Гуманізація освіти — потреба часу

В. П. Бегерський,Черкаська обл.


Щоб розкрити проблему гуманізації в діяльності школи, необхідно передусім чітко визначити саме поняття гуманізму.

 

У будь-якому енциклопедичному довіднику гуманізм визначено як систему ідей і поглядів на людину як на найвищу цінність та створення умов для її всебічного розвитку.

 

Хоч історія засвідчує, що так можна називати речі й цілком іншого характеру. (Приклади — соціалізм — гуманний лад, а знищували людей, є «наш» гуманізм і їх гуманізм.)

 

Перебудова нашого суспільства вимагає очищення поняття гуманізму. Головною силою в процесах оновлення є людина, а звідси — величезного значення набуває процес її гуманізації, тобто відродження поваги до неї, до її духовності, морально-етичних засад життя. Суть процесу — у відході від культу сили, від зневаги до людини та в реабілітації загальнолюдських цінностей, які становлять «золотий фонд» справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, правдивості, людської гідності тощо.

 

Боротьба за утвердження цих цінностей є складовою частиною перебудови й політики нашої держави: яка людина, такий і продукт її праці.

 

Загальнолюдські цінності — важливе надбання народу. Вони дійшли до нас завдяки народній мудрості, моралі, пісням і думам, казкам і легендам, іграм і танцям, звичаям і традиціям, народному мистецтву. І наш сьогоднішній потяг до чистих джерел народності значною мірою обумовлений саме дефіцитом людяності, ностальгією за втраченими моральними цінностями.

 

Поняття добра і зла, чесності та справедливості втілює в собі народна педагогіка, що дійшла до нас у вигляді переказів, правил поведінки та ідей любові до ближнього. Разом із народною педагогікою ці цінності увійшли до творчості письменників, поетів, філософів — Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка та інших. У їхніх творах народ завжди віддає свої симпатії не сильному та жорстокому, а доброму та справедливому.

 

Видатним поборником справжнього гуманізму був О. В. Сухомлинський. Людяність, порядність, чесність Василь Олександрович вважав джерелом усіх інших позитивних якостей особистості. Виховайте порядну людину, і вона буде патріотом, інтернаціоналістом, працелюбом, колективістом.

 

Ми, вчителі повинні постійно заглиблюватись у внутрішній світ дитини як у світ унікальний, повинні уважно ставитися до духовних потреб учня, до всього, що є джерелом людяності.

 

Не можна сьогодні вибачити тим, хто продовжує відстоювати такий стиль навчання — коли вчитель постійно наказує, а учень постійно виконує.

 

На такій структурі гуманізм школи не проросте.

 

Тому першим кроком у гуманізації освіти мусить бути демократизація самих засад педагогічного процесу, згідно з якими учень сприймається як вільно діюча творча особистість, зайнята своєю діяльністю, тобто як її суб’єкт. Учитель у цих умовах виступає як організатор навчально-виховного процесу.

 

Такий підхід до перебудови навчання втілює в собі педагогіка співробітництва вчителя з учнем.

 

Якщо ми хочемо, щоб дитина росла гуманістом, вона повинна якнайчастіше стикатися з тим, що становить зміст поняття «людина» (з її духовною сутністю), і в процесі такої взаємодії формувати до неї особисте позитивне ставлення. І чим частіше така ситуація повторюватиметься у навчальному процесі, тим більше шансів на те, що гуманізація виховання проходитиме успішно.

 

Звідси й бере свій початок ідея гуманізації системи освіти, тобто посилення впливу тих предметів, які безпосередньо стосуються людини та всього людського — літератури, історії, мови, мистецтв тощо.

 

Наприклад, інтернаціоналізм як життєву позицію можна сформувати в дитини тоді, коли вона дізнається про життя й духовні цінності іншого народу.

 

Патріотизм розквітне лише на ґрунті взаємодії з фактами історії, з життям і духовними цінностями рідного народу.

 

Проте неправильно було б зводити поняття об’єкта гуманістичного виховання лише до змісту навчальних предметів. Він — також у взаєминах між учнями, учителями й учнями, керівниками школи і вчителями тощо.

