Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Бажання вижити, або ще раз про підробіток

Вікторія Садкіна

 

Я пам’ятаю надзвичайне захоплення моєї приятельки, вчителя географії Неллочки, яка розповідала: «Уявляєш, це було перше літо, коли мені не довелося особливо економити на відпочинку, чоловік міг дозволити собі випити одну-дві пляшки пива, діти щодня їли морозиво та фрукти». Тут слід пояснити, що в Євпаторії у Неллочки були родичі, тому за квартиру вони не платили, але літній відпочинок проводили дуже скромно з фінансових міркувань. Що ж спонукало Неллу порушити традиційний режим економії? За два місяці до закінчення навчального року Нелла, втомившись від постійної нестачі грошей (зарплати чоловіка не вистачало, а в школі в неї була неповна ставка), за порадою однокурсниці зайнялася ріелтерством.


Бажання вижити, або ще раз про підробіток

Вікторія Садкіна

Имею желание купить дом. Но не имею возможности. Имею возможность купить козу. Но не имею желания. Так давайте же выпьем за то, чтобы наши желания всегда совпадали с нашими возможностями!

(Тост из кинофильма «Кавказская пленница»)

Я пам’ятаю надзвичайне захоплення моєї приятельки, вчителя географії Неллочки, яка розповідала: «Уявляєш, це було перше літо, коли мені не довелося особливо економити на відпочинку, чоловік міг дозволити собі випити одну-дві пляшки пива, діти щодня їли морозиво та фрукти». Тут слід пояснити, що в Євпаторії у Неллочки були родичі, тому за квартиру вони не платили, але літній відпочинок проводили дуже скромно з фінансових міркувань. Що ж спонукало Неллу порушити традиційний режим економії? За два місяці до закінчення навчального року Нелла, втомившись від постійної нестачі грошей (зарплати чоловіка не вистачало, а в школі в неї була неповна ставка), за порадою однокурсниці зайнялася ріелтерством.

Нашвидкуруч пройшовши курс «молодого бійця» ріелтерської справи, Неллочка сміливо кинулася в неспокійні води купівлі-продажу, переглядів, клієнтів, нотаріусів. Оскільки Неллочка, як більшість представниць учительського племені, надзвичайно відповідальна і дисциплінована особа, клієнт на неї клюнув. Нелла викликала довіру, і їй відповідали тим же.

За два місяці роботи моя приятелька здійснила дві продажі, одержавши при цьому суму, що в шість разів перевищувала її місячний шкільний оклад. Тому суворій літній економії було оголошено бій! Економія із соромом ретирувалася… але недалеко. Ця тварюка зачаїлася за рогом і підло очікувала на початок нового навчального року, щоб знову напасти на сім’ю Неллочки.

Як, маючи скромну вчительську зарплатню, можна задовольнити  різноманітні життєві (першочергові й не дуже) потреби? Можна довго говорити про те, скромна чи пристойна зарплата в учителя, але факти уперта річ. 16 років учительська зарплата намагається наздогнати зарплату середню у промисловості (я не можу пояснити, що це за критерій, але він реально існує) і… результат? У липні 2007 року середня зарплата на одного працівника промисловості становила 1586 грн у системі освіти 1226 грн. Ми прагнемо досягнення цього міфічного критерію, але він нас і близько не підпускає. Нескінченні й безнадійні перегони.

Зрозуміло, що економічна категорія «потреби» досить хитра істота. Вона росте, шириться, множиться, але завжди натикається на свій економічний антипод «обмеженість». Як свідчить життєвий досвід, дуже складно співвіднести дохідну і витратну частини вчительського бюджету. Витратна частина, як її не стримуй, прагне вирватися чітко означених меж заробітної плати. В який спосіб можна розширити ці рамки вчительської зарплати (легально і пристойно)? Теоретично, скільки існує колег, яких не влаштовує шкільна зарплата, стільки ж може бути й варіантів розв’язання цієї проблеми. Але можна спробувати узагальнити варіанти.

