Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Вчителька з Абхазії

Ольга Новікова

«Адзіарас!» саме так екскурсовод привіталася з туристами і додала:

«Мене звуть Тетяна. А в школі — Тетяна Леонідівна».

«Значить, вона працює в школі. Вчителька? Цікаво було б поспілкуватися з нею», зазначила я для себе. А тим часом наш туристичний автобус уже прямував мальовничою дорогою…


Вчителька з Абхазії

Ольга Новікова

Коли щастить і день за днем зустрічаються хороші люди, що несуть нам світ і тепло своїх душ, мимоволі втрачаєш пильність, намагаєшся вмовити себе усі неприємності, усі потворності й смутки наших буднів скоріше виключення.

О. Маркуша, доктор педагогічних наук

«Адзіарас!» саме так екскурсовод привіталася з туристами і додала:

«Мене звуть Тетяна. А в школі — Тетяна Леонідівна».

«Значить, вона працює в школі. Вчителька? Цікаво було б поспілкуватися з нею», зазначила я для себе. А тим часом наш туристичний автобус уже прямував мальовничою дорогою…

«Асланбей прокинувся вранці, вийшов на подвір’я і побачив, що по свіжому снігу сліди ведуть з його дому. «Але з дому ще ніхто не виходив», задумався господар. Сліди привели його до печери. Чоловік увійшов і крикнув:

Хто пішов від мене? Йому відповів голос:

Я, Благодать, що розсердилася на тебе й покинула твій дім. Марно ти прийшов сюди…»

Так починається одна кавказька легенда, яку я записала нещодавно в Абхазії.

Абхазія це країна древньої та самобутньої культури. Люди, які живуть тут, називають свою батьківщину «Апсни» — «Країна Душі». Основне населення — абхази (апсуа). Війна та мир таким було їхнє життя в давні часи, коли інші народи мирно чи насильницько заселяли їх землі. Це були греки, римляни, візантійці, грузини, генуезьці, турки, росіяни. Абхазія одна зі стародавніх християнських країн, що прийняла цю релігію від Візантії в VI ст. н. е. Тепле, ласкаве море і гаряче сонце, субтропіки і альпійські луки, снігові вершини, гірські ріки та озера, водоспади та чудодійні джерела. А які тут фрукти! Мушмула, персики, інжир, ківі, фейхоа, виноград і, звичайно, мандарини, цитрини, помаранчі, гранат. А які кольори! Абхази не говорять «синій» чи «зелений», вони говорять «кольору неба» або «кольору трави» і все зрозуміло. А тим часом дорога йшла вздовж моря. Попереду нас чекала Гагра, приваблива, як і колись. «А ви чули про Новий Афон?» «Це в Греції?» «Ні, в Абхазії». Давній християнський центр і місце паломництва віруючих.

Зробимо зупинку, бо настав час розповісти про нашу героїню. Знайомтеся: Дбар Тетяна Леонідівна. До речі, Дбар дуже поширене серед абхазів прізвище, майже як Шевченко серед українців. Якщо коротко про неї вчителька, 25 років педагогічного стажу; одружена, двоє дорослих дітей; донька вчительки і одночасно мати майбутньої вчительки. А якщо докладніше то давайте послухаємо.

Про себе:

«Продовжую сімейну традицію мама в мене теж була вчителькою і працювала в початковій школі понад 20 років. Але, щиро кажучи, мій вибір майбутньої професії не був заздалегідь передбачений. Взагалі немає людини на землі, яка б не приміряла на себе професію вчителя. І я говорила: «Буду вчителькою!»

Говорила це скоріше для батьків, а сама вступати в педагогічний не збиралася. Але сталося непередбачуване. Зараз не уявляю, що могло бути інакше».

У школі вона викладає біологію і географію.

Про минуле:

«Довго чекала на новий підручник з географії рідного краю. Не дочекалася і склала власний на основі матеріалів, що збирала роками. 14 років тому після відомих в Абхазії подій теж не дочекалася на допомогу школи й почала, як і мої колеги, потихеньку набиратися досвіду з різних робочих та будівельних професій. Наближався початок навчального року, а приміщення було не пристосоване до проведення занять. І що ж ви думаєте, тепер і шибки налагодити, і шпалери наклеїти або десь щось прикрутити або прибити будь ласка».

Ось це наших учителів точно не здивує.

Про наболіле:

«Якщо треба щось зробити, іноді звертаюся по допомогу до батьків, але таких бажаючих допомогти небагато. В школах майже немає чоловіків, бо низька заробітна плата. Батьки доплачують від 150 до 300 рублів щомісяця. Мої заслуги вища категорія, вчитель-методист, педагогічний стаж тягнуть на 3000 рублів на місяць (це приблизно 600 гривень). Якщо у моєму домі були б вільні гроші, то понавиписувала б собі різних спеціальних журналів. Хочеться не відставати від подій. Перевтомлення, перевантаження постійно із року в рік. Особливо складна ситуація в сільських школах, де доводиться об’єднувати класи різних ступенів. Некомплектність і учнів, і вчителів. У школах не вистачає підручників, а з історії та географії Абхазії їх узагалі немає. З вивченням абхазької мови виникають проблеми, бо досі не розроблена методика, хоча є в нас Державний інститут абхазької мови та літератури. До речі, у зв’язку з тим що в школах бракує вчителів хімії, географії, історії, практикується викладання двох або навіть більше дисциплін одним педагогом. Сухумський педагогічний університет уже почав готувати вчителів з подвійних спеціальностей».

