Формула продуктивності

Н. Л. Соловей, Рівненська обл.


Урок — це дзеркало загальної та педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції.

Говорячи про урок, не можна забувати про надзвичайно важливе поєднання навчання й виховання: викладаючи матеріал, педагог не тільки відкриває учням вікно у світ знань, але й виявляє самого себе.

В. Сухомлинський

 

 

 

Жодна технологія не звільняє вчителя від ретельної підготовки уроків. Учитель відповідає не за себе — за довірені йому долі. Він не має права помилятися до безконечності, поки аж на схилі літ і кар’єри не збагне мистецтва раціональної підготовки. Не напівграмотного педагогічного нагляду, а повноцінного навчання вимагає від нього кожна пара допитливих очей.

 

Яка ж ця формула продуктивності? Вона дуже проста.

 

Продуктивний урок — урок добре підготовлений і майстерно проведений. Високий результат — наслідок сполучення цих двох вагомих умов.

 

Як підготувати продуктивний урок, що відповідає всім багатогранним вимогам? Питання непросте. І розібратися в ньому слід ґрунтовно. Адже дослідження постійно підтверджують, що половина успіху криється саме в підготовці навчального заняття. Навряд чи хто-небудь пригадав випадок, коли вчитель прийшов на урок непідготовленим, а заняття вийшло ефективним. Усе відбувається навпаки.

 

Придивимося до досягнень найкращих колег. Що їм допомагає досягти високих результатів? Неабияка майстерність праці? І вона також. Але перш за все допомагає якісна підготовка кожного уроку.

 

Об’єктивному підвищенню вимог до уроку можна протиставити тільки більш високий рівень професійної діяльності, що ґрунтується на ретельній підготовці. Це чи не єдиний шлях подолання суперечності між вимогами, кількість яких збільшується, і можливостями їхньої реалізації. Високий рівень підготовки уроку — це ретельний розрахунок кожного кроку навчально-виховної діяльності, виконаний із дотриманням усіх вимог наукової організації пізнавальної діяльностііі. Однозначних поглядів на підготовку вчителя до уроку досі немає. Дослідники проблеми одностайні лише в тому, що підготовка сучасного уроку — складна й відповідальна справа, а далі їхні погляди істотно розходяться у питаннях про зміст, структуру, обсяг і послідовність підготовки.

 

В. О. Сухомлинський одним із перших у новій педагогіці відчув необхідність перебудови підготовки уроку для успішного виконання завдань, кількість яких постійно збільшується. Він залишив цінні поради вчителям, у яких розкриваються важливі нюанси підготовчої діяльності.

 

«Справжній майстер педагогічного процесу, який знає незмірно більше, ніж вивчається в школі, не дає в поурочному плані викладу нового матеріалу. Він продумує зміст розповіді, готує наочне приладдя, приклади й задачі. Усе це немає необхідності записувати в поурочний план. Його поурочний план — це не зміст розповіді (лекції, пояснення), а нотатки про деталі педагогічного процесу на уроці, необхідні для керування розумовою працею учнів».

 

Сучасна шкільна практика підтверджує мудрість цих рекомендацій: там, де в учителя виникають проблеми з викладенням змісту навчального матеріалу, його вплив на учнів слабшає, тому що вся його увага, усі його думки спрямовані на те, щоб не припуститися помилок під час викладу фактичного матеріалу. Тому одна з основних умов продуктивності підготовчої діяльності вчителя — ґрунтовне знання матеріалу. Педагог, який знає всі тонкощі свого начального предмета, значно зменшує собі обсяг підготовчої роботи.

 

Академік М. І. Махмутов основою підготовки уроку вважає всебічний аналіз змісту навчального матеріалу, його педагогічних можливостей. Проте аналіз самого лише змісту, відірваний від характеристик учнів, яким його буде запропоновано для засвоєння, а також конкретних умов навчально-виховного процесу може виявитися недостатнім для розробки правильної стратегії і тактики продуктивного навчання, розвитку й виховання школярів.

Чим повніше вчитель враховує й інші умови, такі, наприклад, як характеристики окремих підгруп, потреби, інтереси, пізнавальні можливості учнів, час на виконання всіх видів практики, тим більш ефективним керівником процесу він виявить себе на уроці.

