Харківський вундеркінд

Морозова Н.

Уродженець України, лауреат Нобелівської премії 1908 року Ілля Мечников був засновником мікробіології в Росії, основоположником геронтології й винахідником кисляку.


Родина
 
Ілля Ілліч Мечников народився 15 травня 1845 року в невеликому маєтку Панасівка, розташованому неподалік Харкова. Батько майбутнього вченого Ілля Іванович Мечников служив офіцером військ царської охорони в Санкт-Петербурзі й був освіченою людиною, але був завзятим картярем. До переїзду в український маєток більшу частину посагу дружини й майна родини він програв.
 
Мати Мечникова Емілія — дочка Лева Неваховича, заможного єврейського письменника, який був знайомий з О. Пушкіним та І. Криловим. 
 
Рід дворян Мечникових походить від молдавських бояр, що 1711 року переїхали до Росії. Один із них мав чин мечника (між іншим, це палацовий чин прадавніх руських князів; головний обов’язок князівського мечника — бути присутнім «під час катування залізом»), і його син обрав прізвище Мечников.
 
Шлях до науки
 
1856 року Мечников вступив одразу до другого класу харківської гімназії. У четвертому класі Ілля припинив вивчення нецікавих йому предметів, цілком присвятивши себе природничим наукам. У п’ятому класі він став одним з активних учасників наукового гуртка.
 
Написану ним у 16 років статтю, де юний автор розкритикував підручник з геології, було опубліковано в московському журналі. Закінчивши гімназію із золотою медаллю, він вступив до Харківського університету. Ознайомлення з книгою Чарльза Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору» зробило його переконаним прихильником дарвінівської теорії еволюції.
 
У Харківському університеті юнак провчився недовго, менше року, після чого подав заяву із проханням про відрахування: його не влаштовував темп навчання, адже він за рік опанував решту програми і склав екстерном іспити за весь курс.
 
Важке щастя
 
У 22 роки доктор наук Ілля Мечников одружився з Людмилою Федорович. На жаль, дівчина була хвора на туберкульоз. Хвороба настільки знесилила юнку, що дівчині було важко ходити, тож до церкви наречену внесли на кріслі. Усі спроби молодого вченого врятувати кохану були марними. Людмила померла. Мечников у розпачі навіть намагався покінчити із собою. На щастя, спроба виявилася невдалою.
 
Час лікує, і через декілька років Ілля одружився знову. І знову йому судилися тяжкі випробування. Його дружина Ольга занедужала на тиф. Учений не сумнівався у трагічному результаті й прищепив собі поворотний тиф, але сталося диво: після важкої хвороби вони видужали. До того ж несподівано після важкої хвороби у Мечникова суттєво покращився зіпсований мікроскопом зір. Проте незабаром майже водночас померли батько й мати Ольги, і вона мала опікуватися двома молодшими братами і трьома сестрами. Та Мечников був дуже радий великій родині, а Ольга стала відданою подругою й соратницею вченого.
 
Війни в крові
 
Узимку 1870 року Мечников почав читати зоологію студентам університету в Одесі. До того ж, він, як і раніше, перекладав й писав наукові статті.
 
Одеса була ідеальним місцем для вивчення морських тварин. Мечникова любили й шанували студенти, однак соціальний і політичний безлад у Росії пригнічував його. Після вбивства 1881 року царя Олександра II посилилися репресії, і Мечников, подавши у відставку, переїхав до Мессіну (Північний Схід Сицилії). Тут учений зробив приголомшливі відкриття: блукаючі клітини, які він назвав фагоцитами, виявили здатність боротися з чужорідними бактеріями. Це були справжні війни в крові! А в результаті фагоцитозу формується імунітет.
 
1884 року на з’їзді натуралістів і лікарів в Одесі вчений зробив доповідь «Про цілющі сили організму». Наступні 25 років життя він присвятив розвитку фагоцитарної теорії імунітету.
 
1886 року Мечников повернувся в Одесу, щоб очолити щойно організований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собак, кроликів і мавп на мікроби, що спричиняють бешихове запалення й поворотний тиф. Його співробітники також працювали над вакцинами проти холери курей і сибірської виразки. Переслідуваний газетярами, які прагнули сенсацій, і місцевими лікарями, що дорікали Мечникову через відсутність у нього медичної освіти, йому удруге довелося залишити Росію 1887 року.
 
Мечникову довелося шукати іншу базу для наукових досліджень, і в результаті він опинився у Парижі, де пропрацював 28 років у Пастерівському інституті. Після смерті Луї Пастера він став заступником директора інституту.
 
Дуель, що не відбулася
 
Одного разу Мечников ненавмисно образив якогось французького аристократа. Той вирішив покарати нахабу, викликавши його на дуель.
 
Секундант прийшов просто до лабораторії Мечникова.
 
— Жодні вибачення не приймаємо, дуель відбудеться будь-що, — заявив француз ученому. — За правилами, той, кого викликають на дуель, може обрати зброю. Що оберете ви?
 
— Що ж, — знизав плечима Мечников, — я обираю бактеріологічну зброю. Ось дві склянки з рідинами. — Він показав ємності оторопілому французові. — Вони зовні нічим не відрізняються одна від одної. Але в одній — чиста питна вода, в іншій — вода з бактеріями сибірської виразки. Ваш граф може випити будь-яку з цих склянок, а я вип’ю ту, що залишиться…
 
Секундант мовчки відкланявся.
 
Перший геронтолог
 
Мечников уважав, що передчасна старість — це хвороба, яку можна й потрібно лікувати, а життя подовжити до 120 років і більше завдяки «правильному та раціональному» життю. Цьому присвячена його знаменита книга «Етюди оптимізму», що витримала декілька перевидань різними мовами. Учений активно досліджував процес старіння і став одним з основоположників геронтології — науки про старіння та смерть організму.
 
Мечников розробив чудовий спосіб виробництва корисних для імунітету кефіру й кисляку, що перешкоджають старінню. Спосіб цей використовують і досі. Якби Мечников запатентував свій винахід, то забезпечив би на все життя не тільки себе, але й своїх нащадків. Але він просто виклав спосіб приготування у науковій праці, зробивши його загальнодоступним.
 
Французька фірма Nestle викупила в Мечникова право на виробництво кисляку за символічну ціну: за патент Мечникову до кінця його життя Nestle мала надсилати літр горезвісного кисляку на день.
 
1909 року в Ясній Поляні, маєтку відомого російського письменника Лева Толстого, розпочалася дискусія, де хазяїн палко сперечався з Іллею Мечниковим. Предметом суперечки стало вчення про правильний спосіб життя, яке сприяє довголіттю. Ну й, звичайно, про користь кисляку. Толстой наполягав, що довголіття можна досягти тільки шляхом духовного самоочищення й удосконалення. Переконати Лева Миколайовича було неможливо, хоча, прощаючись, він сказав: «Ваш кисляк я п’ю й обіцяю прожити до ста років».
 
Нобелівська премія
 
1908 року разом із П. Ерліхом Мечникова було визнано гідним Нобелівської премії з фізіології й медицині «за праці з імунітету». Він започаткував сучасні дослідження з імунології та вплинув на її розвиток.
 
Поїздка до Стокгольма перетворилася на тріумфальну ходу. Свята на честь Іллі Ілліча Мечникова відбувалися одне за одним. Мечников із цього приводу глузував: «Нобелівська премія, подібно до чарівного жезла, уперше відкрила світу значення моїх скромних робіт».
 
Помер Мечников у Парижі на 71-му році життя. Урну з прахом видатного вченого з України зберігають у бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції.
Dounload PDF

Відгуки читачів