Леонард Ейлер

Г. П. Бевз, м. Київ


Леонард Ейлер (1707–1783) — один з найвідоміших учених світу, математик, фізик, механік, астроном. Народився в Базелі (Швейцарія) в сім’ї пастора. Закінчив філософський факультет Базельського університету. Не знайшовши бажаної роботи в Швейцарії, 20-рычний Леонард залишає її назавжди і їде до Росії. Збирався зайняти кафедру фізіології щойно відкритого Санкт-Петербурзького університету. Його зачислили ад’юнктом на кафедру математики. Тут він і розкрив свої здібності. 1733 року став академіком математики. Відомий світові Ейлер став, коли видав свою «Механіку». Працював у варіаційному численні, в питаннях морських припливів і відпливів, у теорії теплоти, в різних галузях чистої і прикладної математики.

 

1741 року Ейлерові запропонували кращу платню в Берлінській академії наук, і він переїхав туди, хоч з Росією не поривав, залишався членом Російської Академії. У Берліні він був 25 років. Там він працював над теорією рухів планет і комет, теорією магнетизму, теорією світла, теорією кораблів, балістикою, оптикою, топологією, гідравлікою, механікою; створив трактат з математичного аналізу, який приніс Ейлерові світову славу.

 

1766 року російська імператриця Катерина ІІ запропонувала набагато кращі умови, і Ейлер переїхав до Санкт-Петербургу, тут працював до кінця днів своїх. Згодом він осліп, але творив, досліджував і писав ще більше, ніж раніше. Писав на грифельних дошках, звідти хто-небудь списував на аркуші, зачитував Ейлерові, він уточняв, виправляв написане. Всього Ейлер написав понад 850 творів, приблизно 80 томів. Журнал російської Академії наук статті Ейлера друкував років 80 і після його смерті. Окремо стоїть його тритомна праця «Листи до німецької принцеси». Вони писані для 15-річної дівчини, написані цікаво і доступно, в них — про те, що належало знати в ХVІІІ ст. освіченій жінці: з астрономії, логіки, математики та інших природничих наук.

 

Одружився Ейлер у 26 років, перша дружина народила 13 дітей. Через 3 роки після її смерті 69-річний учений одружився вдруге на нерідній сестрі покійної дружини. У рік смерті мав 26 онуків. Майже всі вони жили в Росії. Упродовж ста років секретарями російської Академії наук були нащадки Ейлера. Мав трьох синів: найстарший Іоганн-Альбрехт був академіком, конференц-секретарем академії, Карл — придворним лікарем, найменший Христофор — генералом російської армії. Зберігся підписаний 1770 року Петром Калнишевським Атестат, який засвідчував, що Христофора Леонтієвича Ейлера зачислено до війська запорізького.

 

1

Де — Швейцарія сонячно-рунна,

де — чужа і холодна Нева?

Помінятися ними й бездумна

не наважилась би голова.

 

Так здавалось, і кожен так думав,

що Вітчизну міняти не варт,

але інше швейцарець задумав,

на вселенський виходячи старт.

 

Скільки різних чуток, застережень

чув про дику страшну далину,

міркував, прикидав обережний

Леонард. І таки ризикнув.

 

Він недобрим розмовам не вірив,

мав свій розум і думку свою,

все своїми лиш мірками міряв —

що і як у тім «дикім краю».

 

Там Данило й Микола Бернуллі…

Як і він, повні сил, молоді

ризикнули у році минулім,

і — нічого, живуть відтоді!

 

В тій далекій країні північній

біднота, глупота, темнота,

та як прагнеш потрапити в вічність,

то розгін роби, парубче, там!

 

Там шанують науки і музи,

звідти легше виходити в світ.

Тож ти маєш поїхати. Мусиш!

Аби вищий здійснити політ.

 

Ризикнув, лишив батьківський Базель

і пішов у далекі світи,

щоб закласти для поступу базу

і як слід з неї в світ прорости!

 

Край той справді не надто обжитий:

далина, глушина, чужина.

Хоч, здається, і там можна жити:

там також є і літо, й весна..

 

Він Росії себе віддаватиме —

розум свій і життя молоде.

Там він стане відомим і матиме

те, чого аніде не знайде.

 

2

Дорога далека. Лютують морози,

а він обмина кучугури снігів,

відвозить себе, свої здібності, розум

до диких, холодних Неви берегів.

 

Ой, як же далеко дороги і тропи

на схід і на північ холодні ведуть!

Тікає освічена молодь з Європи.

Хай буде щаслива і плідна їх путь!

 

В Росію він їде, десь аж за край світу,

в країну занедбану і молоду,

яка запровадити хоче освіту

в Європи і світу всього на виду.