1. Успішно одружитися. При цьому весь тягар фінансового забезпечення сім’ї перекладається на широкі (міцні, надійні, вузькі, хирляві — потрібне підкреслити) плечі чоловіка. В цьому випадку розглядаємо роботу як задоволення, а не як спосіб розв’язання матеріальних потреб. Вистачає зарплати на капелюшки та шпильки (у сучасному варіанті — на картку поповнення рахунка для телефону та губну помаду), от і добре. Реальний варіант, але не дуже поширений у шкільному середовищі.

2. Узяти навантаження, що розв’яже всі проблеми. Півтори ставки, класне керівництво (можна у двох класах, я знаю такі випадки в шкільній практиці), парочку факультативів, учнів з п’ять індивідуальників, обов’язково кабінет (плюс ставка нічного охоронця, якщо ви чоловік), і все це, якщо ваш стаж перевищує двадцять років, дасть вам пристойну зарплату. Але от біда: по-перше, хто вам стільки дасть, адже навантаження (чи його подоба) потрібне всім. Особливо засмучує скорочення кількості учнів у школах (наслідок демографічної кризи останніх десятиліть), що незмінно призводить до скорочення кількості класів та зменшення навантаження загалом по школі. По-друге, після двадцяти років стажу здоров’я й ентузіазму на таке навантаження не вистачає. Взагалі це реальний варіант, але не дуже частий у шкільному середовищі, оскільки тут занадто багато «але».

3. Знайти підробіток. Тут фантазії вчителя ніщо не обмежує. От де можна побачити творчий підхід у всьому його різноманітті!

Робота за сумісництвом. Поширена вчительська практика виживання у випадку невеликого навантаження в рідній школі. На жаль, вона в принципі не може поліпшити фінансового стану учителя, оскільки за таку ж роботу за сумісництвом учитель одержує на 20 % менше, не має відпускних та інших радощів основного місця роботи. Приємним винятком можуть бути лише приватні школи, але приватних шкіл на всіх бажаючих підробити не вистачає.

Репетиторство. Найпоширеніший і найприродніший варіант підробітку для вчителя — це репетиторство. Найчастіше потрібні вчителі математики (не всім дано з першого разу зрозуміти алгоритми розв’язання, а довести теорему з геометрії можуть лише особливо обдаровані) і викладачі іноземних мов (без коментарів). Тільки дуже лінивий викладач англійської не займається репетиторством. Він уже точно не залишиться без шматка хліба з маслом. Але, для того щоб батьки платили гроші за репетиторство, потрібно бути принаймні високопрофесійним спеціалістом, мати добру славу й хоч якийсь досвід ведення таких занять.

Подеколи іншим предметникам також удається так «організувати» навчальний процес, що без додаткових платних занять школяру не обійтися. Фізики, хіміки, біологи мають можливість (іноді) підробити в такий спосіб і перехопити копійчину.

Особлива категорія школярів — абітурієнти. В цьому випадку батьки не жаліють коштів на знання, не одержані в загальній системі. Святкують викладачі української, математики знову «на коні», а далі — залежно від набору вступних іспитів у конкретний ВНЗ.

У приватній бесіді з математиками з’ясувалося, що надходження від подібних занять у середньому дорівнюють 200 грн і більше на місяць (варіюється залежно від кількості учнів і престижності викладача). «Англійці» одержують трохи більше, оскільки ексклюзивність їх знань вимагає більш високої оплати. Доходи від репетиторства в середньому коливаються в межах 30–50 % від зарплати в школі.

Отже, позитивний момент репетиторства полягає в тому, що вчитель реалізує свої професійні знання за додаткову оплату (назвемо це вдосконаленням індивідуального підходу до учня). Але не всі предметники можуть скористатися цим способом і поліпшити свій матеріальний стан, оскільки, перепрошуємо, на їх знання просто немає попиту.

