Микола Іванович Лобачевський

Г. П. Бевз, м. Київ


Микола Іванович Лобачевський (1792–1856) — великий російський математик. Його рід походив із Волині. Батько працював землеміром у Нижньому Новгороді. Коли він помер, Миколі було 5 років. Завдяки старанням мами Микола закінчив гімназію в Казані, а згодом і новостворений університет. 1811 року він став асистентом, через три роки — ад’юнктом. 1816 року йому присвоїли звання професора. Працював деканом факультету, а 1827 року його обрали ректором університету. Цю посаду він обіймав 19 наступних років. Багато працював, будуючи нові корпуси, створюючи і впорядковуючи бібліотеку, інші засоби навчання. Особливо добре організував роботу університету в часи холери, яка лютувала в місті, і коли пожежа спалила майже все місто. Лобачевський був чудовим організатором, ученим, вихователем, людиною. Двох студентів Київського університету, членів Кирило-Мефодіївського братства — Г. Андрузького та І. Посяду — за розпорядженням імператора вислали до Казані. Лобачевський поводився з ними настільки по-батьківськи, що вони називали його татом.

 

Найбільший внесок Лобачевський зробив у розвиток основ геометрії. Відомий математик У. Кліффорд писав: «Чим Копернік був для Птолемея, тим був Лобачевський для Евкліда. Між Коперніком і Лобачевським існує цікава паралель. Обидва вони слов’яни за походженням. Кожен з них зробив революцію в наукових ідеях, поглядах, і обидві ці революції мають те саме велике значення — це революції в нашому розумінні Космосу».

 

Коперник геометрії

1

Він —перший! На планеті —перший

основам геометрії дав лад.

Микола Лобачевський. Він завершив

досліджувати п’ятий постулат.

 

Геометри так кажуть, аби просто…

Насправді ж він науку сповістив,

що звичний нам евклідів простір —

тільки один із багатьох світів.

 

Отож світогляд слід міняти кожному:

єдиний простір — погляд завузький.

Це — революція у розумінні Космосу,

переворот у мисленні людськім!

 

Ген як далеко жив той характерник —

де Волга широченна, де Казань —

нової геометрії Коперник.

Він істину пізнав і світові сказав…

 

Покійний батько міряв землі сажнем,

служив достойно і ростив синів.

Микола ріс напористим, відважним,

любив бешкетувати, але й мислити умів.

 

Помер замолоду, не постарівши, тато,

синів своїх, як слід, не доростив,

і статків залишив сім’ї він небагато,

і трійку хлопчиків малих осиротив.

 

А край який — широкий, розпростертий

і безпросвітний — від верхів до дна:

довкіл на кілька сотень кілометрів

в Казані лиш гімназія одна.

 

А мама — рідна і дбайлива мати —

найкращих сповнена бажань:

аби до школи хлопчиків віддати,

із ними переїхала в Казань.

 

Просила, гнулась перед кодлом цілим

міських чиновників усяких і вельмож,

аби трьох хлопчиків її осиротілих

в гімназію прийняли на «казенний кошт».

 

Зачислили усіх, як і просила ненька,

Микола — середульший із братів.

Сім’я без годувальника жила бідненько,

коли ж одна навчала трьох — і поготів.

 

І все ж — чого не зробить мама рідна

для того, щоб сини її росли,

навчалися і розвивались гідно.

Вони й навчались. Хоч святими не були…

 

2

Хто той жвавий парубійко,

що найпершим лізе в бійку,

аж здригається вся школа?

Лобачевський то, Микола!

 

Неслухняний і упертий,

все долає навпростець,

штанина, рукав роздерті,

як не там, то там синець.

 

Наче і не чув ніколи

про культуру, етикети —

так поводився у школі,

так і в університеті.

 

Коридорами ганяє,

професорів обганяє,

обганяючи, штовхає —

таку вдачу хлопець має.

 

Не розкаюється злидень,

буде вбивця чи острожник;

невгомонний непосида

і, здається, ще й безбожник.

 

Так один учитель каже,

аж червоний від напруги:

— Мізерніє плем’я наше…

Зовсім інше каже другий.

 

Він не тільки в коридорі

обганяє інших в русі,

Лобачевський спритний, скорий,

обганяє і в науці.

 

3

Чотирнадцять років тільки,

а Микола — між студентів,

двадцять три, а скороспілка

вже професор факультету.

 

Математик він і фізик,

і механік, і астроном,

і працюють його мізки

злагоджено, мов метроном.

 

Був стрімким політ, нівроку,

все вперед і вгору вектор;

парубкові тридцять років,

а він — знайте наших! — ректор.

 

Не чекає, поки, заки…

І не з тих, хто в вус не дує,

облаштовує свій заклад,

все ладнає і будує.

 

Всі дивуються: в Казані

зведені ним корпуси —

еталони несказанні

досконалості й краси.

 

Розігнавсь ген-ген далеко,

добре і розумне сіє.

Вже його бібліотека

стала кращою в Росії.

 

Запровадив картотеки

і каталог алфавітний.

Ректор і бібліотекар —

чи побачиш десь подібне?

 

Все, що треба новій ері,

робить він, часу не гає.

А як вміло від холери

молодь він оберігає!

 

Та холера рикошетом

валить мешканців Казані,

та до університету

підлій доступ заказали.

 

Не пустив страшну хворобу

до професорів, студентів.

Лобачевський усе робить

грамотно і компетентно.

 

І коли страшна пожежа

майже всю Казань злизала,

ректор діяв теж належно,

найпотрібніше спасали.

 

4

Про різні ректор думав речі,

у найпотрібніше вникав…

Був випускний прощальний вечір,

і він казав випускникам:

 

 — Вам, друзі, далі самостійно жити.