 

Тепер і він їде, дорога між хвої,

беріз і боліт, снігових кучугур…

Нарешті скінчились заноси, вибої.

І ось він. Привіт тобі, Санкт-Петербург!

 

Недавно були тут лиш сосни, ялиці,

і темінь лісів, і трясини боліт.

Тепер це нової Росії столиця,

явилась, як наче у небі болід.

 

Петра вже немає, а місто — як пам’ять,

одне з найновіших модерніших міст:

будинки, церкви, Академія навіть,

і ти — її дійсний і бажаний гість.

 

Холодний дощик, мов крізь решето, сіє,

і хвилі з розгону жбурляє Нева.

Добридень, незнана і горда Росіє!

Добридень, похмура столице нова!

 

Довкола сувора і дика місцина,

і мова чужинська, незвична така.

Приймають належно, привітно, гостинно

з далеких південних країв юнака.

 

Застав негаразди: Бернуллі Микола

пішов з молодого життя в небуття…

А задум Петра не потрібен нікому,

мовляв, Академія — зайва стаття…

 

Вже думав докласти до іншого руки:

в ряди офіцерів морфлот його брав.

Та скоро владналось, і люди науки

нарешті взялись до належних їм справ.

 

Йому тільки двадцять, він сповнений планів,

і задумів, і фантастичних ідей,

в російське довкілля ввіходить він плавно,

звикає до клімату і до людей.

 

І впрягся Леонтій (тепер він Леонтій)

в науку, роздумує те він і те.

Відкрив для досліджень свої горизонти:

десятки проблем актуальних і тем.

 

Проблеми й задачі — цікаві, солідні:

гармоніки звонів і струн коливань,

а з ними — розв’язування відповідних

диференціальних та інших рівнянь.

 

І карти складає кількох територій,

досліджує пружності, в’язкості тіл,

і рухи пов’язуваних траєкторій,

і водні потоки, і міцності стін.

 

Вписався нормально в природу північну,

добротно і в гурт Академії вріс,

творив найдостойніше, цінне і вічне,

плеяду вирощував, сам з нею ріс.

 

Відразу узявсь за російський алфа?віт,

і мову незвичну він опанував,

та так, що російською лаявся навіть,

хоч, звісно, частіше писав, диктував.

 

Вже він академік, і збільшилась плата,

друкує трактати — один за одним,

і книги виходять, солідні, багато.

Росте Леонард, Академія — з ним.

 

Досліджує різні фігури і числа,

вивчає процеси і — щоб аж до дна…

Цікавить його математика чиста,

не менше приваблює і прикладна.

 

Рівняння, системи, сполуки, біноми,

і рухи, і функції, їх похідні…

Мов сотня учених вмістилися в ньому,

і діють, підкорені волі одній.

 

І суми цікавлять його, інтеграли,

властивості ліній усяких і хорд —

в добротнім єднанні і злагоді грали,

творили  потрібний і дужий акорд.

 

Працює юнак щогодинно, щоденно,

є теми достойні, є стимул, снага,

працює результативно, натхненно,

і інших у корисну працю впряга.

 

Уже й двадцять шість. Треба мати дружину,

набридло одному, пора до вінця,

і він обирає собі Катерину –

землячку, ровесницю, доньку митця.

 

Живуть уже вдвох — непогано, нівроку,

життя пізнають і осмислюють сенс:

вона діточок йому майже щороку

народжує, він метикує усе.

 

3

Та що це? В Росії міняється влада,

покійниця Анна полишила трон.

І сталось: підозри, убивство, безладдя —

керує всіма біснуватий Бірон.

 

А Фрідріх тим часом із Прусії просить…

Наляканий Ейлер тікає в Берлін,

у інший, цивілізований простір.

І слава, звичайно, за ним навздогін.

 

В Берліні діяльність ще більше розквітла,

мислитель писав за томами томи,

а твори його розліталися світом,

і радували, й дивували вони.

 

Учений вивчає, доводить і творить,

досліджує функції, форми, тіла.

Один за одним появлялися твори,

і слава про Ейлера швидко росла.

 

Цікавили генія різні науки,

усе, що було чи робилось довкіл:

цікавило світло, і музики звуки,

а ще таємниці трикутників, кіл.

 

А ще Кенігсберга мости і місточки,

і ядер гарматних у просторі лет,

цікаві в трикутнику відстані й точки,

і рух віковічний планет і комет.

 

Цікаві три томи «Листів до принцеси»,

в ній Ейлер описує погляд на світ,

про те, які в ньому проходять процеси

і як розуміти й сприймати їх слід.

