо, 2013. — 879 с.
- Захаревич С. С. Большая кровь: как СРСР победил в войне1941–1945 гг. / С. С. Захаревич; под. общ. ред. А. Е. Тараса. — 2-е изд. — Минск : Современная школа, 2010. — 560 с.
- Соколов Б. В. Вторая мировая: факты и версти. — М. : АСТ-ПРЕС КНИГА, 2006. — 432 с.
- Суворов В. Ледокол: Кто начал Вторую мировую войну? / В. Суворов. — М. : ООО «Издательство АСТ», 2004, — 378 с.