Прикро, але більшість цих проблем знайома і нашим учителям.

Про сучасну школу й освіту:

«Діти зараз інші, але, мені здається, я їх розумію. Хоча про це треба в них самих запитати. Середня освіта 11 класів. Ще є десятирічки, але їх кількість останніми роками значно зменшилася. Батьки здебільшого намагаються, щоб діти вчилися, але відсоток людей з вищою освітою у нас досить низький. Поряд з державними школами відкриваються приватні. Це так звані альфа-школи. Вони в основному базуються в Сухумі. В Абхазії є національні школи, де навчання ведеться абхазькою мовою, але тільки в початковій школі. З 5 класу превалює російська мова. Частина шкіл з російською мовою викладання з 1 класу. Існує соціальне замовлення на підготовку вчительських кадрів. Педагогічну освіту можна здобути в педагогічних технікумах і в Сухумському педагогічному університеті, куди вступити з кожним роком все складніше. Навчання в університеті безплатне. До студентів у період навчання дуже жорсткі вимоги, тому не всі витримують».

До речі, в Абхазії живуть не тільки абхази, але й представники інших національностей, в тому числі й українці. Поряд з національними та російськими школами є вірменські та грецькі.

Про головне:

«Секрет? Який секрет? здивувалася вона, немає в мене секретів. Кожна жінка, якщо вона не моральний виродок, не монстр, неодмінно любить дітей. Закон природи. Щоб цю природжену любов зробити взаємною, потрібно не так уже й багато не обманювати, кого любиш, не приховувати своїх почуттів, бути терплячою і ніколи не розчаровуватися в дитині. Все».

Значить, треба бути лише самою собою, все інше прийде автоматично. Чи не занадто це просто?

Просто? Якраз це дуже складно: бути самою собою без зривів, без промахів кожного дня та за будь-яких обставин».

Про родину:

«Дякую своїй мамі за те, що Абхазія стала моєю Батьківщиною. За комсомольською путівкою вона, зовсім молода дів чи на, приїхала до Воронежа до селища Ткуарчал на будівництво. Тут зустріла своє кохання це був мій батько. Я виховувалася в традиційній абхазькій родині, від народження говорила і абхазькою, і російською мовами. Мій син та донька студенти. Вони мене радують тим, що мають бажання вчитися і чогось досягти в цьому житті. Син майбутній економіст, а от донька вирішила продовжити сімейну династію вчиться в Сухумському педагогічному університеті. В майбутньому буде вчителькою молодших класів. Я живу недалеко від Піцунди. Маю власний будинок з присадибною ділянкою. Мандарини, цитрини, помаранчі ростуть, як у всіх».

Порадіємо за Тетяну «добре, коли все добре, добре, коли любов є», як співають у нас в Україні.

Про патріотизм і не тільки:

«Коли кілька років тому одна туристична фірма попросила мене підготувати екскурсію для якоїсь делегації, а потім запропонувала постійне співробітництво на літній сезон, я відразу погодилася. По-перше, це додатковий заробіток, а по-друге, я маю можливість реалізувати свої здібності в іншій сфері, завжди люблю спілкуватися з новими людьми. Окрім того намагаюся, щоб гості нашої країни полюбили її, щоб вони зрозуміли її душу і прийняли всім серцем».

Особисто я вважаю, що ніякі кордони чи політики не зможуть роз’єднати людей, які мають бажання спілкуватися, і мій власний досвід це підтверджує.

До речі, для громадян України в’їзд на територію Абхазії вільний.

«Бзіарабаат», відповідають в Абхазії на привітання, а «тітабуб» значить «дякую». «Дякую, що приїхали до нас»,— говорила Тетяна. Настав час прощатися. Шкода, але все добре має свій кінець. А що ж Тетяна? Її щільно обступили туристи, дякували за чудову екскурсію, а вона зніяковіла і все повторювала: «Ні, це я вам дякую за те, що приїхали до нас». Головне багатство цієї маленької країни люди. Вони розводять тварин, вирощують сади та виноградники, виготовляють міцні та ароматні вина, намагаються не виживати, а жити в дуже непростих умовах сьогодення, працюють, виховують та вчать дітей, піклуються про збереження душі своєї країни, її культури та традицій, бо Абхазія це «Країна Душі». …А далі легенда розповідає: «Чоловік умовляв Благодать повернутися, говорячи, що він без неї пропаде.

За те, що ти прийшов до мене, я дам тобі що-небудь одне. Хочеш проси золота або велике господарство, хочеш проси здоров’я або що-небудь інше, але не проси мене повернутися до тебе.

Подумав чоловік і сказав:

У мене розуму мало. Дозволь, я пораджуся вдома.

Благодать погодилася. Дома йому почали давати поради: хто попросити золота, хто попросити зерна. Дружина ж сказала:

Попроси для нашої родини Злагоди. Там, де вона є, нічого іншого не потрібно.

Погодився він з нею. Пішов до печери й попросив дати його родині Злагоди. Й тоді Благодать сказала:

  Перехитрили ви мене. Даю вам Злагоду. А там де Злагода, повинна бути і я. Тому я повертаюся до вас. Благодаті не буває там, де немає Злагоди».

Нехай і у вашому домі, дорогі читачі, завжди панує Злагода, а Благодать ніколи вас не залишає.

 

Відгуки читачів