А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Микола Іванович Лобачевський

Г. П. Бевз, м. Київ


Микола Іванович Лобачевський (1792–1856) — великий російський математик. Його рід походив із Волині. Батько працював землеміром у Нижньому Новгороді. Коли він помер, Миколі було 5 років. Завдяки старанням мами Микола закінчив гімназію в Казані, а згодом і новостворений університет. 1811 року він став асистентом, через три роки — ад’юнктом. 1816 року йому присвоїли звання професора. Працював деканом факультету, а 1827 року його обрали ректором університету. Цю посаду він обіймав 19 наступних років. Багато працював, будуючи нові корпуси, створюючи і впорядковуючи бібліотеку, інші засоби навчання. Особливо добре організував роботу університету в часи холери, яка лютувала в місті, і коли пожежа спалила майже все місто. Лобачевський був чудовим організатором, ученим, вихователем, людиною. Двох студентів Київського університету, членів Кирило-Мефодіївського братства — Г. Андрузького та І. Посяду — за розпорядженням імператора вислали до Казані. Лобачевський поводився з ними настільки по-батьківськи, що вони називали його татом.

 

Найбільший внесок Лобачевський зробив у розвиток основ геометрії. Відомий математик У. Кліффорд писав: «Чим Копернік був для Птолемея, тим був Лобачевський для Евкліда. Між Коперніком і Лобачевським існує цікава паралель. Обидва вони слов’яни за походженням. Кожен з них зробив революцію в наукових ідеях, поглядах, і обидві ці революції мають те саме велике значення — це революції в нашому розумінні Космосу».

 

Коперник геометрії

1

Він —перший! На планеті —перший

основам геометрії дав лад.

Микола Лобачевський. Він завершив

досліджувати п’ятий постулат.

 

Геометри так кажуть, аби просто…

Насправді ж він науку сповістив,

що звичний нам евклідів простір —

тільки один із багатьох світів.

 

Отож світогляд слід міняти кожному:

єдиний простір — погляд завузький.

Це — революція у розумінні Космосу,

переворот у мисленні людськім!

 

Ген як далеко жив той характерник —

де Волга широченна, де Казань —

нової геометрії Коперник.

Він істину пізнав і світові сказав…

 

Покійний батько міряв землі сажнем,

служив достойно і ростив синів.

Микола ріс напористим, відважним,

любив бешкетувати, але й мислити умів.

 

Помер замолоду, не постарівши, тато,

синів своїх, як слід, не доростив,

і статків залишив сім’ї він небагато,

і трійку хлопчиків малих осиротив.

 

А край який — широкий, розпростертий

і безпросвітний — від верхів до дна:

довкіл на кілька сотень кілометрів

в Казані лиш гімназія одна.

 

А мама — рідна і дбайлива мати —

найкращих сповнена бажань:

аби до школи хлопчиків віддати,

із ними переїхала в Казань.

 

Просила, гнулась перед кодлом цілим

міських чиновників усяких і вельмож,

аби трьох хлопчиків її осиротілих

в гімназію прийняли на «казенний кошт».

 

Зачислили усіх, як і просила ненька,

Микола — середульший із братів.

Сім’я без годувальника жила бідненько,

коли ж одна навчала трьох — і поготів.

 

І все ж — чого не зробить мама рідна

для того, щоб сини її росли,

навчалися і розвивались гідно.

Вони й навчались. Хоч святими не були…

 

2

Хто той жвавий парубійко,

що найпершим лізе в бійку,

аж здригається вся школа?

Лобачевський то, Микола!

 

Неслухняний і упертий,

все долає навпростець,

штанина, рукав роздерті,

як не там, то там синець.

 

Наче і не чув ніколи

про культуру, етикети —

так поводився у школі,

так і в університеті.

 

Коридорами ганяє,

професорів обганяє,

обганяючи, штовхає —

таку вдачу хлопець має.

 

Не розкаюється злидень,

буде вбивця чи острожник;

невгомонний непосида

і, здається, ще й безбожник.

 

Так один учитель каже,

аж червоний від напруги:

— Мізерніє плем’я наше…

Зовсім інше каже другий.

 

Він не тільки в коридорі

обганяє інших в русі,

Лобачевський спритний, скорий,

обганяє і в науці.

 

3

Чотирнадцять років тільки,

а Микола — між студентів,

двадцять три, а скороспілка

вже професор факультету.

 

Математик він і фізик,

і механік, і астроном,

і працюють його мізки

злагоджено, мов метроном.

 

Був стрімким політ, нівроку,

все вперед і вгору вектор;

парубкові тридцять років,

а він — знайте наших! — ректор.

 

Не чекає, поки, заки…

І не з тих, хто в вус не дує,

облаштовує свій заклад,

все ладнає і будує.

 

Всі дивуються: в Казані

зведені ним корпуси —

еталони несказанні

досконалості й краси.

 

Розігнавсь ген-ген далеко,

добре і розумне сіє.

Вже його бібліотека

стала кращою в Росії.

 

Запровадив картотеки

і каталог алфавітний.

Ректор і бібліотекар —

чи побачиш десь подібне?

 

Все, що треба новій ері,

робить він, часу не гає.

А як вміло від холери

молодь він оберігає!

 

Та холера рикошетом

валить мешканців Казані,

та до університету

підлій доступ заказали.

 

Не пустив страшну хворобу

до професорів, студентів.

Лобачевський усе робить

грамотно і компетентно.

 

І коли страшна пожежа

майже всю Казань злизала,

ректор діяв теж належно,

найпотрібніше спасали.

 

4

Про різні ректор думав речі,

у найпотрібніше вникав…

Був випускний прощальний вечір,

і він казав випускникам:

 

 — Вам, друзі, далі самостійно жити.

