Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Геннадій Хазанов та його вчителі

Наталя Шубенко

Хто він студент кулінарного технікуму, маленький гігант великого сексу, геніальний пародист чи серйозний драматичний актор, керівник найбільшого російського театру, ведучий полемічних телепередач? Сьогодні, коли йому вже 61 рік, ми можемо відповісти просто: він Геннадій Хазанов, і цим усе сказано. Він усенародний кумир і буквально купається в любові мільйонів, от тільки очі в нього чомусь сумні. Вдивіться, якщо не помічали. А ми розповімо, чому.


Геннадій Хазанов та його вчителі

Наталя Шубенко

Хто він студент кулінарного технікуму, маленький гігант великого сексу, геніальний пародист чи серйозний драматичний актор, керівник найбільшого російського театру, ведучий полемічних телепередач? Сьогодні, коли йому вже 61 рік, ми можемо відповісти просто: він Геннадій Хазанов, і цим усе сказано. Він усенародний кумир і буквально купається в любові мільйонів, от тільки очі в нього чомусь сумні. Вдивіться, якщо не помічали. А ми розповімо, чому.

Бачити в житті смішне насправді особливий дар і важка праця. Юному Геннадію це вдавалося: він постійно придивлявся до оточуючих і передражнював їх, виставляв на посміховисько однолітків і дорослих, причому незалежно від того, «друзі» це чи «вороги».

Він ріс у комунальній квартирі. Батька свого ніколи не бачив і вже дорослою людиною дізнався, що той був розстріляний як ворог народу. А ще дізнався, що він, Геннадій Хазанов, єврей, а що це означало в Радянському Союзі, ми всі чудово знаємо. В одному з інтерв’ю Хазанов сказав: «Про те, що я єврей, я дізнався від сусідки. Пізніше у дворі мені це підтвердили діти. З дитинства я знав, що я не такий, як усі. Що від решти людей я вирізняюся на гірше. Всіх нас формує дитинство. І я глибоко переконаний, що все, що я робив згодом, усе, що відбувалося зі мною надалі, диктувалося прагненням довести, що я маю право на життя, що я нічим не гірший за однолітків».

От і доводилося хлопцеві захищатися, гостро, а іноді навіть зло висмію ючи оточуючих. Єдиною людиною, якого Гена не чіпав, була немолода шкільна вчителька. Непосидючий і верткий, на її уроках він сидів тихо (лише Бог знає, чого йому це коштувало). І з її легкої руки згодом він вступив до інженерно-будівельного інституту. Заради справедливості скажемо, що, звичайно ж, це не було покликанням артистичного юнака. Він мріяв про театр. І звичайно ж, у нього був кумир Аркадій Райкін. З телепередач він запам’ятовував тексти його мініатюр, намагався копіювати манери, інтонації, а одного разу навіть прорвався на спектакль. Буквально всіма правдами й неправдами. Квитків до Театру естради на виступи знаменитостей, як і мало бути, не вистачало. Допомогло захоплення всіх радянських людей (і касирів у тому числі) футболом. Хазанов зателефонував до каси й голосом Миколи Озерова почав вимагати, щоб йому залишили квиток. Голос подіяв: квиток залишили. Наступного разу Хазанову поталанило ще більше він потрапив на аудієнцію до Райкіна. Майбутній абітурієнт театрального інституту спитав у великого артиста, що він порадить йому прочитати під час виступу. Райкін, не довго думаючи, сказав: «Я обрав би сьомий розділ «Мертвих душ»». Мабуть, пожартував, але в цьому випадку почуття гумору Хазанова мовчало, він прийняв пораду цілком серйозно і блискуче провалився, причому не один раз, а кілька, з однаковим жалюгідним результатом перепробувавши вступити в усі театральні ВНЗ столиці. На зачудоване питання «Чому?» він чув один і той же вирок: «Через відсутність гумору й темпераменту».

