Освіченість як чинник розвитку особистості школярів у спадщині В. О. Сухомлинського

І. В. Батрун,м. Харків

Закінчення. Поч. див. № 4 (40), 2014


Прийом «Експериментальна діяльність»
 
Велике значення педагоги Павлиської середньої школи надавали вищій формі дослідницької діяльності — експерименту.
 
«Експеримент у школі — незамінний засіб інтелектуального збагачення праці, поєднання праці з мисленням, аналізом. Ми вважаємо значним успіхом виховної роботи те, що багато юнаків і дівчат «захворіли» мрією, що пов’язана з глибоким пізнанням таємниць життя рослин, тварин, землі», — говорив В. О. Сухомлинський [10, с. 38].
 
Дослідницька діяльність, лабораторні, практичні заняття мали єдину мету — досягти прояву школярами розумової, вольової активності.
 
Трудові завдання, які підбирали для досліджень, припускали підкорення сил природи людському розуму. Учні вирощували два врожаї зернових культур, домагалися прискорення дозрівання рослин шляхом внесення в ґрунт спеціальних добрив, отримували морозостійкі сорти пшениці шляхом селекції, перетворювали неродючий ґрунт у родючий, збільшували частку цукру в буряках [10, с. 230].
 
Цінність таких видів праці полягала у виявленні інтересу до наукової діяльності, допитливості. Учні вели щоденники спостережень, проводили порівняння результатів трудової діяльності за певний період часу. Важливою умовою в організації експериментальної роботи було обов’язкове створення умов для проведення експерименту. Учень, захоплений біологією, хімією, ставив свій експеримент на навчально-дослідній ділянці. Йому було виділено куточок, надано матеріали для досліджень ґрунту, води, мікроелементів. Педагог завжди був готовий прийти на допомогу підлітку в дослідницькій діяльності.
 
Прийом «Самоосвіта»
 
Самоосвіту В. О. Сухомлинський розглядав не лише як один із засобів розкриття ідеї гармонії розумової і фізичної праці підлітка, але і як результат зрілості, усвідомлення власної життєвої позиції, готовності до вибору майбутньої професійної діяльності.
 
Види діяльності із самоосвіти школярів у Павлиській середній школі:
 
1) самостійне вивчення фактів, явищ, подій дійсності: педагоги розробляли спеціальну систему завдань для самоосвіти;
 
2) самостійне читання як первинне сприйняття знань: учням пропонували розділи шкільної програми для самостійного вивчення; читання додаткової літератури при цьому поєднували зі спостереженнями, дослідницькою діяльністю, переглядом макетів, діаграм, схем, таблиць;
 
3) малюнки, схеми, діаграми, моделі, факти живої мови (речення, слова).
 
Важливо було не просто розглянути ці об’єкти, а поставити завдання для активної розумової праці. Самоосвіту здійснювали й під час виконання домашньої роботи. Учитель таким чином формулював запитання, щоб вони не припускали переказ підручника, а стимулювали «аналіз, дослідження, порівняння — ці форми розумової праці повинні міститися в домашніх завданнях, які поєднували б у собі читання книги з наглядом і працею» [11, с. 180]. 
 
У Павлиській школі була створена кімната думки, де зібрано матеріали останніх наукових досліджень, необхідні для самостійного читання книг, вирізки з науково-популярних газет, журналів.
 
В. О. Сухомлинський вважав, що без усвідомленого самостійного читання учень не зможе зробити свідомий вибір своєї подальшої діяльності: «Щоб зацікавленість чимось виявилася швидкоплинною і випадковою, нехай в дитинстві людина багато читає, думає, шукає; нехай інтелектуальне життя тісно пов’язується з творчими, трудовими інтересами» [12, с. 160-161].
 
Результатом самоосвіти також була робота в науково-предметних і творчих гуртках. 
 