Мережовий маркетинг. Не буду довго пояснювати зміст поняття «мережовий маркетинг», це добре знайомі істини. Побудувати піраміду під собою, керувати нею й одержувати високі дивіденди з продажів продукції всієї структури. «Орифлейм», «Ейвон», рідше «Мері Кей», «Тянь-Ши», «Ламбре» — ось ті компанії, про які всі знають та в яких працюють учителі. За моїми спостереженнями, учителі починають працювати в мережовому маркетингу, але рідко коли досягають значних результатів. Важко сказати, що заважає, можливо, відсутність психологічного налаштування на продажі. Продавати що-небудь для вчителя (за рідкісним винятком) важко. Учитель — це таке дивовижне створіння, що він скоріше вам заплатить, ніж що-небудь продасть. Щоб стати фінансово незалежним у сітьовому маркетингу, потрібно досягати рівня директора, а мережа співробітників, які працюють під тобою, має містити не менш ніж 125 осіб (активних працівників, які виконують особисті плани продажів та ін.). При цьому слід відвідувати семінари, активно продавати та будувати, будувати (мережу), а це час, і чим вище просуваєшся щаблями нагору, тим більше часу потрібно приділяти цьому заняттю. В середньому мережовий маркетинг не приносить великих статків, за словами людей із цієї системи,— лише 5–10 % від зарплати в школі.

Я знаю лише одну пару — Неллю Олександрівну (не плутати з Неллочкою) та Юрія Миколайовича, які досягли значних висот у компанії «Ламбре». Нелля стала директором з широкою мережею (залишила роботу шкільного бібліотекаря і тепер заробляє мінімум у шість разів більше за шкільний оклад), а Юрій (учитель економіки) активно допомагає їй. Та існує єдине маленьке «але»: спілкування в будь-якій компанії у будь-який час доби набуває відтінків нав’язливості, оскільки починається і завершується рекламою або продажами нової продукції. Тож, вибираючи цей шлях, ви повинні цілком усвідомлювати, що, по-перше, рано чи пізно втратите всіх друзів, а по-друге, бренд обраної вами компанії має стати вашим домашнім богом.

Дуже активний літній відпочинок. Підробити влітку — чим не задоволення для вчителя? Якщо розглядати відпочинок як зміну діяльності (від інтелектуальної праці до фізичної), то ця теза зі скрипом, але пройде.

Олександр Іванович, історик — два місяці у Фінляндії — місяць на фермі, місяць на будівництві. Під час навчального року працював столяром у будівельній бригаді. Після поїздки до Фінляндії звільнився зі школи.

Ірина Кимівна, філолог, кожного літа продає морозиво на вулиці, за два літні місяці заробляє стільки ж, скільки за весь навчальний рік.

Вікторія Олександрівна (Григорій Петрович, Надія Борисівна) працює вихователем (фізруком, музичним організатором) у заміському таборі відпочинку. Зарплата невелика, зате своя дитина безкоштовно відпочиває поряд.

Вікторія Георгіївна набирає групи школярів для відпочинку в Криму (Карпатах), у тривалих туристичних поїздках. За дванадцять днів заробляє півтори місячні зарплати в школі.

Георгій Іванович організовує туристичні поїздки (через туристичну фірму) для груп школярів та їхніх батьків до країн Європи. Він і його дружина фактично безкоштовно (плата за організацію групи) відвідали вісім європейських країн.

Підсобне господарство. У сільській місцевості фактично єдиним додатковим заробітком для вчителя стає підсобне господарство. «Городній бум» не обминув і значної кількості міських учителів. Синдром «дачника мимоволі» для вчителя позначається і на нормальному розпорядку дня й навіть на стані здоров’я. Про які нові технології чи якісну підготовку до уроку може йти мова, якщо в понеділок (після веселих вихідних із сапкою чи лопатою в руках) усе тіло болить і є лише одне бажання — дотягти до кінця занять. Шість соток для вчителя замінюють і професійне зростання, і культурний відпочинок, і дружнє спілкування. А що робити, якщо немає вибору? Але теоретики кажуть, що вибір є завжди. Розв’язання проблеми слід шукати, а не чекати, поки вам подадуть його на блюдечку з блакитною облямівкою.

