Притча про людину, якій доручили за лісом дивитися

Ю. Бенгус

Мешканцям одного Великого Міста пощастило. Прямо в межах Міста зберігся чудовий дубовий ліс. Удень там співали дрозди й малинівки, вечорами заливалися солов’ї, по ночах ухали сови. Над галявинами в нічному небі носилися кажани, а на землі шерхотіли звичайні миші й полівки, за ними ганялися шустрі ласки, тупотіли й фиркали їжачки. Навесні в залитому сонцем лісі (поки вікові дуби ще не покрилися листям) усе змінювалося: білий килим снігу змінювався синім килимом проліски, потім — фіолетовим килимом рясту й медунки, через тиждень — жовтим килимом вітрогонки. А місцями цвіли занесені до європейських червоних списків жовті тюльпани й рідкі примули. На весняному сонечку грілася рідка, отруйна, але дуже полохлива й обережна чорна гадюка Нікольського (вона трапляється тільки на околицях Міста й занесена до Червоної книги).


Dounload PDF

Відгуки читачів