 
Прийом «Самоосвітнє вивчення матеріалу»
 
У педагогічній практиці використовували завдання для самостійного вивчення матеріалу, учням пропонували список додаткової наукової літератури й різноманітні види лабораторних і практичних робіт, які можна виконати згідно із запропонованими матеріалами. Таким чином, учні вчилися працювати вдома, у бібліотеці, кімнаті думки. Поступово у педагогічному досвіді Павлиської середньої школи склалася традиція — кожен підліток починаючи з 7-8 класу отримував індивідуальну тему для самоосвіти.
 
Педагоги вважали, що знання, здобуті самостійно, найбільш міцні й затребувані в подальшому навчанні та практичній діяльності.
 
Важливим у педагогічних підсумках В. О. Сухомлинського можна вважати те, що учні, перед тим як почати працювати самостійно — вдома, у бібліотеці — отримували достатньо повний інструктаж, у якому їм пояснювали, як працювати за певною темою.
 
Цінність цього прийому (В. О. Сухомлинський стверджував, що в Павлиській школі інструктаж був самостійним методом) підтверджується дослідженням А. В. Мудрика, який вважає інструктаж не просто переліком стандартних дій, а навчанням уміння планувати, розподіляти час, обговорювати результати виконання завдання [5, с. 75-76].
 
 
Прийом «Колективна робота»
 
Специфічними формами реалізації прийомів навчання в дидактичній системі В. О. Сухомлинського стали предметні й творчі гуртки, екскурсії, трудові традиції. Гурток, за визначенням В. О. Сухомлинського — це така форма організації праці, яка заснована на самодіяльності, загалом інтерес до певного виду праці. У Павлиській школі існувала особлива система гурткової роботи, до якої залучали учнів, педагогів, батьків, фахівців. Щороку в школі організовувалося не менше 70 різноманітних гуртків. У кожному з них могло працювати від 3 до 10 учнів.
 
Особливість гурткової роботи полягала в тому, що школярів об’єднувала захопленість, любов до справи, а не певні вміння й навички.
 
В. О. Сухомлинський вважав, що «індивідуальні здібності... розвиваються в умовах постійного тісного спілкування школярів різного віку в процесі колективної творчої праці» [8, с. 41].
 
Гуртки у Павлиській середній школі ділилися на дві групи:
 
1) науково-предметні — математичний, фізичний, хімічний, біологічний, історичний, астрономічний, географічний, юних механізаторів, радіотехніків, автоматики, радіоелектроніки, юних дослідників природних багатств рідного краю;
 
2) з різних видів творчої діяльності — юних конструкторів, слюсарів-моделістів, електротехнічний, етнографічний, радіотехнічний, юних токарів, столярів, будівельників, тваринників, рослинників, механізаторів, садівників і лісівників, бджолярів, юних селекціонерів, мисливців за рослинами, літературно-творчий, драматичний, музичний.
 
Учні, займаючись у гуртках, цікавилися питаннями, що виходять за межі шкільної програми. «Заняття гуртків проходили у формі живих, насичених яскравими, цікавими фактами повідомлень, доповідей, рефератів. Неабияку роль у діяльності науково-технічних гуртків відігравали конструювання й моделювання», — зазначив В. О. Сухомлинський. Кожен гурток мав свого керівника — «душу гуртка». Цим керівником міг бути як учитель, так і старшокласники, батьки, які обожнюють свою професію і намагаються передати цю любов дітям.
 
Засоби в організації педагогічного процесу, які сприяють реалізації прийомів навчання в дидактичній системі В. О. Сухомлинського, — це природні джерела, предмети навколишнього світу; книга, слово; трудові процеси. Джерелом розумової праці була природа, вступаючи у взаємодію з якою підліток замислювався про вічність матерії, безмежне розмаїття світу, нерозривну єдність людини з природою, необхідність розумного використання природних стихій і багатств.
 
Таким чином, можна стверджувати, що В. О. Сухомлинський створив унікальну систему формування освіченої особистості, яка має і може розв’язувати складні навчальні та життєві проблеми з використанням елементів творчості й креативу.
 