Але ж Гена повинен був довести, що він не гірший за інших. І він продовжував спроби. «Неохопленим» залишалося лише естрадно-циркове училище, куди невтішний абітурієнт і попрямував. З другої спроби, але вступив. А далі… Далі було продовження історії «син єврея й ворога народу». Він підробляв ведучим у сольних концертах відомої співачки Ніни Дорди, природно, багато й захоплено імпровізував. У результаті за виконання «нелітованого» (такого, що не пройшов цензуру) матеріалу його вислали з гастролей. А керівник Росконцерту написав до училища листа, в якому зазначалося: «Студент Хазанов не буде прийнятий на роботу до жодної з організацій системи Росконцерту, у зв’язку з чим просимо з навчального закладу його відрахувати». Копія «вироку» була направлена до відділу навчальних закладів Міністерства культури. Так Хазанов отримав «вовчий квиток».

Але безвихідних ситуацій, як відомо, не буває. Веселий юнак, очі якого ставали все більш сумними, несподівано одержав шанс: на роботу його взяв сам Леонід Йосипович Утьосов (такій «глибі» розпорядження Росконцерту були дрібницею). Так у життя Геннадія Хазанова увійшов наступний учитель мегазірка радянської естради. Неосвічений, але наділений шаленим талантом, підкріпленим мудрістю, Утьосов був ще й відкритою людиною. «Синку, запам’ятай, говорив він Хазанову, музикант не професія, музикант це національність».

В Утьосова Геннадій навчився багато чого й насамперед почуття гумору (так, тут навіть Хазанову було чого повчитися). Леонід Йосипович без гострого жарту просто жити не міг. Хазанов згадує: «Якось ми обідали в ресторані, підходить до нас офіціантка, приносить страву. Леонід Йосипович скуштував і віддає їй назад. «Вам не сподобалося?» — ображено питає вона. «Та ні, дитинко. Просто це не потрібно їсти. Це ж…» (Далі йде недруковане слово, яке ми не цитуємо, щоб не шокувати наших шановних читачів.) Репризи вилітали з нього мимовіль, без напруження. В цьому він був абсолютним майстром.

А незабаром став майстром і його учень. Ніби компенсуючи дитячі та юнацькі провали й невдачі, життя повернулося до Хазанова світлим, творчим, успішним боком, і полетіла, покотилася зоряна кар’єра популярного артиста. 1974 рік перемога на Всесоюзному конкурсі артистів естради. Зоряні гастролі. 1975 рік виконання мініатюри О. Хайта «Студент кулінарного технікуму» приносить Геннадію Вікторовичу всенародне визнання. Спектакль «Дрібниці життя», головна роль у комедії «Маленький гігант великого сексу», зйомка в «Єралаші» і прийшла слава, велика, відчутна, справжня. З листопада 1997 року Геннадій Хазанов художній керівник Московського державного театру естради, він активно випробовує себе в серйозних спектаклях.

Сьогодні нетитулований король сміху хіба що в опері не співав і в балеті не танцював. Хоча цілком можливо, що й тут впорався б, адже він не боїться життєвих парадоксів, а сміється з них. Він переконаний, що сміятися набагато природніше, ніж тремтіти й боятися. «Я скоріше сумна людина, говорить Геннадій Вікторович, можливо, тому, що кола життя накручуються все швидше. Можливо, через те, що нещодавно поховав маму. І через те, що країна сьогодні переживає важкий період».

Живе весела сумна людина в заміському будинку, удвох з дружиною. Точніше, утрьох. Третій папуга, який не розмовляє. Звуть Сеня. І ще він живе в театрі, власному театрі, що продовжує традиції Райкіна й Утьосова і при цьому є неповторним, своєрідним, «хазановським», театром. «Я дуже хотів би, якось сказав Хазанов, щоб люди навчилися визнавати в інших право бути людиною». Він знає, про що говорить, адже за своє визнання Хазанову довелося боротися.

 

Відгуки читачів