Але щоб жити добре, як годиться,

життям потрібно дорожити

і добре, віддано трудиться.

 

Що значить жити? Значить — відчувати

і насолоджуватись — тілом і душею,

творити, будувати, міркувати,

в усьому досягати апогею.

 

Живіть, щоб вами вирували страсті,

щоб душі сповнені були бажань,

тоді знайдуть вас перемоги часті,

і будуть в злагоді і тіло, і душа.

 

А спокій? Він приємний після праці,

коли людина в праці все, в бігах…

Без праці спокій — то скажу вам, братці,

апатія, і скука смертна, і нудьга.

 

Віднині кожен з вас, немов керманич.

При березі спочатку корабель ведіть,

поки без досвіду; пізніше — в далеч,

в незвідані моря і океани йдіть!

 

Людина кожна іншу перегнати прагне,

сама природа так турбується про те,

від того людство і науки, і мистецтва тягне,

і виробництва — все, змагаючись, росте.

 

Переганяйте й ви, боріться і змагайтесь,

злітайте вище — в міру знань своїх і сил,

на мізер, дріб’язок часу не гайте,

творіть заради слави, честі і краси.

 

А щодо мови… Мова — то ознака

народу, він розвинутий чи ні.

Але порожніми словами хто балакав,

той звідусіль вертася впорожні.

 

Боріться з тупістю і сірістю нещадно,

стежок нових шукайте, нових трас.

Побільше залишайте на землі нащадків,

які б вас пам’ятали і продовжували б вас.

 

Любіть себе, батьків і Батьківщину,

і земляків, і всіх землян любіть!

І дійте згідно знань своїх і чину,

близьким давайте і виконуйте обіт.

 

А вам, учителі-наставники, скажу:

того навчайте, що існує справді.

Не переходьте, звісно, істини межу,

порядності навчайте і любові, правди!

 

Хай молодь спершу бере приклад з вас

і розвиває тіло, пам’ять, розум,

наслідуючи. Коли ж настане час,

творитиме й сама: хто — лірику, хто — прозу.

 

А геніїв слід виявляти ще з дитячих літ,

в них слава й запорука зрілості народу.

А виявивши, гарно виховати слід,

навчити добре й забезпечити свободу…

 

Працюймо ж разом на університет,

на осередок наш культури і освіти,

щоб був потужний і тривалий його лет,

щоб став наш заклад серед кращих в світі!

 

5

Все гаразд, він всюди перший,

навіть цар помітив це:

за відмінну працю перстень

дав із цінним камінцем.

 

Ну і, звісно, за нагоди

за служіння, за старання

і державні нагороди —

ордени, звання і ранги.

 

Всі до нього, як людини,

шани сповнені по вінця.

У розпрокляту годину

дякували й українці.

 

Членам Київського братства

двом студентам приказало

жандармерії начальство,

щоб навчалися в Казані.

 

Щоб Микола Лобачевський —

опікун їх і наставник —

взяв над молодими шефство,

на шлях істинний наставив.

 

Він опікувався ними

і довірливо й багато,

так, що гості з України

називали його татом.

 

Наукових результатів

ректорові не бракує:

статті, книги і трактати

регулярно він друкує.

 

Алгебрі дав метод певний,

дещо і в аналізі зробив:

уточнив поняття неперервності,

дав ознаку збіжності рядів.

 

Функції навів нове означення

і в основи логіки пірнув…

А в основах геометрії неначе

все догори дном перевернув.

 

6

Думав ректор дні і ночі,

і доводив, і писав.

Те, що виявив, не хоче

визнавати навіть сам.

 

Бо таке воно незвичне,

спричиняє справжній казус:

істини, здається, вічні

перекреслює відразу.

 

Тож як це надрукувати —

роздуми про постулати —

будуть всі критикувати,

і паплюжити, й клювати.

 

Налетять, як хижі круки,

заклюють і рознесуть…

Все ж віддав статтю до друку:

хай заглиблюються в суть!

 

Тим найбільше потривожив

і відомих, і маститих:

— Ну й утнув! Та хіба можна

навіть в думці допустити?!

 

Хай якийсь там верхогляда

щось намарив дурнувате,

то пиши собі в шухляду,

а навіщо ж друкувати?!

 

Турбувати люд учений

опусом таким безглуздим

непорядно і нечемно.

Та він певно з’їхав з глузду!

 

Та не може цього бути!

Хіба можна так блудити?

Ой, як люблять наші люди,

не осмисливши, судити.

 

Найвеличніші світила

і союзи їхні, спілки,

хто у вічі, хто із тилу:

— Паранойя це — і тільки!..

 

Лобачевський все те чує —

ні кінця тому, ні краю —

усі лають і кепкують,

хоч у сутність не вникають.

 

Рік минає, вже й десятий,

гудять неуки амбітні,

з ректора кепкує всякий,

навіть зовсім непомітні.

 

Хтось в рукав сміється тільки,

хтось регоче і хихоче.

Люблять наші люди шпильки

і пускають їх охоче…

 

7

Та що це? За кордоном кажуть:

це відкриття. Ще й осіянне!

Не дискутують там, а важать:

хто перший — німець, росіянин?..

 

А тут неважко істину зловити:

боявся Гаусс беотійців крику,

а Лобачевський крик несамовитий

відкинув, тому й став великим!

 

Англієць справжню істину повідав,

пропорцію геть склав з імен:

«Був Лобачевський для Евкліда,

Коперник мов для Птоломея».

 

А ще він і таке відзначив:

першопрохідці — із одного поля,

слов’яни, побратими наче,

про Космос наш змінили погляд…

Dounload PDF

Відгуки читачів