Але щоб жити добре, як годиться,

життям потрібно дорожити

і добре, віддано трудиться.

 

Що значить жити? Значить — відчувати

і насолоджуватись — тілом і душею,

творити, будувати, міркувати,

в усьому досягати апогею.

 

Живіть, щоб вами вирували страсті,

щоб душі сповнені були бажань,

тоді знайдуть вас перемоги часті,

і будуть в злагоді і тіло, і душа.

 

А спокій? Він приємний після праці,

коли людина в праці все, в бігах…

Без праці спокій — то скажу вам, братці,

апатія, і скука смертна, і нудьга.

 

Віднині кожен з вас, немов керманич.

При березі спочатку корабель ведіть,

поки без досвіду; пізніше — в далеч,

в незвідані моря і океани йдіть!

 

Людина кожна іншу перегнати прагне,

сама природа так турбується про те,

від того людство і науки, і мистецтва тягне,

і виробництва — все, змагаючись, росте.

 

Переганяйте й ви, боріться і змагайтесь,

злітайте вище — в міру знань своїх і сил,

на мізер, дріб’язок часу не гайте,

творіть заради слави, честі і краси.

 

А щодо мови… Мова — то ознака

народу, він розвинутий чи ні.

Але порожніми словами хто балакав,

той звідусіль вертася впорожні.

 

Боріться з тупістю і сірістю нещадно,

стежок нових шукайте, нових трас.

Побільше залишайте на землі нащадків,

які б вас пам’ятали і продовжували б вас.

 

Любіть себе, батьків і Батьківщину,

і земляків, і всіх землян любіть!

І дійте згідно знань своїх і чину,

близьким давайте і виконуйте обіт.

 

А вам, учителі-наставники, скажу:

того навчайте, що існує справді.

Не переходьте, звісно, істини межу,

порядності навчайте і любові, правди!

 

Хай молодь спершу бере приклад з вас

і розвиває тіло, пам’ять, розум,

наслідуючи. Коли ж настане час,

творитиме й сама: хто — лірику, хто — прозу.

 

А геніїв слід виявляти ще з дитячих літ,

в них слава й запорука зрілості народу.

А виявивши, гарно виховати слід,

навчити добре й забезпечити свободу…

 

Працюймо ж разом на університет,

на осередок наш культури і освіти,

щоб був потужний і тривалий його лет,

щоб став наш заклад серед кращих в світі!

 

5

Все гаразд, він всюди перший,

навіть цар помітив це:

за відмінну працю перстень

дав із цінним камінцем.

 

Ну і, звісно, за нагоди

за служіння, за старання

і державні нагороди —

ордени, звання і ранги.

 

Всі до нього, як людини,

шани сповнені по вінця.

У розпрокляту годину

дякували й українці.

 

Членам Київського братства

двом студентам приказало

жандармерії начальство,

щоб навчалися в Казані.

 

Щоб Микола Лобачевський —

опікун їх і наставник —

взяв над молодими шефство,

на шлях істинний наставив.

 

Він опікувався ними

і довірливо й багато,

так, що гості з України

називали його татом.

 

Наукових результатів

ректорові не бракує:

статті, книги і трактати

регулярно він друкує.

 

Алгебрі дав метод певний,

дещо і в аналізі зробив:

уточнив поняття неперервності,

дав ознаку збіжності рядів.

 

Функції навів нове означення

і в основи логіки пірнув…

А в основах геометрії неначе

все догори дном перевернув.

 

6

Думав ректор дні і ночі,

і доводив, і писав.

Те, що виявив, не хоче

визнавати навіть сам.

 

Бо таке воно незвичне,

спричиняє справжній казус:

істини, здається, вічні

перекреслює відразу.

 

Тож як це надрукувати —

роздуми про постулати —

будуть всі критикувати,

і паплюжити, й клювати.

 

Налетять, як хижі круки,

заклюють і рознесуть…

Все ж віддав статтю до друку:

хай заглиблюються в суть!

 

Тим найбільше потривожив

і відомих, і маститих:

— Ну й утнув! Та хіба можна

навіть в думці допустити?!

 

Хай якийсь там верхогляда

щось намарив дурнувате,

то пиши собі в шухляду,

а навіщо ж друкувати?!

 

Турбувати люд учений

опусом таким безглуздим

непорядно і нечемно.

Та він певно з’їхав з глузду!

 

Та не може цього бути!

Хіба можна так блудити?

Ой, як люблять наші люди,

не осмисливши, судити.

 

Найвеличніші світила

і союзи їхні, спілки,

хто у вічі, хто із тилу:

— Паранойя це — і тільки!..

 

Лобачевський все те чує —

ні кінця тому, ні краю —

усі лають і кепкують,

хоч у сутність не вникають.

 

Рік минає, вже й десятий,

гудять неуки амбітні,

з ректора кепкує всякий,

навіть зовсім непомітні.

 

Хтось в рукав сміється тільки,

хтось регоче і хихоче.

Люблять наші люди шпильки

і пускають їх охоче…

 

7

Та що це? За кордоном кажуть:

це відкриття. Ще й осіянне!

Не дискутують там, а важать:

хто перший — німець, росіянин?..

 

А тут неважко істину зловити:

боявся Гаусс беотійців крику,

а Лобачевський крик несамовитий

відкинув, тому й став великим!

 

Англієць справжню істину повідав,

пропорцію геть склав з імен:

«Був Лобачевський для Евкліда,

Коперник мов для Птоломея».

 

А ще він і таке відзначив:

першопрохідці — із одного поля,

слов’яни, побратими наче,

про Космос наш змінили погляд…

Dounload PDF

Відгуки читачів