 

Огляд поглядів на підготовку до уроку не випадково почали з ідей і практичних рішень 80-90-х років. Нових зовсім мало, цією проблемою чомусь сучасні вчені перестали займатися, надаючи повну волю самим учителям розв’язувати свої проблеми. В університетах готуватися до уроків не навчають. На жаль, доводиться констатувати, що молоде покоління педагогів майже не знають цієї частини свого ремесла. Загальні заклики й добрі побажання, що лунають в аудиторіях, звичайно, потрібні для загальних уявлень про майбутню діяльність. Сама ж практична педагогіка ґрунтується на конкретних уміннях. Тому перш за все потрібно навчати практичних навичок. Проза життя вимагає.

 

Чим більше будемо ми аналізувати педагогічну літературу про урок, тим більшим буде наш подив від відсутності конкретних практичних рекомендацій із актуальних проблем щодо підготовки заняття. Виникає таке враження, що вчителя поставили перед проблемою, а в найважчу хвилину залишили без допомоги. У таких умовах просто не може не розцвісти формалізм, тому що практично перевірити можна лише факт наявності плану, а не його якість і скеровуючий вплив. Сьогодні ми вже, здається, зрозуміли, що не стільки плани нам потрібні, скільки якісна підготовка, нехай навіть і без обов’язкового для всіх стандартного плану.

 

У відомій роботі Н. Н. Яковлєва та А. М. Сохора «Методика і техніка уроку в школі» питання щодо підготовки уроку також порушено мимохідь, між іншим. Рекомендації авторів звелися до переліку питань, які потрібно висвітлити в поурочному плані: мета уроку, складові частини уроку, методи, що використовуються для навчання, наочні засоби, технічні засоби навчання; основні питання, які будуть поставлені учням і кому саме; завдання на наступний урок, необхідні пояснення до них. А ще автори рекомендують учителеві переглядати перед уроком якнайбільше методичних указівок, писати плани-конспекти на окремих аркушах, щоб їх можна було використовувати кілька разів. Про найголовніше сказано між іншим, напівфразою: «…Корисно також подумки «програти» урок, уявити собі можливі ускладнення й реакцію на них». Остання форма підготовки згодом стає головною.

 

Розбіжності в поглядах на підготовку уроку як були, так і залишаються. Більше того, вони накопичуються. Як розв’язати проблему підготовки? Як, не погіршуючи якості, а навпаки, підвищуючи її, вчитель може заощадити час і сили під час підготовки? Нічого не вийде, якщо зробити прості узагальнення — узяти все краще зі світового досвіду й авторських систем підготовки. Якби у такий спосіб можна було стверджувати істину, то пошуки раціональної системи підготовки уроку давно увінчалися б повним успіхом.

 

Найбільші розбіжності поглядів серед керівництва шкіл і вчителів виникають у питанні оформлення результатів педагогічного аналізу. Тут висловлюють діаметрально протилежні думки. Від повного заперечення поурочних планів до детальної фіксації в них найдрібніших деталей майбутнього уроку. Крайні позиції, як відомо, завжди ортодоксальні. Справедливо міркують ті, хто пропонує раціоналізувати поурочні плани, удосконалити їхню структуру, форму, оптимізувати обсяг, наповнити їх дійсно важливою та необхідною для проведення якісного уроку інформацією. Найкращий спосіб домогтися єдності у вирішенні цього питання — вийти за межі суб’єктивного досвіду й розглядати питання не з погляду окремих фахівців, а під кутом придатності плану для повної та якісної реалізації всіх багатогранних вимог до сучасного уроку, створення процесу належної якості.

 

План — це підсумок педагогічних роздумів. Його обсяг, як і форму, не варто регламентувати. Кожен учитель викладає в ньому своє розуміння в тому обсязі, який вважає необхідним і достатнім для якісної організації роботи на уроці.

Dounload PDF

Відгуки читачів

  • Інна Жидких

    20 квітня 2014

    Дякую Н. Л. Соловей за доступну та цікаву статтю!