 

Тому вчитель, з яким учень взаємодіє, має бути наділений відповідати рівневі розвитку учня, його культурі, ерудиції. Однією з важливих рис у педагога повинна бути здатність впливати на почуття школярів, зачіпати їхні емоції. Одночасно вчитель має нести й певні оцінні характеристики, тобто підказувати дитині, як їй слід поставитися до певної ситуації.

 

Педагог мусить дбати, аби криниця, з якої дитина черпає свої судження про людину, була чистою. Йдеться перед усім про урок і про сферу шкільного життя в цілому, де на кожному кроці повинна випромінюватися любов і повага.

 

Чистим має бути і велике джерело людяності поза школою. У сім’ї, на вулиці — не меншою мірою, ніж у школі, дитина шукає й повинна знаходити відповідь на запитання: як до чогось поставитися?

 

Які ж сфери можуть сприяти формуванню гуманізму в дітях?

1. Історія минулого нашого народу. В предків маємо вчитися любові до людей, бо багато з них віддали за неї своє життя.

 

2. Культ сім’ї та рідного дому. Сталося так, що «безадресність» нашого життя зробилася модою. Рідний дім і сім’я перестали бути предметом уваги навіть у шкільних підручниках. З осередку духовного спілкування, з вогнища, навколо якого сидять рідні люди, сім’я стала лише формою тимчасового співжиття, а батьківський дім — гуртожитком для знайомих людей, яких помічаємо тоді, коли вони заважають нам дивитися телевізор. З поняття сім’ї зникає образ старшої і поважної особи — дідуся, бабусі, матері, до яких можна завжди звертатися за порадою, з якими можна пережити і радість, і смуток. Зникає звичка до взаємодопомоги. Чи не занадто великі втрати, зважаючи на те, що діалог між поколіннями — одне з найпотужніших джерел духовності?

Ось чому В. О. Сухомлинський постійно радить формувати в дітях саме культ рідного дому.

 

3. Могутнім предметом гуманізації учнів є, звичайно, література. Якщо її подавати не як «суху» науку чи класову позицію письменника, а як художнє слово, як людинознавство, що несе живі образи людей, з їхніми суперечливим життям, вчинками, злетами й падіннями, віддзеркалює непрості процеси боротьби за щасливе життя. Література — один із видів мистецтва, і вона має доступ до глибин духовно-емоційного життя дитини через сприйняття не лише інтелектом, а й серцем, почуттям.

 

4. Рідна мова. Слово є носієм образу. Сприймання духовних загальнолюдських цінностей повинно здійснюватися найперше через рідну мову, на основі якої започатковується взагалі пізнання світу й людей. Потрібно, щоб усі найбільші духовні прагнення дитини закарбовувались у рідному слові.

Сьогодні рідне слово потребує захисту. Сліпою і глухою є людина, яка не знає мов інших народів. Втрата ж рідної мови — це втрата витоків духовності й людяності.

 

5. Народознавство. Під ним розуміють дисципліну, що передбачає ознайомлення учнів з народною культурою, етнографією, фольклором, ремеслами, символікою, звичаями. Народознавство — це предмет про духовне коріння людини, про її витоки. Звичайний кущ калини може стати предметом для глибоких роздумів і прекрасним засобом духовного збагачення дитини, якщо про нього як про народний символ знати багато.

 

6. До поняття «предмет гуманістичного виховання» увійдуть також дисципліни естетичного циклу. Це музичне мистецтво, співи, образотворче мистецтво. Становленню людяності в дітях значною мірою сприяють ігри.

 

7. Природознавство, яке в широкому розумінні включає поняття рідного краю, пізнання тваринного й рослинного світу тощо.

 

Природа — флора і фауна — невіддільна від людини, можна сказати її мати, тому до неї слід ставитися з любов’ю, добротою і милосердям.

 

Любов до тварин, піклування про них — одна з ознак доброї людини.

 

8. Гуманістичному вихованню сприяють щирі стосунки учнів із учителями, зі своїми товаришами. В основі стосунків вчителя до учнів має стати любов до дітей, необхідно поважати дитину, оберігати її право на вибір бути такою, якою вона хоче бути, а не такою, якою хоче бачити її вчитель.

 

Добрі і людяні стосунки з учителем дитина засвоює як норму життя. «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне», — ці слова Т. Шевченка утверджують одвічний закон людяності.

Dounload PDF

Відгуки читачів