 

Писав їх для дівчини, для учениці,

цікаво й доступно, і як для дітей —

про світ навколишній, про грім, блискавиці,

про логіку, фізику і про людей.

 

Цікаво й доступно писав про науки,

нерідко із Ньютоном дискутував,

про простір, про ширення світла і звуку,

про різні закони, природні дива.

 

В Берліні чудово жилося спочатку,

уваги і коштів доволі було,

та Фрідріх став згодом до красного падкий,

а до математики геть охолов.

 

Коли ж на Русі Катерина Велика

вмостила, нарешті, себе на престол,

то Ейлера лист від цариці покликав

і наобіцяв йому так, як ніхто.

 

Від щедрих даянь, Леонарду обіцяних,

відмовитись в змозі людина котра?

Залишив учений Берлінські обійстя

і знову вертає до міста Петра.

 

4

Ой, як же гордилася імператриця,

успішно зігравши задуману роль!

— Відстала Росія. А в мене, дивіться,

усіх математиків світу король!

 

А Ейлер і справді король всього світу,

таланта і праці узгоджений сплав.

На сотні проблем пролив розуму світло

і сотні найважчих проблем подолав.

 

Він і математик, і фізик, філософ,

астроном, що безліч проблем розгадав.

У кожній науці йому довелося

дещицю додати. Він сутнє додав.

 

Працює розмірено, як і раніше,

досліджує функції, числа, ряди.

Вивчає, доводить, і творить, і пише,

і робить усе, щоб були гаразди.

 

Росія для нього тепер батьківщина,

платня непогана, не тільки на хліб…

Усе було б добре, коли б не з очима

проблеми в старого. Вже зовсім осліп.

 

А ще не минула велика пожежа,

усе обернулося в попіл і дим.

Згорів і будинок, і книги, одежа,

старого з вогню мужик виніс один.

 

Живе собі тихо і мирно незрячий,

малими онуками весь оброста,

тож поруч немало і криків, і плачів,

бо тої малечі вже біля півста.

 

Знайомі тут бачили звичну картину:

сидить на канапі привітний дідусь,

котя на плечі, на колінах дитина,

а він розглядає проблему якусь.

 

5

А він метикує — за думкою думка,

нічого не бачить — на те не зважає,

він мислить, виконує усно рахунки,

і так, мов ніщо йому не заважає.

 

В кімнаті у нього є грифельні дошки,

він формули крейдою пише на них,

а потім старанно чорнилом у зошит

хлопчина-кравець переписує їх.

 

Коли ж на папір перепише усе він,

належно оформить карлючки оті,

зачитує знову усе дідусеві,

щоб він виправляв. Так творились статті.

 

І пам’ять чудова була в Леонарда,

а надто на числа: в них праця і гра.

Хтось любить — у карти, у шахи, в більярда,

а він з задоволенням числами грав.

 

Похилий уже, а працює невтомно.

Прожито доволі натруджених літ,

а книги друкує двотомні, тритомні,

їх зміст і дивує, і радує світ.

 

Незрячий, уже не виходив із дому,

усе ж він творив, і творив, і творив.

Так створював «Алгебру» — вельми відомий

прообраз підручника для школярів.

 

Так само — «Діоптрику», книгу про світло.

Людина незряча, на схилі путі

про світло писала, і так колоритно…

І книги, і книги, статті і статті.

 

Все пише і пише, багато і різне,

журнали уже не встигають за ним,

щоб надрукувати розумне й корисне,

написане Ейлером тільки одним!

 

Він символи вводив сучасні і знаки:

константи, і функції різні, кути,

критерії і теореми-ознаки,

і простори різні, заземні світи.

 

Він жив і трудився в ім’я всього світу —

а жити, кохати, трудитись умів!

І ніс всій планеті знання і освіту,

а праць залишив біля сотні томів!

 

Помер математик, механік, астроном,

мислитель, відомий планеті усій.

Він учнів достойних лишив ціле гроно,

науки від нього пішли на Русі.

 

Так жив на планеті часів усіх геній.

Півсотні нащадків Росії лишив,

ознак і властивостей рій незчисленний,

і праць геніальних… Наповнено жив!

 

Нужденним завжди надавав допомогу,

порядок цінив, справедливість, закон.

Він вірив у совість і вірив у Бога,

але не як ми — без хрестів, без ікон.

 

Велике, вагоме і вічне він сіяв,

буття облаштовував власне своє.

З двох сотень держав вибрав саме Росію,

і в цьому значиме повчальне щось є.

***

Читаймо, читаймо ученого праці!

На нашій планеті, як інші, він жив —

людина культури, і праці, і рацій.

Заслужено славу собі заслужив!

Dounload PDF

Відгуки читачів