Практичні ж прийоми формування такої особисті відображають:
 
1) змістовне наповнення навчальної та позанавчальної діяльності, самоосвіти, роботи науково-дослідних лабораторій. Якості, що формуються в навчальній діяльності (звичка трудитися; вольове начало; дисциплінованість; працьовитість; відповідальність; зрілість), доповнюються рисами, набутими під час самоосвіти та участі в роботі науководослідних лабораторій (потреба працювати розумово; самодисципліна; гордість за зроблене; самостійність; активність; уміння свідомо читати; практичність; усвідомлення власної життєвої позиції; готовність до вибору майбутньої професійної діяльності);
 
2) взаємозв’язок самоосвіти, роботу науково-дослідних лабораторій, діяльність предметних і творчих гуртків, організацію екскурсій, дотримання трудових традицій. Якості, сформовані на основі діяльності науково-дослідних лабораторій і самоосвіти, гармонійно доповнюються рисами, сформованими під час роботи в гуртку, відвідуванні екскурсій, дотримання і збереження трудових традицій (почуття власної гідності; впевненість в успіху; радість праці; майстер своєї справи; вміння милуватися результатами праці; самостійність у виборі видів і об’єктів праці);
 
3) творчий пошук школяра реалізовувався у гуртковій роботі, під час відвідування екскурсій, збереження трудових традицій. Результативність застосування цих форм організації педагогічного процесу підтверджується тим, що учні вміють бачити й цінувати естетичну сторону процесу та результати праці. Це виражається в оформленні власного робочого місця, різноманітних стендів (інформаційних, творчих робіт), навчальних посібників, «Куточків краси» в приміщенні школи та на пришкільній ділянці.
 
Інтегративність застосовних прийомів навчання в дидактичній системі В. О. Сухомлинського доводить, що форми, засоби навчання були спрямовані на досягнення загальної мети освіти — різнобічного розвитку освіченої, творчо орієнтованої особистості школяра.
 
Література
1. Артеменко О. Н. Умственное воспитание младших школьников в системе развивающего обучения: дис. канд. пед. наук / О. Н. Артеменко. — Владикавказ, 2008. — 145 с.
2. Душенко В. О. Виховання особистості у процесі навчання / В. О. Душенко // Початкова школа. — 1998. — № 7. — С. 10-12.
3. Зінченко В. П. Освіта. Мислення. Культура /В. П. Зінченко // Початкова школа. — 1990. — № 9. — С. 3-7.
4. Казанцева І. Творча діяльність як засіб формування міцності знань школярів / І. Казанцева // Рідна школа. — 2001. — № 2. — С. 26-29.
5. Мудрик А. В. Общение школьников / А. В. Мудрик. — М. : Знание, 1987. — 80 с.
6. Неменский Б. М. Пути очеловечивания школы /под ред. А. В. Петровского // Новое педагогическое мышление. — М, 1989. — С. 103-104.
7. Про Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»): Постанова КМУ, Програма, Заходи від 03.11.1993 № 896. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/896-93-п
8. Сухомлинский В. А. Антология гуманной педагогики / сост. Г. Д. Глейзер, А. Ф. Иванов. — М. : Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1997. — 224 с.
9. Сухомлинский В. А. О Воспитании / В. А. Сухомлинский. — Режим доступа: http://pedagogic.ru/books/item/f00/s00/z0000009/st012.shtml
10. Сухомлинский В. А. Павлышская средняя школа /В. А. Сухомлинский // Избранные произведения : в 5-ти т. Т. 4. — К. : Сов. школа, 1977. — С. 7-390.
11. Сухомлинский В. А. Разговор с молодым директором школы / В. А. Сухомлинский. — 2. изд. — М. :Просвещение, 1982. — 204 с.
12. Сухомлинский В. А. Рождение гражданин / В. А. Сухомлинский. — М. : Педагогика, 1979. — 270 с.
 
Dounload PDF

Відгуки читачів