Капуста — перукарня — методоб’єднання. Що спільного між цими поняттями? Їх об’єднала Наталя Олександрівна — розумна, енергійна, ділова жінка, вчитель. У важкі часи кінця дев’яностих, утомившись від патологічної вчительської бідності, вони з чоловіком узяли в оренду в приміському господарстві поле й посадили на ньому капусту. Ціле літо виснажливої роботи (для городянки — врахуйте і цей факт) привів до чудового врожаю, який вони й продали на базарі, долаючи неймовірну сором’язливість. На ці гроші Наталя купила кіоск, найняла продавця і занурилася з головою в реальну економіку. Щодня після роботи в школі вона робила закупівлі в місті й везла продукти до свого сільського магазинчика. Через пару років кіоск перетворився на справжній магазин. Ще через рік напруженої роботи, уже в місті, вона відкрила стильну перукарню. Ось так і живе в Жашкові та вчить дітей реального підприємництва вчитель Наталя, при цьому ще встигаючи керувати міським методоб’єднанням учителів економіки.

Можна ще розповісти про те, як Галина, учитель із вінницького села, купила міні-пекарню і в старій батьківській хаті щодня випікає для односельців по 300 хлібин. А ще можна розповісти про Дмитра, вчителя з Харкова, який один раз на два тижні здає кров на плазму й отримує за це 127 грн. А ще можна вечорами найнятися нянькою до заможного сусіда-бізнесмена, у нього ж прибирати за додаткові гроші. А ще, коли настають вибори, на цьому також можна заробити… Або ж закінчити курси манікюру й педикюру (курси крою та шиття) і цим підробляти. А ще…

Стоп! Іноді наші життєві реалії упродовж тривалого часу настільки викривляються, що ми сприймаємо їх за справжні, не знаючи іншого.

Ви можете уявити собі банківського працівника, який вечорами підробляє ріелтерством? Ви можете уявити інженера на виробництві, який у вихідні випікає булки на продаж? Якщо людину не влаштовує зарплатня, то вона просто шукає нову роботу!

Що ж це за феномен, який виходить за всі розумні межі? Чому вчитель, який одержує явно недостатню заробітну плату, не шукає (у своїй більшості) нову роботу, а погоджується на будь-які підробітки, хитрощі, що дозволяють зводити кінці з кінцями? Чому вчительський хліб — уцінений? Чому навіть як ідеал, до якого слід рухатися, обрана зарплата в середньому по промисловості, а не в цілому по економіці? Чому зарплата вчителя менша за пенсію військовослужбовця? Згадаймо будь-який американський (французький, німецький) фільм про їх неквапне життя. Хто з учителів там підробляє? Можливо, я кого-небудь розчарую, але вони виключно навчають! Уявляєте?! Вони можуть дозволити собі це задоволення — спокійно працювати й не перейматися думками про підробітки.

Я не знаю відповідей на ці запитання, хоча сама працюю в школі понад двадцять років. Я пройшла через репетиторство, роботу за сумісництвом, підробляла на тур-станції, здавала кров, читала лекції, писала посібники та підручники, продавала їх по школах. Чому не йду зі школи? Мабуть, тому що унікальність нашої професії неможливо описати лише категорією «гроші».

Є ще щось, чистіше. І це щось — діти. За які гроші можна купити захоплений погляд першокласника чи щиру вдячність випускника? Що станеться з нашим суспільством, якщо одного чудового моменту всі підуть зі школи в пошуках кращого життя? Хто навчатиме наших дітей? Це не пафосність, це відповідальність, і було б дуже добре, якби держава і суспільство розуміли це й цінували. Терплячість і миролюбність учителя також мають свої межі, бажання вижити у своїй професії має оцінюватися як годиться. Бідність учителя — це протиприродний стан усього суспільства. Як пише Людмила Шангіна в газеті «Дзеркало тижня», «Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода й вираз очей. Це пісні Поплавського і гумор Кроликів. Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність. Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством… про бідність пам’ятають та думають щосекунди…»

До речі, моя приятелька Неллочка не віддалася до рук убогої економії й бідності. Вона залишила школу і серйозно зайнялася ріелтерською справою. Нещодавно вона зателефонувала мені й запропонувала взяти всі книги з географії: «Чоловік боїться, що я повернуся до школи, тому хоче викинути їх». Ні, люба Неллочко, ти не повернешся до школи. ЗВІДТИ практично не повертаються. Або ТУДИ просто не йдуть. Без варіантів.

Відгуки читачів